12 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 202/18514/13-ц
провадження № 61-6628св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А, Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк», ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2025 року в складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Красвітної Т. П.,
Історія справи
Короткий зміст позовної заяви, рішення суду першої інстанції та заяви про перегляд заочного рішення
У січні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі - ПАТ «Акцент-Банк»), ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2013 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № DN81AR02000184 від 18 грудня 2007 року у сумі 123 519,02 грн, яка складається з 38 140,78 грн - заборгованість за кредитом; 28 408,05 грн - заборгованість по процентах за користування кредитом; 13 444,69 грн - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 43 525,50 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. Стягнуто з ПАТ «Акцент-Банк» на користь ПАТ «ПриватБанк» суму 10 000,00 грн. Стягнуто солідарно з ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» сплачений судовий збір у розмірі 1 335,19 грн. В іншій частині позову відмовлено.
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулась з заявою про перегляд заочного судового рішення.
На обґрунтування заяви зазначала, що про ухвалення заочного рішення їй стало відомо з листа Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2023 року, до якого було додано електронну копію вказаного заочного рішення суду. У судове засідання 28 січня 2013 року, в якому суд ухвалив заочне рішення, вона не з'явилась із причини того, що не знала ні про його призначення (проведення), ні взагалі про перебування у провадженні суду справи. З цієї ж причини не подавала відзив на позов, копію позовної заяви не отримувала, як і судову повістку у справі.
Просила взяти до уваги те, що в рішенні суду її адреса зазначена як: с. Великі Кринки, Глобинський район, Полтавська область, 39032, але ще в травні місяці 2008 року вона була знята з реєстрації за зазначеною адресою, у червні 2008 року місце проживання було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , звідки вона була знята з реєстрації у червні 2011 року, а в липні 2011 року була повторно зареєстрована за цією ж адресою, де значилась зареєстрованою до липня 2017 року, що підтверджуються відповідними відмітками у паспорті.
При цьому банк був достовірно обізнаний про зміну її зареєстрованого місця проживання, оскільки ще в жовтні та в листопаді 2008 року направляв їй листи. Крім того, ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 14 травня 2012 року банк був залучений як третя особа до участі в справі № 1614955/12 за її позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, поділ спільного майна та вселення.
Проти вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» заперечувала повністю, адже вважала їх необґрунтованими й такими, що не підлягають задоволенню. Кредитний договір був укладений під час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 в інтересах сім'ї. За кошти, отримані в кредит від банку, було придбано автомобіль, який був об'єктом права спільної сумісної власності, у зв'язку з чим вважає обов'язок погашати зобов'язання за вказаним кредитним договором перед позивачем лежав у рівних частках на кожному із подружжя.
Крім того, ПАТ КБ «ПриватБанк» у межах правовідносин за кредитним договором всупереч вимог чинного законодавства та умов вказаного договору з 01 лютого 2009 року змінив відсоткову ставку з 9,6 % річних, як передбачалась договором, до 21 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Саме за ставкою 21 % річних проводились банком нарахування.
ОСОБА_1 просила:
поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2013 року в справі № 202/18514/13-ц;
переглянути заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2013 року в справі № 202/18514/13-ц;
скасувати заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2013 року в справі № 202/18514/13-ц і призначити справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2025 року заяву задоволено, поновлено ОСОБА_1 строк для подачі заяви про перегляд заочного рішення, скасовано заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2013 року в справі № 202/18514/13-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін, призначивши підготовче судове засідання на 14 квітня 2025 року об 12-00 год.
Суд першої інстанції вказав, що заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2013 року в справі № 202/18514/13-ц з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнено заборгованість за кредитним договором від 18 грудня 2007 року № DN81AR02000184 в розмірі 123 519,02 грн.
Як зазначила відповідач, повне заочне рішення суду їй не було вручене у день його проголошення, отримала копію рішення суду вона лише 20 грудня 2023 року після чого звернулася до суду.
Аналіз змісту статті 288 ЦПК України свідчить, що скасування заочного рішення судом, що його ухвалив, можливе у випадку встановлення судом двох обставин: якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Як вбачається із наданих суду матеріалів, відповідач не з'явилася в судове засідання та не повідомила про причини неявки, а також не подала відзив на позовну заяву з поважних причин, адже мала іншу адресу місця проживання.
Крім того, відповідач зазначала, що кредит отримувала в інтересах сім'ї, за кредитні кошти нею було придбано автомобіль, який був об'єктом права спільної сумісної власності, що на переконання суду, має істотне значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, суд вважав, що обставини, на які посилалась заявник в обґрунтування заяви, мають істотне значення для правильного вирішення справи, підлягають перевірці та відповідній правовій оцінці, а тому існують достатні підстави для скасування заочного рішення та призначення справи до розгляду.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2025 року повернено скаржнику.
Суд апеляційної інстанції вказав, що відповідно до частини другої статті 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.
У частині першій статті 353 ЦПК України визначено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду.
Перелік, зазначений у частині першій статті 353 ЦПК України, не містить ухвалу про перегляд заочного рішення.
Ухвала Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2025 року про перегляд заочного рішення не підлягає оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду, адже відсутня в переліку ухвал, на які можуть бути подані апеляційні скарги відповідно до частини першої статті 353 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
З огляду на наведене апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2025 року підлягає поверненню скаржнику.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 квітня 2025 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
ухвала апеляційного суду від 17 квітня 2025 року про повернення апеляційної скарги постановлена з порушенням норм процесуального права. Крім того, суд апеляційної інстанції порушив гарантоване кожному частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «право на справедливий суд», а також норми Конституції України;
питання, до вирішення якого зводиться касаційна скарга, полягає у тому, чи має відповідач право апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції, якою (1) поновлено строк для подачі заяви про перегляд заочного рішення, (2) скасовано заочне рішення суду першої інстанції та (3) призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження, окремо від можливого в майбутньому рішення суду по суті позову на стадії фактично підготовчого провадження у справі, якщо: - суд першої інстанції постановив таку ухвалу за відсутності в судовому засіданні відповідача, автора заяви про перегляд заочного рішення, не повідомленого належним чином про дату, час та місце розгляду поданої ним заяви про перегляд заочного рішення; - суд першої інстанції постановив таку ухвалу зі спливом чотирнадцяти місяців із моменту надходження до суду заяви відповідача про перегляд заочного рішення; - відповідач, автор заяви про перегляд заочного рішення, за чотирнадцять місяців «процесуальної тяганини» змінив свою думку щодо заявлених вимог про перегляд заочного рішення та мав намір безпосередньо в судовому засіданні з розгляду раніше поданої нею заяви про перегляд заочного рішення на власний розсуд розпорядитись свої правом та не підтримувати раніше заявлені в січні 2024 року вимоги про перегляд заочного рішення суду, зробивши відповідну заяву з цього приводу саме в судовому засіданні з розгляду раніше поданої заяви про перегляд заочного рішення (в порядку частини другої статті 287 ЦПК України);
у апеляційній скарзі наводилась конкретні доводи на обґрунтування можливості оскарження в апеляційному порядку ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2025 року окремо від можливого в майбутньому рішення суду по суті позову, а також доцільності та потреби її оскарження саме на цій стадії процесу (до ухвалення судом першої інстанції рішення по суті позову після скасування первісно прийнятого в справі заочного рішення від 28 січня 2013 року). Проте відповідні доводи апеляційної скарги залишились поза увагою суду;
суд апеляційної інстанції при поверненні апеляційної скарги посилався на те, що перелік, зазначений у частині першій статті 353 ЦПК України, не містить ухвалу про перегляд заочного рішення. При цьому заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Проте суд апеляційної інстанції, здійснюючи саме таке застосування норм процесуального права, не врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2024 року в справі № 757/47946/19-ц. Крім того, поза увагою суду апеляційної інстанції залишились висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19 березня 2025 року в справі № 2604/20992/12, згідно з якими «... ухвала суду про поновлення строку для подання заяви про перегляд заочного рішення та залишення без задоволення заяви про перегляд заочного рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку, оскільки особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду»;
за умови порушень судом першої інстанції основних засад (принципів) цивільного судочинства фактично єдиним можливим розумним способом відновлення процесуальних прав заявника є скасування судом апеляційної інстанції за його апеляційною скаргою, поданої саме на цій стадії процесу, тобто окремо від рішення суду, ухвали суду першої інстанції від 13 березня 2025 року та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії розгляду заяви про перегляд заочного рішення від 28 січня 2013 року в цій справі. Лише в такому випадку буде можливість на власний розсуд розпорядитись правом не підтримувати подану в січні 2024 року заяву про перегляд заочного рішення від 28 січня 2013 року, в тому числі викладене в ній клопотання про поновлення строку на подання заяви, тобто реалізувати права, які слідують з положень пункту 5 частини третьої статті 2, частини третьої статті 13, частини другої статті 287 ЦПК України. В іншому випадку подальший процес як такий у цій справі втрачає будь-який сенс та, вочевидь, буде і поза правовим порядком, і поза здоровим глуздом. Подальший (після скасування первісного заочного рішення суду) розгляд справи по суті позову судом першої інстанції за правилами загального позовного провадження не відповідатиме ні «принципу процесуальної економії», ні «принципу справедливості, добросовісності та розумності».
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2025року відкрито касаційне провадження у справі № 202/18514/13-ц та витребувано справу із суду першої інстанції.
У серпні 2025 року матеріали справи № 202/18514/13-ц надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 11 червня 2025 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність підстав для передачі справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).
При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦПК України).
У статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, визначені у вказаній нормі.
Зазначені процесуально-процедурні обмеження права на апеляційне оскарження деяких ухвал місцевого суду окремо від остаточного рішення суду встановлено з метою ефективного здійснення правосуддя і не зменшують для сторін можливості доступу до суду апеляційної інстанції та не ускладнюють їм цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, оскільки сторони не позбавляються права на апеляційне оскарження таких ухвал місцевого суду взагалі, їх право лише відтерміновується до винесення остаточного рішення у справі (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 серпня 2021 року у справі № 752/1687/17 (провадження № 61-9640св21)).
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з урахуванням висновків Конституційного Суду України при застосуванні норм процесуального права щодо права на апеляційне оскарження ухвал суду першої інстанції послідовно сформулювала підхід, за яким ухвали підлягають апеляційному оскарженню. В основу підходу покладена ідея неодмінності дотримання конституційного права особи на судовий захист. Суть цього підходу полягає в такому:
1) ухвали, вказівка про можливість оскарження яких прямо зазначена в частині першій статті 353 ЦПК України, є самостійними об'єктами апеляційного оскарження;
2) заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України);
3) ухвали суду, які залежно від їх змісту та стадії процесу не можуть бути оскаржені шляхом включення заперечень до рішення суду, можуть бути оскаржені окремо від рішення, якщо це зумовлено неможливістю поновити свої права, особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду (див. постанови Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 296/2944/16-ц (провадження № 61-6555сво18), від 12 вересня 2018 року у справі № 752/1016/17 (провадження № 61-19138сво18), від 06 березня 2019 року в справі № 756/671/16-ц (провадження № 61-42865сво18).
Отже, з урахуванням основних засад судочинства й необхідності забезпечення права на апеляційний перегляд будь-яка ухвала суду першої інстанції підлягає апеляційному оскарженню або самостійно, або разом із рішенням суду по суті спору (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2024 року в справі № 757/47946/19-ц (провадження
№ 14-37цс23).
Таким чином, ухвала суду про поновлення строку для подання заяви про перегляд заочного рішення та залишення без задоволення заяви про перегляд заочного рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку позивачем, оскільки він не може поновити свої права в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2025 року в справі № 2604/20992/12 (провадження № 61-347св24) вказано, що
«оскільки ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 31 січня 2023 року, якою поновлено ОСОБА_1 строк для подання заяви про перегляд заочного рішення та залишено без задоволення його заяву про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 листопада 2012 року в цій справі, постановлена після ухвалення судового рішення по суті спору, у разі незгоди з нею АТ «Державний ощадний банк України» мав право оскаржити її до апеляційного суду.
При цьому особа (АТ «Державний ощадний банк України») не має можливості відновити свої права (доведення факту обізнаності відповідача про існування заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 листопада 2012 року ще з 2016 року та відсутності підстав для поновлення строку для подання заяви про перегляд заочного рішення) без оскарження відповідної ухвали місцевого суду в апеляційному порядку.
З урахуванням того, що АТ «Державний ощадний банк України» не оскаржив ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 31 січня 2023 року до апеляційного суду, відсутні підстави для її перегляду судом касаційної інстанції».
Разом з тим в ухвалі Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2018 року в справі № 505/3083/13-ц (провадження № 61-46538ск18) зазначено, що
«статтею 353 ЦПК України визначений перелік ухвал, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Аналіз статті 353 ЦПК України дає підстави дійти висновку про те, що ухвала суду першої інстанції, якою задоволено заяву про перегляд заочного рішення та скасовано його, не є тією ухвалою, яка згідно з положеннями статті 353 ЦПК України підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України визначено, що апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про повернення апеляційної скарги з підстав, визначених пунктом 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України, оскільки ухвала про задоволення заяви про перегляд заочного рішення та його скасування не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
При цьому, колегія суддів зазначає, що право висловити свої заперечення на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення по суті спору і окремо від такого рішення АТ «Міжнародний Інвестиційний Банк» може реалізувати у порядку, визначеному процесуальним законом (частина друга статті 353 ЦПК України)».
Також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року в справі № 668/8268/15-ц (провадження № 61-13155св20) зазначено, що
«згідно з частиною другою статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Частиною першою статті 353 ЦПК України визначено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку. Ухвала про задоволення заяви про перегляд заочного рішення у цьому переліку відсутня.
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України). Цей припис згідно з позицією Конституційного Суду України слід розуміти так, що будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду (абзац п'ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010)…
Таким чином, право на суд, складовою якого є право доступу до правосуддя, в аспекті апеляційного оскарження ухвали місцевого суду може бути обмежено на національному рівні з легітимною метою та із забезпеченням пропорційності при застосуванні відповідних правових засобів, передбачених процесуальним законом. Наведене не має наслідком порушення права на доступ до правосуддя.
Правові висновки щодо порядку оскарження окремо від рішення суду ухвал суду першої інстанції висловлено Великою Палатою Верховного Суду в ухвалах від 13 червня 2018 року у справі № 522/14750/16-ц (провадження № 14-205цс18), від 13 червня 2018 року у справі № 761/6099/15-ц (провадження № 14-184цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 623/3792/15-ц (провадження № 14-259цс18), у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 522/18296/14-ц (провадження № 14-62цс19).
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду стосовно суті спору, та відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Така мета є легітимною.
Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не передбачених у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 752/1016/17 (провадження № 61-19138сво18) дійшов висновку, що право на апеляційне оскарження учасники справи можуть реалізувати в порядку, визначеному процесуальним законом, не зловживаючи своїми процесуальними правами у спосіб подання апеляційної скарги на ухвалу, що не може бути оскаржена до ухвалення рішення по суті спору й окремо від такого рішення.
Ухвала про задоволення заяви про перегляд заочного рішення та скасування заочного рішення не входить до переліку ухвал, який визначено у частині першій статті 353 ЦПК України, як такі, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, а тому ухвала Херсонського міського суду Херсонської області від 03 жовтня 2019 року не може бути оскаржена в апеляційному порядку до ухвалення рішення суду по суті справи й окремо від цього рішення.
Заперечення ОСОБА_1 на цю ухвалу та мотиви її постановлення можуть бути об'єктом апеляційного перегляду виключно у разі подання апеляційної скарги на рішення суду, ухвалене по суті предмета спору відповідно до правил, передбачених частиною другою статті 353 ЦПК України.
Верховний Суд враховує, що ухвала про задоволення заяви про перегляд заочного рішення не перешкоджає подальшому провадженню у справі (не є остаточним рішенням), а тому особа має право включити до апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції заперечення на вказану ухвалу. Таке відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження питання, яке не перешкоджає подальшому провадженню у справі, є розумним обмеженням, покликаним перешкодити хаотичному руху справи і є передбачуваним для заявника з огляду на зміст статті 353 ЦПК України.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Суд апеляційної інстанції на викладене уваги не звернув, розглянувши апеляційну скаргу на ухвалу суду, яка не підлягала апеляційному оскарженню, порушив норми процесуального права, якими передбачено певні обмеження щодо оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не передбачених у частині першій статті 353 ЦПК України, і ці обмеження є для заявника передбачуваними».
З огляду на викладене, наявні підстави для передачі справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в ухвалі Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2018 року в справі № 505/3083/13-ц (провадження № 61-46538ск18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року в справі № 668/8268/15-ц (провадження № 61-13155св20) та зазначення про те, що «ухвала про задоволення заяви про перегляд заочного рішення та скасування заочного рішення у конкретних спірних правовідносинах може бути оскаржена лише позивачем в апеляційному порядку, адже особа, яка подає апеляційну скаргу (позивач), не може поновити свої процесуальні права в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду».
Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Справу № 202/18514/13-ц передати на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко