12 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 523/16628/23
провадження № 61-6602св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Сакал Інна Миколаївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сакал Інни Миколаївни про визнання незаконною відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2024 року у складі судді Мурманової І. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Вадовської Л. М., Сегеди С. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати незаконною відмову приватного нотаріуса у видачі їй свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 , яка викладена у постанові про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 14 липня 2023 року.
Як на обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_2
08 листопада 2022 року відкрито спадкову справу № 77/2022 на майно, що залишилося після смерті ОСОБА_3
14 липня 2023 року позивач звернулася до приватного нотаріуса з заявою, в якій просила видати свідоцтво про право на спадщину на 1/4 частини, яка належить на праві власності спадкодавцю ОСОБА_2 .
Позивач надала договір купівлі-продажу нерухомого майна від 20 травня 1998 року № 98-380, укладений між ОСОБА_4 , як продавцем і ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , яка діяла від свого імені і від імені і в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 , 1990 року народження. Договір укладено на Одеській універсальній біржі «Вітязь».
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2005 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та неповнолітньої ОСОБА_6 , третя особа - Суворовська районна адміністрація виконавчого комітету Одеської міської ради, встановлено факт належності квартири АДРЕСА_1 покупцям ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , та ОСОБА_6 на праві власності на підставі зазначеного вище договору № 98-380 купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного та зареєстрованого 20 травня 1998 року на Одеській Універсальній Біржі «Вітязь», та визначено, що кожному з покупців належить по 1/4 частки цієї квартири. Визнано за ОСОБА_7 право власності на 1/4 частки цієї квартири в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5
14 липня 2023 року приватний нотаріус видав постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою позивачці відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 .
Відмова мотивована тим, що договір купівлі-продажу нерухомого майна не відповідає вимогам закону.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Суворовський районний суд м. Одеси рішенням від 16 лютого 2024 року позов залишив без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відмова нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії відповідає вимогам закону. Нотаріус не міг прийняти договір № 98-380 як правовстановлюючий документ.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Одеський апеляційний суд постановою від 08 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2024 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована законністю й обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі від 19 травня 2025 року ОСОБА_1 просить скасувати рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року.
Підставою касаційного оскарження вказує те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 березня 2024 року у справі № 336/6023/20, від 24 травня 2024 року у справі № 671/22/19; відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 67, 68 Закону № 3425-ХІІ та підпунктів 4.12, 4.14 та 4.19 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку № 29/5 у сукупності зі статтею 11 ЦК України в редакції 1963 року та пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 липня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» (у редакції, чинній на момент укладення правочину) до оцінки договору, укладеного на біржі та наданого нотаріусу як підтвердження належності спадщини спадкодавцю, а також рішення суду, яким визначено частки у спільній власності на підставі цього договору, як правовстановлюючих документів; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставини, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Висновок судів про те, що відсутність нотаріально посвідченого біржового договору може бути компенсована рішенням суду про визнання угоди дійсною суперечить позиції Об'єднаної Палати Верховного Суду.
Приватний нотаріус не наділений повноваженнями оцінювати зміст договору на відповідність чинного законодавства. Сторони договору купівлі-продажу його не оскаржували, тому біржовий договір є законним, поки презумпція не буде спростована рішенням суду. Визначення часток власності у квартирі між усіма покупцями було визначено рішенням суду.
Статті 220, 334 ЦК України не можуть бути застосовані до оцінки біржового договору, укладеного у 1998 році, тобто до прийняття ЦК України.
Суди не дослідили постанову нотаріуса. Зазначені норми не можуть бути застосовані законодавства в постанові нотаріуса як обґрунтування відмови у вчиненні нотаріальної дії. Зокрема, частина перша статті 49 Закону України «Про нотаріат» не може бути підставою для відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки така дія не суперечить законодавству та її вчинення передбачено законом. Стаття 47 Закону України «Про нотаріат» встановлює вимоги до документів, що подаються для вчинення нотаріальної дії. Зміст постанови нотаріуса не містить мотивів невідповідності біржового договору умовам, встановленим для оформлення договору як документа. У постанові нотаріуса не зазначено про відсутність необхідних документів для видачі свідоцтва, а надано оцінку договору купівлі-продажу з посиланням на порушення законодавства.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
15 липня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
20 травня 1998 року між ОСОБА_4 як продавцем і ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , яка діяла від свого імені та від імені і в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 , 1990 року народження, як покупцями укладено договір купівлі-продажу № 98-380 квартири АДРЕСА_1 .
Договір купівлі-продажу виданий Одеською універсальною біржею 20 травня 1998 року, зареєстрований Одеський міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості 22 червня 1998 року, номер запису 3145 в книзі 8допк-92.
Суворовський районний суд м. Одеси рішенням від 21 жовтня 2005 року (справа № 2-6324/2005) визначив частки у праві спільної власності за ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 по 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_7 право власності на 1/4 частку цієї квартири у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
14 липня 2023 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Сакал І. М. відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 .
Постанова про відмову мотивована тим, що при відкритті спадкової справи нотаріусу надано документ, що підтверджує право власності спадкодавця на квартиру, а саме договір купівлі-продажу нерухомого майна № 98-380 квартиру, виданий Одеською універсальною біржею 20 травня 1998 року, зареєстрований Одеський міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості, 22 червня1998 року. Згідно із Законом України «Про товарну біржу» (в редакції від 16 лютого1993 року) біржові операції дозволяється здійснювати тільки членами біржі або брокерами. Договір було укладено зі сторони покупців фізичною особою від імені неповнолітньої особи.
При прийнятті постанови нотаріус керувалась статтями 46, 49, 50 Закону України «Про нотаріат», статтями 220, 334 ЦК України, статтями 15, 16 Закону України «Про товарну біржу» в редакції від 16 лютого 1993 року.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до статті 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії.
Верховний Суд зазначає, що законом передбачена можливість оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні до суду (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»). У такому разі позовні вимоги можуть бути пред'явлені безпосередньо до нотаріуса.
Предметом цього спору є постанова нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Положеннями пунктів 1, 2 частини першої статті 49 Закону України «Про нотаріат» визначено, що нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: 1) вчинення такої дії суперечить законодавству України; 2) не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.
Згідно з пунктом 4.14 глави 10 розділу ІІ Порядку № 296/5 при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов'язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти.
Відповідно до пункту 4.16 глави 10 розділу ІІ Порядку № 296/5 видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.
На підтвердження наявності права власності спадкодавця на частку у спірній квартирі позивач надала нотаріусу договір купівлі-продажу майна, укладений 1998 року на товарній біржі.
Відмовляючи у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус виходила з невідповідності вимогам законодавства правовстановлюючого документа з підстав того, що договір укладено зі сторони покупців фізичною особою від імені неповнолітньої особи. При ухваленні постанови нотаріус також керувалась статтями 220, 334 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
З огляду на зазначені норми та враховуючи, що правочин за своїм змістом та формою має відповідати вимогам законодавства, чинним на момент його укладення, у справі, що переглядається, мають бути застосовані положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року.
Відповідно до частини другої статті 4 ЦК Української РСР цивільні права і обов'язки виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не
передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно зі статтею 224 ЦК Української РСР договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти майно та сплатити за нього визначену грошову суму.
Відповідно до статті 227 ЦК Української РСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).
Нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається (стаття 47 ЦК УРСР).
Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Об'єднана Палати Верховного Суду у постанові від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 зробила висновок, що на рівні ЦК УРСР 1963 року не передбачалося правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів. У частині другій статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) міститься спеціальна норма щодо положень статей 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року. Адже статті 47 і 227 ЦК УРСР 1963 року внормовували форму угоди/договору купівлі-продажу жилого будинку, а частина друга статті 15 Закону «Про товарну біржу» регулювала форму цього договору у вужчому розумінні - як укладеного на товарній біржі. Спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами. Прийнята пізніше в часі спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами. Відповідно, укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі.
Враховуючи наведене, договір купівлі-продажу квартири, укладений на товарній біржі у 1998 року нотаріальному посвідченню не підлягав.
Відповідно до статті 48 ЦК Української РСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
У статтях 59, 60 ЦК Української РСР визначено, що угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення. Недійсні частини угоди не тягнуть за собою недійсності інших її частин, оскільки можна припустити, що угода була б укладена і без включення недійсної її частини.
В ЦК Української РСР 1963 року не передбачалося конструкції нікчемності правочину чи договору. Правочин чи договір, які вчинялись під час чинності ЦК Української РС, могли бути визнані недійсними на підставі рішення суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили із того, що наданий позивачем договір купівлі-продажу не міг бути прийнятий нотаріусом як правовстановлюючий. Водночас суди не звернули уваги на те, що договір купівлі-продажу, укладений у 1998 році, його учасниками не оспорювався і недійсним в судовому порядку не визнавався.
Крім того, суди не врахували наявність рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2005 року у справі № 2-6324/2005, яким визначено частки у праві спільної власності за ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 і ОСОБА_6 - по 1/4 частки спірної квартири за кожним.
Суди також залишили поза увагою, що нотаріус у постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії керувалася, в тому числі, положеннями ЦК України, які не можуть бути застосовані до правочину чи договору, який вчинявся під час чинності ЦК Української РСР 1963 року.
За таких обставин суди дійшли помилкового висновку про правомірність відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав невідповідності правовстановлюючого документа вимогам законодавства.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, що відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень.
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, однак суди неправильно застосували норми матеріального права, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2024 року та постанова Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2025 рокупідлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про задоволення позову.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За таких обставин судові витрати ОСОБА_1 в розмірі 5 106,40 грн понесені на сплату судового збору за подання позову, апеляційної і касаційної скарг, слід стягнути з відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі
колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2024 року, постанову Одеського апеляційного суду від 08 квітня 2025 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сакал Інни Миколаївни про визнання незаконною відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії задовольнити.
Визнати незаконною відмову приватного нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 , яка викладена у постанові про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 14 липня 2023 року.
Стягнути з приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сакал Інни Миколаївни на користь ОСОБА_1 5 106,40 грн (п'ять тисяч сто шість гривень 40 коп.) на відшкодування судових витрат.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов