10 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 295/18926/24
провадження № 51-3639км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , на вирок Богунського районного суду м. Житомира від 13 лютого 2025 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 19 червня 2025 року в кримінальному провадженні стосовно
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
громадянина України,
уродженця м. Житомира,
раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Обставини, встановлені за рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, короткий зміст судових рішень
Богунський районний суд м. Житомира вироком від 13 лютого 2025 року визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309КК, і призначив йому покарання у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн.
Вирішив питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
За обставин, детально викладених у вироку суду першої інстанції, 06 грудня 2024 року близько 14:50 ОСОБА_7 , перебуваючи в лісосмузі поблизу будинку № 11 на вул. Радоновій у м. Житомирі, побачив на землі зип - пакет із кристалічною речовиною білого кольору.
У ОСОБА_7 , який усвідомлював, що цей засіб містить особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено, - PVP, виник умисел спрямований на незаконне придбання та зберігання особливо небезпечної психотропної речовини без мети її збуту.
Реалізуючи цей умисел, ОСОБА_7 , поклав зип - пакет із кристалічною речовиною білого кольору до кишені штанів та, продовжуючи реалізацію свого умислу, направленого на незаконне зберігання особливо небезпечної психотропної речовини без мети збуту, переносив зип - пакет невстановленими вулицями м. Житомира, таким чином зберігаючи при собі.
Далі 06 грудня 2024 року близько 15:01на вул. Радоновій, 11 у м. Житомирі, у ОСОБА_7 виявлено та потім вилучено зип - пакет із кристалічною речовиною білого кольору, що містить особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено, - PVP, що в перерахунку на загальну масу становить - 0,35702 г, яку ОСОБА_7 незаконно придбав і зберігав без мети збуту.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у незаконному придбанні та зберіганні психотропної речовини без мети збуту, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК.
Житомирський апеляційний суд ухвалою від 19 червня 2025 року вирок місцевого суду залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись наістотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені стосовно ОСОБА_7 судові рішення і на підставі ч. 4 ст. 309 або ст. 45 КК, у зв'язку з дійовим каяттям, звільнити його від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК, закрити кримінальне провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК).
Суть доводів автора касаційної скарги зводиться до незгоди з постановленими рішеннями в частині відмови в задоволенні клопотання сторони захисту про закриття кримінального провадження на підставі ч. 4 ст. 309 або ст. 45 КК.
На думку касатора, у кримінальному провадженні наявні всі передбачені ст. 45 КК умови для звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності (щире каяття, активне сприяння розкриттю проступку, добровільна видача наркотичного засобу, добровільне звернення до медичного закладу та початок лікування, вчиннення кримінального проступку вперше, яким не завдано шкоди, відсутність обставин, які обтяжують покарання).
Уважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно критично поставились до клопотання сторони захисту про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 КК, оскільки вказана норма прямо передбачає звільнення особи від кримінальної відповідальності, якщо вона добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії.
Стверджує, що покарання особи, яка хворіє на наркоманію, не повинно превалювати над метою вилікувати особу, у свою чергу норма ч. 4 ст. 309 КК є заохочувальною.
Посилається на постанови Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 621/3334/20 (провадження № 51-339км22) та від 22 лютого 2022 року у справі № 671/897/21 (провадження № 51-4787км21), згідно з якими, на думку касатора, для встановлення діагнозу «наркоманія» слід виходити з нормативного визначення у ст. 1 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними».
Автор скарги зазначає, що за даними медичної довідки ОСОБА_7 у період з 24 до 27 грудня 2024 року перебував на лікуванні з діагнозом «розлад психіки та поведінки внаслідок вживання інших стимуляторів, пов'язане зі шкодою здоров'я F15.2».
Звертає увагу на те, що у затвердженому обвинувальному акті стосовно ОСОБА_7 зазначено про обставини, які пом'якшують покарання, - щире каяття та активне сприяння у розкритті кримінального правопорушення.
Зазначає, що факт добровільної видачі наркотичного засобу відображений у рапорті від 06 грудня 2024 року і протоколі допиту ОСОБА_7 як свідка від 08 грудня 2024 року.
Захисник стверджує, що добровільна здача наркотичного засобу та дійове каяття є різними підставами звільнення особи від кримінальної відповідальності, однак суди не урахували цієї обставини й необгрунтовано акцентували лише на добровільній здачі засобу, залишивши поза увагою встановленні у вироку обставини, які свідчать про дійове каяття.
Уважає, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасних висновків про законність вироку місцевого суду, не усунув порушень, допущених судом першої інстанції. Крім того, свої висновки належним чином не мотивував, вичерпних доводів щодо необгрунтованості апеляційної скарги не навів.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримав доводи касаційної скарги і просив її задовольнити.
Прокурор заперечувала щодо задоволення касаційної скарги.
Інші учасники в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце касаційного розгляду провадження повідомлені належним чином, заяв чи клопотань стосовно відкладення розгляду провадження не подавали.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК.
Згідно із ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених місцевим судом, а також правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 309КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законність й обґрунтованість судових рішень в цій частині ніким не оскаржуються.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, до місцевого суду надійшов обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК.
У судовому засіданні ОСОБА_7 повністю визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених в обвинувальному акті, та не заперечував стосовно розгляду справи без дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
За наслідками судового розгляду місцевий суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК, та визнав установленими обставинами, що пом'якшують покарання, щире каяття і визнання вини. Водночас орган досудового розслідування у обвинувальному акті обставиною, яка пом'якшує покарання, зазначив лише щире каяття.
Під час судового розгляду засуджений звернувся до суду з клопотанням про закриття кримінального провадження стосовно нього у зв'язку з добровільним проходженням лікування.
Суд, розглянувши клопотання, у мотивувальній частині рішення відмовив у його задоволенні.
Не погоджуючись із вироком місцевого суду через незастосування ч. 4 ст. 309 КК, засуджений ОСОБА_7 звернувся до апеляційного суду зі скаргою, в якій просив скасувати вирок суду першої інстанції, закрити кримінальне провадження та звільнити його від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК.
Водночас захисник засудженого подав до апеляційного суду клопотання про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 45 КК у зв'язку з дійовим каяттям або ч. 4 ст. 309 цього Кодексу, а кримінальне провадження просив закрити.
Апеляційний суд переглянув кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 і визнав висновки місцевого суду про відсутність підстав для його звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження згідно з ч. 4 ст. 309 КК обгрунтованими, а клопотання захисника про застосування ст. 45 чи ч. 4 ст. 309 указаного Кодексу - безпідставними.
Стосовно доводів касаційної скарги про застосування ст. 45 КК
Як неодноразово зазначав Верховний Суд, звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям, передбачене ст. 45 КК, можливе за наявності усіх умов, визначених цією статтею, відсутність хоча б однієї з них виключає можливість застосування положень зазначеної статті.
З матеріалів справи видно, що одна з необхідних умов для застосування приписів вказаної вище статті - активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення - у цій справі відсутня, на неї не посилався орган досудового розслідування і її не встановили суди, тож це автоматично унеможливлює застосування приписів ст. 45 КК до ОСОБА_7 .
Щодо застосування ч. 4 ст. 309 КК
Зазначена частина статті КК передбачає звільнення від кримінальної відповідальності за дії, визначені ч. 1 указаної статті, якщо особа добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії.
З матеріалів цієї справи і рішень судів першої та апеляційної інстанції видно, що у ОСОБА_7 було виявлено і вилучено небезпечну психотропну речовину, обіг якої заборонено, - PVP. Згідно з результатами лабораторного дослідження, зазначеними у консультаційному висновку спеціаліста № 10, аналізи ОСОБА_7 на PVP і AMP позитивні. Крім того, відповідно до цього ж висновку йому встановлено діагноз «психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання стимуляторів, синдром залежності». Поза тим, за змістом відповіді КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради від 14 січня 2025 року № 271, наданої на запит місцевого суду, ОСОБА_7 проходив лікування від залежності, викликаної вживанням стимуляторів, з 24 по 27 грудня 2024 року. З відповіді вказаного вище медичного центру на запит адвоката вбачається, що діагноз ОСОБА_7 , згідно з Міжнародною класифікацією хвороб десятого перегляду (далі - МКХ-10), має код F15.20.
Варто уваги, що відповідно до стандартів, затверджених МОЗ України, діагноз «наркоманія» не використовується через відсутність такого захворювання у МКХ-10. При цьому в МКХ-10 у класі V «Розлади психіки та поведінки» (F00 - F99), кодом F15.20 ідентифікується діагноз «Розлади психіки та поведінки внаслідок вживання інших стимуляторів, синдром залежності».
Зважаючи на встановлений ОСОБА_7 діагноз, виявлену в його аналізі речовину, що збігається із психотропною речовиною, яку він видав працівникам поліції, та дані про його добровільне звернення за медичною допомогою і початок лікування, Суд доходить висновку про відсутність перешкод для застосування приписів ч. 4 ст. 309 КК.
За правилами ст. 440 КПК суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
Отже, ураховуючи наявність у провадженні визначених КК умов та підстав звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності, касаційна скарга його захисника підлягає частковому задоволенню, а вирок Богунського районного суду м. Житомира від 13 лютого 2025 року та ухвала Житомирського апеляційного суду від 19 червня 2025 року - скасуванню із закриттям кримінального провадження за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 440-442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Богунського районного суду м. Житомира від 13 лютого 2025 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 19 червня 2025 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 скасувати.
Звільнити ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК, на підставі ч. 4 ст. 309 КК.
Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024065400001617 від 06 грудня 2024 року стосовно ОСОБА_7 закрити на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3