10 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 463/11158/23
провадження № 51-2294км25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора відділу Офісу Генерального прокурора - ОСОБА_7 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року у кримінальному провадженні стосовно
ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
громадянина України,
уродженця м. Полтави,
останнє відоме місце проживання:
АДРЕСА_1 ,
обвинуваченогоу вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 109 і ст. 436 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст судових рішень
Личаківський районний суд м. Львова ухвалоювід 20 грудня 2024 рокузакрив кримінальне провадження від 17 лютого 2022 року № 42022000000000294 стосовно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 109 і ст. 436 КК, у зв'язку зі смертю обвинуваченого.
Не погодившись із постановленою місцевим судом ухвалою, прокурор подав апеляційну скаргу.
Львівський апеляційний суд ухвалою від 07 квітня 2025 року апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення, а ухвалу Личаківського районного суду м. Львова від 20 грудня 2024 року - без змін.
Не погоджуючись із рішенням апеляційного суду, прокурор подав касаційну скаргу до Верховного Суду.
Вимоги і доводи осіб, які подали касаційну скаргу та заперечення
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного суду у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у цьому суді.
Автор скарги, обгрунтовуючи свої вимоги, зазначає, що апеляційний суд не розглянув справи повно, всебічно та об'єктивно, його висновки не відповідають фактичним обставинам провадження.
Стверджує, що суд апеляційної інстанції помилково послався на лист Служби безпеки України (далі - СБУ) від 14 лютого 2024 року про те, що на її офіційному сайті розміщено офіційний коментар щодо загибелі ОСОБА_8 , отже цей суд керувався коментарем, а не доказами стосовно смерті останнього.
Автор скарги зазначає, що апеляційний суд не надав оцінки тому, що місцевий суд надсилав запити з метою встановлення факту смерті ОСОБА_8 до установ не уповноважених підтверджувати смерть особи, у той час як до органів, що уповноважені на це (органи державної реєстрації актів цивільного стану, які проводять державну реєстрацію, - районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної реєстрації актів цивільного стану міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, виконавчі органи сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад, дипломатичні представництва, консульські установи України, Міністерство закордонних справ України), відповідні запити не направляв. Тому, на думку касатора, рішення судів попередніх інстанцій не містять посилань на докази, які підтверджують факт смерті ОСОБА_8 на території Російської Федерації.
Звертає увагу, що в судовому засіданні були відсутні особи, уповноважені заявляти відповідні клопотання щодо продовження розгляду кримінального провадження для реабілітації померлого ОСОБА_8 .
У запереченнях захисник наполягає, що закон про кримінальну відповідальність, а саме п. 5 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), застосовано правильно, оскільки для продовження розгляду провадження щодо реабілітації померлого суд може прийняти до уваги лише позиціюзацікавленої особи, яка має бути висловлена нею особисто або у нотаріальній формі (посвідченій нотаріусом) про необхідність продовження розгляду для реабілітації померлого обвинуваченого у кримінальному провадженні.
Зазначає, що відповідно до чинного законодавства, у тому числі ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану",факт смерті може бути підтверджений свідоцтвом про смерть або судовим рішенням, яким визнано факт смерті. При цьому у судовому порядку можна визнати факт смерті лише на території, якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, а згідно з листом СБУ№ 16/948-в від 14лютого 2024 року та повідомлень у засобах масової інформації ОСОБА_8 знайшли мертвим у с. Супонєво біля м. Москва, що є територією Російської Федерації, тобто смерть настала не на території України.
Звертає увагу, що процесуальне законодавствоУкраїни обмежує коло осіб, які можуть звернутись до суду із заявою про встановлення факту смерті особи на території іншої держави. До таких осіб відносяться близькі родичі померлого або заінтересовані особи, однак відомості про таких у кримінальному провадженні відсутні.
Підкреслює, що 24 лютого 2022 року Президент України підтримав пропозицію Міністерства закордонних справ України про розрив дипломатичних відносин України з Російською Федерацією, а 1 грудня 2022 року прийнято Закон України № 2783-ІХ «Про вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який набув чинності 22 грудня 2022 року, у цей же час з 25 лютого 2022 року Державне підприємство «Укрпошта» припинила поштове співробітництво з поштою Росії та Білорусі, про щотакож зроблено офіційне повідомлення.
На думку адвоката, отримання судами від органів державної реєстрації актів цивільного стану України, які проводять державнуреєстрацію факту смерті письмового підтвердження смерті ОСОБА_8 , ураховуючи, що документ про смерть виданий медичним закладом на території Російської Федерації, а дипломатичні та правові відносини з країною агресором припинені, є неможливим, тож на сьогоднішній день відсутні правові механізми отримання медичної довідки про смерть ОСОБА_8 , що є підставою для реєстрації близькими особами факту його смерті у вказаному вище органі.
Крім цього, адвокат уважає, що СБУ є правоохоронним органом, офіційні повідомлення та заяви якого мають юридичну силу та підтверджують юридично значимі факти. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про службу безпеки України», СБУ інформує про свою діяльність, зокрема, через медіа, шляхом надання відповідей на запити на доступ до публічної інформації та в інших формах у визначеному законодавством порядку. Ураховуючи високі функції СБУ, що передбачені ст. 24 указаного вище закону, немає сумніву щодо достовірності інформації викладеної у листі СБУ № 16/948-в від 14 лютого 2024 року, при цьому факт смерті ОСОБА_8 підтвердив особисто Голова Служби - ОСОБА_9 у коментарі українським медіа. Отже позиція прокурора, про те, що зазначені вище відомості викликають сумніви, ураховуючи, що матеріали справи не містять інформації про недостовірність, викладеного у листі СБУ від 14 лютого 2024 року № 16/948-В, є безпідставними.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Захисник заперечувала щодо задоволення касаційної скарги прокурора.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі та запереченнях, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачено.
Згідно із ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, як передбачено ст. 438 КПК, є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК.
За приписами ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Статтею 413 КПК визначено, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
З урахуванням зазначеного суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам, наведеним у касаційній скарзі, в частині установлених судом фактичних обставин кримінального провадження, у тому числі отримувати нові докази та досліджувати їх, вирішувати питання щодо неповноти відображених фактичних обставин.
Як неодноразово вказував Верховний Суд, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту.
За статтею 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Оцінка доказів, як визначено ст. 94 КПК, є виключною компетенцією суду, який постановив рішення.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 284 КПК передбачено закриття кримінального провадження, зокрема, у разі, якщо помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого, при цьому питання закриття провадження, згідно з п. 2 ч. 3 ст. 314 КПК, суд має право вирішити у підготовчому засіданні.
Як убачається з матеріалів справи, місцевий суд, з рішенням якого обгрунтовано погодився апеляційний суд, призначив до розгляду у підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт стосовно ОСОБА_8 і під час засідання на підставі інформації, висвітленої СБУ на офіційному сайті, та листа цієї Служби ініціював закриття провадження у справі у звязку зі смертю обвинуваченого.
При цьому, із цих матеріалів видно, що особи, які б заявили про необхідність реабілітації померлого у провадженні, відсутні, а захисник під час розгляду справи місцевим судом, із вказаного вище приводу покладалась на розсуд суду, тож суд першої інстанції, дійшов висновку про можливість закриття провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК.
Суд апеляційної інстанції переглянув кримінальне провадження за скаргою прокурора і за відсутності даних, які б спростовували викладене у вироку місцевого суду, не встановив порушень, допущених судом першої інстанції під час розгляду справи стосовно ОСОБА_8 .
З огляду на листи міністерств юстиції та закордонних справ України щодо припинення дії міжнародних договорів між Україною і Російською Федерацією з 24 лютого 2022 року, а також, наявну на офіційному сайті АТ «Укрпошта» інформацію, згідно з якою із 24 лютого 2022 року припинено обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією, убачається неможливим отримання від країни-агресора інформації для підтвердження або спростування будь-яких фактів.
Крім того, варта уваги, що прокурор за весь час розгляду справи не навів, у тому числі й у касаційній скарзі, обставин, які спростовують інформацію про загибель ОСОБА_8 на території Російської Федерації.
Поза тим, право громадськості на інформацію про діяльність СБУ передбачено ст. 7 Закону України «Про Службу безпеки України».
Згідно з положеннями цієї статті СБУ інформує про свою діяльність через медіа, шляхом надання відповідей на запити на доступ до публічної інформації та в інших формах у визначеному законодавством порядку.
Підстав не довіряти інформації, викладеній на офіційному сайті СБУ, як і даним, повідомленим її головою в українських медіа немає, і прокурор протилежного не наводить.
Отже, у цьому конкретному кримінальному провадженні, з касаційної скарги та матеріалів справи не вбачається неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність чи істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення, тому Суд уважає за необхідне касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Ухвалу Львівського апеляційного суду від 07 квітня 2025 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3