Постанова
Іменем України
12 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 646/660/22
провадження № 61-916 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Пророка В. В.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач-ОСОБА_1 ,
відповідач-фізична особа підприємець ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та зобов'язання вчинити певні дії,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 вересня 2023 року, ухвалене суддею Янцовською Т. М., та постанову Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів Маміної О. В.,Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю., встановив
Короткий зміст вимог учасників справи
1. У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив визнати неправомірним та скасувати наказ фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) від 06 жовтня 2020 року № 45 про його звільнення, поновити його на посаді водія автотранспортних засобів ФОП ОСОБА_2 , стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу по день фактичного поновлення на роботі, зобов'язати ФОП ОСОБА_2 виплачувати середній заробіток до закінчення проходження військової служби за призовом відповідно до статті 119 Кодексу законів про працю України.
2. Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 працював з 28 липня 2020 року у відповідача на посаді водія автотранспортних засобів. 07 жовтня 2020 року він був призваний для проходження військової служби у Збройних Силах України, про що був повідомлений відповідач. В порушення статті 119 Кодексу законів про працю України (далі ? КЗпП України) відповідач відмовився виплачувати середній заробіток та розірвав трудовий договір. 3 наказом про припинення трудового договору позивач не ознайомлений. Враховуючи, що військова служба позивача за призовом розпочалася і продовжується під час дії особливого періоду, на нього поширюються гарантії та пільги, визначені статтею 119 КЗпП України, в тому числі збереження місця роботи (посади) та середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форм власності. При обчисленні середньомісячної заробітної плати варто виходити з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передували цій події - за серпень та вересень 2020 року.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням від 27 вересня 2023 року Червонозаводський районний суд м. Харкова у задоволенні позову відмовив.
4. Суд першої інстанції мотивував своє судове рішення тим, що звільненню ОСОБА_1 передувала його відповідна заява від 06 жовтня 2020 року, до його призову на військову строкову службу 07 жовтня 2020 року, тобто позивач фактично висловив своє волевиявлення на розірвання трудового договору у визначений ним строк, а тому розірвання роботодавцем трудового договору відбулося відповідно до вимог чинного законодавства.
5. Постановою Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 вересня 2023 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову.
6. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, проте зазначив, що у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити саме у зв'язку з пропуском строку на звернення до суду, передбаченого статтею 233 КЗпП України.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
7. 06 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до ФОП ОСОБА_2 про звільнення його з посади водія у зв'язку з призовом на строкову військову службу з 06 жовтня 2020 року.
8. Згідно з військовим квитком серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 призваний на військову строкову службу 07 жовтня 2020 року.
9. Відповідно до наданої копії довідки командира в/ч НОМЕР_2 від 11 січня 2022 року, ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 .
10. Наказом ФОП ОСОБА_2 № 45 від 06 жовтня 2020 року припинено трудовий договір (контракт) з ОСОБА_1 у зв'язку з призовом на строкову військову службу на підставі довідки № 2/47 від 05 жовтня 2020 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
11. У січні 2024 року засобами поштового зв'язку до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 вересня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року, у якій заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Рух справи в суді касаційної інстанції
12. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 січня 2024 року суддею-доповідачем для розгляду справи № 646/660/22 визначено ОСОБА_3 , судді, які входять до складу колегії: Калараш А. А., Ситнік О. М.
13. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 січня 2024 року суддею-доповідачем для розгляду справи № 646/660/22 визначено ОСОБА_3 , судді, які входять до складу колегії: Петров Є. В., Ситнік О. М.
14. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 березня 2024 року суддею-доповідачем для розгляду справи № 646/660/22 визначено ОСОБА_3 , судді, які входять до складу колегії: Литвиненко І. В., Петров Є. В.
15. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 березня 2024 року відкрите касаційне провадження і витребувано матеріали справиз Червонозаводського районного суду м. Харкова.
16. 19 квітня 2024 року справа № 646/660/22надійшла до Верховного Суду.
17. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 листопада 2025 року суддею-доповідачем для розгляду справи № 646/660/22 визначено Пророка В. В., судді, які входять до складу колегії: Калараш А. А., Петров Є. В.
18. Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2025 року справа призначена до судового розгляду.
19. 06 листопада 2025 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
20. З урахуванням змісту касаційної скарги ОСОБА_1 оскаржує зазначені судові рішення на підставі пунктів 1 та 4 (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) частини другої статті 389 ЦПК України.
21. ОСОБА_1 вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 415/4078/17, від 24 червня 2022 року у справі № 463/1166/19, від 14 грудня 2022 року у справі № 489/5441/21, від 16 листопада 2023 року у справі № 759/4052/21, від 21 червня 2023 року у справі № 212/5018/20.
22. Крім того, заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій не з'ясували обставини справи та не дослідили належним чином докази у справі, оскільки жодних заяв щодо припинення дії трудового договору заявником не подавалося.
23. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не стосуються предмета касаційного перегляду, а також ті, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України.
(2) Позиція інших учасників справи
24. Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву; пояснень) на касаційну скаргу не скористалися.
(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
25. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
26. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
27. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
28. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
29. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
30. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
31. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
32. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
33. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
34. Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
35. У справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 працював з 28 липня 2020 року у ФОП ОСОБА_2 на посаді водія автотранспортних засобів відповідно до наказу № 34 від 27 липня 2020 року.
36. 07 жовтня 2020 року ОСОБА_1 був призваний для проходження військової служби у Збройних Силах України, що підтверджується довідкою за формою № 5, яка наявна в матеріалах справи.
37. Відповідно до статті 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України тав інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
38. Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
39. Законом України від 17 березня 2014 року «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» був затверджений Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з дня його опублікування в газеті «Голос України» від 18 березня 2014 року № 49.
40. Таким чином, з 18 березня 2014 року по теперішній час в Україні діє особливий період. Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
41. Згідно з частиною третьою статті 119 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникненні спірних правовідносин) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.
42. Зі змісту вказаної вище норми трудового законодавства вбачається, що для вирішення питання про наявність прав на гарантії, передбачені нею, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого періоду, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності особливого періоду.
43. Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.
44. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
45. Відповідно до частин першої тадругої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
46. Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності.
47. Таким чином, законодавцем запроваджено норми щодо соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду, не лише за призовом під час мобілізації, на особливий період, а й прийнятих на військову службу за контрактом, а також призваних на строкову військову службу у зазначений період.
48. Враховуючи викладене, гарантії щодо збереження за працівником місця роботи (посади) та середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації, установлені згідно з указаними нормами, є безумовними.
49. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17.
50. Отже, враховуючи, що військова служба ОСОБА_1 за призовом розпочалася і продовжується під час дії особливого періоду, на нього поширюються гарантії та пільги, визначені статтею 119 КЗпП України, в тому числі збереження місця роботи (посади) та середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації.
51. Наказом ФОП ОСОБА_2 № 45 від 06 жовтня 2020 року припинено трудовий договір (контракт) з ОСОБА_1 у зв'язку з призовом на строкову військову службу на підставі довідки № 2/47 від 05 жовтня 2020 року.
52. Як вбачається з матеріалів справи, підставою звільнення ОСОБА_1 стала його заява від 06 жовтня 2020 року.
53. За змістом статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
54. Вирішуючи вимоги про оскарження наказу про припинення трудового договору за власним бажанням (стаття 38 КЗпП України), суди повинні з'ясувати, чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.
55. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору за власним бажанням, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його, підпис, дата написання і бажана дата звільнення.
56. Визначення дати звільнення є необхідною умовою досягнення взаємної домовленості між працівником та суб'єктом призначення з метою дотримання прав та гарантій, встановлених трудовим законодавством.
57. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
58. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
59. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19 (провадження № 14-163цс20) зроблено висновок, що трудовий договір може бути припинено, а працівника звільнено з роботи лише з підстав і в порядку, визначених законодавством про працю.
60. Верховний Суд у постанові від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц (провадження № 61-787св17) зазначив, що «з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю».
61. У трудових спорах законність звільнення повинен довести роботодавець.
62. Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
63. Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
64. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
65. Положеннями статей 76-80 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
66. Відповідно до частин першої, другої, шостої статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
67. Під час розгляду справи ФОП ОСОБА_2 подано до суду відзив на позовну заяву, до якого було долучено копію заяви ОСОБА_1 про його звільнення у зв'язку з призовом на строкову військову службу з 06 жовтня 2020 року, та наказ про припинення трудових відносин між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 .
68. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив саме з того, що звільненню ОСОБА_1 передувала його відповідна заява від 06 жовтня 2023 року, тобто ОСОБА_1 фактично висловив своє волевиявлення на розірвання трудового договору у визначений ним строк, а тому розірвання трудового договору роботодавцем відбулося відповідно до вимог чинного законодавства.
69. Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 стверджував, що 06 жовтня 2020 року його було звільнено з роботи, на підставі його заяви, тоді як заяви про звільнення з роботи він не писав.
70. Суд першої інстанції вказаного не врахував та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.
71. За усталеною судовою практикою у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, з яких суд виходив при постановленні рішення. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
72. Отже, дослідити належним чином подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ними повністю чи частково - зазначити правові аргументи на їх спростування - це процесуальний обов'язок суду, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
73. З'ясування факту добровільного підписання позивачем заяви має вирішальне значення при вирішенні даного спору.
74. Установлення факту непідписання заяви, як правило, можливе за допомогою відповідної судово-почеркознавчої експертизи.
75. У змагальному процесі обов'язки мають як сторони, так і суд, який зобов'язаний забезпечити змагальність процесу.
76. Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
77. Суд першої інстанції не врахував наведених положень процесуального законодавства, не дотримався вимог щодо всебічності, повноти та об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів, не встановив усіх фактичних обставин справи, в порушення вимог частини п'ятої статті 12 ЦПК України не сприяв всебічному й повному з'ясуванню обставин справи.
78. Разом з тим, суд апеляційної інстанції, змінюючи мотиви відмови, дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 пропустив строк звернення до суду з цим позовом, оскільки ОСОБА_1 знав про оспорюваний наказ, а звернувся до суду з позовом 07 лютого 2022 року, заяв про поновлення на звернення до суду не подавав, що свідчить про порушення останнім вимог частини першої статті 233 КЗпП України, а тому відмовив у його задоволенні.
79. Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду), працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення
80. Однак, змінюючи мотиви відмови, апеляційний суд не врахував, що Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
81. Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480сво22) дійшов висновку, що запровадження на всій території України карантину законодавець визначив безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
82. Заявляючи відповідне клопотання про поновлення встановленого законом строку, особа не повинна наводити конкретних причин пропуску такого строку, крім тих, що пов'язані з внесеними до КЗпП України змінами. Крім того, не є необхідним і заявлення такого клопотання, так як строк звернення до суду не пропущено.
83. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.
84. Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.
85. Отже, оскільки з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України
від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтею 233 КЗпП України продовжуються на строк його дії. Тому строк на звернення ОСОБА_1 з цим позовом, заявленим у лютому 2022 року, тобто під час карантину, не сплив.
86. Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46 гс 22).
87. Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення зазначених вище положень закону не врахував, що продовження строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, унормовано пунктом 1 глави XIX Прикінцевих положень КЗпП України, а тому ОСОБА_1 не повинен був обґрунтовувати поважність причин пропуску строку для вирішення трудового спору, як і подавати таку заяву, оскільки цей строк продовжується на строк дії карантину у силу закону.
88. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року усправі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480сво22).
89. За таких обставин суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
90. А відтак, Верховний Суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість доводів касаційної скарги, тому рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
91. Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.
92. При новому розгляді справи суду належить роз'яснити учасникам судового процесу їхні процесуальні права, зокрема щодо подання заяви про призначення експертизи судом, наслідки вчинення або невчинення такої процесуальної дії, надати належну оцінку доводам і запереченням сторін та поданим ними доказам, встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
(2) Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
93. Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
94. Установивши, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, Верховний Суд робить висновок, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 389, 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 вересня 2023 рокута постанову Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року задовольнити частково.
2. Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 вересня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: /підпис/ В. В. Пророк
/підпис/ А. І. Грушицький
/підпис/ А. А. Калараш
/підпис/ І. В. Литвиненко
/підпис/ Є. В. Петров