м. Вінниця
18 листопада 2025 р. Справа № 120/8848/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара Павла Анатолійовича, розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Підставою для звернення до суду слугувала протиправна бездіяльність центру щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 01.07.2021 по 18.07.2022 у повному обсязі та за період з 19.07.2022 по 20.06.2024 в межах шести місячного строку.
Окремо наголошує, що з підстав не виплати вчасно сум індексації грошового забезпечення позивач набув право на стягнення втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати, за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації.
Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху із наданням позивачу можливості усунути недоліки такої.
Позивачем подано заяву до суду про усунення недоліків позову.
Так, в подальшому, ухвалою суду позовну заяву залишено без руху із наданням позивачу можливості усунути недоліки такої.
Позивачем подано заяву до суду про усунення недоліків позову.
Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, визначено, що розгляд справи буде здійснюватись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Представником відповідача до суду подано відзив на адміністративний позов, яким заперечує заявлені позовні вимоги. Серед іншого зауважує, що, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільнені, відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.
Також заперечує, щодо стягнення компенсації втрати частини доходів, оскільки суми індексації позивачу нараховано на виконання рішення суду.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, суд встановив, що позивач проходив службу у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону.
Відповідно до наказу командира 8 Окремої автомобільної санітарної роти (по стройовій частині) № 155 від 01.07.2021 позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу військової частини з 01.07.2021.
20.06.2024 на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі № 120/4662/23, на картковий рахунок позивача, відповідачем нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 41 993,69 грн.
Однак, при виплаті вищенаведеної суми відповідачем не нараховано і не виплачено позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та не виплачено втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Не погоджуючись із такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить із наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 43 Конституції України закріплено право кожного громадянина на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він обирає. При цьому громадянам гарантується захист від незаконного звільнення, а право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до положень статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частинами 1 та 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільнені військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішення питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладено Верховним Судом у постановах від 10.05.2019 у справі № П/811/276/16, від 31.10.2019 у справі № 828/598/17, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.
Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
У силу вимог ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною 2 статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 р. у справі № 910/4518/16.
Крім того, Верховний Суд України також неодноразово висловлював таку правову позицію. Зокрема, у постанові від 15.09.2015 р. (справа № 21-1765а15), проаналізувавши вимоги статей 116, 117 КЗпП України, дійшов висновку про те, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 р. у справі № 821/1083/17, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, індексація тощо).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
З матеріалів справи вбачається, що при звільненні з Військово-медичного клінічного центру Західного регіону позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.
Індексація грошового забезпечення за вказаний період виплачена позивачу 20.06.2024 року у розмірі 41 993,69 грн. на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07.08.2023 року у справі №120/4662/23 за період з 02.01.2017 по 01.03.2018.
Отже, при звільненні позивача з Військово-медичного клінічного центру Західного регіону з ним не проведено повного розрахунку, зокрема не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, що свідчить про недотримання відповідачем вимог ст.116 КЗпП України та має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.
Як вже встановлено судом позивача було виключено з Військово-медичного клінічного центру Західного регіону 01.07.2021 року. Між тим, остаточний розрахунок на виконання судового рішення проведено лише 20.06.2024 року.
Тому бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні з позивачем за період з 01.07.2021 року по 20.06.2024 року є протиправною.
Щодо визначення способу поновлення порушених прав позивача суд зазначає наступне.
Як вже встановлено судом, позивача виключено зі списків особового складу Військово-медичного клінічного центру Західного регіону та всіх видів забезпечення з 01.07.2021 року.
Строк затримки по виплаті індексації грошового забезпечення слід рахувати з 02.07.2021 року, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.
Отже, відповідач зобов'язаний виплатити позивачу середній заробіток за період затримки остаточного розрахунку при звільненні з Військово-медичного клінічного центру Західного регіону з 02.07.2021 року по 20.06.2024 року.
При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 р. у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.
Вирішуючи зазначений спір, суд враховує, що з 19.07.2022 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 року, яким викладена в новій редакції ст.117 КЗпП України. Цією нормою в редакції з 19.07.2022 року передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
У постанові від 29.02.2024 року у справі № 460/42448/22 Верховний Суд зазначив, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період до 19.07.2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, з 19.07.2022 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 25.04.2024 р. у справі № 440/8467/23, від 29.01.2024 р. у справі № 560/9586/22, від 28.06.2023 р. у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 р. у справі № 380/19103/22.
Відтак, правовідносини щодо стягнення на корись позивача середнього заробітку за період з 02.07.2021 року по 18.07.2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється ст.117 КЗпП України в редакції, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, а за період з 19.07.2022 року по 20.06.2024 року - ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ із застосуванням обмеження виплати шістьма місяцями.
Таким чином, з урахуванням приписів ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ починаючи з 19.07.2022 року позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, який відбувся 20.06.2024 року, лише в межах шести місяців - з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року.
При вирішенні позовних вимог щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за період з 02.07.2021 року по 18.07.2022 року, суд враховує наступне.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Згідно пункту 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки про доходи №890 від 05.09.2024 року за останні два місяці перед звільненням (травень, червнень 2021 року), загальний розмір виплаченого грошового забезпечення склав 27 045,57 грн. (14 570,79 грн. + 12 474,78 грн.). Сукупна кількість календарних днів за цей період - 61 календарних дні.
Тому середній заробіток позивача становить 443,37 грн. (27 045,57 грн. : 61 день).
Затримка розрахунку при звільненні за період з 02.07.2021 року по 18.07.2022 року складає 382 календарних днів.
З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини як розмір недоплаченої суми заробітку, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 41 993,69 грн. (розмір несвоєчасно виплачених сум) : 168 923,97 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (382 днів х 443,37 грн.)) = 0,8.
Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 02.07.2021 року по 18.07.2022 року з врахуванням істотності частки становить 135 493,87 грн. (443,37 грн. х 382 календарних днів х 0,8).
Під час визначення суми середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 року по 20.06.2024 року суд враховує обмеження періоду стягнення шістьома місяцями, запроваджене ст.117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-ІХ, що становить 184 календарних днів (з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року).
Тому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період складає 81 580,08 грн. (443,37 грн. х 184 календарних днів).
Враховуючи розгляд правовідносини щодо нарахування та виплати середнього заробітку відповідно до редакції ст.117 КЗпП України до набрання чинності Законом № 2352-ІХ та після, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково шляхом стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Тобто загальна сума середнього заробітку, що підлягає виплаті позивачеві з урахуванням правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, становить 217 073,95 грн. (135 493,87 грн. (за період з 02.07.2021 по 18.07.2022 з урахуванням принципу пропорційності) + 81 580,08 грн. (за період з 19.07.2022 по 20.06.2024 (за весь час затримки, але не більш як за 6 місяців (до 19.01.2023)).
Відтак, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 217 073,95 грн. як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
При цьому, суд зазначає, що саме Військово-медичний клінічний центр Західного регіону, з якого звільнився позивач, повинен був здійснити із позивачем повний розрахунок при звільненні. Тому виплата індексації грошового забезпечення за судовим рішенням після звільнення позивача з Військово-медичного клінічного центру Західного регіону є підставою застосування до відповідача передбаченої ст.117 КЗпП України відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Одночасно суд зазначає, що суми, які визначені до стягнення як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів.
З приводу позовних вимог про зобов'язання Військово-медичного клінічного центру Західного регіону нарахувати та виплати компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III)
Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Тобто стаття 2 Закону № 2050-III прямо передбачає, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема й заробітну плату
Наведене дає підстави для висновку, що дія зазначеного Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата)
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159) відтворюють положення Закону № 2050-III та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій
У пункті 4 цього Порядку № 159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.
Як зазначено у статті 7 Закону № 2050-III та пункті 8 Порядку № 159 відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Отже, із аналізу вказаних положень Закону № 2050-III та Порядку № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов
- нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
- доходи не повинні носити разового характеру;
- порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання)
- затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців
- зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги
В даному випадку суд враховує, що у зв'язку з несвоєчасною виплатою позивачу індексації грошового забезпечення у належному розмірі, у позивача виникло право на отримання компенсації втрати частини доходів.
При цьому, використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 29.10.2020 у справі № 280/729/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.
Таким чином із вищевикладеного слід дійти висновку, що у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. При цьому, донарахування належних громадянину сум компенсації втрати доходів має здійснюватися до дня фактичної виплати заборгованості, щодо якої порушені строки виплати.
З огляду на викладене суд доходить висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги належать до задоволення частково.
Відповідно до ч.3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат суд не здійснює.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Західного міського регіону щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі.
Визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Західного регіону щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 02.07.2021 року по 19.01.2023 року.
Стягнути з Військово-медичного клінічного центру Західного регіону на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.07.2021 по 18.07.2022 в розмірі 135 493,87 грн.
Стягнути з Військово-медичного клінічного центру Західного регіону на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 в розмірі 81 580,08 грн.
Визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Західного регіону щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки.
Зобов'язати Військово-медичний клінічний центр Західного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Військово-медичний клінічний центр Західного регіону (79010, м. Львів, вул. Личаківська, буд.26, код ЄДРПОУ 08160677)
Суддя Комар Павло Анатолійович