Ухвала
17 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 760/15725/23
провадження № 61-14084ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року (повний текст постанови складено 09 жовтня 2025 року) у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Ящук Т. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» про скасування наказу про проведення службового розслідування,
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (далі - ТОВ «Оператор газотранспортної системи України») про визнання незаконним та скасування наказу ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» від 05 травня 2023 року № 275 «Про проведення службового розслідування».
Позов мотивований тим, що 20 вересня 2019 року по 16 травня 2023 року він перебував у трудових відносинах з ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», працюючи на посаді директора з забезпечення виробництва товариства. На підставі наказу ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» від 16 травня 2023 року № 379/к його звільнено з посади директора з забезпечення виробництва товариства.
Позивач посилався на те, що 05 травня 2023 року, тобто в період, коли він ще перебував у трудових відносинах з відповідачем, останнім було видано наказ № 275 «Про проведення службового розслідування», з преамбули якого вбачається, що його видано на виконання резолюції генерального директора ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» до службової записки директора з безпеки Юрія Гапона від 05 травня 2023 року № ТОВСЛ-23-17265, керуючись пунктами 5.2 та 5.3 Положення про порядок проведення службових розслідувань та перевірок у ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», затвердженого наказом товариства від 24 лютого 2020 року № 120 (далі - Положення).
Зі змісту оскаржуваного наказу вбачається, що відповідачем було створено комісію для проведення службового розслідування, а позивача відсторонено від роботи з 08 травня 2023 року із збереженням середнього заробітку та визначено місце роботи за іншою адресою. З цим наказом його було ознайомлено 05 травня 2023 року.
Позивач вважав, що оскаржуваний наказ не відповідає внутрішнім нормативним актам ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» та положенням чинного законодавства. Так, відповідач у відповіді на адвокатський запит фактично підтвердив відсутність у нього службової записки директора з безпеки Юрія Гапона від 05 травня 2023 року № ТОВСЛ-23-17265, яка стала підставою для видачі оскаржуваного наказу, так як послався на зовсім іншу службову записку -№ ТОВСЛ-23-17283. Крім цього, дії директора з безпеки Юрія Гапона не відповідають вимогам Положенням, у якому чітко зазначено, що проведенню службового розслідування мала передувати службова перевірка, чого дотримано не було. Також, оскаржуваний наказ не містить передбачених статтею 46 КЗпП України підстав відсторонення його від роботи, що свідчить про його незаконність та невідповідність чинному трудовому законодавству. Подібну правову позицію сформовано Верховним Судом у постанові від 1 квітня 2020 року у цивільній справі № 761/12073/18.
Позивач стверджував, що прийняття відповідачем оскаржуваного наказу стало наслідком упередженого ставлення до нього та психологічного тиску з боку роботодавця, оскільки, крім відсторонення його від роботи, відповідачем було істотно змінено умови його праці, зокрема змінено місце роботи, позбавлено службового автомобіля, персонального комп'ютера, засобів зв'язку, відключено від усіх ІТ - сервісів, в тому числі системи електронного документообігу «Мегаполіс», електронної пошти, робочої документації, заблоковано пропуск для допуску у центральний офіс, а всі його переміщення здійснювались у присутності працівника управління безпеки, на нього перестала розписуватись службова кореспонденція, підлеглим працівникам була дана вказівка щодо підпорядкування іншій особі. Однак, такі дії відповідача порушують пункт 10.9 Положення, яким передбачено, що обмеження працівників у доступі до ресурсів можуть приймати керівники, шляхом видання наказів, разом з цим подібних обмежень наказом відповідача не приймалось. Не відповідають такі дії і статті 141 КЗпП України, згідно якої роботодавець повинен належним чином організовувати працю та створювати умови для зростання її продуктивності, однак дії відповідача фактично позбавили його можливості виконувати свої трудові обов'язки.
Позивач просив:
визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» від 5 травня 2023 року № 275 «Про проведення службового розслідування».
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 25 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено:
визнано незаконним та скасовано наказ ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» від 05 травня 2023 року № 275 «Про проведення службового розслідування»;
вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року:
апеляційну скаргу представника ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» - адвоката Даниляк О. С. задоволено;
рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 25 квітня 2024 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовлено.
10 листопада 2025 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2., на постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року (повне судове рішення складено 09 жовтня 2025 року), у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
судом апеляційної інстанції в постанові застосовано статтю 46 КЗпП України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі №755/3373/19 (щодо правових підстав для відсторонення працівника від роботи (стаття 46 КЗпП України)), а також у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі №761/12073/18, від 17 червня 2020 року у справі № 185/676/18, від 08 лютого 2023 року у справі № 727/4355/22 та ін;
є необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права - частини першої статті 2, частини першої статті 4 ЦПК України, статей 15, 16 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі №333/6816/17 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права - частини першої статті 2, частини першої статті 4 ЦПК України, статей 15, 16 ЦК України у подібних правовідносинах;
оскільки аналізу інших нормативних актів, в контексті зі статті 46 КЗпП України, мотивувальна частина Постанови не містить, наведений висновок вказує, що судом апеляційної інстанції фактично ототожнено Положення з актами законодавства, що передбачають відсторонення працівника від роботи. Водночас, Положення не відноситься до «інших випадків», які «передбачені певним нормативно-правовим актом», адже локальні акти Відповідача (юридичної особи) не є частиною законодавства, оскільки регулює не суспільні відносини в цілому, а є внутрішнім документом, яким регулюється певна діяльність Відповідача, як конкретного суб'єкта господарювання. Разом з тим, за змістом наведеної статті 46 КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у цій статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативно-правовим актом;
поза увагою суду апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, залишились як порушення прав та гарантій Позивача, які визначені в Кодексі законів про працю України (далі - КЗпП України), так і ті дії та порушення, які безпосередньо вплинули та змусили його прийняти рішення про звільнення за угодою сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України);
прийняття оскарженого наказу відбулось з очевидним порушенням Положення про порядок проведення службових розслідувань та перевірок у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», затвердженого наказом відповідача від 24 лютого 2020 року № 120. Мало місце незаконне відсторонення позивача від роботи та ігнорування Відповідачем змісту статті 46 КЗпП України. Призначення службового розслідування та відсторонення позивача від роботи мали на меті спонукати позивача звільнитися з роботи (що є порушенням трудових прав позивача, насамперед, права на працю) та ініціювати його протиправне кримінальне переслідування (що завдає шкоди честі та гідності особи, її діловій репутації);
у позивача взагалі не витребовувались письмові пояснення, хоча такі заходи є обов'язкові для порядку застосування дисциплінарних стягнень (стаття 149 КЗпП України) та передбачені п.7.5.13 Положення, а позивач є єдиною особою щодо дій якого проводиться розслідування. Позивач не викликався до жодного із членів комісії зі службового розслідування (порушено п.7.17. Положення). Позивачу не було надано Акт службового розслідування для ознайомлення (порушено п.11.5 Положення). Окрім цього, відповідач направив Акт службового розслідування від 23 травня 2023 року до Державного бюро розслідувань;
таким чином, наявний причинно-наслідковий зв'язок між виданим Відповідачем неправомірним наказом № 275, проведеним на його підставі упередженим і однобічним службовим розслідуванням, результатом якого стало як звільнення позивача, так і створення недопустимого та недостовірного «доказу» - Акту службового розслідування від 23 травня 2023 року, з подальшим зверненням відповідача до правоохоронних органів (ДБР) та порушенням Головним слідчим управлінням (ГСУ) ДБР 02 червня 2023 року кримінального провадження №62023000000000461;
позивач вважає, що вказані дії відповідача щодо нього є не лише неправомірними, а й недобросовісними. При цьому, добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними;
позивач переконаний, що такий зміст постанови апеляційного суду став можливий саме через відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права, а саме: частини першої статті 2, частини першої статті 4 ЦПК України, статей 15, 16 ЦК України, тобто права за звернення до суду для захисту прав, свобод чи інтересів у трудових правовідносинах, де роботодавець діє несправедливо, недобросовісно, зловживає правом порушуючи, зокрема, у взаємозв'язку зі статтями 3 та 13 ЦК України та статтею 5 ЦПК, з тим щоб захистити право чи інтерес працівника у той спосіб, який обрав та вважає ефективним працівник (позивач), якщо такий спосіб не суперечить закону. Такий підхід є чи не єдиним способом протидії зловживанню роботодавцями своїми правами відносно працівників та сприятиме забезпеченню принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін;
оскільки спірні правовідносини у справі № 760/15725/23 та у справі №333/6816/17 мають відмінності, позивач вважає, що в питанні застосування норм права, а саме: частини першої статті 2, частини першої статті 4 ЦПК України, статей 15, 16 ЦК України, якими врегульовано право за звернення до суду для захисту прав, свобод чи інтересів, існує необхідність відступлення від висновку викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі №333/6816/17 в частині допустимості ініціювання позовного провадження щодо визнання незаконними та скасування локальних актів юридичних осіб, за таких умов: - вони не становлять предмет доказування у кримінальному провадженні; -наявні ознаки порушення роботодавцем нормативних актів щодо порядку видачі таких локальних актів та/або порядку проведення службового розслідування (чи перевірки) інциденту, що проводяться на підставі таких локальних актів;
оскільки при прийнятті Наказу № 275 мали місце порушення прав людини, гарантованих Конституцією та законами України, а службове розслідування, на підставі якого був складений Акт службового розслідування від 23 травня 2023 року, було однобічним та упередженим (що не завадило вказаному акту стати доказом сторони обвинувачення в кримінальному провадженні), то скасування наказу № 275, на підставі якого було проведено вказане службове розслідування в судовому порядку є належним способом захисту порушеного права та може бути використано для захисту прав позивача, зокрема, в кримінальному провадженні.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
У касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених Кодексом (абзац четвертий пункту 7.5. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023)
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом касаційного оскарження є судове рішення, ухвалене у справі про скасування наказу про проведення службового розслідування.
Ця справа є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої, апеляційної чи касаційної інстанції. Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження.
З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.
Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України).
Таким чином, оскаржене судове рішення ухвалено у малозначній справі. Тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями260, 389, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року (повний текст постанови складено 09 жовтня 2025 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» про скасування наказу про проведення службового розслідування.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков