17 листопада 2025 рокуСправа №160/13694/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Царікової О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
12.05.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому позивач просить:
- за наслідками розгляду дійсного адміністративного позову визнати рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 , яким відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про виключення останнього з військового обліку на підставі абз. 8 ч. 9 ст. 14 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (в редакції 11.06.2009), а саме з підстави засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого/особливо тяжкого злочину, протиправним;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 (код за ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місце знаходження: АДРЕСА_2 ) виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ), з військового обліку на підставі абз. 8 ч. 9 ст. 14 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (в редакції 11.06.2009), а саме з підстави засудження ОСОБА_1 до позбавлення волі за вчинення тяжкого/особливо тяжкого злочину, та внести відомості про виключення з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
В обґрунтування позовних вимог позивач (представник позивача) зазначив, що ОСОБА_1 є особою, яка виключена з військового обліку на підставі абз. 8 ч. 9 ст.14 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», в редакції від 11.06.2009, з підстави засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого/особливо тяжкого злочину, що підтверджується відміткою в паспорті серії НОМЕР_3 .
Проте, 25.06.2024 позивача всупереч чинному законодавству України, поставлено на військовий облік в ІНФОРМАЦІЯ_6 як військовозобов'язаний, та видано повістку для проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_4 . Позивач вказує на те, що не належить до жодної з зазначених у ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» категорій, зокрема не є військовозобов'язаним, не перебуває в запасі, оскільки виключений з обліку на підставі абз. 8 ч. 9 ст.14 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», в редакції від 11.06.2009. Позивач вважає, що виключення в ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» такої підстави виключення з військового обліку, як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, не має зворотної дії у часі.
Зазначене стало підставою для звернення до суду з цією позовною заявою.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.05.2025 відкрито провадження в адміністративній справі №160/13694/25 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи. Залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 . Витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_1 у АДРЕСА_1 , а також у ІНФОРМАЦІЯ_2 належним чином посвідчені копії документів: особової справи військовозобов'язаного ОСОБА_1 , облікової картки ОСОБА_1 , військового квитка ОСОБА_1 , належним чином посвідчену копію рішення щодо розгляду по суті заяви ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , від 06.03.2025, про виключення останнього з військового обліку.
24.06.2025 від ІНФОРМАЦІЯ_7 надійшов відзив на позовну заяву (вх. №33489/25). Відповідач заперечує проти позовних вимог у повному обсязі, в обґрунтування своїх заперечень вказує, що спірні відносини в даній справі виникли після 18.05.2024, а відтак застосуванню до спірних правовідносин підлягає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII та Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-IX. Підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього визначені в статті 37 Закону №2232-ХІІ, а саме:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.
Відтак, положення ст. 37 Закону №2232-ХІІ не містить такої підстави для виключення з військового обліку осіб, які засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Крім того, абз. 12 п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що взяттю на військовий облік військовозобов'язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають особи, які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань.
Окрім того, згідно пункту 4 розділу «Загальні питання» Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані, зокрема, особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ.
Отже, підстав для виключення ОСОБА_1 з військового обліку наразі немає.
Ухвалою суду продовжено строк розгляду справи до 17.11.2025.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.8 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.
Поряд з цим, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , був особою, яка виключена з військового обліку на підставі абз. 8 ч. 9 ст. 14 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (в редакції 11.06.2009), а саме - з підстави засудження ОСОБА_1 до позбавлення волі за вчинення тяжкого/особливо тяжкого злочину
Факт виключення ОСОБА_1 з військового обліку підтверджується відміткою від 19.10.2009 в його паспорті серії НОМЕР_3 .
Судом встановлено, що вироком Дніпропетровського районного суду від 12.02.1986 позивача було засуджено до позбавлення волі строком на 8 років за ст.17, ст. 93 п. “ж», 17-215-3 ч.3, 42 КК УРСР. Зазначене підтверджується довідкою (форма Б) серії ЕШ №083450, виданою Установою для відбування покарань №26 Дніпропетровської області.
Також, вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 12.03.1996 позивача було засуджено до позбавлення волі строком на 10 років за ст. 93 п. 3 КК України. Зазначене підтверджується довідкою (форма Б) серії НОМЕР_5 , виданою Оріхівською виправною колонією №88 Запорізької області.
05.03.2025 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_7 із заявою про виключення його з військового обліку на підставі абз. 8 ч. 9 ст.14 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», в редакції від 11.06.2009 засобами поштового зв'язку. Відповіді на вказану заяву ІНФОРМАЦІЯ_8 не надано.
12.03.2025 направлений адвокатський запит в інтересах позивача до ІНФОРМАЦІЯ_7 з вимогою про виключення його з військового обліку на підставі абз. 8 ч. 9 ст.14 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», в редакції від 11.06.2009. У відповідь на вказаний запит відповідач повідомив, що підстав для виключення ОСОБА_1 з військового обліку відсутні.
Також, були направлені адвокатські запити в інтересах позивача до ІНФОРМАЦІЯ_9 з метою підтвердження факту виключення позивача з військового обліку. Відповіді на вказані запити ІНФОРМАЦІЯ_10 не надано.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
За змістом частини 1 статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частини 5 статті 1 Закону №2232-ХІІ від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Згідно частини 7 статті 1 Закону №2232-ХІІ виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан, який триває по теперішній час.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-XII (далі - Закон №3543-ХІІ) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Статтею 1 Закону №3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до частин 4, 5 статті 22 Закону №3543-XII громадяни, які перебувають у запасі, завчасно приписуються до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу.
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
За змістом пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Згідно з пунктом 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Згідно пункту 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Отже, обов'язки щодо обліку військовозобов'язаних покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Статтею 14 Закону №2232-ХІІ визначено підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього.
Так, абз. 8 ч. 9 статті 14 Закону №2232-ХІІ у редакції, чинній станом на 11.06.2009, визначено, що виключення з військового обліку громадян, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
У зв'язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» щодо особливостей взяття громадян України на військовий облік призовників та їх медичного огляду під час проходження ними базової загальновійськової підготовки» № 4197-IX від 09.01.2025 редакція частини 9 статті 14 Закону №2232-ХІІ зазнала змін, внаслідок яких, пункти 6,7,8,9,10 частини 9 було виключено.
Також, пунктом 6 частини 6 статті 37 Закону №2232-ХІІ у редакції, чинній станом на 26.02.2014, виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов'язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України) підлягають громадяни України, які:
1) призвані чи прийняті на військову службу або направлені для проходження альтернативної (невійськової) служби;
2) проходять військову службу (навчання) у вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів;
3) визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку;
4) досягли граничного віку перебування в запасі;
5) припинили громадянство України;
6) були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину;
7) направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру;
8) не отримали до 40-річного віку військово-облікової або спорідненої з нею спеціальності;
9) померли.
У зв'язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року №3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024 року, (далі - Закон №3633-ІХ), редакція частини 6 статті 37 Закону №2232-ХІІ зазнала змін, внаслідок яких, пункт 6 частини 6 було виключено.
За змістом частини 6 статті 37 Закону №2232-ХІІ у редакції, чинній станом з 18.05.2024, виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.
Крім того, 18.05.2024 року набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 (далі - Порядок №560).
Згідно пункту 4 розділу «Загальні питання» Порядку №560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані:
особи, звільнені з військової служби у зв'язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади;
особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України;
особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ;
засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.
Отже, з 18 травня 2024 року редакція частини 6 статті 37 Закону №2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, більш того, з цього часу передбачена можливість особи, яку раніше було засуджено до позбавлення волі, за вчинення тяжкого злочину.
Чинною станом на дату звернення позивача до відповідача з відповідною заявою, редакцією Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не передбачено такої підстави для виключення громадян з військового обліку, натомість п.п. 2 п. 1 ст. 37 цього Закону містить норму, відповідно до якої взяттю на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України на військовий облік військовозобов'язаних:
які звільнені з військової служби в запас та не зараховані до військового оперативного резерву;
які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань.
Суд зазначає, що перебування громадян придатних за віком та станом здоров'я до військової служби на військовому обліку є обов'язком, а не правом громадянина.
Відповідно, зняття позивача в 2009 році з військового обліку не є свідченням того, що позивач не підлягає військовому обліку на теперішній час.
У зв'язку з чим, вимога позивача про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_11 виключити ОСОБА_1 з військового обліку на підставі абз. 8 ч. 9 ст. 14 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (в редакції 11.06.2009), а саме з підстави засудження ОСОБА_1 до позбавлення волі за вчинення тяжкого/особливо тяжкого злочину, та внести відомості про виключення з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів є завідомо безпідставною та необґрунтованою.
Решта доводів позивача (представника позивача) висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Отже, доводи позовної заяви повністю спростовуються наявними в справі доказами та нормами чинного законодавства.
З урахуванням викладених обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
В силу положень статті 139 КАС України судові витрати (у тому числі витрати на правничу допомогу) стягуються на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень виключно у разі задоволення позовних вимог.
Ураховуючи ту обставину, що судом відмовлено у задоволенні позову, то й відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_12 у місті Дніпрі ( АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 17.11.2025.
Суддя О.В. Царікова