Справа № 304/2062/25 Провадження № 1-кс/304/894/2025
14 листопада 2025 року м. Перечин
Слідча суддя Перечинського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки України Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_3 , подане на підставі матеріалів досудового розслідування, внесених до ЄРДР за № 72025071010000012 від 17 березня 2025 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених за ч. 1 ст. 199, ч. 1, 2 ст. 204 та ч. 1 ст. 209 КК України, про накладення арешту,
Прокурор звернувся до слідчої судді з клопотанням про накладення арешту на вилучене 15 жовтня 2025 року за результатами проведеного обшуку в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , майно, а саме мобільний телефон марки «Iphone» моделі «14 Pro Max», EID 89049032007108882600135393488564, IMEI НОМЕР_1 , IMEI 2 НОМЕР_2 з кодом доступу 240584 -1 шт та мобільний телефон марки «Xiaomi» моделі «13TPro», IMEI НОМЕР_3 , IMEI НОМЕР_4 без коду доступу - 1 шт, які належать ОСОБА_4 , мешканцю АДРЕСА_2 , шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування вказаним телефоном.
Клопотання мотивує тим, що Територіальним управлінням БЕБ у Закарпатській області здійснюється досудове розслідування цього кримінального провадження, в ході якого встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , спільно з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з метою особистого збагачення на території Закарпатської області організували незаконну протиправну схему із виготовлення та зберігання з метою подальшого збуту незаконно виготовлених тютюнових виробів різних торгових марок, з використанням підроблених марок акцизного податку України.
Прокурор зазначає, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на систематичній основі через представника логістичної компанії «Нова Пошта» здійснюють отримання незаконно виготовлених тютюнових виробів як без марок акцизного податку України, так і з підробленими марками акцизного податку України, які у подальшому реалізовують серед місцевого населення на території Берегівського (колишнього Виноградівського) району. Також незаконно виготовленні тютюнові вироби вони реалізовують підприємцям сфери торгівлі в межах Закарпатської області. Крім цього, до вищевказаної протиправної діяльності з незаконного виготовлення та збуту незаконного виготовлених тютюнових виробів також може бути причетний ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який відповідає за отримання та перевезення комплектуючих до обладнання для виготовлення тютюнових виробів, із використанням послуг логістичних компаній.
Також зазначає, що за результатами проведення комплексних оперативно-перевірочних заходів працівниками Управління СБУ у Закарпатській області, отримано матеріали, які містять інформацію, щодо ймовірних місць зберігання незаконно виготовлених підакцизних товарів (тютюнових виробів), на яких відсутні марки акцизного податку України, а також з марками акцизного податку України, які містять ознаки підробки, причетний ОСОБА_4 .
Ініціатор клопотання зазначає, що проведеними заходами встановлено, що ОСОБА_4 здійснює зберігання незаконно виготовлених підакцизних товарів (тютюнових виробів), за адресою проживання: АДРЕСА_1 . З метою виявлення і фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, 15 жовтня 2025 року на підставі ухвали слідчої судді Перечинського районного суду проведено обшук у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами якого було виявлено та вилучено мобільний телефон марки «Iphone» моделі «14 Pro Max», EID 89049032007108882600135393488564, IMEI НОМЕР_1 , IMEI 2 НОМЕР_2 з кодом доступу 240584 -1 шт та мобільний телефон марки «Xiaomi» моделі «13TPro», IMEI НОМЕР_3 , IMEI НОМЕР_4 без коду доступу - 1 шт, які мають доказове значення у кримінальному провадженні. 15 жовтня 2025 року детективом винесено постанову, якою вилучений в ході проведення обшуку мобільний телефон визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні та приєднано до матеріалів кримінального провадження.
У зв'язку з вище викладеним, виникла необхідність у накладенні арешту на тимчасово вилучене майно, оскільки невжиття заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, яке містить ознаки речових доказів, може негативно вплинути на повне, неупереджене та об'єктивне встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, а тому просить клопотання задовольнити.
У судове засідання прокурор не з'явився, подав до суду заяву про розгляд клопотання про арешт майна за його відсутності.
Представник власника майна адвокат ОСОБА_8 у судове засідання також не з'явився, однак подав слідчій судді заяву, в якій просив розгляд справи провести в його відсутності, а також просив у задоволенні клопотання прокурора відмовити, оскільки відпала потреба у подальшому арешті мобільних телефонів.
Згідно з ч. 4 ст. 107 КПК України фіксування кримінального провадження за допомогою технічних засобів не здійснювалося.
Слідча суддя, вивчивши надані матеріали, зваживши доводи викладені у клопотанні, дійшла до такого висновку.
Як установлено з наданих прокурором матеріалів, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , спільно з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з метою особистого збагачення на території Закарпатської області організували незаконну протиправну схему із виготовлення та зберігання з метою подальшого збуту незаконно виготовлених тютюнових виробів різних торгових марок, з використанням підроблених марок акцизного податку України. Крім цього, до вищевказаної протиправної діяльності з незаконного виготовлення та збуту незаконного виготовлених тютюнових виробів також може бути причетний ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який відповідає за придбання через мережу інтернет ферментованого тютюну, «гільз» для сигарет, пакувальної тари та плівки.
За цим фактом органом досудового розслідування - відділом детективів із розслідування кримінальних проваджень у бюджетній сфері та міжнародної технічної допомоги Підрозділу детективів Територіального управління БЕБ у Закарпатській області 17 березня 2025 було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань та присвоєно номер 72025071010000012 з правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 199, ч. 1, 2 ст. 204 та ч. 1 ст. 209 КК України, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 1, 2, 3, 4, 5 від 02 листопада 2025 року.
Також з протоколу обшуку від 15 жовтня 2025 року встановлено, що такий детективами Підрозділу детективів Територіального управління БЕБ y Закарпатській області було проведено в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено майно, а саме: мобільний телефон марки «Iphone» моделі «14 Pro Max», EID 89049032007108882600135393488564, IMEI НОМЕР_1 , IMEI 2 НОМЕР_2 з кодом доступу 240584 -1 шт та мобільний телефон марки «Xiaomi» моделі «13TPro», IMEI НОМЕР_3 , IMEI НОМЕР_4 без коду доступу - 1 шт, які належать ОСОБА_4 , мешканцю АДРЕСА_2 .
Вказане підтверджується протоколом обшуку від 15 жовтня 2025 року.
При цьому, вказане вище майно постановою детектива Підрозділу детективів Територіального управління БЕБ у Закарпатській області визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 72025071010000012.
Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України заходом забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
Відповідно до ч. 5 ст. 132 КПК України, під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.
За змістом ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України з метою забезпечення збереження речових доказів арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідча суддя повинна діяти відповідно до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Оцінюючи доводи, наведені в клопотанні, обставини установлені у судовому засіданні, на думку слідчої судді, органом досудового розслідування не було дотримано вимог, передбачених п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 173 КПК України, а саме не доведено правової підстави для арешту майна, можливості використання такого як доказу у цьому кримінальному провадженні.
Так, ні з клопотання, ні з матеріалів, які подані на його обґрунтування, в порушення вимог п. 1 ч. 2 ст. 171 КПК України не встановлено жодних підстав, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт вказаного у прохальній частині клопотання майна (проведення експертиз, слідчих експериментів тощо). Більше того, кримінальне провадження здійснюється за фактом того, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , спільно з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з метою особистого збагачення на території Закарпатської області організували незаконну протиправну схему із виготовлення та зберігання з метою подальшого збуту незаконно виготовлених тютюнових виробів різних торгових марок, з використанням підроблених марок акцизного податку України. Жодних тверджень про те, що мобільний телефон марки «Iphone» моделі «14 Pro Max», EID 89049032007108882600135393488564, IMEI НОМЕР_1 , IMEI 2 НОМЕР_2 з кодом доступу 240584 -1 шт та мобільний телефон марки «Xiaomi» моделі «13TPro», IMEI НОМЕР_3 , IMEI НОМЕР_4 без коду доступу - 1 шт, є предметами злочину чи були знаряддям вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 199, ч. 1, 2 ст. 204 та ч. 1 ст. 209 КК України, зберегли на собі сліди кримінального правопорушення або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту щодо виготовлення та зберігання з метою подальшого збуту незаконно виготовлених тютюнових виробів різних торгових марок, з використанням підроблених марок акцизного податку України, клопотання прокурора не містить. Не долучено також і жодного доказу, який би підтверджував наведені обставини, які, у свою чергу прокурор повинен довести у розумінні статті 98 КПК України для визнання згаданих документів речовими доказами у межах кримінального провадження, що зареєстроване за фактом виготовлення (придбання) та реалізацію запчастин для сільськогосподарської техніки з незаконно нанесеними на них зображувальними позначеннями. Саме по собі визнання детективом певного майна речовими доказами у межах кримінального провадження без будь-якого обґрунтування на предмет відповідності ознакам речового доказу ст. 98 КПК України слідча суддя оцінює критично.
Також слідча суддя зазначає, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (див. рішення у справі «Агосі проти Сполученого Королівства» від 24 жовтня 1988 року «Agosi v. UK»). Заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
Згідно з усталеною практикою Суду Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy), заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії», заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).
Європейський Суд з прав людини також наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява №48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).
Європейський Суд з прав людини також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52).
На підставі наведеного, слідча суддя дійшла висновку, що має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
Згідно з ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту.
Отже, враховуючи те, що прокурором не доведено існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення, що може бути підставою для застосування арешту на мобільний телефон марки «Iphone» моделі «14 Pro Max», EID 89049032007108882600135393488564, IMEI НОМЕР_1 , IMEI 2 НОМЕР_2 з кодом доступу 240584 -1 шт та мобільний телефон марки «Xiaomi» моделі «13TPro», IMEI НОМЕР_3 , IMEI НОМЕР_4 без коду доступу - 1 шт, які належать ОСОБА_4 , мешканцю АДРЕСА_2 , не наведено чіткого завдання, для виконання якого необхідно накласти арешт на вказане вище майно, тому слідча суддя вважає, що відсутні законні підстави для накладення арешту на згадане майно.
Також, слідча суддя звертає увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 173 КПК України, відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.
На підставі викладеного та керуючись статтями 40, 131, 132, 168, 170-173, 175, 309 КПК України, слідча суддя
У задоволенні клопотання прокурора - відмовити повністю.
У порядку ч. 3 ст. 173 КПК України тимчасово вилучене майно, а саме мобільний телефон марки «Iphone» моделі «14 Pro Max», EID 89049032007108882600135393488564, IMEI НОМЕР_1 , IMEI 2 НОМЕР_2 з кодом доступу 240584 -1 шт та мобільний телефон марки «Xiaomi» моделі «13TPro», IMEI НОМЕР_3 , IMEI НОМЕР_4 без коду доступу - 1 шт, які належать ОСОБА_4 , мешканцю АДРЕСА_2 , негайно повернути останньому як власнику.
Детектив, прокурор у кримінальному провадженні № 72025071010000012 від 17 березня 2025 року після отримання копії ухвали повинні негайно вжити заходів щодо виконання ухвали та направити слідчому судді повідомлення про його виконання.
Ухвала слідчої судді підлягає негайному виконанню.
Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідча суддя:ОСОБА_1