14 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 2о-64/07
провадження № 61-13981ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: Тячівське районне підприємство технічної інвентаризації, Солотвинська селищна рада Тячівського району Закарпатської області,
особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_2 ,
вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_6, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Джуги С. Д., Феєра І. С.,
У березні 2007 року ОСОБА_4 звернулася до суду із заявою про встановлення юридичного факту належності їй права власності на нерухоме майно.
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 17 квітня 2007 року задоволено заяву ОСОБА_4 та визнано факт права приватної власності на нерухоме майно, що складається із: телятника розміром 34/100 частин під літерою Б-1; складу у цілому під літерою В; складу у цілому під літерою Г; складу у цілому під літерою Д; рампи у цілому під літерою Д-1; складу у цілому під літерою Е; вагової у цілому під літерою Є; кролятника у цілому під літерою Ж; складу у цілому під літерою З; складу у цілому під літерою И, яке розташоване на АДРЕСА_1 .
У липні 2020 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_5 , як особа, яка не брала участь у справі, подала апеляційну скаргу на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 17 квітня 2007 року.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_5 , на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 17 квітня 2007 року закрито.
Постановою Верховного Суду від 12 червня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 06 лютого 2025 року залучено ОСОБА_1 до участі у справі №2о-64/07, як правонаступницю заявниці ОСОБА_4 .
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 17 квітня 2007 року скасовано. Заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.
У листопаді 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_6., на постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 17 квітня 2007 року.
Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц, від 15 січня 2025 року у справі № 307/4046/19, від 17 січня 2023 оку у справі № 307/3540/19, від 20 грудня 2023 року у справі № 761/16555/23 та ін.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
У пункті 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції встановив, що під час звернення до суду із заявою про встановлення юридичного факту права власності ОСОБА_4 на зазначене нею спірне майно, остання надала суду технічну документацію а також договір купівлі-продажу від 30 березня 2004 року.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 30 березня 2004 року продавець (коопзаготпромторг Рахівської райспоживспілки) зобов'язався передати у власність покупця ( ОСОБА_4 ), зокрема, приміщення корівника. Згідно з експлікацією (таблиця, в якій вказується перелік усіх приміщень і кімнат будівлі, їх назви, призначення та площі) з технічного паспорта ОСОБА_4 володіє виробничим будинком «корівник - 34/100 част. (літ. Б)», який має площу 176,90 кв. м.
Під час звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення місцевого суду ОСОБА_2 надала суду технічну документацію та договір купівлі-продажу від 09 грудня 2003 року.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 09 грудня 2003 року продавець (коопзаготпромторг Рахівської райспоживспілки) зобов'язався передати у власність покупця ( ОСОБА_2 ), крім іншого, приміщення свинарника.
Згідно з експлікацією (таблиця, в якій вказується перелік всіх приміщень і кімнат будівлі, їх назви, призначення та площі) з технічного паспорта ОСОБА_2 володіє виробничим будинком «свинарник - 60/100 част. (літера зазначена з виправленням)», який має площу 176,90 кв. м.
Крім того, ОСОБА_2 також надала суду апеляційної інстанції лист Тячівського районного підприємства технічної інвентаризації від 02 липня 2020 року, в якому зазначено: «На Ваш запит щодо нерухомого майна в АДРЕСА_2 повідомляю, що свинарник у частині 34/100, який є в складі нерухомого майна ОСОБА_2 належить ОСОБА_4 згідно з рішенням Тячівського районного суду від 17 квітня 2007 року, справа 2щ-64/07, зареєстровано в реєстровій книзі 1 нжф, реєстр. № 72 від 13 травня 2008 року».
Надані суду докази підтверджують, що оскаржуваним рішенням визнано за ОСОБА_4 (правонаступником якої є ОСОБА_1 ) право власності на майно, що належить ОСОБА_2 і суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та обов'язки.
За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду, оскільки факт, про встановлення якого просить заявниця, не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження у зв'язку з тим, що з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку в окремому провадженні.
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови свідчить, що правильне застосовування судом норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Оскаржуване судове рішення не суперечить висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц, від 15 січня 2025 року у справі № 307/4046/19, від 17 січня 2023 року у справі № 307/3540/19, від 20 грудня 2023 року у справі № 761/16555/23 та ін., на які посилається заявник у касаційній скарзі, оскільки фактичні обставини у цих справах є різними.
Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб'єктним та об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Посилання на різні постанови Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Отже, для касаційного перегляду справи з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається, а судом вона (норма права) застосована без урахування такого висновку.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції, а зводяться до незгоди заявника з наданою судами оцінкою доказам, проте, на підставі вимог статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та здійснювати переоцінку доказів.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», пункти 37, 38 рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомесде ла Торре проти Іспанії»).
Отже, зі змісту касаційної скарги та оскаржуваної постанови, що скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до такого висновку.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за заявою ОСОБА_4 , правонаступником якої є ОСОБА_1 , про встановлення юридичного факту належності їй права власності на нерухоме майно, заінтересовані особи: Тячівське районне підприємство технічної інвентаризації, Солотвинська селищна рада Тячівського району Закарпатської області, за касаційною скаргою ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_6, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник