Справа № 438/1319/25
Провадження 2/438/550/2025
іменем України
(заочне)
18 листопада 2025 року м.Борислав
Бориславський міський суд Львівської області в складі:
головуючого судді Радановича Г.М.,
за участю секретаря судового засідання Валькович Г.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Представник ТОВ «Українські фінансові операції» Дідух Є.О. через систему «Електронний суд» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у якому просить:
- стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 36926,1 грн, яка складається з: 3990,8 грн - заборгованість за основним боргом; 19466,35 грн - заборгованість за процентами нарахованими первісним кредитором; 13468,95 грн - заборгованість за процентами нарахованими позивачем, судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10000 грн.
- в порядку частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України за формулою: Розрахунок інфляційних втрат: І = ((si * s): 100) s, де І - сума інфляційних втрат; si - індекс інфляції за певний період; s - сума заборгованості; 100 - переведення відсотків. Розрахунок 3 % річних: С* 3: 100: 365 * Дн., де С - сума основного боргу; 3 3% річних; 100 - переведення відсотків; 365 кількість днів у році; Дн. - кількість днів прострочення, починаючи з дати набрання рішення суду законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості і стягнути отриману суму інфляційних втрат і 3 % річних з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції».
- роз'яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні втрати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 15.04.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір №4559622 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який укладений в електронній формі, шляхом обміну електронними повідомленнями та приймання (акцепту) умов, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». При укладенні договору на фінансовий номер телефону відповідача був відправлений одноразовий ідентифікатор, який був використаний для прийняття та підтвердження умов договору. Шляхом введення коду підтвердження позичальник підписує та приймає пропозицію та підтверджує укладення договору. Відповідно до умов договору №4559622 про надання коштів на умовах споживчого кредиту ТОВ «Лінеура Україна» надав відповідачу кредит та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 4000 грн, строком на 360 днів. На підставі договору факторингу №25/11/2024 від 25.11.2024 право вимоги за кредитним договором №4559622 від 15.04.2024 перейшло до ТОВ «Українські фінансові операції». Відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повернення суми позики, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у розмірі 36926,1 грн.
Просить позов задовольнити. Справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження на підставі наявних доказів та у відсутності представника позивача, проти винесення судом заочного рішення у справі не заперечує.
Ухвалою судді від 02.09.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк 10 днів для усунення недоліків. На виконання ухвали позивачем 04.09.2025 надіслано заяву про усунення недоліків.
Ухвалою судді від 10 вересня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 02 жовтня 2025 року.
Ухвалою від 02.10.2025 року розгляд справ відкладено на 22 жовтня 2025 року, у зв'язку з неявкою відповідача.
Ухвалою від 22.10.2025 року розгляд справ відкладено на 18 листопада 2025 року жовтня, у зв'язку з неявкою відповідача.
Відповідач ОСОБА_1 повторно всудове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, що підтверджується поштовими повідомленнями; правом на подачу відзиву не скористалася.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Враховуючи повторну неявку відповідача в судові засідання та згоду позивача на проведення заочного розгляду справи, суд відповідно до вимог ч.4 ст.223, ст.280 ЦПК України вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалити заочне рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
Згідно з положеннями ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 2 статті 639 ЦК України визначено що у випадку, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Зокрема, вказаний Закон визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Положеннями ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі; електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до частини 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Судом встановлено, що 15.04.2024 між кредитором ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4559622 з використанням інформаційно телекомунікаційних систем, дистанційно, в електронній формі, у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».
Підписавши вищевказаний договір електронним підписом відповідач ОСОБА_1 добровільно погодився у письмовому вигляді на умови кредитування. Таким чином, матеріалами справи підтверджується укладання між сторонами кредитного договору, який підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, розміщеного на вебсайті кредитодавця, що відповідає положенню розділу 9 договору №4758372 від 15.04.2024.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19.
Матеріалами справи підтверджено, що 15.04.2024 між кредитором ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4758372. ТОВ «Лінеура Україна» надано відповідачу позику у сумі 4000 грн, строком кредитування на 360 днів, що підтверджується копією даного договору, довідки про ідентифікацію позичальника.
Відповідно до п.1.2 договору, товариство надає клієнту грошові кошти в розмірі 4000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути позику та сплатити проценти за користування кредитом.
Згідно з п.1.3 договору, строк кредитування 360 дні. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів.
Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені графіком платежів, що є Додатком №1 до договору.
Відповідно до п.1.4.1 стандартна процентна ставка становить 2,50% за кожен день користування кредитом. Денна процентна ставка за цим договором при застосуванні стандартної процентної ставки дорівнює 2,5 %.
ТОВ «Лінеура Україна» повністю виконало свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором, надавши йому кредит, шляхом зарахування кредитних коштів на картковий рахунок відповідача. Відповідач ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором не виконав, у зв'язку з чим, утворилась заборгованість.
При цьому, суд звертає увагу на те, що в кредитному договорі у розділі «Реквізити сторін» зазначено номер особистого електронного платіжного засобу відповідача ОСОБА_1 .
ВиконанняТОВ «Лінеура Україна» обов'язку щодо надання грошових коштів відповідачеві ОСОБА_1 підтверджується листом ТОВ «Пейтек» від 19.12.2024, з якого вбачається здійснення переказу коштів 15.04.2024 на електронний платіжний засіб (карту) ОСОБА_1 в сумі 4000 грн.
Доказів того, що на картку відповідача ОСОБА_1 не було перераховано суму у розмірі 4000 грн відповідач не надав.
Згідно розрахунку заборгованості, який виконано первісним кредитором ТОВ «Лінеура Україна», заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №4559622 станом на 25.1.2024 становить 25467,15 грн, а саме: 3990,80 грн - тіло кредиту, 19466,35 грн - нараховані проценти, 2000 грн - штрафні санкції. Суд звертає увагу, що позивач у позовній заяві не ставить вимог про стягнення з відповідача штрафних санкцій у сумі 2000 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості позивача ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованість відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором за 135 календарних днів (26.11.2024 - 09.04.2025) становить: 3990,80 грн - сума основного боргу, 13468,95 грн - нараховані проценти.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Лінеура Україна» повністю виконало свої зобов'язання перед відповідачем ОСОБА_1 за кредитним договором, надавши йому кредит, шляхом зарахування кредитних коштів на картковий рахунок відповідача.
31.03.2025 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» укладено договір факторингу №31/03/2025, відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило на користь ТОВ «Українські фінансові операції» право вимоги за кредитними договорами до позичальників, вказаних в реєстрі боржників, в тому числі ТОВ «Українські фінансові операції» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 .
Статтею 512 ЦК України передбачено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, а саме: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
На підставі ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язані в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до правил статті 1077 ЦК України, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнт) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до умов договору факторингу №31/03/2025 та відповідно до вимог ЦК Україниу зобов'язанні позичальника за кредитним договором відбулася заміна кредитора, тому ТОВ «Українські фінансові операції» набуло статусу нового кредитора.
Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв'язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань перед ТОВ «Українські фінансові операції» з повернення кредитних коштів, внаслідок чого утворилась заборгованість.
Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору і в установлений договором строк (статті 526, 530 ЦК України). За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (ст. 1054 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до положень ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до ч.1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється зокрема виконанням, проведеним належним чином.
Позивач умови укладеного договору виконав, надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами в розмірі4000 грн, шляхом перерахування коштів на платіжну карту.
Відповідачем ОСОБА_1 доказів виконання обов'язку по сплаті заборгованості за кредитним договором суду не надано, як і не надано доказів на спростування розрахунку заборгованості, поданого позивачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оскільки у встановлений договором строк відповідач ОСОБА_1 не повернув кредитні кошти та не сплатив нараховані проценти за користування кредитом, суд вважає, що у позивача ТОВ «Українські фінансові операції» виникло право на заявлення вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором у розмірі 36926,1грн (тіло кредиту та нараховані відсотки), тому позов є обґрунтованим та підлягає до задоволення.
Щодо вимог позивача про нарахувування органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення в порядку частин 10, 11 ст. 265 ЦПК України інфляційних втрат та 3% річних, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили та стягнення отриманих сум інфляційних витрат і 3% річних, суд зазначає таке.
Відповідно до частин 10, 11 ст. 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.
Тобто, при прийнятті рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд може вирішити питання нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення. Однак, це є правом суду, а не обов'язком, та має вирішуватись з урахуванням обставин конкретної справи.
Суд зазначає, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року, а також п. 18 Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Кредитні відносини між сторонами у справі виникли 15 квітня 2024 року, тобто у період дії в Україні воєнного стану, який діє і на даний час.
За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про здійснення нараховування органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення в порядку частин 10, 11 ст. 265 ЦПК України інфляційних втрат та 3% річних, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили та стягнення отриманих сум інфляційних втрат і 3% річних, а також надання даному органу роз'яснень щодо порядку проведення нарахувань у разі часткового погашення боргу, є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Вирішуючи вимогу про розподіл судових витрат, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частин 1-3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Позивач просив стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000 грн.
Відповідно до ч.3, 4 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
На підтвердження розміру витрат на правову допомогу, представник позивача надає договір про надання правової допомоги №08/11/2024-А від 08.11.2024; Акт прийому-передачі виконаних робіт до договору №08/11/2024-А від 08.11.2024 та детальний опис виконаних робіт; рахунку на оплату до договору.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи вказані у статях 137, 141 ЦПК України критерії.
Предметом позову ТОВ «Українські фінансові операції» є стягнення заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 36926,1 грн, зокрема тіло кредиту 3990,8 грн, яка є незначною. Дана справа є типовою та нескладною за своєю суттю. Підготовка адвокатом позову не вимагали аналізу великого обсягу документів та значних затрат часу.
Верховний Суд у постанові від 06.03.2019 року у справі № 910/15357/17, додатковій постанові від 05.09.2019 року у справі № 826/841/17 зазначив, що суд може зменшити суму судових витрат не тільки за клопотанням іншої сторони судового провадження, а і самостійно з посиланням на приписи процесуального законодавства та практику Європейського суду з прав людини.
Враховуючи наведені обставини, предмет спору, складність справи, виходячи із засад реальності та співмірності суд вважає, що розмір витрат на правову допомогу у цій справі, який включає в себе збір та аналіз доказів і документів для подання та складення позовної заяви, яка подана до суду через систему "Електронний Суд", в сумі 10000 грн є завищеним, тому з відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Крім того, оскільки позовні вимоги ТОВ «Українські фінансові операції» підлягають задоволенню, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача в сумі 2422 грн 40 коп.
Керуючись статтями 13, 19, 81, 82, 89, 141, 263-265, 268, 280-283, 289, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
Позов задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість в розмірі 36926,1 грн, яка складається з: 3990,8 грн - заборгованість за основним боргом; 19466,35 грн - заборгованість за процентами нарахованими первісним кредитором; 13468,95 грн - заборгованість за процентами нарахованими позивачем.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн.
В задоволенні решти частини позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» адреса: 03045, м. Київ, вул.Набережно-Корчуватська, будинок 27, приміщення 2, код ЄДРПОУ: 40966896.
Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Суддя Григорій РАДАНОВИЧ