17 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 910/15228/24
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду
Кондратової І. Д.,
розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025
(головуючий - Сулім В. В., судді: Ткаченко Б. О., Майданевич А. Г.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна"
до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"
про стягнення 9 754 603, 31 грн,
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" (далі - позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач) про стягнення 9 754 603, 31 грн.
2. 19.05.2025 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, яким позов задовольнив частково, стягнув з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 1 694 236,61 грн, інфляційні втрати у розмірі 8 048 973,85 грн та судовий збір у розмірі 116 918,52 грн; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.
3. 24.09.2025 Північний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою апеляційну скаргу відповідача задовольнив частково, рішення суду першої інстанції змінив у частині задоволених позовних вимог та в цій частині прийняв нове рішення, яким позов задовольнив частково, стягнув з відповідача на користь позивача 21 326,62 грн 3% річних, 145 861,10 грн збитків від інфляції; в іншій частині позовних вимог відмовив; стягнув з учасників справи судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій; в іншій частині рішення залишив без змін; стягнув з відповідача на користь позивача 430,00 грн витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.
4. 27.10.2025 позивач надіслав до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" касаційну скаргу, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати й передати справу на новий розгляд до цього суду.
5. У касаційній скарзі скаржник заявив клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень.
6. Верховний Суд залишає клопотання без розгляду, оскільки строк на касаційне оскарження не пропущений. Касаційна скарга подана 27.10.2025 протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення (06.10.2025), що передбачено абзацом 2 частини першої статті 288 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
7. 03.11.2025 відповідач подав до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" заперечення проти відкриття касаційного провадження, в яких зазначає щодо відсутності підстав касаційного оскарження відповідно до пунктів 1, 3 та 4 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки відсутнє належне їх обґрунтування.
8. Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги, розглянув подані заперечення й установив, що касаційну скаргу подано без додержання вимог, викладених статтею 290 ГПК України, тому наявні підстави для залишення її без руху з огляду на таке.
9. Частиною першою статті 300 ГПК України передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.
10. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
11. Таким чином правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги.
12. Так, відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
13. Процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування конкретних норм матеріального та/або допущене судом порушення норм процесуального права та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (передбачені) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.
14. У касаційній скарзі скаржник підставами касаційного оскарження визначає випадки, передбачені пунктами 1, 3 та 4 частини другої статті 287 ГПК України.
15. В обґрунтування зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням процесуального права і позивач повністю погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
16. Верховний Суд звертає увагу, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 2 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу).
17. У цьому випадку необхідно чітко вказати:
1) норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд неправильно застосував в оскаржуваному судовому рішенні;
2) навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні;
3) навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи;
4) обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.
18. При цьому, обґрунтовуючи подібність правовідносин, як обов'язкової умови для виникнення підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 ГПК, необхідно враховувати, що подібність правовідносин визначається за відповідними критеріями.
19. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів (пункти 25, 26, 31 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).
20. Посилаючись на підставу касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо визначення зобов'язання як натурального, а також неправомірно відмовив у стягненні 3% річних та втрат від інфляції, і не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах, а саме:
- від 03.07.2024 у справі № 910/13/21, в якій встановлено, що наявність у банку обов'язку з повернення позивачеві спірних сум грошових коштів підтверджена судовим рішенням у справі № 904/1569/15; доказів на підтвердження виконання судового рішення у цій справі у частині виконання платіжних доручень або повернення товариству спірних коштів банк не надав; у банка існує обов'язок повернути позивачу кошти, які знаходилися на відкритих у банку рахунках товариства або будь-яких інших рахунках, де зберігаються кошти товариства, а відмова від такого повернення є неправомірною;
- від 06.09.2019 у справі № 757/44680/15 при застосуванні норми частини першої статті 509 Цивільного кодексу України щодо кваліфікації зобов'язання суд не врахував висновок про те, що натуральним є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;
- від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (аналогічний висновок від 28.09.2021 у справі № 759/4755/19), що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум;
- від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (пункти 42-45 постанови Великої Палати Верховного Суду), щодо застосування норм статей 524, 533, 534, 535 та 625 Цивільного кодексу України, а також від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (аналогічні висновки від 22.09.2020 у справі № 918/631/19), щодо застосування норм статті 625 цього Кодексу.
21. Натомість скаржник не зазначає чітко норму/норми права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку/які суд неправильно застосував в оскаржуваному судовому рішенні та не наводить обґрунтування подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у зазначених справах, в яких Верховний Суд виклав свої висновки.
22. В обґрунтування підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми статті 509 Цивільного кодексу України шляхом визначення зобов'язання як натурального у випадку наявності протилежних судових рішень щодо такого зобов'язання з різними предметами позову, а саме зобов'язання виконати платіжні доручення у справі № 904/1569/15 та стягнення грошових коштів у справі № 910/13/21.
23. В обґрунтування підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України скаржник посилається на частину четверту статті 75, підпункт "в" пункту 3 частини першої статті 282 ГПК України та вважає, що суд апеляційної інстанції не дослідив і не врахував преюдиційних обставин, що були встановлені щодо позивача та відповідача у справах № 904/1569/15 та № 910/13/21, не надав оцінки тому факту, що судове рішення у справі № 904/1569/15 не було виконано відповідачем, а також не зазначив мотивів визначення грошового зобов'язання як натурального за наявності судового рішення, яким таке грошове зобов'язання вже захищено судом.
24. Верховний Суд звертає увагу, що враховуючи повноваження суду касаційної інстанції, передбачені вимогами статті 300 ГПК України, у разі якщо касаційна скарга подається у зв'язку з порушенням норм процесуального права щодо дослідження доказів, то підставою касаційного оскарження в такому разі є пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України.
25. У такому разі касаційна скарга має містити зазначення, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами першою, третьою статті 310 ГПК України призвело до прийняття незаконного судового рішення, та вказати, яким чином це порушення впливає на встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
26. При цьому, вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, повинні узгоджуватися з визначеними скаржником підставами касаційного оскарження судових рішень.
27. Водночас скаржник, визначаючи підставою касаційного оскарження пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, а в прохальній частині просить скасувати оскаржуване рішення та направити справу на новий розгляд до цього суду, не визначає, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами першою, третьою статті 310 ГПК України призвело до прийняття незаконного судового рішення та не наводить їх обґрунтування.
28. Наведені недоліки щодо змісту касаційної скарги є підставою для залишення її без руху, із наданням скаржникові строку на приведення касаційної скарги у відповідність до вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України шляхом викладення касаційної скарги у новій редакції з урахуванням наведених вище вимог процесуального законодавства.
29. Також відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
30. Вирішуючи питання щодо обов'язку скаржника сплатити судовий збір у встановлених порядку і розмірі, суд виходить з того, що правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір" № 3674-VI від 08.07.2011.
31. За подання касаційної скарги на рішення суду ставки судового збору встановлюються у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми (підпункт 7 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір").
32. Ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
33. Частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
34. Як убачається з касаційної скарги, позивач не погоджується з оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції, якою задоволено позов в частині стягнення 167 187,72 грн, та вважає правомірним рішення суду першої інстанції, яким задоволено позов в частині стягнення 9 743 210,46 грн, таким чином оспорюваною сумою є 9 576 022,74 грн (різниця між 9 743 210,46 грн та 167 187,72 грн).
35. Отже скаржник за подання касаційної скарги повинен був сплатити судовий збір у розмірі 229 824,55 грн (1,5 відсотка від 9 576 022,74 грн х 200 % х 0,8).
36. До касаційної скарги заявник не додав документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
37. Таким чином, скаржнику необхідно сплатити зазначену суму судового збору та надати суду відповідну платіжну інструкцію.
38. Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
39. Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Керуючись нормами статей 174, 234, 288, пункту 5 частини другої, пункту 2 частини четвертої статті 290, частини другої статті 292 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 у справі № 910/15228/24 залишити без руху.
2. Встановити скаржнику строк десять днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків касаційної скарги таким способом:
- привести касаційну скаргу у відповідність до вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України шляхом викладення касаційної скарги у новій редакції, з урахуванням недоліків, визначених у пунктах 20-21, 23-27 цієї ухвали;
- уточнену редакцію касаційної скарги, подану на виконання приписів цієї ухвали, необхідно також надіслати Акціонерному товариству Комерційний банк "Приватбанк", надавши суду докази такого надіслання з урахуванням положень статті 42 ГПК України;
- надати суду документ, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 229 824,55 грн.
3. Роз'яснити скаржнику, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде йому повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Суддя І. Кондратова