14.11.25 Справа № 469/519/25
2-а/469/24/25
14 листопада 2025 року с-ще Березанка
Березанський районний суд Миколаївської області у складі:
головуючого судді Гапоненко Н.О.,
за участю секретаря судового засідання Якубець С.В.,
розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про cкасування постанови у справі про накладення адміністративного стягнення,
Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Ковдій І.С. 07 травня 2025 року звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила скасувати постанову №442 начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 10 квітня 2025 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000,00 грн., а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити, посилаючись на необґрунтованість оскаржуваної постанови та її невідповідність вимогам діючого законодавства.
Представник позивача зазначала, що викладені у оскаржуваній постанові обставини щодо неприбуття ОСОБА_1 за повісткою у визначений час та день до РТЦК, в зв'язку з чим він був оголошений в розшук, доки 15 березня 2025 року був доставлений поліцією до ІНФОРМАЦІЯ_3 , не відповідають дійсності, так як жодна повістка на адресу позивача не надходила, про надходження повісток Укрпоштою позивач повідомлений не був, що свідчить про його необізнаність про наявність повістки, про що позивач надав пояснення працівникам ІНФОРМАЦІЯ_4 під час складання протоколу, проте ці пояснення не було взято до уваги. Зазначає, що у постанові не міститься інформація, з якою метою надіслана повістка, не вказано яким чином вручено повістку. Крім того, позивач отримав право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.1 с.3 ст.23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та у нього не було підстав уникати явки до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вважає, що відповідачем неправомірно здійснено виклик позивача до РТЦК, так як позивач станом на дату виклику виконав покладений на нього обов'язок, передбачений Законом України “Про військовий обов'язок та військову службу», уточнивши свої персональні дані, та отримав відстрочку від призову на військову службу на строк до 08 травня 2025 року, тому у його діях відсутній склад правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Також просила поновити пропущений процесуальний строк на звернення до суду з цим позовом, посилаючись на те, що оскаржувану постанову позивач отримав 25 квітня 2025 року, що є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
08 травня 2025 року ухвалою суду поновлено ОСОБА_1 строк оскарження постанови; прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за адміністративним позовом; постановлено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні без повідомлення (виклику) сторін; роз"яснено право відповідача надати відзив проти позову, заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та обов"язок доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності, якщо він заперечує проти позову.
Відповідач копію ухвали про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви з додатками отримав 15 травня 2025 року, відзиву на позов та матеріали справи про адміністративне правопорушення до суду не надав.
Тому відповідно до вимог ст. 257 КАС України суд здійснив розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою № 442 від 10 квітня 2025 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 полковник ОСОБА_2 наклав на ОСОБА_1 штраф у сумі 17000 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.
За текстом оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 визнано винним у порушенні законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчиненому в особливий період, а саме у тому, що він, перебуваючи на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , у порушення вимог абз.2 ч.10 ст.1 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу», ч.3 ст.22 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в умовах особливого періоду, будучи належним чином оповіщеним повісткою про необхідність явки 01 березня 2025 року до ТЦК, на вказаний виклик не з'явився і продовжував використовувати свій час на власний розсуд, у зв'язку з чим був оголошений ІНФОРМАЦІЯ_5 в розшук, доки 15 березня 2025 року був доставлений національною поліцією до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Щодо повноважень особи, яка склала постанову
Статтею 235 КУпАП визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до абз.1-3 пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року №154 (далі -Положення, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
На підставі абз.6 п.12 Положення керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначені статтею 235 Кодексу України, і накладати адміністративні стягнення.
Отже, ІНФОРМАЦІЯ_6 є ІНФОРМАЦІЯ_7 , а його керівник уповноважений розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначені ст.235 КУпАП.
Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 522/22225/21.
Щодо відповідності постанови вимогам КУпАП
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 7 КУпАП встановлено, що провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Згідно з частиною першою статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст.245 КУпАП, завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
На підставі ст. 284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов:
1) про накладення адміністративного стягнення;
2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 241 цього Кодексу;
3) про закриття справи.
Постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу або передачі їх прокурору, органу досудового розслідування, а також при наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу.
На підставі п.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч.2 ст.283 КУпАП постанова органу (посадової особи) по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Зазначених вимог особою, що прийняла оскаржувану постанову, не виконано, зокрема, не з'ясовано, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винен позивач у його вчиненні.
На підставі абзацу третього частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
Частиною першою статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" визначено, зокрема, обов"язок громадян з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці.
Частина третя статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" встановлює, зокрема, що у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
У повістці про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки зазначаються:
1) прізвище, ім'я та по батькові і дата народження громадянина, якому адресована повістка;
2) найменування територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що видав повістку;
3) мета виклику до територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
4) місце, день і час явки за викликом;
5) підпис (електронний цифровий підпис) посадової особи, яка видала (сформувала) повістку;
6) реєстраційний номер повістки;
7) роз'яснення про наслідки неявки і про обов'язок повідомити про причини неявки.
Відповідно до підпункту 2 пункту 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку:
день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
При розгляді справи про адміністративне правопорушення щодо позивача посадовою особою відповідача не встановлено факт складення та направлення відповідачем позивачеві повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідно до вимог вказаного законодавства, дату та спосіб отримання повістки позивачем та встановлені нею строк та місце явки за викликом.
При розгляді цієї справи судом відповідачем не надано доказів зазначених обставин, а також доказів неявки позивача за повісткою про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 у вказаний цією повісткою строк.
Стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
На підставі з ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, саме відповідач зобов'язаний довести правомірність складання ним постанови, зокрема, шляхом доведення належними та допустимими доказами порушення позивачем вимог Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», за що передбачена відповідальність КУпАП.
Таким чином, відповідачем не доведено факт складення, направлення та вручення позивачеві повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_8 , а також факт неявки позивача за викликом у встановлені повісткою строки та місце.
Відсутність обізнаності особи про виникнення певного обов'язку не може свідчити про умисне невиконання такого обов'язку.
Частиною 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову, а тому, враховуючи обставини, що встановлені з наданих позивачем доказів, суд кваліфікує неподання відповідачем відзиву як визнання позову.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що при притягненні позивача до адміністративної відповідальності відповідачем не були дотримані вимоги КУпАП та не встановлено наявність події адміністративного правопорушення, у зв"язку з чим оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю.
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 5 ст.139 КАС України визначено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно із ч.2 ст.132 КАС України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Пунктом 5 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується судовий збір у розмірі 0.2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №543/775/17 виклала правову позицію про обов"язковість сплати судового збору у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення, який становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки позивач на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, витрати на сплату судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 605,60 грн..
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246, 271, 286 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про cкасування постанови у справі про накладення адміністративного стягнення задовольнити у повному обсязі.
Скасувати постанову № 442 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 10 квітня 2025 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та накладення штрафу у сумі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень).
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП закрити у зв'язку з відсутністю події адміністративного правопорушення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь держави судові витрати зі сплати судового збору в сумі 605,60 грн..
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня його проголошення до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя