29 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 204/2221/24
провадження № 61-2117св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Калараша А. А., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Орлова Тетяна Євгенівна, Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
третя особа- Відділ реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Опанасенко Олег Миколайович, на рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра (раніше - Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська) від 23 жовтня 2024 року в складі судді Книш А. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2025 року в складі колегії суддів Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П. у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Орлової Тетяни Євгенівни, Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа - Відділ реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про встановлення факту припинення іпотеки, припинення запису про іпотеку та запису про обтяження, погашення запису про заборону відчуження нерухомого майна,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Орлової Т. Є. (далі - приватний нотаріус Орлава Т. Є.), Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк), третя особа - Відділ реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про встановлення факту припинення іпотеки, припинення запису про іпотеку та запису про обтяження, погашення запису про заборону відчуження нерухомого майна.
На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначав, що 12 липня 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стілко ЛТД» (далі - ТОВ «Стілко ЛТД») укладено кредитний договір № 1573, відповідно до умов якого банк надав кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії з лімітом у сумі 384 000,00 дол. США для поповнення обігових коштів, строком до 12 липня 2010 року, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 11,6 % річних.
На забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Стілко ЛТД» за зазначеним кредитним договором позивач уклав із ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», договір іпотеки, згідно з яким передав в іпотеку банку належне йому на праві власності нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що складається зі складу хімцеху літ. Е-1 з прибудовою літ. е-1, поз. 1, 2, загальною площею 372,7 кв. м (далі - нежитлове приміщення). Зазначений договір посвідчений 22 серпня 2007 року приватним нотаріусом Орловою Т. Є. та у зв'язку з посвідченням договору іпотеки була накладена заборона відчуження спірної нежитлової будівлі.
Позичальника (боржника) за кредитним договором ТОВ «Стілко ЛТД» ліквідовано.
Рішенням від 13 квітня 2018 року Чечелівський районний суд м. Дніпра (раніше - Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська) у справі № 204/3047/17 визнав недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 22 серпня 2007 року, серія та номер 1909, посвідчений приватним нотаріусом Орловою Т. Є., та скасував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 5648747 про державну реєстрацію права власності АТ КБ «ПриватБанк» на спірне нерухоме майно. Зазначене рішення суду набрало законної сили.
Також рішенням від 25 січня 2016 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпра (раніше -Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська) у справі № 199/3702/15, яке набрало законної сили, відмовив у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа - ТОВ «Стілко ЛТД», про стягнення заборгованості з тих підстав, що, оскільки порука припинилася, то припинився і обов'язок поручителів нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням.
Враховуючи зазначене, позивач звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з вимогою про зняття заборони на відчуження спірного майна, проте банк рекомендував звернутися до нотаріуса із зазначеною вимогою.
24 лютого 2024 року позивач засобами поштового зв'язку звернувся з відповідною заявою до приватного нотаріуса Орлової Т. Є., але вказане поштове відправлення повернулося з відміткою про повернення у зв'язку з відсутністю адресата. Також позивач засобами поштового зв'язку направив заяву до Відділу реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, яка отримана третьою особою, однак залишилася без виконання.
Позивач, посилаючись на те, що заява від 24 лютого 2024 року не була задоволена, а також на порушення його права як власника спірного нерухомого майна на вільне володіння, користування та розпорядження ним, просив суд:
- встановити факт припинення іпотеки за договором іпотеки від 22 серпня 2007 року № 1573/ДЗ-3, укладеним між ним та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та посвідченим приватним нотаріусом Орловою Т. Є. і зареєстрованим у реєстрі за № 1908, предметом якого є спірне нежитлове приміщення;
- припинити запис про іпотеку від 28 серпня 2007 року № 5648813 та запис про обтяження від 22 серпня 2007 року № 5648784 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо нерухомого майна, що належить позивачу, а саме спірного нежитлового приміщення;
- погасити запис про заборону відчуження на нерухоме майно від 22 серпня 2007 року, реєстраційний номер обтяження 5527712, та запис від 28 серпня 2007 року, реєстраційний номер обтяження 5553154, тип обтяження - іпотека, щодо об'єкта обтяження, що належить позивачу, а саме спірного нежитлового приміщення, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 19242879.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Чечелівський районний суд м. Дніпра (раніше - Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська) від 23 жовтня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив повністю.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Орлової Т. Є., суд першої інстанції керувався тим, що приватний нотаріус у цих правовідносинах є неналежним відповідачем, тоді як належним відповідачем є саме АТ КБ «ПриватБанк», який є кредитором за кредитним договором та іпотекодержателем спірного нерухомого майна.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк»,суд першої інстанції керувався тим, щофакт ліквідації боржника за кредитним договором із внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи, за наявності заборгованості боржника за цим договором, яка не була погашена у процедурі ліквідації, не є підставою для припинення договору іпотеки, укладеного для забезпечення виконання кредитного договору боржником. Крім того, суд врахував те, що банк до припинення (ліквідації) ТОВ «Стілко ЛТД» звертався до суду з позовом, у тому числі до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором від 12 липня 2007 року.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 21 січня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра (раніше - Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська) від 23 жовтня 2024 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, зазначивши про те, що, оскільки позивач не надав доказів на підтвердження припинення основного зобов'язання, то немає підстав для припинення договору іпотеки, укладеного на забезпечення виконання основного зобов'язання. Ліквідація боржника не є підставою для припинення іпотеки.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
20 лютого 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Опанасенко О. М., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра (раніше - Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська) від 23 жовтня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2025 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 лютого 2015 року в справі № 6-243цс14, від 13 вересня 2023 року в справі № 295/7291/20 (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог, зазначає, що суди не врахували судові рішення у справі № 199/3702/15, а також те, що банк не звертався до суду з позовом до заявника як іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки, що, на його думку, є підтвердженням факту припинення будь-яких його зобов'язань перед банком відповідно до частини четвертої статті 593 ЦК України.
Крім того, звертає увагу на те, що АТ КБ «ПриватБанк» намагався реалізувати своє право на підставі договору про задоволення прав іпотекодержателя, який заочним рішенням Чечелівського районного суду м. Дніпра (раніше - Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська) від 13 квітня 2018 року у справі № 204/3047/17 визнано недійсним.
Посилаючись на встановлені обставини у справі, статтю 609 ЦК України, ліквідацію боржника, положення частини четвертої статті 559 ЦК України, заявник вважає, що наявні підстави для припинення зобов'язань за кредитним договором та, як наслідок цього, припинення права іпотеки за договором іпотеки від 22 серпня 2007 року.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою від 24 лютого 2025 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував матеріали справи із Чечелівського районного суду м. Дніпра (раніше - Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська).
Справа надійшла до Верховного Суду у березні 2025 року.
Ухвалою від 01 жовтня 2025 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини, з'ясовані судами
ОСОБА_1 є власником спірного нежитлового приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 24 травня 2007 року, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Стілмет» (а. с. 17-19).
12 липня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ТОВ «Стілко ЛТД» укладено кредитний договір № 1573, відповідно до умов якого банк надав кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії з лімітом у сумі 384 000,00 дол. США для поповнення обігових коштів строком до 12 липня 2010 року, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 11,6 % річних (а. с. 20-24).
Додатковими угодами від 22 серпня 2007 року № 1 та від 06 лютого 2009 року № 2 до зазначеного договору внесено зміни, а саме збільшено кредитний ліміт до 500 000,00 дол. США та розмір відсотків за його користування до 19,1 % річних (а. с. 24, 27, 28).
22 серпня 2007 року між позивачем та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», укладено договір іпотеки № 1573/ДЗ-З, відповідно до умов якого як забезпечення виконання ТОВ «Стілко ЛТД» своїх зобов'язань за кредитним договором від 12 липня 2007 року № 1573 позивач передав в іпотеку належне йому на праві власності спірне нерухоме майно (а. с. 25).
Рішенням від 25 січня 2016 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпра (раніше -Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська), яке набрало законної сили 04 квітня 2016 року, у справі № 199/3702/15 у задоволенні позовних вимог АТ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 12 липня 2007 року № 1573 відмовив у повному обсязі. Рішення суду обґрунтовано, зокрема, тим, що порука ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 з 12 липня 2010 року на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України припинилася, у зв'язку з чим припинився і обов'язок поручителів нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням (а. с. 35-38, 122-123).
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17 січня 2019 року юридичну особу ТОВ «Стілко ЛТД» ліквідовано, про що 18 лютого 2019 року здійснено відповідну державну реєстрацію припинення юридичної особи (а. с. 39-47).
Рішенням від 13 квітня 2017 року Чечелівський районний суд м. Дніпра (раніше - Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська), яке набрало законної сили 06 лютого 2019 року, у справі № 204/3047/17 позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Орлова Т. Є., Реєстраційна служба Дніпропетровського міського управління юстиції, про визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя, скасування запису про державну реєстрацію права власності задовольнив. Визнав договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 22 серпня 2007 року, серія та номер 1909, посвідчений приватним нотаріусом Орловою Т. Є., недійсним. Скасував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 5648747 про державну реєстрацію права власності АТ КБ «ПриватБанк» на спірне нерухоме майно (а. с. 27-34).
На звернення позивача від 15 травня 2023 року щодо зняття заборони на відчуження на належний йому спірний об'єкт нерухомості АТ КБ «ПриватБанк» рекомендувало позивачу звернутися до нотаріуса для зняття обтяження (а. с. 48, 49).
25 лютого 2024 року позивач направив на поштову адресу приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Орлової Т. Є. заяву про проведення державної реєстрації припинення іпотеки щодо спірного нерухомого майна, припинення обтяження нерухомого майна та проведення державної реєстрації зняття заборони відчуження нерухомого майна, але вказана поштова кореспонденція повернулася без вручення у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою. Копію вказаної заяви також було направлено на адресу Відділу реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (а. с. 50-56).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек приватний нотаріус Орлова Т. Є. внесла запис про іпотеку від 28 серпня 2007 року № 5648813 та запис про обтяження від 22 серпня 2007 року № 5648784 щодо спірного нерухомого майна, що належить позивачу, реєстраційний номер 359826612101; внесла запис про заборону відчуження на нерухоме майно від 22 серпня 2007 року, реєстраційний номер обтяження 5527712, та запис від 28 серпня 2007 року, реєстраційний номер обтяження 5553154, тип обтяження - іпотека, щодо об'єкта обтяження, що належить позивачу, а саме спірної нежитлової будівлі, номер РПВН 19242879 (а. с. 15, 16).
Позиція Верховного Суду
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вказаним вимогам закону.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Аналіз касаційної скарги свідчить про те, що заявник не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог, пред'явлених до АТ КБ «ПриватБанк», а в частині відмови у задоволенні позовних вимог, пред'явлених до приватного нотаріуса, судові рішення не оскаржує, у зв'язку з чим касаційний суд у зазначеній частині їх не переглядає.
У частині першій статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до пункту 7 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення.
Згідно зі статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У статті 1054 ЦК України зазначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У частині першій статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Відповідно до статті 572 ЦК України у силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).
Поняття іпотеки деталізує абзац третій статті 1 Закону України «Про іпотеку», який визначає, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання (частина перша статті 7 Закону України «Про іпотеку»).
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України).
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України).
Отже, за належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов'язання за кредитним договором припиняється як це зобов'язання, так і зобов'язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов'язання.
У статті 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), у разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.
Отже, за загальним правилом припинення основного зобов'язання є підставою для припинення іпотеки, яка є похідною від основного зобов'язання.При цьому, згідно з положенням, закріпленим у статті 609 ЦК України, підставою припинення зобов'язання є ліквідація юридичної особи, яка мала таке зобов'язання.
Відповідно до статті 609 ЦК України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Аналіз наведеної норми закону свідчить про те, що ліквідація юридичної особи боржника не є безумовною підставою припинення зобов'язання. Зобов'язання не припиняється, якщо законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу.
Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» у випадку, коли іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника перед іпотекодержателем, він є майновим поручителем.
Укладаючи договір застави (іпотеки), заставодавець (іпотекодавець) бере на себе всі ризики, пов'язані з невиконанням зобов'язання боржником (у межах вартості предмета застави (іпотеки), у тому числі й ті, що виникають унаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням із відповідного державного реєстру.
Оскільки покладення цих ризиків на особу, яка видала забезпечення, відбулося за договором, укладеним заставодавцем (іпотекодавцем) саме із кредитором, то всі узяті ризики необхідно покладати на особу, яка видала забезпечення, і після припинення існування боржника.
Виключення з основного правила про те, що припинення зобов'язання, забезпеченого заставою, припиняє і право застави, міститься у частині четвертій статті 593 ЦК України, згідно з якою припинення основного зобов'язання внаслідок ліквідації юридичної особи, яка виступає боржником у такому зобов'язанні, не припиняє права застави (іпотеки) на майно, передане в заставу майновим поручителем такого боржника, якщо заставодержатель до ліквідації боржника - юридичної особи реалізував своє право щодо звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) шляхом подання позову або пред'явлення вимоги.
Отже, як уже зазначалося, ліквідація боржника (юридичної особи) безумовно не припиняє обов'язок заставодавця (іпотекодавця) із несення ризиків невиконання боржником основного зобов'язання. Сам лише факт ліквідації боржника за кредитним договором із внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором, яка не була погашена у процедурі ліквідації, не припиняє забезпечувального зобов'язання, не є підставою для припинення договору іпотеки, укладеного для забезпечення виконання кредитного договору боржником. Ліквідація боржника - юридичної особи буде підставою для припинення права застави (іпотеки) лише у разі, якщо заставодержатель (іпотекодержатель) до моменту ліквідації боржника не реалізував своє право на звернення стягнення на предмет застави (іпотеки), тобто не подав відповідного позову або не пред'явив відповідної вимоги. У випадку вчинення заставодержателем (іпотекодержателем) таких дій право застави (іпотеки) не припиняється.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2024 року в справі № 927/765/22, від 12 січня 2022 року у справі № 522/1792/19, від 12 квітня 2022 року у справі № 331/4165/18, від 17 травня 2023 року у справі № 908/1389/22, від 19 лютого 2025 року в справі № 205/13352/23, від 18 лютого 2021 року в справі № 173/3039/18.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що немає підстав для припинення іпотеки та скасування оскаржуваних записів про обтяження, оскільки банк реалізував своє право та звернувся до суду з позовом, у тому числі до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором до моменту ліквідації боржника (справа № 199/3702/15). Тому факт ліквідації боржника за кредитним договором із внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором, яка не була погашена у процедурі ліквідації, не припиняє забезпечувального зобов'язання, не є підставою для припинення договору іпотеки, укладеного для забезпечення виконання кредитного договору боржником.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів з огляду на таке.
Як відомо з матеріалів справи, у 2016 році банк звертався до суду з позовом, у тому числі до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 12 липня 2007 року № 1573 (справа № 199/3702/15).
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпра (раніше - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська) рішенням від 25 січня 2016 року, яке набрало законної сили 04 квітня 2016 року, у справі № 199/3702/15, відмовив у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», зокрема до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, у зв'язку з тим, що порука ОСОБА_1 з 12 липня 2010 року на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України припинилася, отже, припинився і обов'язок поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням (а. с. 35-38).
Тобто банк звертався з позовом про стягнення заборгованості до ОСОБА_1 як до поручителя за окремим договором поруки від 22 серпня 2007 року.
Верховний Суд звертає увагу на те, що згідно зі статтями 546, 553, 572, 575 ЦК України порука та застава (зокрема, іпотека) є різними видами забезпечення виконання зобов'язань. А тому приписи інституту поруки не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем за договором іпотеки (пункт 65.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц).
Суди зазначеного не врахували, а тому дійшли помилкових висновків про те, що банк як кредитор реалізував своє право, звернувшись до позивача з позовом про стягнення заборгованості, до моменту ліквідації боржника - юридичної особи.
Суди, не встановивши фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення цієї справи, а саме:
- чи звертався банк як іпотекодержатель до позивача як іпотекодавця з вимогою про погашення заборгованості та повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, у разі непогашення заборгованості, до моменту ліквідації боржника;
- чизвертався банк до позивача з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки до моменту ліквідації боржника, дійшли передчасних висновків про відсутність у спірних правовідносинах підстав для припинення іпотеки на підставі частини четвертої статті 593 ЦК України та про недоведення позивачем наявності у нього порушеного права під час звернення до суду із цим позовом та, як наслідок, про відмову у задоволенні позовних вимог.
Отже, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке полягало у невстановленні всіх фактичних обставин справи, підтвердилися.
Враховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в оскаржуваній частині та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції на підставі своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, тому судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Під час нового розгляду судам належить врахувати викладене, розглянути в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права справу, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Щодо судових витрат
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (висновок у постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16).
З урахуванням висновку щодо задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд, розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Опанасенко Олег Миколайович, задовольнити.
Рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра (раніше - Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська) від 23 жовтня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 січня 2025 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа - Відділ реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про встановлення факту припинення іпотеки, припинення запису про іпотеку та запису про обтяження, погашення запису про заборону відчуження нерухомого майна скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Є. В. Петров
Судді А. І. Грушицький
В. М. Ігнатенко
А. А. Калараш
І. В. Литвиненко