Справа № 944/19/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/769/25 Доповідач: ОСОБА_2
05 листопада 2025 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Львівського апеляційного суду в складі:
головуючої ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальне провадження про обвинувачення
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,-
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України,-
за участю прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_8 ,
за апеляційною скаргою прокурора Львівської обласної прокуратури ОСОБА_7 на вирок Яворівського районного суду Львівської області від 19 червня 2025 року стосовно ОСОБА_6 за ч.2 ст. 286 КК України, -
встановила:
вироком Яворівського районного суду Львівської області від 19 червня 2025 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України, і призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років, без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі статті 75 Кримінального кодексу України звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо він не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені судом обов'язки протягом іспитового строку тривалістю 1 (один) рік 6 (шість) місяців.
Відповідно до статті 76 Кримінального кодексу України покладено на ОСОБА_6 такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, навчання або роботи.
Вирішено питання з речовими доказами та судовими витратами.
Згідно вироку, ОСОБА_6 13 листопада 2024 року, приблизно о 09 годині 15 хвилин, керуючи автомобілем марки «VOLKSWAGEN Tiguan», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та рухаючись ним поблизу будинку № 15 по вул. Львівській в м. Яворові Львівської області, в напрямку пл. Ринок, грубо порушив вимоги п. 1.5 Розділу 1, п. 2.3 б), д) Розділу 2, п. 12.1 Розділу 12, п. 18.1 в) Розділу 18 «Правил дорожнього руху України», затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року, що виразилось в тому, що він під час керування транспортним засобом не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну, не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, своїми діями створив загрозу безпеці дорожнього руху, під час наближення до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебував пішохід, не зменшив швидкість та не зупинився, щоб дати дорогу пішоходу ОСОБА_9 , яка переходила проїзну частину дороги зліва направо відносно руху транспортного засобу по нерегульованому пішохідному переході, в результаті чого відбувся наїзд автомобілем на пішохода ОСОБА_9 , внаслідок чого остання отримала важку поєднану травму голови, грудей і хребта, яка супроводжувалася переломом кісток склепіння та основи черепа, крововиливами під м'якими мозковими оболонками і в речовину головного мозку, множинними переломами ребер, розривом зв'язкового апарату з ушкодженням спинного мозку грудного відділу хребта, що зумовило зупинку серцевої діяльності і дихання, припинення функції центральної нервової системи, внаслідок чого настала смерть.
Таким чином, ОСОБА_6 , будучи особою, яка керує транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілої ОСОБА_9 , тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України.
На вирок суду прокурор Львівської обласної прокуратури ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, просить оскаржуваний вирок скасувати у зв'язку із невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на термін 3 роки та на підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування призначеного основного покарання із іспитовим терміном 3 роки. В решті вирок залишити без зміни.
В обґрунтування вказує, що враховуючи те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, об'єктивна сторона якого виразилася у грубому порушенні ним Правил дорожнього руху, а саме скоєнні наїзду на потерпілу, яка переходила проїзну частину по нерегульованому пішохідному переході, тим самим її дії відповідали вимогам ПДР і вона мала перевагу в русі по відношенні до водія ОСОБА_6 , і яка в результаті ДТП від отриманих тілесних ушкоджень загинула, на момент вчинення ДНІ обвинувачений ОСОБА_6 мав водійський стаж лише 2 роки і не працював на роботі, яка безпосередньо пов'язана із керуванням транспортним засобом, а відтак вважає, що судом безпідставно не призначено ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами та призначено занадто м'яке покарання.
Наголошує, що працевлаштування ОСОБА_10 04.02.2025 за сумісництвом на посаду водія у ФОП « ОСОБА_11 » необхідно розцінювати як спосіб уникнути призначення додаткового покарання.
Заслухавши доповідача, доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, обвинуваченого та його захисника, які заперечили проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали провадження, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні зазначеного у вироку кримінального правопорушення відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується зібраними у справі та перевіреними в судовому засіданні доказами і є обґрунтованим, що в апеляційній скарзі не оспорюється.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом першої інстанції визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання є: кримінально-правові відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб'єкта.
Санкція ч. 2 ст. 286 КК України передбачає призначення додаткового покарання у виді з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.
При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
У кожному випадку призначення покарання за ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Таким чином, призначення чи непризначення цього виду покарання є правом суду, а не його обов'язком, і залежить від індивідуальних обставин справи.
При вирішенні питання призначення обвинуваченому додаткового покарання суд першої інстанції правильно врахував, що він є особою молодого віку, до кримінальної відповідальності притягується вперше, працює на двох роботах, одна з яких (водієм у ФОП ОСОБА_11 ) безпосередньо пов'язана з використанням автомобіля, проживає в сільській місцевості, віддаленій від місця основної роботи (м. Львів), позитивно характеризується за місцем проживання та місцем роботи, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, згідно з інформацією, наданою УПП у Львівській області, до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху станом на 11 травня 2025 року не притягався, свою вину визнав повністю, щиро розкаявся, повністю відшкодував шкоду потерпілій, потерпіла ОСОБА_12 подала до суду заяву, в якій зазначила, що їй повністю відшкодовано збитки, як морального, так і матеріального характеру, претензій до ОСОБА_6 не має, просить його суворо не карати і не позбавляти права керувати транспортними засобами.
Посилання прокурора на формальний характер працевлаштування ОСОБА_6 не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду. При цьому суд першої інстанції, вирішуючи питання про доцільність призначення додаткового покарання, врахував не лише працевлаштування обвинуваченого, а й сукупність інших обставин, що характеризують його особу та свідчать про можливість виправлення без позбавлення права керування транспортними засобами.
Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо призначеного обвинуваченому іспитового строку тривалістю 1 рік 6 місяців, який призначений з врахуванням ступеню тяжкості та обставин вчиненого кримінального правопорушення, даних про особу обвинуваченого, наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання, та відсутності обставин, що обтяжують покарання, ставлення обвинуваченого до вчиненого, а також позиції сторони обвинувачення і потерпілої.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що покарання обвинуваченому призначене з дотриманням вимог ст. 65 КК України у межах встановлених у санкції статті, та є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування вироку Яворівського районного суду Львівської області від 19 червня 2025 року щодо ОСОБА_6 колегією суддів не встановлено, а тому його слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
вирок Яворівського районного суду Львівської області від 19 червня 2025 року щодо ОСОБА_6 за ч.2 ст. 286 КК Українизалишити без змін, апеляційну скаргу прокурора Львівської обласної прокуратури ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з дня її оголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4