18 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 127/19478/23
провадження № 61-16489св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Вінницька міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Покоєвичем Артемом Олексійовичем, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 липня 2024 року у складі судді Федчишена С. А. та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Берегового О. Ю., Сала Т. Б.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Вінницької міської ради про встановлення порядку користування земельною ділянкою.
Позовна заява мотивована тим, що вона є власницею 18/25 частин домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі договору дарування частини жилого будинку від 24 червня 1997 року. Відповідно до цього договору у її постійне користування входить в будинку «Д»: кухня 2-1; кімнати 2-2, 2-3; сіни 2-4, сарай «В», льох «Ж», 1 /2 сарая «А», сарай «а».
Співвласником 7/25 частин вказаного домоволодіння була ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Померлій також належала земельна ділянка на АДРЕСА_1 . Спадкоємців за законом та заповітом у померлої ОСОБА_2 немає, тому спадкове майно померлої у вигляді 7/25 частин домоволодіння АДРЕСА_1 має бути визнано відумерлою спадщиною та перейти у власність Вінницької міської радизгідно зі статтею 1277 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Вказувала, що зверталася до відповідача із запитом з проханням надати інформацію щодо визнання спадщини ОСОБА_2 відумерлою та повідомити чи триває процес взяття на баланс Вінницької міської ради майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .
З відповіді виконавчого комітету Вінницької міської ради від 10 травня 2023 року № 01/00/011/26688 їй відомо, що Вінницькою міською радою в межах повноважень вживаються заходи щодо визнання 7/25 часток домоволодіння АДРЕСА_1 відумерлою спадщиною.
Позивачка зазначала, що за земельною ділянкою, належною ОСОБА_2 ніхто не доглядає та вона занепадає, що також руйнує належне їй домоволодіння. На даний час між сторонами існують суперечності щодо порядку користування спільною земельною ділянкою, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд встановити порядок користування земельною ділянкою, де її частка становить 18/25, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 липня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , районний суд, відхиливши висновок експерта за результатами судової земельно-технічної експертизи від 22 березня 2024 року № 735, виходив із того, що в матеріалах справи відсутній належний висновок експерта щодо технічної можливості встановлення порядку користування земельною ділянкою відповідно до часток співвласників, а також відсутні будь-які докази на підтвердження можливості такого поділу відповідно до вимог чинного законодавства.
Суд дійшов висновку про неможливість з'ясувати, що встановлення порядку користування земельною ділянкою є технічно можливим та не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів сторін чи третіх осіб і відповідно здійснити такий поділ. Крім того, на спірній земельній ділянці розташовані самочинно збудовані об'єкти, які також бралися до уваги експертом при визначенні розміру земельної ділянки, на яку пропонується встановити порядок користування.
Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до матеріалів справи на земельній ділянці знаходиться два будинки, один з яких перебуває у 100 % користуванні позивачки, інший - у частковій співвласності, проте неможливо однозначно визначити під який саме будинок рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів від 28 серпня 1990 року № 167 виділялася земельна ділянка.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Вінницького апеляційного суду від 12 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 липня 2024 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки предметом спору є встановлення порядку користування земельною ділянкою, право користування якою мала померлий співвласник домоволодіння ОСОБА_2 відповідно до її частки, то з урахуванням положень частини першої статті 555 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК Української РСР), у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про встановлення порядку користування земельною ділянкою суду першої інстанції необхідно було відмовити у зв'язку із неналежним суб'єктним складом відповідачів, оскільки належним відповідачем має бути держава в особі уповноваженого органу.
Оскільки суд першої інстанції по суті дійшов правильного висновку про відмову в позові ОСОБА_1 , проте помилився щодо підстав такої відмови, апеляційний суд вважав за необхідне оскаржуване рішення в частині цих вимог змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Покоєвич А. О., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 липня 2024 року, постанову Вінницького апеляційного суду від 12 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У грудні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 19 грудня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Покоєвичем А. О., залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції та роз'яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу.
У лютому 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Покоєвичем А. О., мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України та підлягають скасуванню. Вважає, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову.
Вважає, що матеріали справи містять належні та допустимі докази на підтвердження можливості встановлення порядку користування земельною ділянкою, а також висновок судової земельно-технічної експертизи від 22 березня 2024 року № 735, що залишилося поза увагою суду першої інстанції. Варіанти порядку користування земельною ділянкою, визначені експертом, задовольняють позивачку, тому обрання судом одного із них було б належним дотриманням її законних прав.
Посилається на те, що Вінницька міська рада є належним відповідачем у справі, оскільки право власності на нерухоме майно від імені держави здійснює спеціально уповноважений орган або органи, а якщо майно належить органам місцевого самоврядування, право власності на нього здійснюють відповідні органи місцевої влади (місцеві ради або їх виконавчі органи). Зазначає що майно померлої ОСОБА_2 повинно бути визнано відумерлою спадщиною і на підставі частини третьої статті 1277 ЦК України перейти у власність територіальної громади.
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_1 - адвокат Покоєвич А. О., вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі № 910/23414/16, від 23 липня 2020 року у справі № 641/3624/16-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Відзив на касаційну скаргу не подано.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Покоєвичем А. О., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судові рішення судів першої, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28 серпня 1990 року рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів № 167 «Про впорядкування та закріплення за співвласниками земельних ділянок в індивідуальній забудові» за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 закріплено земельну ділянку площею 600 кв. м у постійне та 1 321 кв. м у тимчасове користування за домоволодінням на АДРЕСА_1 .
На підставі договору дарування частини жилого будинку від 24 червня 1997 року ОСОБА_1 належить 18/25 частин домоволодіння з відповідною часткою господарських будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Парфєновим І. В. за реєстровим № 3046.
Співвласником 7/25 частин домоволодіння на АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .
Згідно з актовим записом про смерть від 19 червня 1998 року № 1683 ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
22 березня 2024 року судовим експертом Товариства з обмеженою «Подільський центр судових експертиз» надано висновок № 735 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи про відсутність технічної можливості встановити порядок користування земельною ділянкою площею 600 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та надати варіанти встановлення порядку користування цією земельною ділянкою. Експертом запропоновано варіанти встановлення порядку користування земельною ділянкою загальною площею 1 786,0 кв. м з урахуванням часток співвласників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до фактичного користування станом на час дослідження.
Відповідно до частин першої, другої статті 90 Земельного кодексу Української РСР (у редакції 1970 року, чинній станом на час передачі у користування спірної земельної ділянки) на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною. При переході будівлі у власність кількох осіб земельна ділянка переходить в користування всіх співвласників будівлі.
За статтею 91 ЗК Української РСР (у редакції 1970 року) особи, яким належить будинок на праві спільної власності, користуються земельною ділянкою спільно. Порядок користування нею визначається співвласниками будинку залежно від розміру часток в спільній власності на будинок. Наступні зміни в розмірі часток в спільній власності на будинок, які сталися у зв'язку з прибудовою, надбудовою або перебудовою, не тягнуть за собою змін встановленого порядку користування ділянкою. Угода про порядок користування земельною ділянкою є обов'язковою і для особи, яка згодом придбає відповідну частку в спільній власності на цей будинок. Якщо згоди на користування спільною земельною ділянкою не досягнуто, спір вирішується в порядку, встановленому статтею 167 цього Кодексу.
Відповідно до статті 29 ЗК УРСР, який був введений в дію з 15 березня 1991 року (далі - ЗК УРСР у редакції 1990 року) громадяни, яким жилий будинок і господарські будівлі належать на праві спільної власності, володіють земельною ділянкою спільно. Володіння нею визначається співвласниками жилого будинку і господарських будівель пропорційно розміру часток у спільній власності на цей будинок та будівлі.
Пунктом 5 постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» передбачено, що громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.
Положеннями статті 42 ЗК УРСР у редакції 1990 року встановлювався порядок розпорядження і використання земельних ділянок громадянами, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди належать на праві спільної (часткової або сумісної) власності. Частиною першою цієї статті передбачалося, що громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовують і розпоряджаються земельною ділянкою спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об'єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду.
Зазначені норми, з урахуванням усіх змін, фактично закріплювали загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований та пряму залежність визначення правового режиму земельної ділянки від права власності на будівлю і споруду.
За змістом пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, він застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким зі спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. Правила статті 1277 ЦК України про відумерле майно застосовуються також до спадщини, від дня відкриття якої до набрання чинності цим Кодексом спливло не менше одного року.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 671/22/19 зроблено висновок про те, що «за загальним правилом, дія актів цивільного законодавства в часі має футороспективний характер, тобто спрямована на майбутнє. У зв'язку з чим законодавець передбачає, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Проте із загального правила про застосування актів цивільного законодавства до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ними чинності абзацом 2 пункту 5 Прикінцевих пунктом передбачається виняток. У ЦК УРСР законодавець, на відміну від ЦК України та існування конструкції «відумерлої спадщини», передбачав автоматичний перехід спадщини за правом спадкоємства до держави. Будь-яких дій щодо прийняття спадщини держава не здійснювала. Держава при існуванні юридичних фактів, визначених пунктами 1-5 частини першої статті 555 ЦК УРСР, завжди приймала спадщину і не могла від неї відмовитися. Оскільки держава не мала права відмовитися від прийняття спадщини, то у випадку, коли спадкоємці за законом або за заповітом не прийняли спадщину або відмовилися від спадщини, спадщина вважалася прийнятою державою. З урахуванням того, що в частині першій статті 555 ЦК УРСР закріплювався автоматичний перехід спадщини до держави, та існував строк шість місяців для прийняття спадщини іншими спадкоємцями, то абзац 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України може застосовуватися тільки, якщо спадщина відкрилась після 01 липня 2003 року, проте не була прийнята ніким зі спадкоємців, що мали право спадкування відповідно до норм ЦК УРСР. Тому однорічний строк, який встановлений частиною другою статті 1277 ЦК України та в абзаці 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, може підлягати обчисленню, починаючи не раніше 01 липня 2003 року.
Отже, оскільки спадщина після смерті ОСОБА_2 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 та не була прийнята її спадкоємцями, до неї підлягають застосуванню норми ЦК УРСР.
Частиною першою статті 555 ЦК УРСР встановлено, що спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави, якщо: спадкодавець все майно або частину його заповідав державі; у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом; всі спадкоємці відмовились від спадщини; всі спадкоємці позбавлені права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу); ні один із спадкоємців не прийняв спадщини.
У справах щодо спадщини, яка відкрилася до 01 липня 2003 року, належним відповідачем є спадкоємці (спадкоємець), які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є держава в особі уповноваженого органу.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 621/895/17 (провадження № 61-15792св19).
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 відповідачем за вимогами про встановлення порядку користування земельною ділянкою, визначила Вінницьку міську раду, посилаючись на те, що співвласником 7/25 частин домоволодіння на АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_2 ніхто не оформив.
Частиною першою статті 48 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову вирішуючи питання про права та обов'язки сторін (позивача та відповідача).
Відповідно до частин першої-четвертої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад (див.: постанови Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 та від 20 січня 2021 року у справі 203/2/19).
Якщо заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов'язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі в якості відповідача, вони не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок про те, що «пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».
Установивши, що предметом спору є встановлення порядку користування земельною ділянкою, право користування якою мала померлий співвласник домоволодіння ОСОБА_2 відповідно до її частки, яка, з урахуванням положень частини першої статті 555 ЦК УРСР, перейшла у власність держави, а не Вінницької міської територіальної громади, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 у зв'язку з неналежним суб'єктним складом відповідачів.
Суд апеляційної інстанції правильно врахував релевантні правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду на виконання вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України.
Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги пред'явлені ОСОБА_1 до неналежного відповідача, що є підставою для відмови у задоволенні позову, тому відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України змінив мотивувальну частину рішення суду першої інстанції з викладенням її у редакції постанови апеляційного суду.
Посилання ОСОБА_1 у поданій нею касаційній скарзі на неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі № 910/23414/16, від 23 липня 2020 року у справі № 641/3624/16-ц, є безпідставними, оскільки висновки у цій справі та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
При цьому, як за правилами ЦК УРСР, так і за правилами ЦК України, держава і територіальна громада (яку представляє міська рада) є різними суб'єктами цивільних прав, у тому числі, прав спадкування.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду першої, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення, з урахуванням вказаних змін, та постанову - без змін.
З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Покоєвичем Артемом Олексійовичем,залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 липня 2024 року, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець
І. Ю. Гулейков
Д. Д. Луспеник