Справа №442/6365/25
Провадження №2/442/1959/2025
18 листопада 2025 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області
у складі:
головуючої - судді Курус Р.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільно набутого майна, -
з участю секретаря судових засідань - Фіцяк А.А.,
представника позивача - Шемеляк Г.Т.,
відповідачки ОСОБА_2 , її представника - адвоката Щерби О.С.,
21.08.2025 позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію вартості частки автомобіля марки VolkswagenPassat д.н.з. НОМЕР_1 , як спільно набутого майна.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що він з відповідачкою перебували у цивільному шлюбі з 2008 року по 13 вересня 2024 року, проживали однією сім'єю на АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, за час спільного життя у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач їздив на заробітки, протягом тривалого періоду часу надав послуги таксі, всі зароблені кошти витрачав на сімейні потреби: придбання автомобілів, вкладав кошти у покращення житлових умов у будинок, де проживав з відповідачкою та сином.
Зазначає, що 30.04.2024 року позивач переоформив на відповідачку за договором купівлі-продажу в ТСЦ 4644 автомобіль марки Volkswagen Passat 2017 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 та витягом з Єдиного державного реєстру МВС стосовно зареєстрованих транспортних засобів. Вказує, що автомобіль був придбаний за кошти позивача у 2022 році та зареєстрований за ним, потім перереєстрований на відповідачку.
Відповідачка на даний час виставила на продаж вказаний транспортний засіб на сайті продажу автомобілів «АВТОРІА», а тому просить стягнути з відповідачки грошову компенсацію вартості частки автомобіля марки Volkswagen Passat2017 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 в сумі 358075,00 грн.
21.08.2025 суддею отримано відповідь №1691105 з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання відповідача /а.с.31/.
Ухвалою від 25.08.2025 в зазначеній справі відкрито провадження та постановлено розглядати дану справу в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 16.09.2025. Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позовну заяву. Також позивачу встановлено п'ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, а відповідачу п'ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення /а.с.32/.
11.09.2025 відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому зазнає, що 30.04.2024 року між нею та позивачем укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу Volkswagen Passat, 2017 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 . Згідно п.2 вищезазначеного договору купівлі-продажу передача транспортного засобу здійснюється після повної оплати вартості автомобіля. За домовленістю між позивачем і відповідачем вартість транспортного засобу складала 454 618,00 грн. Наголошує, що кошти за автомобіль були сплачені в повній вартості позивачу, а тому просить в позові відмовити/а.с.36-54/.
16.09.2025 підготовче судове засідання відкладено у зв'язку з неявкою позивача на 14.10.2025.
09.10.2025 позивачем подано заяву про розгляд справи у його відсутності /а.с.60/.
14.10.2025 ухвалою суду підготовче провадження було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті суддею одноособово на 13.11.2025 /а.с.62/.
13.11.2025 справа слухалась, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, проголошення якого призначено на 18.11.20025.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримала. Пояснила, суду, що хоч і між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу автомобіля, проте, за таким договором оплата не здійснювалась і такий договір було укладено виключно з метою уникнення в майбутньому можливих стягнень з відповідача (якщо такі були б). зазначає, що відповідачем не доведено здійснення оплати, доходів, які б підтверджували можливість здійснення такої оплати відповідачка не отримувала. В той же час, ствердила, що договору купівлі-продажу позивач не оскаржував. Просить позов задоволити.
Відповідачка та її представник позову не визнають. Пояснили суду, що дійсно, в період з 2008 року по вересень 2024 позивач та відповідачка, як подружжя, спільно проживали у будинку АДРЕСА_1 , у них був спільний бюджет, вони спільно вели господарство, проводили ремонтні роботи, набували у власність майно. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_4 . Навесні 2025 року у неї - відповідачки почали з'являтись підозри щодо подружньої вірності позивача, вона дізналась, що у позивача інша жінка. Позивач повідомив її про свій намір продати спірний автомобіль, а тому вона, знаючи, що оскільки вони не перебувають у шлюбі, позивач зможе його відчужити без її згоди, запропонувала позивачу придбати у нього такий автомобіль. В подальшому між нею та позивачем було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу Volkswagen Passat, 2017 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 . Кошти для придбання автомобіля у неї були, оскільки вона їздила на роботу за кордон, оформляла кредит, а також їй допомогли фінансово її батьки. Звертає увагу, що якби вона не передала позивачу кошти, то автомобіль не був би їй переданий, оскільки гідно п.2 вищезазначеного договору купівлі-продажу передача транспортного засобу здійснюється після повної оплати вартості автомобіля. Просять в позові відмовити
Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч.ч. 2, 4 ст. 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Статтею 74 СК України визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення Глави 8 цього Кодексу.
Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.
Така позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року по справі № 6-1026цс15.
Отже, критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
При застосуванні ст. 74 СК України, яка регулює поділ майна осіб, що проживають у фактичних шлюбних відносинах, необхідно врахувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Враховуючи, що факт спільного проживання чоловіка та жінки без шлюбу, з яким пов'язані юридично значимі наслідки, зокрема право спільної сумісної власності на майно, придбане чоловіком та жінкою під час такого проживання, законодавчо врегульований ст. 74 СК України, тому доказуванню підлягає спільне проживання сторін на час придбання спірного майна.
Матеріалами справи встановлено, сторонами не оспорюється, а відтак, доказуванню не підлягає, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 з 2008 року по вересень 2024 року спільно проживали однією сім'єю у будинку АДРЕСА_1 який належить відповідачці за заповітом її матері ОСОБА_5 /а.с.42/, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, набували майно, були пов'язані спільним побутом та мали взаємні права та обов'язки, а отже, перебували у фактичних шлюбних відносинах.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача та відповідача народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 /а.с.8/.
30.04.2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу №4664/2024/4517757 транспортного засобу, відповідно до якого 30.04.2025 ОСОБА_1 зобов'язується передати у власність ОСОБА_2 транспортний засіб марки Volkswagen Passat р.в., д.н.з. НОМЕР_1 /а.с.45/
Відповідно до п. 2.1. Договору, передача транспортного засобу продавцем і прийняття його Покупцем здійснюється після повної оплати вартості майна, а згідно п. 2.2, право власності на транспортний засіб переходить до Покупця з моменту підписання даного договору. Крім цього, пунктом за домовленістю сторін, вартість транспортного засобу складала 454 618,00 грн.
Ринкова вартість зазначеного автомобіля станом на 28.07.2025 визначена у консультаційному звіті про оцінку майна, складеному суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_6 та становить 716150 грн. /а.с. 18-28/.
Як встановлено в судовому засіданні, автомобіль був переданий і на даний час знаходиться у відповідачки, а отже, на переконання суду, оплата за таким договором була здійснена.
Крім цього, факт розрахунку підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_3 та витягу з Єдиного державного реєстру МВС стосовно зареєстрованих транспортних засобів/а.с. 9, 16/, згідно яких автомобіль марки Volkswagen Passat 2017 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований за відповідачкою..
Разом з тим, сторони не оспорюють, що зазначений автомобіль був придбаний у 2022 році, тобто за час спільного проживання у фактичних шлюбних відносинах позивача та відповідачки, та зареєстрований за позивачем. Отже, таке майно було об'єктом спільного сумісного майна ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Подібна позиція викладена: у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, у постановах Верховного Суду: від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 22 лютого 2021 року в справі № 264/2232/19, від 21 квітня 2022 року в справі № 461/1617/15-ц.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Звертаючись в суд із позовом про стягнення 1/2 вартості автомобіля марки Volkswagen Passat 2017 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , позивач вказує на те, що такий було придбано ним у 2022 році та в подальшому переоформлено на відповідачку за договором купівлі-продажу, проте, оплата за таким договором не відбувалася.
Як зазначено вище, статтею 74 СК України визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
В даному ж випадку, 30.04.2024 позивач відчужив спірний транспортний засіб за договором купівлі-продажу відповідачці, якій такий автомобіль було передано.
Доводи позивача про те, що відсутні докази здійснення зазначеної оплати та відсутності у відповідачки доходів для придбання зазначеного автомобіля, є суперечливими, позаяк матеріали справи не містять і доказів наявності у позивача джерел доходів, необхідних для придбання цього майна у 2022 році.
Як вказано вище, спірний автомобіль був зареєстрований на відповідачку за договором купівлі-продажу, під час спільного проживання з позивачем, згідно добровільної згоди останнього /а.с. 9, 16/.
Отже, на переконання суду, з огляду на презумпцію правомірності правочину, позивач, укладаючи зазначений договір купівлі-продажу, визначаючи вартість предмету цього договору, передаючи транспортний засіб відповідачці, погодився на те, що оплата за таким договором здійснена і що предмет договору стане особистою власністю відповідачки.
Разом з тим, відповідно до вимог ч. 1 ст. 64 СК України дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з ч. 2 ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів, на підтвердження того, що укладений договір купівлі-продажу є недійсним. У судовому засіданні представник позивача зазначила, що договір купівлі-продажу на транспортний засіб не оскаржувався в судовому порядку.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Положеннями ч.1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За приписами ч.ч.1, 2 ст.10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.2, 3 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За змістом ст.78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, додержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За приписами ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
Європейський суд з прав людини також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, оскільки позивач не довів перед судом обґрунтованості позовних вимог.
Інші твердження позивача та його представника висновки суду не спростовують та підстави для задоволення позову повністю чи частково не дають.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, оскільки суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі, то судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.
Враховуючи вище наведене та керуючись ст. ст. 10-12, 76-78, 80-81, 141, 212-215, 263-265 ЦПК України, суд
У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільно набутого майна - відмовити.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено та проголошено 18 листопада 2025 року.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання - АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , місце проживання - АДРЕСА_1 .
Суддя Курус Р.І.