12 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 533/961/23
провадження № 61-3262св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Новогалещинська селищна рада Кременчуцького району Полтавської області,
третя особа - державний нотаріус Козельщинської державної нотаріальної контори Курочкін Олександр Олександрович,
особа, яка подавала апеляційну скаргу, - виконувач обов'язків керівника Глобинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Новогалещинської селищної ради Кременчуцького району Полтавської області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Новогалещинської селищної ради Кременчуцького району Полтавської області, третя особа - державний нотаріус Козельщинської державної нотаріальної контори Курочкін Олександр Олександрович, про визнання права довічного успадкованого володіння земельною ділянкою
за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Олійник Лілії Михайлівни на постанову Полтавського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Обідіної О. І., Панченка О. О.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати за ним право довічного успадкованого володіння на земельну ділянку для ведення фермерського господарства, площею 12,8 га, яка розташована на території Василівської сільської ради (нині Новогалещинської селищної ради Кременчуцького району Полтавської області), в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_3 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якої, зокрема, входить право постійного користування земельною ділянкою площею 12,8 га для ведення фермерського господарства Селянським/фермерським/господарством «Вільний селянин» (далі - СФГ «Вільний селянин»), що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії ПЛ000981.
Він є спадкоємцем першої черги за законом, прийняв спадщину після смерті батька та отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на частину спадкового майна, яке належало померлому спадкодавцю.
Рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області від 14 листопада 2017 року (справа № 533/11/02/17) позивача в порядку спадкування за законом визнано правонаступником з усіма правами та обов'язками померлого ОСОБА_3 - засновника СФГ «Вільний селянин».
На підставі зазначеного рішення внесено відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, тобто позивач є засновником та керівником СФГ «Вільний селянин».
Проте державний нотаріус відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину на зазначену земельну ділянку, оскільки немає документів, які засвідчують право власності померлого спадкодавця на земельну ділянку.
Він позбавлений можливості у позасудовому порядку вирішити це питання, а тому просив суд позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Козельщинський районний суд Полтавської області рішенням від 06 грудня 2023 року позов задовольнив частково. Визнав за ОСОБА_2 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право довічного успадкованого володіння на земельну ділянку площею 11,1000 га, кадастровий номер 5322080800:00:003:0136, цільове призначення - для ведення фермерського господарства. В іншій частині вимог позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та доведеними, оскільки померлий спадкодавець упродовж майже двадцяти років продовжував володіти земельною ділянкою, яка розташована на території колишньої Василівської сільської ради. Право постійного користування спадкодавцем земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування землею. Водночас суд не встановив того факту, що у зв'язку зі смертю спадкодавця ОСОБА_3 припинилося право постійного користування зазначеною землею площею 12,8 га, цільове призначення - для ведення селянського (фермерського) господарства.
Разом з цим суд встановив, що на час розгляду справи земельна ділянка площею 12,8 га (державний акт на право постійного користування землею серії ПЛ 000981) сформована в розмірі 11,1000 га, кадастровий номер 5322080800:00:003:0136, цільове призначення - для ведення фермерського господарства, а тому вважав, що позивач має право довічного успадкованого володіння на земельну ділянку площею 11,1000 га.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Полтавський апеляційний суд постановою від 20 лютого 2025 року апеляційну скаргу виконувача обов'язків керівника Глобинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Новогалещинської селищної ради Кременчуцького району Полтавської області задовольнив. Рішення Козельщинського районного суду Полтавської області від 06 грудня 2023 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що в матеріалах справи немає доказів належності ОСОБА_3 права довічного успадковуваного володіння спірною земельною ділянкою, яке підтверджувалося б відповідним державним актом.
Крім того, на момент створення СФГ «Вільний селянин» (1995 рік) нова редакція Земельного кодексу Української РСР, викладена Законом України від 13 березня 1992 року № 2196-ХІІ «Про внесення змін і доповнень до Земельного кодексу Української РСР», та нова редакція Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», викладена Законом України від 22 червня 1993 року № 3312-ХІІ «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», не містили норм щодо надання права громадянам на довічне успадковуване володіння землею.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У березні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Олійник Л. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказувала те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17, від 23 червня 2020 року у справах № 179/1043/16-ц та № 922/989/18 та постановах Верховного Суду від 30 серпня 2023 року у справі № 313/1192/20, від 03 червня 2024 року у справі № 183/8338/21, від 09 жовтня 2024 року у справі № 931/322/23.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що СФГ «Вільний селянин» має право користування згаданою земельною ділянкою, а ОСОБА_1 як спадкоємець ОСОБА_3 - право успадковуваного володіння. У разі смерті громадянина - засновника фермерського господарства право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло після створення фермерського господарства, а предметом позову в цій справі є право довічного успадковуваного володіння ОСОБА_2 .
Прокурор не довів, яким чином визнання права довічного успадковуваного володіння ОСОБА_2 порушує публічний порядок чи не відповідає інтересам держави. Тобто прокурор в інтересах держави не є належним суб'єктом апеляційного оскарження у цій справі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
24 березня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Апеляційний суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 .
10 березня 1995 року ОСОБА_4 заснував СФГ «Вільний селянин», що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, серія А00 № 710051, витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Згідно з державним актом на право постійного користування землею від 01 липня 1996 року серії ПЛ000981, виданим на підставі рішення 6-ї сесії 22-го скликання Козельщинської районної Ради народних депутатів Козельщинського району Полтавської області від 27 грудня 1995 року та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 256, ОСОБА_3 надано у постійне користування земельну ділянку площею 17,9 га в межах згідно з планом, цільове призначення для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована на території Василівської сільської ради.
Постановою державного нотаріуса Козельщинської державної нотаріальної контори від 25 липня 2017 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину - СФГ «Вільний селянин» та на земельну ділянку площею 12,8 га, надану для ведення селянського (фермерського) господарства, яка розташована на території Василівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області в порядку спадкування після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_3 , за відсутності статутного капіталу та документів, що засвідчують право власності ОСОБА_3 на цю земельну ділянку.
Рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області від 14 листопада 2017 року (справа № 533/11/02/17) ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом визнано правонаступником з усіма правами та обов'язками померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 засновника СФГ «Вільний селянин» ОСОБА_3 .
Зазначена земельна ділянка площею 17,9 га, цільове призначення - для ведення селянського (фермерського) господарства, була зменшена до 12,8 га, в зв'язку з приватизацією спадкодавцем частини земельної ділянки, а саме площею 5,1 га.
Для оформлення права на земельну ділянку, яка перебувала в постійному користуванні СФГ «Вільний Селянин», ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області) про надання в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 12,8 га, яка розташована на території Василівської сільської ради Козельщинського району для ведення фермерського господарства.
Наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 11 січня 2016 року № 297 ОСОБА_2 надано дозвіл на розробклення документації із землеустрою щодо відведення ділянки площею 12,8 га.
Наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 03 квітня 2018 року № 2420 затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства за межами населених пунктів на території Василівської сільської ради Козельщинського району Полтавської області та надано земельну ділянку площею 11,1000 га ріллі (кадастровий номер 5322080800:00:003:0136) в довгострокову оренду терміном на 7 (сім) років.
Власником земельної ділянки з кадастровим номером 5322080800:00:003:0136 є Новогалещинська селищна рада на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 09 грудня 2020 року № 28-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 241171726.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Успадкування землі і майна селянського (фермерського) господарства здійснюється відповідно до земельного та цивільного законодавства України (стаття 19 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин).
За змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, статей 31, 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об'єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.
Отже, з моменту створення селянського (фермерського) господарства відбувається фактична заміна постійного землекористувача, і обов'язки останнього переходять до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює цей висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб'єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем. Відповідно з часу державної реєстрації цього господарства воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 922/989/18 (провадження № 12-205гс19) вказувала, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки його засновника.
У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.
У цій справі суди встановили, що 10 березня 1995 року ОСОБА_4 заснував СФГ «Вільний селянин».
Згідно з державним актом на право постійного користування землею від 01 липня 1996 року серії ПЛ000981 ОСОБА_3 надано у постійне користування земельну ділянку площею 17,9 га в межах згідно з планом, цільове призначення - для ведення селянського (фермерського) господарства.
Отже, право постійного користування вказаною земельною ділянкою (частина якої в подальшому була приватизована) перейшло до селянського (фермерського) господарства.
Рішенням Козельщинського районного суду Полтавської області від 14 листопада 2017 року ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом визнано правонаступником з усіма правами та обов'язками померлого засновника СФГ «Вільний селянин» ОСОБА_3 .
Тобто тепер ОСОБА_1 є засновником СФГ «Вільний селянин», а спірна земельна ділянка перебуває в користуванні такого господарства (за обставинами позову позивач її обробляє).
Таким чином, колегія суддів в цілому погоджується з висновками апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки зазначене право постійного користування, а не право довічного володіння на земельну ділянку, як помилково вважає позивач, не може бути об'єктом спадкування, адже постійним користувачем спірної земельної ділянки після смерті засновника ( ОСОБА_3 ) залишається селянське (фермерське) господарство.
Доводи касаційної скарги про відсутність у прокурора підстав на звернення з апеляційною скаргою не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Суд апеляційної інстанції встановив, що на виконання частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Глобинська окружна прокуратура 13 квітня 2024 року повідомила Новогалещинську селищну раду про необхідність захисту інтересів держави в особі селищної ради шляхом апеляційного оскарження судового рішення у справі № 533/961/23. Селищна рада листом від 18 квітня 2024 року повідомила прокуратуру про неможливість вжиття відповідних заходів (через відсутність коштів на сплату судового збору та завантаженість працівників). За таких обставин апеляційний суд правильно зазначив, що прокурор належним чином обґрунтував підстави представництва інтересів держави в особі Новогалещинської селищної ради та подав апеляційну скаргу з дотриманням статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків апеляційного суду, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовим рішенням та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв'язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.
Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судом, оскаржуване судове рішення не суперечить правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувана постанова відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Олійник Лілії Михайлівни залишити без задоволення.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 20 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко В. М. Коротун
М. Ю. Тітов