Справа № 462/6926/25
17 листопада 2025 року Залізничний районний суд м. Львова в складі головуючої-судді -
Гедз Б.М., розглянувши у приміщенні суду у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
встановив:
Представник АТ «Таскомбанк» Гнип В.Д. за допомогою підсистеми «Електронний Суд» звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідачки на користь позивача АТ «Таскомбанк» заборгованості за Кредитним договором № 6355322055 від 31.03.2021 у розмірі станом на 01.07.2025 становить 51 830 грн 24 коп., що складається із заборгованості по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) - 22 888,97 грн, заборгованості по річних процентах (в т.ч. прострочена) - 2,96 грн, заборгованості по щомісячних процентах (в т.ч. прострочена) - 28 938,31 грн, а також понесені судові витрати. Заявлені позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що 31 березня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та відповідачкою укладено Кредитний договір № 6355322055 про надання в кредит грошових коштів на суму 25 550,00 грн. Відповідно до умов кредитного договору відповідачу було надано кредитні кошти у сумі 25 550,00 грн строком на 48 місяців, на умовах сплати річних процентів у розмірі 0,01 % від суми боргу за договором та щомісячних процентів у розмірі 2,49 % від суми кредиту. Як позичальник відповідачка погодилась з тим, що зобов'язана повертати кредит щомісячно згідно графіка платежів. Таким чином, позивачем виконано взяті на себе обов'язки за кредитним договором у повному обсязі шляхом безготівкового перерахування відповідачці коштів, натомість позичальником порушено умови вищезазначеного кредитного договору, кредитні кошти у встановлені договором строки не повернуті, проценти не сплачено, внаслідок чого утворилась заборгованість перед кредитодавцем. При цьому, 02 квітня 2021 року права вимоги за Кредитним договором до відповідачки відступлені АТ «Таскомбанк» на підставі Договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07 жовтня 2016 року. Факт передачі права вимоги за Кредитним договором № 6355322055 від 31.03.2021, а також відповідний розмір зобов'язання, що існував на момент передачі підтверджуються Реєстром прав вимоги до Договору відступлення права вимоги, а про факт відступлення права вимоги за таким кредитним зобовязання АТ «Таскомбанк» належним чином повідомлено відповідача. Позивачем неодноразовими телефонними повідомленнями сповіщено боржника про наявність заборгованості за кредитом та про необхідність її погашення, однак такі відповідачем такі проігноровано, заборгованість за кредитом не погашено. Просить позов задовольнити.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 15 вересня 2025 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, відповідачці роз'яснено право, порядок та строки подання відзиву на позовну заяву.
Судом вживались заходи для належного повідомлення відповідача про розгляд справи у порядку спрощеного провадження, зокрема судом за адресою зареєстрованого місця проживання відповідача: АДРЕСА_1 скеровувалась ухвала про відкриття провадження у справі та як вбачається із наявного у матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення судового поштового відправлення, відповідачка отримала судову кореспонденцію особисто 08.10.2025.
24.10.2025 канцелярією суду зареєстровано, поданий представником відповідачки - адвокатом Підбірним М.Я. за допомогою підсистеми «Електронний Суд» 23.10.2025 відзив на позовну заяву, в якому заявлені АТ «Таскомбанк» позовні вимоги заперечив у повному обсязі та просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, покликаючись на недоведеність позивачем факту укладення між відповідачкою та АТ «Таскомбанк» кредитного договору №6355322055 від 31.03.2021 та відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження факту перерахування відповідачці кредитних коштів у сумі 25 550 грн на виконання умов такого кредитного договору. Окрім того, представник відповідача звертає увагу суду на те, що позивачем на підтвердження права вимоги до відповідачки долучено до матеріалів позову копію Договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 та Реєстру прав вимоги від 01.04.2021 до Договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016, та при цьому дату такого у Реєстрі зазначено 01.04.2021. Наведені документи з огляду на суперечності в таких не підтверджують належним чином факту переходу від Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» до АТ «Таскомбанк» права вимоги за кредитним договором №6355322055 від 31.03.2021. Окрім цього, зазначає, що умовами Договору про відсутплення права вимоги сторонами погоджено, що первісний кредитор має право щоденно передавати (відсутпати) новому кредитору свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор зобов'язаний набувати такі права вимоги, шляхом підписання відповідних реєстрів прав вимог із зазначенням ціни договору та розміру заборгованостей позичальників. Підписані сторонами відповідні реєстри прав вимоги є невідємною частиною цьго договору. Згідно п. 9.2. Договору визначено, що такий діє протягом 1 (одного) календарного року, але у бідь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Однак, до матеріалів позову позивачем не додано жодних доказів того, що строк дії вказаного договору було продовжено після 07.10.2017, тобто по спливу одного року та того, що право вимоги саме за кредитним договором №6355322055, який датований 31.03.2021 перейшло від ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» до АТ «Таскомбанк», оскільки у матеріалах справи відсутні і будь-які квитанції чи платіжні інструкції про перерахування коштів на виконання умов за договором відступлення права вимоги. За наведеного, вбачається, що АТ «Таскомбанк» не набуло право вимоги за кредитним договором №6355322055, який укладено 31.03.2021, тобто після укладення Договору про відсутплення права вимоги від 07.10.2016, так як така вимога на момент укладення сторонами Договору про відступлення ще не існувала, а докази продовження строку дії такого договору на момент укладення кредитного договору відсутні. Відтак, просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Позивач правом подати у визначений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі строк відповідь на відзив відповідача на позовну заяву станом на час винесення рішення суду не скористався, заяв/клопотань про поновлення/продовження строку на подання такої до суду також не надходили.
Разом із відзивом на позовну заяву представник відповідача також заявив клопотання, в якому просив проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Ознайомившись з клопотанням відповідача, матеріалами справи, розглянувши таке клопотання, суд ухвалою від 17.11.2025 постановив у задоволенні клопотання представника відповідачки ОСОБА_1 - адвоката Підбірного Миколи Ярославовича про розгляд надалі справи за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за правилами загального позовного провадження відмовлено.
У зв'язку із тим, що відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов наступного висновку.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно змісту ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність достатності.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Матеріалами справи судом встановлено, що 31.03.2021 між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_1 укладено у письмовій формі Кредитний договір № 6355322055.
Відповідно до п. 1.1. Договору сторонами погоджено, що кредитодавець зобов'язується надати кредит у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором. Так, кредит надано ОСОБА_1 на умовах: у розмірі 25 550 грн, із строком кредитування протягом 48 місяців. Позичальник зобовязалась сплачувати проценти за користування кредитом та здійснювати повернення кредиту на умовах, передбачених у Паспорті кредиту № 5322055, який є невід'ємною частиною цього Договору. Відповідно до п. 2.2. цей Договір, Паспорт кредиту № 5322055 та Умови отрмиання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР» складають єдиний кредитний Договір. Позичальник підписавши цей договір підтверджує, що свій примірник Договору отримав.
Встановлено, що ОСОБА_1 того ж дня підписала також Паспорт кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» № 5322055, в якому міститься повна інформація щодо основних умов кредитування, інформація щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту, а також порядок повернення кредиту та наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов'язань за кредитним договором.
Так, підписавши паспорт кредиту № 5322055, сторонами погоджено, що ставка річних процентів становить 0,01 %, щомісячних процентів - 6,00 %.
Окрім того, своїм підписом відповідачка підтвердила отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, отримання нею всіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити чи адаптовано договір до її потреб, а також ознайомлено з інформацією, вказаною в ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і ст. 6,9 ЗУ «Проспоживче кредитування», ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Як встановлено із представленої позивачем до матеріалів позову виписки по собовим рахункам кредитного договору № 6355322055, 01.04.2021 здійснено перерахування суми грошових коштів на рахунок ОСОБА_1 у розмірі 25 550,00 грн із зазначенням призначення такого: оприбуткування тіла кредиту по кредитному договору № 6355322055.
Частинами першою, третьою статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За нормою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Таким чином, незважаючи на заперечення сторони відповідача щодо як факту укладення ОСОБА_1 кредитного договору № 6355322055 від 31.03.2021, так і отримання кредитних коштів на виконання такого кредитного договору, відповідачкою не спростовано наявність особистого підпису у Заяві-анкеті на отримання кредиту, Кредитному договорі № 6355322055 від 31.03.2021 та Паспорті кредиту № 5322055 від 31.03.2021, а тому підписавши 31.03.2021 кредитний договір та Паспорт кредиту, та отримавши кредитні кошти у користування, що підтверджується випискою по банківському рахунку, відповідач ОСОБА_1 відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодилась на запропоновані їй умови кредитного договору та взяла на себе відповідні зобов'язання по поверненню кредитних коштів та сплати процентів за їх користування.
За умовами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вказав Верховний Суд у своїй постанові від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
У даному випадку, долученою позивачем випискою по банківському рахунку ОСОБА_1 позивачем доведено факт виконання зі сторони кредитодавця умов кредитного договору щодо надання кредитних коштів, до того ж, з тієї ж виписки встановлено також, що відповідачкою у період 2021 року вносились грошові кошти на часткове погашення заборгованості, відтак остання визнала факт укладення нею кредитного договору та отримання на його виконання кредитних коштів у користування.
Поруч з цим, перевіряючи доводи сторони відповідача в частині, що стосуються переходу права вимоги за кредитним договором № 6355322055 від 31.03.2021 від первісного кредитора ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» до позивача АТ «Таскомбанк», суд приходить до такого висновку.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Поряд з цим, право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Отже, перехід права вимоги до нового кредитора можливий двома способами: за договором купівлі-продажу права вимоги (цесії) та за договором факторингу.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово досліджувала питання розмежування договору цесії та договору факторингу.
Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.03.2021 по справі № 906/1174/18 (пункт 38) навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
У постанові від 16.03.2021 по справі № 906/1174/18 (пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
Таким чином, договір факторингу є змішаним договором, який обов'язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.
Виходячи з цього, правочин який не відповідає ознакам, притаманним договору факторингу, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги (подібний висновок викладений у ВП ВС від 11.09.2018 по справі № 909/968/16 ( пункт 106).
При цьому, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні і підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги.
Саме до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові ВП ВС від 08.08.2023 у справі № 910/8115/19(910/13492/21).
Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак, це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді не укладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 914/868/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №910/11965/16.
Водночас, Верховний Суд у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі № 5026/886/2012).
Під час судового розгляду вказаної справи встановлено, що 07 жовтня 2016 року між ПАТ «Таскомбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» укладено Договір про відсутплення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016.
Пунктом 2.1. цього Договору передбачено, що у відповідності до умов цього договору первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та Договорами забезпечення до них та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки, встановлені цим Договором.
Сторони також погодили, що первісний кредитор має право щоденно передавати (відступати) новому кредитору свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор зобов'язаний набувати такі права вимоги, шляхом підписання відповідних Реєстрів прав вимог із зазначенням ціни договору та розміру заборгованостей позичальників.
Відповідно до п. 9.2. такий договір діє протягом 1 (одного) календарного року, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором.
Так, суд враховуючи, що законом не заборонено відступлення майбутніх вимог, однак при цьому аналізуючи умови Договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016, бере до уваги слушні зауваження сторони відповідача щодо відсутності чіткого визначення у договорі права вимогу, яка виникне у майбутньому, а також будь-яких доказів на підтвердження факту пролонгації такого договору станом на саме на 2021 рік, коли виникло право вимоги за кредитним договором № 6355322055, з огляду також і на таке.
Розділом 4 Договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 сторонами узгоджено ціну Договору та порядок оплати.
Відповідно до п. 4.2. Договору новий кредитор зобов'язаний сплатити первісному кредитору ціну Договору, що вказана у відповідному реєстрі прав та вимог шляхом перерахування первісному кредитору грошових коштів у сумі, що дорівнює ціні договору на рахунок первісного кредитора в день отримання підписаних зі сторони первісного кредитора Реєстрів прав вимог у паперовому вигляді.
Сплата вважається здійснена в момент зарахування на рахунок первісного кредитора грошових коштів у сумі, що вказана у відповідному Реєстрі прав вимог.
У матеріалах справи міститься реєстр прав вимоги від 01.04.2021, згідно якого відступлено право вимоги до відповідачки у справі від первісного кредитора ному кредитору - АТ «Таскомбанк» та ціна договору за кредитом ОСОБА_1 за № 6355322055 становить 25 595,09 грн.
Разом з тим, незважаючи на те, що згідно навдених документів вбачається, що відсутплення прав вимог позивачу за кредитним договором № 6355322055 від 31.03.2021 відбулось 01.04.2021, позивачем на підтвердження факту дійсного відступлення прав вимоги за таким кредитом, представлено лише 1 меморіальний ордер № 629919972 про перерахування АТ «Таскомбанк» коштів ТОВ «ФК «ЦФР» згідно договору про відсутплення права вимоги за договором № ТАСЦФР-10-2016, який датований ще 06.07.2020.
Натомість будь-яких доказів, у разі продовження строку дії Договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016, щодо здійснення позивачем як новим кредитором оплати за всі наступні прийняті права вимоги, зокрема у період 2021 року та конкретно за кредитним договором № 6355322055 від 31.03.2021 суду не представлено.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про те, що наведені обставини свідчать, що АТ «ТАСКОМБАНК» не набуло прав первісного кредитора, а отже, і не набуло права пред'являти вимоги за кредитним договором № 6355322055 від 31.03.2021, укладеним між ТОВ «ФК «Центр Фінансових Рішень» та ОСОБА_1 .
Згідно положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, враховуючи викладене, оцінивши зібрані докази у справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, а відтак у задоволенні позову АТ «Таскомбанк» про стягнення заборгованості слід відмовити за його безпідставністю.
Керуючись ст. 12, 13, 81, 89, 141, 264, 265, 268 ЦПК України, суд -
ухвалив:
У задоволенні позову Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Акціонерне товариство «Таскомбанк», місцезнаходження за адресою: 01032,
м. Київ, вул. С. Петлюри, 30, ЄДРПОУ: 09806443.
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ЄДРПОУ: НОМЕР_1 , паспорт: № НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя (підпис) Б.М. Гедз
З оригіналом згідно.
Оригінал рішення у справі № 462/6926/25
Суддя Б.М. Гедз