Дата документу 22.10.2025 Справа № 335/7242/24
Єдиний унікальний № 335/7242/24 Головуючий у 1-й інстанції: Воробйов А.В.
Провадження № 22-ц/807/762/25 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.
№ 22-ц/807/762/25-2
22 жовтня 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Трофимової Д.А.
суддів: Гончар М.С.,
Онищенка Е.А.
при секретарі: Бєловій А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Концерну «Міські теплові мережі» Фарзаєвої Кристини Алахмедівни на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 січня 2025 року, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Плецької Юлії Вікторівни на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2025 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії,
У червні 2024 року представник Концерну «Міські теплові мережі» Фарзаєва К.А. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача посилалася на те, що Концерн «Міські теплові мережі» діє на підставі статуту, який знаходиться у загальнодоступному місці на офіційному сайті Концерну «МТМ». Відповідно до статуту підприємства основною метою діяльності Концерну «МТМ» є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності позивача та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу позивача. Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ, організацій, її збут та інше.
ОСОБА_1 на праві власності належить нежитлове приміщення № 72, площею 220,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .
Станом на 01.11.2021 типовий індивідуальний договір №72217481 про надання послуги з постачання теплової енергії (наділі - Договір) за адресою: АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення 72, між позивачем та ОСОБА_1 з 01.11.2021 є укладеним (вказаний договір приєднання розміщений на офіційному сайті Концерну «МТМ»).
Житловий будинок АДРЕСА_1 оснащений приладом комерційного обліку теплової енергії. Нежитлове приміщення № 72 не обладнане приладом розподільного обліку теплової енергії.
Відповідно до пункту 11 Договору обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315.
Позивачем було надано послугу з постачання теплової енергії відповідачу за період 01.11.2021 - 31.03.2024 на загальну суму 111 373,69 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості. Концерном «МТМ» сформовані та надані відповідачу рахунки на оплату спожитої послуги.
Відповідач за період 01.11.2021 - 31.03.2024 не виконав свої обов'язки по сплаті за надану послугу з постачання теплової енергії згідно умов Договору, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 111 373,69 грн.
Факт отримання послуг з постачання теплової енергії до житлового будинку, в якому знаходиться приміщення боржника, підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалюваного сезону, відповідно до яких позивачем було розпочато і закінчено опалюваний сезон в м. Запоріжжі, знаходженням нежитлового приміщення відповідача у багатоквартирному житловому будинку.
Посилаючись на зазначені обставини, представник Концерну «Міські теплові мережі» просила суд стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за надані послуги з постачання теплової енергії в сумі 111 373,69 грн. та судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 січня 2025 року позов Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» суму заборгованості за надану послугу з постачання теплової енергії у розмірі 43 003,50 грн. та судовий збір в розмірі 935,33 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
У лютому 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Плецька Ю.В. звернулася до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, в обґрунтування якої зазначала, що доцільність звернення з заявою та остаточні розрахунки за надану правничу допомогу були здійснені між ОСОБА_1 та адвокатом Плецькою Ю.В. після ухвалення Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя 29.01.2025 року рішення у справі, тому вважає за необхідне звернутися з заявою про ухвалення додаткового рішення та надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 16 000 грн. наступні докази: договір про надання правничої допомоги, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Плецькою Ю.В. від 01.07.2024 року; рахунок №3/2 від 17.02.2025 на суму 16 000 грн.; розрахункову квитанцію №2 від 17.02.2025 року; акт виконаних робіт від 17.02.2025 на суму 16 000 грн.
Посилаючись на вищевикладене, просила суд ухвалити додаткове рішення, стягнути з Концерну «Міські теплові мережі» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 16 000 грн.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2025 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Плецької Юлії Вікторівни про стягнення витрат на правничу допомогу у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергіїзалишено без розгляду.
Не погоджуючись із рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 січня 2025 року, представник Концерну «Міські теплові мережі» Фарзаєва К.А. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позов, стягнути судові витрати.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 р. № 315, зі змінами, внесеними Наказом Міністерства розвитку громад та територій № 358 від 28.12.2021, підвали відносяться до допоміжних приміщень. Витрати на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень визначаються як загальнобудинкові потреби на опалення та розподіляються між всіма співвласниками будинку.
Відповідно, незалежно від того перебуває підвальне приміщення у сумісній власності співвласників будинку чи належить комусь на правах приватної власності - підвальні приміщення є опалюваними.
Щодо механізму проведення нарахувань у листопаді-грудні 2021 року окремим приміщенням з транзитними мережами опалення до внесення змін до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 22 листопада 2018 року № 315, зазначає, що в першій редакції Методики №315 було визначення: «неопалюване приміщення - приміщення у будівлі, яка забезпечується тепловою енергією від централізованого або автономного джерела теплопостачання, та у якому не нормується температура внутрішнього повітря і відсутні опалювальні прилади будь-якого типу та трубопроводи внутрішньобудинкової системи теплопостачання та постачання гарячої води». Наказом Міністерства розвитку громад та територій № 358 від 28.12.2021 внесені зміни до методики, додано визначення: «окремі приміщення з транзитними мережами опалення - окремі приміщення у будівлі/будинку, через які проходять ділянки транзитних трубопроводів опалення та відсутні опалювальні прилади відповідно до проекту будівлі/будинку, та які перебувають у власності або користуванні різних споживачів послуги з постачання теплової енергії». Відповідно наявність трубопроводів внутрішньобудинкової системи опалення у приміщенні не дозволяє визнати ці два визначення тотожними.
Таким чином, нежитлові приміщення, які знаходиться у житловому будинку, використовуються під комерційну діяльність, та/або через які проходять транзитні трубопроводи системи опалення будинку, не можливо віднести до неопалювальних приміщень, так як в таких приміщеннях нормується температура в залежності від типу використання даного приміщення. Нарахування для таких приміщень здійснювалось згідно Методики (розділ ІІ), як для опалювальних приміщень, пропорційно площі.
Також скаржник не погоджується з висновками суду щодо застосувань формул 19 та 23 Методики 315 при нарахуванні заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії в нежитлове приміщення АДРЕСА_2 . Наразі у м. Запоріжжя затверджений двоставковий тариф на послугу з постачання теплової енергії, де окремо визначені умовно-постійна та умовно-змінна частини такого тарифу. Житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , обладнано комерційним приладом обліку теплової енергії.
У відповідності до п. 24 Правил №830 - розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється відповідно до «Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 р. № 315» (надалі - Методика № 315). Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 грудня 2021 року №358 внесено зміни до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, які набули чинності 28.01.2022 року.
За період з листопада 2021р. по жовтень 2023р. розподіл теплової енергії на нежитлове приміщення № 74 споживача ОСОБА_1 виконувались пропорційно опалювальній площі 220,8 м2, як для приміщень не оснащених вузлом розподільного обліку теплової енергії.
18.10.2023р. у складі робочої комісії було проведено обстеження підвального приміщення багатоквартирного будинку, яке належить ОСОБА_1 , а саме за адресою: АДРЕСА_3 . За результатами проведеного обстеження підвальне нежитлове приміщення визнано окремим приміщенням з транзитними мережами опалення.
Для таких приміщень методикою передбачено визначення обсягу спожитої теплової енергії на підставі формули 3 розділу ІІ.
Зауважує, що згідно п.2 статті 10 Закону України «Про комерційний облік»: «Обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, визначається та розподіляється між споживачами пропорційно до площі (об'єму) квартири (іншого приміщення) за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг». Згідно Методики обсяг розподіленої теплової енергії на опалення приміщення з індивідуальним опаленням або окремого приміщення з транзитними мережами опалення розраховується за формулою 15 та включає в себе обсяги теплової енергії на опалення місць загального користування.
Відповідно з листопада 2023р. по вказаному нежитловому приміщенню нараховується обсяг теплової енергії від транзитних мереж опалення, ЗБП (загально будинкові потреби) у житловому будинку, умовно-постійна частина тарифу та абонентська плата.
Згідно Рішення ЗМР № 601 від 30.10.2023р. встановлено Концерну «МТМ» здійснити перерахунок спожитої послуги у межах будинку АДРЕСА_1 згідно комерційного приладу обліку з 01.01.2022р., оскільки внесені зміни до Методики № 315, які набрали чинності з січня 2022р.
Таким чином, у листопаді 2023р. був виконаний перерозподіл теплової енергії умовно-змінної частини тарифу по нежитловому приміщенню споживача ОСОБА_1 за період з 01/2022р. по 03/2023р.
Оскільки приміщення відповідача перебуває у нього в одноосібній приватній власності, воно не може вважатись місцем загального користування, або допоміжним. Методикою №315 чітко регламентується, що загальнобудинкові потреби на опалення не включають у себе обсяг теплової енергії на окремі приміщення з транзитними мережами опалення. Тобто, застосування формули 23 можливо виключно для розрахунку загально-будинкових потреб (ЗБП) будинку (у разі надання інформації стосовно довжини трубопроводів, площ місць загального користування та допоміжних приміщень будинку) а не для розрахунку обсягу спожитої теплової енергії приміщення споживача, яке визнано окремим приміщенням з транзитними мережами опалення.
Відповідно до умов укладених договорів зі співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 розподіл обсягу теплової енергії, спожитої в будинку, згідно з вимогами Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» здійснює виконавець. Оскільки виконавцем послуги з постачання теплової енергії на будівлю за вказаною адресою є Концерн «МТМ», чинним законодавством право розподілу спожитої у будівлі послуги між всіма співвласниками надано виключно Концерну «МТМ».
Зауважує, що Концерн «МТМ» при розподілі спожитої у будівлі послуги керується Методикою розподілу обсягів спожитої у будівлі послуги, затвердженої Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 №315, зі змінами, та документами, які надаються споживачами при укладанні договорів.
Враховуючи чисельні скарги співвласників на відсутність проектів на будинки, Рішенням ЗМР від 14.09.2023р. №513 було затверджено Порядок визначення належності підвальних приміщень багатоквартирного будинку до приміщень з транзитними мережами опалення на території міста Запоріжжя (надалі - Порядок №513). Згідно пункту 4 Порядку №513 належність підвального приміщення споживача до приміщень з транзитними мережами опалення встановлюється рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради на підставі акту робочої комісії для розгляду питань щодо визначення належності підвальних приміщень багатоквартирного будинку до приміщень з транзитними мережами опалення на території міста Запоріжжя (далі - Робоча комісія). Пункт 1 розділу ІІ Порядку №513 зазначає, що з метою визначення належності підвального приміщення до приміщення з транзитними мережами власник (співвласники) підвального приміщення багатоквартирного будинку звертається до виконавчого комітету Запорізької міської ради з заявою, яка складається за формою згідно з Додатком №1 до даного Порядку.
Таким чином, перерозподіл теплової енергії за період з січня 2022 року по березень 2024 року було виконано на підставі Рішення ЗМР про затвердження Акту обстеження підвального приміщення багатоквартирного будинку, складеного Робочою комісією на підставі заяви відповідача, та не є помилкою позивача.
Стосовно застосування одноставкового тарифу зазначає, що твердження про те, що для неопалювальних підвалів не визначають теплове навантаження, а теплове навантаження розраховується виключно для приміщень, де встановлена температура зовнішнього повітря +18С, є помилковим, оскільки об'єктом теплоспоживання є житловий будинок в цілому, а не кожне окреме приміщення.
Від представника ОСОБА_1 - адвоката Плецької Ю.В. на адресу апеляційного суду надійшов відзив апеляційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі», у якому вона просить залишити апеляційну без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та, як наслідок, ухвалено обґрунтоване та законне рішення; доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду, є безпідставними та необґрунтованими.
Вказує, що на позивача/виконавця покладено обов'язок точно/вірно визначити тип приміщення та застосовувати формулу, згідно якої споживачу буде виставлятись фактичний обсяг теплової енергії, що потрапляє до підвалу відповідача.
Однак, позивач у листопаді 2021 року помилився та обрав не правильний тип для підвалу відповідача, і тому необґрунтовано проводив нарахування пропорційно опалюваної площі приміщення, як для приміщення без розподільного вузла обліку.
Відповідач звернувся до Запорізької міської ради і отримав Акт обстеження підвального приміщення багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_3 , від 18.10.2023.
Згідно Рішення ЗМР № 601 від 30.10.2023 встановлено Концерну «МТМ» здійснити перерахунок з 01.01.2022. Перерахунок пов'язаний з помилкою позивача, яка призвела до необґрунтованих та величезних нарахувань з завищеною кількістю гігакалорій, що не відповідала фактичному обсягу тепла. Після перерахунку обсяги теплової енергії зменшились у 2,65 рази.
Згідно Акту від 18.10.2023р. у підвалі відповідача відсутні опалювальні прилади. Таким чином, таке приміщення підпадає під термін «неопалюваний підвал».
Відповідач склав контррозрахунок на підставі відповідних/вірних формул Методики № 315, де у листопаді та грудні 2021 року проводив нарахування по формулі 19, що призначена для «неопалювального приміщення», а з січня 2022 року - по формулі 23 - по довжині трубопроводів у підвалі відповідача.
Не погоджуючись із ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2025 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Плецька Ю.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву про ухвалення додаткового рішення.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що доцільність звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення та остаточні розрахунки за надану правничу допомогу були здійснені між ОСОБА_1 та його представником після ухвалення 29 січня 2025 року рішення Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя. Зазначає, що суд першої інстанції дійшов передчасного та помилкового висновку про залишення заяви без розгляду, внаслідок чого відбулось порушення права на доступ до правосуддя.
Від представника Концерну «МТМ» Фарзаєвої К.А. на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Плецької Ю.В., у якому вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - без змін.
Зазначає, що заявником не дотримано вимоги ч. 8 ст. 141 ЦПК України, якою передбачено подання доказів щодо розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також вказує, що скаржник не довів заявлені вимоги щодо стягнення з позивача витрат на правничу допомогу належними доказами.
Колегія суддів, заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення та ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційних скарг, вважає, що апеляційну скаргу представника Концерну «МТМ» Фарзаєвої К.А. слід залишити без задоволення, а апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Плецької Ю.В. - задовольнити частково, з таких підстав.
За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Щодо рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 січня 2025 року, то колегія суддів вважає наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що нежитлове приміщення, яке належить відповідачу, не обладнано приладами опалення. У вказаному нежитловому приміщенні проходять трубопроводи опалення та стояки, які виконують функцію подачі теплової енергії для приладів опалення, тобто функцію транзиту теплоносія. Так, нежитлове приміщення, яке належить відповідачу відноситься до неопалюваного підвалу, тому позивачем застосована не вірна формула для визначення кількості теплових втрат та, як наслідок, заборгованість була завищена. Враховуючи вказані обставини, вимоги позивача до ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, слід стягнути з ОСОБА_1 на користь на позивача заборгованість за надану послугу з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 по 31.03.2023 у сумі 43 003,50 грн.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
Частиною 1статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, Концерн «Міські теплові мережі» діє на підставі статуту, який знаходиться у загальнодоступному місці на офіційному сайті Концерну «МТМ».
Відповідно до статуту підприємства основною метою діяльності Концерну «МТМ» є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності позивача та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу позивача.
Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ, організацій, її збут та інше.
Правовідносини між позивачем та споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України, від 21 серпня 2019 року № 830, Положенням про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 року, № 315 про затвердження «Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг» та іншими нормативно-правовими актами України.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщання (літ. А-5) за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 220,8 кв.м.
Згідно ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
За нормою ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов'язує.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (частина друга статті 317 ЦК України).
Згідно із частиною 7 статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (надалі - Закон) до дати обрання співвласниками багатоквартирного будинку однієї з моделей організації договірних відносин, визначених частиною першою цієї статті між виконавцем відповідної комунальної послуги та кожним співвласником укладається публічний договір приєднання відповідно до вимог частини п'ятої статті 13 цього Закону.
Частиною 5 статті 13 Закону встановлено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір, з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
02 жовтня 2021 року на виконання вимог Закону Концерн «Міські теплові мережі» на офіційному сайті розмістив індивідуальний договір на послугу з постачання теплової енергії. Вказаний договір є публічним договором приєднання та вважається укладеним, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. Умови вказаного договору будуть застосовуватись до співвласників багатоквартирних будинків, а також співвласників в інших будівлях, приміщення в яких є самостійними об'єктами нерухомого майна у відповідності до ч. 8 ст. 14 Закону, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, які обрали форму індивідуального договору, та до власників індивідуальних (садибних) житлових будинків.
Відповідно до ст. 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Тобто, внесення змін до публічного договору приєднання законодавством не допускається через те, що вказане призведе до порушення прав інших суб'єктів імперативно визначених відносин.
Між сторонами 01.11.2021 було укладено типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії в порядку, визначеному ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII.
Пунктом 5 Типового індивідуального договору про надання послуг з постачання теплової енергії (далі - договір) передбачено, що виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.
Розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць (п. 32 договору).
Пунктом 34 договору передбачено, що споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
Згідно з п. 36 договору, під час здійснення оплати споживач зобов'язаний зазначити розрахунковий період, за який вона здійснюється, та призначення платежу (плата виконавцю, сплата пені, штрафів).
Відповідно до п. 38 договору, споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення цього Договору.
Предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача вартості наданих послуг постачання теплової енергії.
Згідно з положеннями ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно з частинами першою і другою статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Частиною першою статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до приписів ст.ст. 3, 4 Закону України "Про теплопостачання" від 02.05.2005 № 2633-IV, відносини між суб'єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об'єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами відносин у сфері теплопостачання.
Укладання договору на постачання теплової енергії передбачено ст.ст. 24, 25 Закону України "Про теплопостачання" та є обов'язковим для сторін на підставі Закону.
За змістом ст. 25 вказаного Закону, теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами, водночас своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії є основними обов'язками споживача теплової енергії (ст. 24 Закону).
Положеннями ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що:
споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору;
теплова енергія - це товарна продукція, яка виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;
місцева (розподільча) теплова мережа - сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.
Отже, споживачем теплової енергії може бути особа (ОСББ, житлово-комунальні організації, виконавці послуг), теплоспоживче обладнання якої (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування тощо) через тепловий ввід приєднане або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі.
Постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 затверджено Правила надання послуги з постачання теплової енергії та Типові договори про надання послуги з постачання теплової енергії.
Постановами Кабінету Міністрів України № 1022 від 08.09.2021 та № 1023 від 08.09.2021 внесено зміни до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових форм договорів, відповідно до яких згідно із Законом України "Про житлово-комунальні послуги" договори за новими правилами мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності зазначених постанов.
Відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 (в редакції постанови КМУ №1022 від 08.09.2021), ці Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії (далі - виконавець), та індивідуальним і колективним споживачем (далі - споживач), який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії (далі - послуга), та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати.
Відповідно до п. 13 цих Правил надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах.
Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до ст.ст. 13 і 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.
Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.
Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Згідно із наданим представником позивача розрахунком, за період 01.11.2021 - 31.03.2024 позивач здійснив постачання теплової енергії відповідачеві на загальну суму 111 373,69 грн. Відповідач протягом цього періоду оплату за надані послуги не здійснював.
Багатоквартирний будинок за адресою АДРЕСА_1 , в якому розташоване нежитлове приміщення відповідача, обладнано вузлом комерційного обліку. Нежитлове приміщення відповідача не оснащене приладом розподільного обліку.
З 01.11.2021 для розподілу загального обсягу теплової енергії зафіксованого вузлом комерційного обліку, стала застосовуватись редакція Методики № 315 від 22.11.2018, якою визначено терміни для 4 (чотирьох) типів приміщень, а саме:
- «неопалюване приміщення» - приміщення будівлі, яке забезпечується від централізованого або автономного джерела теплопостачання та у якому не нормується температура внутрішнього повітря і відсутні опалювальні прилади будь якого типу;
- «опалюване приміщення» - приміщення у будівлі/будинку, яке забезпечується тепловою енергією за допомогою внутрішньобудинкової системи теплопостачання, та у якому забезпечується нормативна температура повітря;
- «приміщення з індивідуальним опаленням»;
- «приміщення з комбінованим опаленням».
Пунктом 7.7.11 «Правил технічної експлуатації теплових установок і мереж» затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 14.02.2007 № 71 зареєстрованого в Мінюсті України 05.03.2007 за № 197/13464 установлено, що усі теплопроводи й арматура в неопалюваних приміщеннях повинні бути ізольовані.
Недопущення не ефективного використання та не обґрунтованих втрат теплової енергії покладено на особи, які відповідальні за технічних стан теплових мереж балансоутримувача та виконавця послуг (п. 5.2.7. Правил).
Відповідно до п. 4.4.5. ДБН 3.2.5-67:2013 «Опалення, вентиляція та кондиціювання» теплову ізоляцію необхідно передбачати для трубопроводів систем внутрішнього теплопостачання, що прокладені в неопалювальних приміщеннях для виключення замерзання.
Враховуючи викладене, в неопалювальному приміщенні не нормується температура внутрішнього повітря і відсутні опалювальні прилади будь якого типу.
У пункті 6.7. ДБН В.2.5-67:2013 «Опалення, вентиляція та кондиціонування», у розділі «Опалювальні прилади та арматура» визначено, що опалювальні прилади це: а) радіатори секційні або панельні одинарні; б) радіатори секційні або панельні спарені або одинарні для приміщень, у яких відсутнє виділення пилу горючих матеріалів (далі - горючий пил). Для приміщень категорії В, у яких відсутнє виділення горючого пилу, допускається застосування конвекторів; в) опалювальні прилади із гладких сталевих труб.
Колегія суддів погоджується зі зробленим судом першої інстанції висновком, що приміщення відповідача підпадає під термін «неопалюване приміщення», оскільки в ньому знаходяться тільки трубопроводи на забезпечення функціонування системи опалення будинку та відсутні опалювальні прилади.
Так, згідно Акту обстеження підвального приміщення багатоквартирного будинку від 18.10.2023 року, 18.10.2023р. у складі робочої комісії було проведено обстеження підвального приміщення багатоквартирного будинку, яке належить ОСОБА_1 , а саме, за адресою: АДРЕСА_3 . За результатами проведеного обстеження підвальне нежитлове приміщення визнано окремим приміщенням з транзитними мережами опалення, опалювальні прилади відсутні. В неопалюваному підвалі відповідача є: горизонтальних труб ізольованих 52,0 м, горизонтальних труб неізольованих 10,0 м, вертикальних стоякових труб ізольованих 27,5 м, вертикальних стоякових труб неізольованих 7,5 м.
Згідно Рішення ЗМР № 601 від 30.10.2023р. встановлено Концерну «МТМ» здійснити перерахунок спожитої послуги у межах будинку АДРЕСА_1 , згідно комерційного приладу обліку з 01.01.2022р., оскільки внесені зміни до Методики № 315, які набрали чинності з січня 2022р.
У таблиці № 4 "Розрахункові температури повітря" ДБН В 2.2-1 5-2005 "Житлові будинки" та аналогічної таблиці № 2 ДБН В 2.2 - 15:2019 "Житлові будинки" середня температура коливається в межах + 18°С до + 24°С, визначена тільки для опалюваних приміщень та відсутня "розрахункова температура повітря" для підвалу.
В редакції Методики № 315 із змінами від 28.12.2021, чинна з 01.01.2022, також визначено 4 типи приміщень, «неопалюване приміщення» змінило назву на «окреме приміщенням з транзитними мережами опалення» і це - окремі приміщення у будівлі/будинку, через які проходить ділянки транзитних трубопроводів опалення та відсутні опалювальні прилади відповідно до проекту будівлі/ будинку.
У приміщенні відповідача відсутні опалювальні прилади, які також були відсутні весь період 01.11.2021 - 31.03.2024, оскільки система опалення проектується та монтується при спорудженні будинку і законодавством заборонено змінювати конструктивні особливості даного обладнання. Таким чином, наразі нежитлове приміщення відповідача відноситься до окремого приміщення з транзитними мережами опалення.
За таких обставин, враховуючи вищевикладені приписи законодавства, якими врегульовано правовідносини у сфері надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову в розмірі 43 003,50 грн. щодо заборгованості відповідача, яка виникла в період з 01.11.2021 по 31.03.2024, оскільки у листопаді та грудні 2021 року слід проводити нарахування по формулі 19 Методики № 315, а з січня 2022 року - по формулі 23 Методики № 315.
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано визнав доведеним, відповідно до заперечень відповідача, що позивачем при розрахунку заборгованості невірно застосовано вищезазначену Методику, внаслідок чого нараховано відповідачу заборгованість у більшому розмірі, без урахування зазначених обставин, зокрема, того, що приміщення відповідача не є опалювальним, має транзитні стояки. Розрахунок заборгованості, що наданий стороною відповідача, суд правильно вважав обґрунтованим та таким, що підтверджений матеріалами справи.
Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Таким чином, в порушення вищенаведених процесуальних норм позивач не довів за допомогою належних і допустимих доказів наявності у відповідача заборгованості по сплаті за спожиту теплову енергію у зазначеному в позові розмірі. А тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, а саме, в розмірі 43 003,50 грн.
Встановленими обставинами та вищенаведеними нормами матеріального права спростовуються доводи апеляційної скарги стосовно того, що скаржником було доведено заявлений у позові розмір заборгованості відповідача за надані послуги, який би враховував обсяг наданої йому послуги, із зазначенням порядку здійснення нарахування з використанням відповідних пунктів Методики.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до повторень підстав позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.
Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив.
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 січня 2025 року - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги Концерну «МТМ» висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «РуїзТоріха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга Концерну «МТМ» підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Щодо оскарження ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2025 року, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В силу вимог ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: як розподілити між сторонами судові витрати.
Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України).
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Частина перша статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).
Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).
За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з вимогами статей 137, 141 ЦПК України на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги, рахунки тощо.
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторони зробили про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).
З огляду на вказану норму закону, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів.
Відповідно, якщо учасник справи до закінчення судових дебатів не заявив клопотання про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, суд не має підстав для розгляду питання про розподіл здійснених учасниками витрат на професійну правничу допомогу.
Системний аналіз вказаних норм процесуального права дає підстави зробити висновок про те, що клопотання (заява) про орієнтований розмір витрат на правову допомогу в суді першої інстанції може бути заявлено (подано) на будь-якій стадії судового процесу (як в позовній заяві, так і окремо заявою (клопотання), але за умови до закінчення судових дебатів.
Подібні за змістом висновки зроблено у постанові Верховного Суду від 21 вересня 2023 року у справі № 357/9482/21 (провадження № 61-12596 св 22).
Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу (частина 1, 3 стаття 246 ЦПК України).
Отже, для відшкодування витрат на професійну правову допомогу учасник справи зобов'язаний надати суду докази понесення таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, якщо до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву та подала попередній розрахунок таких витрат.
Водночас суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов'язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання.
Норма частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судових дебатів немає.
Указані висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду щодо порядку стягнення витрат на правову допомогу, викладеною у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15 (провадження № 14-382цс19).
Згідно з частинами першою - третьою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
Як вбачається з матеріалів справи, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя у цій справі ухвалено 29 січня 2025 року, в резолютивній частині повного судового рішення дату його складення не зазначено.
29 січня 2025 року на проголошення рішення суду особи, які беруть участь у справі, не з'явилися, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання від 29.01.2025 року (т. 1, а.с. 102).
Представник ОСОБА_1 - адвоката Плецька Ю.В. отримала рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 січня 2025 року 11.02.2025, про що в матеріалах справи міститься довідка про доставку електронного документу (т. 1, а.с. 112).
Заява про ухвалення додаткового рішення адвокатом Плецькою Ю.В. була направлена засобами поштового зв'язку 17.02.2025 року (понеділок), до якої були додані: договір про надання правничої допомоги від 01.07.2024 року, акт виконаних робіт від 17.02.2025 року за договором про надання правничої допомоги №б/н від 01.07.2024 року, рахунок №3/2 від 17.02.2025 року, розрахункова квитанція № 2 від 17.02.2025 року.
Отже, підписаний сторонами акт виконаних робіт від 17.02.2025 року за договором про надання правничої допомоги №б/н від 01.07.2024 року, рахунок №3/2 від 17.02.2025 року, розрахункова квитанція № 2 від 17.02.2025 року об'єктивно не могли бути подані до ухвалення рішення суду.
У заяві про ухвалення додаткового рішення адвокат Плецька Ю.В. посилалася на те, що зі змістом ухваленого судом рішення вона ознайомилася 11.02.2025 року, відповідно, останній день для подачі заяви про ухвалення додаткового рішення був 16.02.2025 року (неділя, вихідний день), оскільки останній день припав навихідний день, то останнім днем строку є перший після нього робочий день, тобто 17.02.2025 року.
Отже, з доводів заяви вбачається, що представник ОСОБА_1 - адвокат Плецька Ю.В. зазначає про поважність причин пропуску процесуального строку на подання заяви про ухвалення додаткового рішення, враховуючи, що вона отримала рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 січня 2025 року 11.02.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу, а заява направлена нею засобами поштового зв'язку 17.02.2025 року (понеділок).
Суд першої інстанції наведеного не врахував, не надав належної фактичної та правової оцінки вищевказаним доводам заяви.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що оскаржена ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Оскільки справа передається для продовження розгляду до суду першої інстанції, то відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених заявником у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відповідно до положень статей 141, 382 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 379, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника Концерну «Міські теплові мережі» Фарзаєвої Кристини Алахмедівни залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 січня 2025 року у цій справі залишити без змін.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Плецької Юлії Вікторівни задовольнити частково.
Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2025 року у цій справі скасуватита направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 03 листопада 2025 року.
Головуючий Д.А. Трофимова
Судді: М.С. Гончар
Е.А. Онищенко