Справа 127/35890/25
Провадження 1-кс/127/13929/25
14 листопада 2025 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
слідчого судді ОСОБА_1 ,
за участі:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
підозрюваного ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання слідчого слідчого відділення відділу поліції №3 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_6 , в рамках кримінального провадження № 12025020050000516 внесеного до ЄРДР 16.08.2025, про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Вінниці, Вінницької області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, раніше не судимого,
який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
До Вінницького міського суду Вінницької області надійшло клопотання слідчого слідчого відділення відділу поліції №3 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_6 , яке погоджено із прокурором, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_4 .
Клопотання мотивовано тим, що слідчим проводиться досудове розслідування кримінального провадження № 12025020050000516 внесеного до ЄРДР 16.08.2025, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, в ході розслідування якого виникла необхідність у застосуванні відносно підозрюваного ОСОБА_4 міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
В ході розгляду, з матеріалів клопотання встановлено, що водій ОСОБА_4 , 16.08.2025 близько 14 години 01 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем марки «BMW», моделі «Х3», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою «М-30», сполученням «Стрий - Тернопіль - Кропивницький - Знам'янка - Луганськ - Ізварне», на відрізку автодороги 379 км, в напрямку м. Хмельницький, зі швидкістю 136 - 137 км/год, тобто з перевищенням максимально допустимої швидкості для даної ділянки дороги, в момент виникнення небезпеки для руху у вигляді попутного автомобіля марки «Toyota», марки «Avensis», реєстраційний номер НОМЕР_2 , не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди та не дотримався безпечної дистанції, змінив напрямок руху ліворуч на смугу зустрічного руху, при цьому допустивши зіткнення з вищевказаним автомобілем, в порушення вимог горизонтальної дорожньої розмітки 1.3, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення із технічно справним автомобілем марки «Opel», моделі «Vivaro», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_7 , який рухався по належній йому смузі руху у зустрічному напрямку.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажири автомобіля марки «Opel», моделі «Vivaro», реєстраційний номер НОМЕР_3 : ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , з отриманими тілесними ушкодженнями були госпіталізовані до КНП «Вінницька міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги», де 18.08.2025 ОСОБА_11 померла.
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи, ОСОБА_11 перебувала на стаціонарному лікуванні в КНП «Вінницька міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги», з 16.08.2025 14:40 год. по 18.08.2025 06:16, де їй був встановлений діагноз заключний клінічний: «Політравма. Відкрита черепно-мозкова травма. Перелом кісток склепіння з переходом на основу черепа і кістки лицевого скелету. Забій головного мозку важкого ступеню. Внутрішньочерепний крововилив? Забійно-рвані рани голови. Закрита травма грудної клітини. Контузія легень. Закрита травма живота. Пошкодження внутрішніх органів? Скальпована рана лівої кисті. Різано- рвана рана по внутрішній поверхні лівого стегна з стороннім тілом (гілка) з пошкодженням поверхневих стегнових артерій та вени. Масивна зовнішня кровотеча. Травматичний шок ІV. Гостра постгеморагічна анемія. Набряк головного мозку. Набряк та дислокація головного мозку. Набряк легень. Серцева недостатність, неуточнена. Гостра серцево-судинна недостатність. Гостра дихальна недостатність. Атеросклеротична хвороба серця неуточнених судин. ІХС. Атеросклеротичний кардіосклероз з гіпертонічною хворобою ІІ ст. 2 ст., ризик 3».
При судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_11 виявлено сполучну травму тіла: ЗЧМТ (множинні синці, садна та рани обличчя, поширені крововиливи в м'яких покровах голови, набряк головного мозку), закрита тупа травма грудей (крововилив в м'які тканини грудної клітини), субкапітальний перелом правої плечової кістки зі зміщенням, колото-рвані рани лівого стегна та скальпована рана лівої кисті, множинні синці та садна обох верхніх та правої нижньої кінцівок, синці тулуба.
Тілесні ушкодження у ОСОБА_11 виникли від дії твердих тупих предметів чи співударіння об такі, що діяли зі значною силою, можливо при дорожньо-транспортній пригоді, що могла мати місце 16.08.2025.
Смерть ОСОБА_11 настала від сполучної травми тіла, що ускладнилась жировою емболією, що підтверджується судово-гістологічною експертизою. Між смертю ОСОБА_11 та сполучною травмою тіла є причинний зв'язок.
Сполучна травма тіла у ОСОБА_11 має ознаки тяжкого тілесного ушкодження, як небезпечна для життя за розвитком загрозливих для життя явищ та стоїть в причинному зв'язку із настанням смерті.
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи, у ОСОБА_8 мали місце садно лівої гомілки, та розрив верхньої суглобової губи, ІІІ тип за SLAP лівого плечового суглобу.
За своїм характером травма лівого плечового суглобу, за ознакою тривалості розладу здоров'я (понад три тижні (21 день) належить до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості.
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи, у ОСОБА_9 мали місце закрита хребетна травма (16.08.2025) стабільний перелом поперечного відростка та остистого відростка Тн11 хребця. Забій, садно м'яких тканин правої тім'яно-потиличної ділянки, садно лівої гомілки, садна обох кистей.
За своїм характером закрита хребетна травма ОСОБА_9 , у вигляді перелому поперечного та остистого відростків 11-го грудного хребця, за ознакою тривалості розладу здоров'я (понад три тижні (21 день) належить до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості.
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи, ОСОБА_10 на протязі 13 днів (16-23.08.2025) лікувався та обстежувався в умовах КНП «Вінницька МКЛ ШМД», де йому встановлений діагноз: «Вогнищевий забій головного мозку. Закрита ЧМТ. Забій головного мозку легкого ступеню. Травматичний САК. Поверхнева травма інших частин шиї, забій. Забій шийного відділу хребта. Інші поверхневі травми задньої стінки грудної клітки, садно. Забій грудного відділу хребта. Інші уточнені демієлізуючі хвороби центральної нервової системи. Розсіяний склероз. Переломи грудного хребця рівень Тн5, Тн6, Тн7 хребців 1 ст. без порушення функції спинного мозку. Радикулопатія, множинні відділи хребта.». Також на протязі 21 дня (04-25.09.2025) лікувався та обстежувався в умовах КНП «Вінницької ОКПЛ акад. О.І. Ющенка», де йому встановлено діагноз: «ЗЧМТ. Забій головного мозку легкого ступеню. Травматичний субарахноїдальний крововилив. Нижній спастичний пара парез. Закрита хребетно-спиномозкова травма, компресійні переломи тіл Тн5, Тн6, Тн7 хребців 1-го ст. без порушення функції спинного мозку. Стійкий виражений больовий синдром, порушення статико-динамічної функції хребта.»
За своїм характером вище описана травма хребта у ОСОБА_10 за ознакою тривалості розладу здоров'я (понад три тижні (21 день) належить до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості.
Відповідно до висновку судової інженерно-транспортної експертизи в даній дорожній ситуації, в діях водія автомобіля марки «BMW», моделі «Х3», ОСОБА_4 , вбачаються невідповідності технічним вимогам вимог горизонтальної дорожньої розмітки 1.3 та норм п. п. 11.4, 12.3, 13.1 Правил дорожнього руху України. Дії водія автомобіля марки «BMW», моделі «Х3», ОСОБА_4 , які не відповідали вимогам п. п. 11.4, 12.3, 13.1 Правил дорожнього руху України з технічної точки зору знаходяться в причинному зв'язку з виникненням події даної дорожньо-транспортної пригоди.
Таким чином, ОСОБА_4 , за вищевикладених обставин, порушив вимоги горизонтальної дорожньої розмітки 1.3 та норми п. п. 11.4, 12.3, 13.1, 12.6 (ґ) Правил дорожнього руху України, згідно яких:
Розділ 34 «Дорожня розмітка» - «Горизонтальна розмітка має таке значення: 1.3 - поділяє транспортні потоки протилежних напрямків на дорогах, які мають чотири і більше смуг руху або на ділянках доріг з трьома (2 + 1) смугами»;
- п. 11.4 - «На дорогах з двостороннім рухом, які мають щонайменше дві смуги для руху в одному напрямку, забороняється виїжджати на призначений для зустрічного руху бік дороги»;
- п. 12.3 - «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди»;
- п. 13.1 - «Водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу»;
- п. 12.6 (ґ) - «Поза населеними пунктами на всіх дорогах та на дорогах, що проходять через населені пункти, позначені знаком 5.47 дозволяється рух зі швидкістю: ґ) іншим транспортним засобам: на автомобільній дорозі, що позначена дорожнім знаком 5.1 - не більше 130 км/год, на автомобільній дорозі з окремими проїзними частинами, що відокремлені одна від одної розділювальною смугою - не більше 110 км/год, на інших автомобільних дорогах - не більше 90 км/год».
Порушення зазначених вимог Правил дорожнього руху України, водієм ОСОБА_4 , знаходяться в причинному зв'язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди.
У вчиненні кримінального правопорушення підозрюється ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Вінниця, Вінницької області, громадянин України, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий.
30 жовтня 2025 року водію ОСОБА_4 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілим середньої тяжкості тілесні ушкодження та якщо вони спричинили смерть потерпілого.
Вина підозрюваного ОСОБА_4 підтверджується наступними доказами, які містяться у матеріалах кримінального провадження, а саме:
- Протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 16.08.2025;
- Висновком судово-медичної експертизи №964 від 19.09.2025;
- Висновком судової інженерно транспортної експертизи за експертною спеціальністю 10.2 «Дослідження технічного стану транспортних засобів» №СЕ-19/102-25/18296-ІТ від 28.10.2025;
- Протоколом допиту свідка ОСОБА_12 від 20.08.2025;
- Протоколом допиту свідка ОСОБА_7 від 19.05.2025;
- Протоколом проведення слідчого експерименту за участі свідка ОСОБА_7 від 08.09.2025;
- Протоколом проведення слідчого експерименту за участі свідка ОСОБА_4 від 08.09.2025;
- Висновком судової інженерно транспортної експертизи за експертною спеціальністю 10.1 «Дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортних пригод» №СЕ-19/102-25/19997-ІТ від 07.10.2025;
- Протокол допиту потерпілого ОСОБА_13 від 15.09.2025;
- Протокол допиту свідка ОСОБА_8 від 24.09.2025;
- Протоколом допиту потерпілого ОСОБА_9 від 01.10.2025;
- Висновком судово-медичної експертизи №97 від 16.10.2025;
- Висновком судово-медичної експертизи №98 від 16.10.2025;
- Висновком судово-медичної експертизи №99 від 17.10.2025;
- Протокол перегляду відеозапису від 13.10.2025;
- іншими матеріалами кримінального провадження.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справах «Фокс, Камбел і Харлі проти Об'єднаного Королівства» від 30.08.1990, «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28.10.1994, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Стороною обвинувачення дотримано вимогу розумної підозри, оскільки наявні на даний час докази у кримінальному провадженні свідчать про об'єктивний зв'язок підозрюваного ОСОБА_4 із вчиненням кримінального правопорушення, тобто виправдовують необхідність подальшого розслідування у цьому провадженні з метою дотримання імперативних завдань, кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України.
Враховуючи вищевикладене ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до 3-х років або без такого, тобто у вчиненні злочину, яке відповідно до ч. 5 ст.12 Кримінального кодексу України є тяжким злочином.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 Кримінального процесуального кодексу України, відносно ОСОБА_4 може бути застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки він являється раніше не судимою особою, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Статтею 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Разом із цим, у вказаному кримінальному провадженні існують ризики передбачені частиною 1 статті 177 Кримінального процесуального кодексу України, зокрема:
1) переховування від органу досудового розслідування та суду. Крім того, знаючи про тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, а саме позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років, з метою уникнення відповідальності за вчинене ним кримінального правопорушення може переховуватися від органу досудового розслідування та суду;
2) незаконного впливу на потерпілих та свідків кримінального провадження, оскільки згідно статті 23 Кримінального процесуального кодексу України суд досліджує докази безпосередньо, показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
Застосування до підозрюваного іншого більш м'якого запобіжного заходу не може запобігти вищевказаним ризикам, оскільки:
1) особисте зобов'язання, є недостатньо суворим запобіжним заходом, враховуючи тяжкість вчиненого злочину та міру можливого покарання, особу підозрюваного, обставини вчинення злочину;
2) особиста порука, оскільки у ОСОБА_4 відсутні поручителі, які заслуговують на довіру та зможуть доставити останнього до органу досудового розслідування та в суд на першу вимогу;
3) застава, оскільки підозрюваний в разі сплати застави зможе впливати на свідків, потерпілих чи переховуватися від органу досудового розслідування та суду;
4) домашній арешт, враховуючи складність контролю за виконанням підозрюваним покладених на нього обов'язків під час такого запобіжного заходу, що не дасть можливість запобігти вказаним вище ризикам.
Звертаючись із клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_4 , на підставі зібраних матеріалів кримінального провадження враховано вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, репутацію підозрюваного, його вік і стан здоров'я, обставини вчинення кримінального правопорушення, ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, отриманих потерпілими та смертю потерпілої ОСОБА_11 , а також тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення. Вказане свідчить про наявність ризиків, яким неможливо запобігти шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, окрім як тримання під вартою.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення в сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути не взявши особу під вартою. Суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику втечі. Тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_4 у разі визнання його винним з огляду на вірогідність переховування від суду, можливість вчинення останнім інших кримінальних правопорушень, свідчить про те, що застосування більш м'якого запобіжного заходу відносно ОСОБА_4 не перешкоджатиме останньому здійснити дії, передбачені п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а також не гарантуватиме виконання покладених на нього обов'язків та не забезпечить дотримання розумних строків судового розгляду.
Всі вищевказані обставини, у своїй сукупності свідчать про те, що застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу до підозрюваного ОСОБА_4 в рамках даного кримінального провадження є недоцільним та малоефективним, оскільки вони не можуть запобігти наявним ризикам.
В зв'язку із цим, існує необхідність застосування до підозрюваного найбільш суворого забіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Згідно ч. 3 ст.183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:
- щодо злочину, який спричинив загибель людини.
На підставі вищевикладеного, слідчий просив слідчого суддю клопотання задовольнити та застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
В судовому засіданні прокурор підтримав клопотання слідчого, слідчому судді пояснив, що підозрюваний ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, разом з тим по кримінальному провадженні існують ризики, зокрема те, що ОСОБА_4 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, а також перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, тому останньому необхідно обрати саме запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Підозрюваний ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечив проти задоволення клопотання слідчого, слідчому судді пояснив, що вину у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні він визнає у повному обсязі, хоче відшкодувати завдані збитки, він органу досудового розслідування він не переховується жодним чином та наміру переховуватись в подальшому не має, окрім того зазначив, що він проживає разом з малолітньою дитиною та матір'ю, яка являється особою з інвалідністю другої групи за якими він здійснює постійний догляд, а тому просив слідчого суддю застосувати відносно нього більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в певний період доби.
Під час судового розгляду адвокат ОСОБА_5 , заперечила проти задоволення клопотання слідчого, слідчому судді пояснила, що ОСОБА_4 вину у вказаному кримінальному правопорушенні визнає та щиро розкаюється, має намір відшкодувати завдані збитки, а тому просила слідчого суддю застосувати відносно ОСОБА_4 більш м'який заобіжний захід. Не пов'язаний із позбавленням волі, у вигляді домашнього арешту в певний період доби з покладенням на підозрюваного обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України. Додатково надала слідчому судді письмове заперечення на клопотання слідчого.
Слідчий суддя, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши та проаналізувавши матеріали клопотання, дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження під час розгляду питань слідчим суддею, крім вирішення питання про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, та в суді під час судового провадження є обов'язковим. У разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Враховуючи наведене, судовий розгляд клопотання здійснювався за фіксації судового процесу технічними засобами.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора.
В даному конкретному випадку слідчим в матеріалах клопотання, а прокурором в судовому засіданні, не доведено, що вказана ступінь втручання в права та свободи особи можуть виправдати потреби досудового розслідування, а також, що застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе забезпечити виконання підозрюваним процесуальних обов'язків визначених КПК України.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України підтверджується матеріалами кримінального провадження у їх сукупності.
При цьому, слід звернути увагу, що згідно положень чинного КПК, на стадії досудового розслідування оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті їх оцінки з точки зору достатності й допустимості для встановлення вини чи її відсутності у особи.
На цій стадії слідчий суддя, враховуючи правову позицію ЄСПЛ, оцінює оголошену підозру лише з точки зору її обґрунтованості.
Так, згідно позиції, що висловлена у рішеннях ЄСПЛ і яку використовують слідчі судді, зокрема «Нечипорук, Йонкало проти України» №42310/04 від 21 квітня 2011 року, «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» № 12244/86,12245/86, 12383/86 від 30 серпня 1990 року, «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 28 жовтня 1994 року, термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити це правопорушення.
Тобто, обґрунтованою є підозра яка побудована на фактах, що підпадають під опис одного з правопорушень, визначених у законі про кримінальну відповідальність і стандарт доказування «обґрунтована підозра» вважається досягнутим, якщо фактів та інформації достатньо, аби переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення.
Щодо рівня імовірності, за якого підозра вважається обґрунтованою, то цей стандарт доказування не передбачає, що уповноважені особи мають оперувати доказами, достатніми для пред'явлення обвинувачення чи ухвалення обвинувального вироку, які необхідні на наступних етапах кримінального провадження.
За наявності обґрунтованих даних, які спростовують усі чи деякі обставини вчинення кримінального правопорушення, прокурор має право змінити раніше повідомлену підозру чи, за наявності для цього підстав, прийняти рішення про закриття провадження.
В даному випадку, з'ясовані під час розгляду клопотання обставини свідчать про те, що повідомлення про підозру було здійснено за наявності фактичних даних, які давали прокурору можливість дійти висновку, що ОСОБА_4 може бути причетним до вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, а додані до клопотання документи містять фактичні дані, які дають підстави слідчому судді на даній стадії процесу вважати, що причетність ОСОБА_4 до вчинення кримінальних правопорушень, які йому інкримінують органи досудового розслідування, є імовірною та достатньою для повідомлення такій особі про підозру.
Отже, у даному випадку оголошена ОСОБА_4 підозра з огляду на практику ЄСПЛ відповідає критеріям обґрунтованості.
Разом з тим, метою застосування запобіжного заходу є не карна функція, а забезпечувальна, тобто, до підозрюваного має бути застосований такий вид запобіжного заходу, який би в повній мірі забезпечив запобіганню ризиків, передбачених ст. 177 КПК України і встановлених в судовому засіданні, а також, відповідав засадам гарантування основоположних прав людини на свободу та особисту недоторканність (пп. «а» п. 1ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
За приписами ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Під час вирішення питання про обрання підозрюваному міри запобіжного заходу, слідчий суддя враховує вік та стан здоров'я, сімейний та матеріальний стан, вид діяльності та місце проживання останньої та інші обставини, що мають значення для прийняття відповідного рішення.
Зокрема, слідчий суддя враховує те, що ОСОБА_4 офіційно працевлаштований, має постійне місце проживання, розлучений, має на утриманні малолітню дитину, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, має міцні соціальні зв'язки.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому, зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її соціальними зв'язками, у якій її переслідують та міжнародними контактами.
Відповідно до п. 3 ст. 5 Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна заарештована або затримана особа має право на судовий розгляд справи упродовж розумного строку чи звільнення із під варти. Таке звільнення має бути обґрунтоване гарантіями явки до суду. При цьому, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливість запобігання їм більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування злочину (наявність або відсутність спроб ухилення від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Посилання органу досудового розслідування про наявність в кримінальному провадженні ризиків, які обумовлюють доцільність застосування тримання підозрюваного під вартою фактично обґрунтовано лише тяжкістю покарання, що загрожує підозрюваному за умови доведеності його вини у вчинені інкримінованого злочину, який є тяжким. Проте, сама лиш тяжкість вчиненого злочину, хоча і є визначаючими елементами при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду, однак не можуть бути достатніми підставами для законності тримання особи під вартою.
Доводи клопотання слідчого за погодженням із прокурором в тій частині, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, на наявність яких міститься посилання в клопотанні, не підтвердженні належними та об'єктивними даними і прокурором в судовому засіданні не доведені.
Незважаючи на те, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, останній не має негативних характеристик, має міцні соціальні зв'язки та не представляє собою будь - якої соціальної небезпеки.
З обставин, наведених в клопотанні органу досудового розслідування слідує, і зазначене встановлено в ході судового розгляду, що ризики не виправдовують застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Відповідно до ч. 4 ст. 194 КПК України слідчий суддя має право застосувати до підозрюваного інший, більш м'який запобіжний захід.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Розглядаючи клопотання про застосування до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, слідчий суддя враховує наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме: можливість переховуватися від органів розслідування та/або суду, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, однак не з'ясовано та не наведено переконливих аргументів на користь того, що застосування більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити його належної процесуальної поведінки та запобігти вказаним ризикам.
З огляду на вищенаведене, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, дані про особу підозрюваного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання, міцні соціальні зв'язки, з урахуванням відсутності належного обґрунтування існуючих ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України в самому клопотанні слідчого про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою та не доведеності належним чином наявності таких ризиків прокурором під час розгляду справи, слідчим суддею не встановлено переконливих аргументів на користь того, що застосування більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваної та запобігти вказаним ризикам.
Відповідно до ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі. Ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передається для виконання органу Національної поліції за місцем проживання підозрюваного, обвинуваченого. Орган Національної поліції повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, і повідомити про це слідчому або суду, якщо запобіжний захід застосовано під час судового провадження. Працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.
На підставі вищевикладеного, слідчий суддя не встановив підстав щодо необхідності задоволення клопотання слідчого про застосування до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки обставин необхідності тримання особи під вартою в даному конкретному випадку не має, а тому необхідним та достатнім запобіжним заходом буде запобіжний захід у виді домашнього арешту в певний період доби, заборонивши останньому залишати місце свого проживання в період в період з 22:00 год. по 06:00 год. кожної доби. При цьому, саме такий запобіжний захід забезпечить виконання підозрюваним, покладених на нього процесуальних обов'язків визначених ч. 5 ст. 194 КПК України та в повній мірі забезпечить запобіганню ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
На підставі наведеного, керуючись ст. 176, 177, 178, 181, 183, 184, 186, 193, 194, 196, 197, 309, 369, 370, 372, 400 КПК України, слідчий суддя,
В задоволенні клопотання слідчого слідчого відділення відділу поліції №3 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_6 , про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовити.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в певний період доби, що полягає у забороні залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 , в період з 22:00 год. по 06:00 год. кожної доби, строком на 47 (сорок сім) днів, тобто до 30 грудня 2025 року включно, в межах строку досудового розслідування.
Строк дії ухвали слідчого судді визначити до 30 грудня 2025 року включно.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України, покласти на підозрюваного ОСОБА_4 , такі обов'язки:
- прибувати на виклики слідчого, прокурора та суду за першою вимогою;
- не відлучатись із населеного пункту, де він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;
- утриматись від спілкування із особами, які являються свідками у даному кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_4 , що відповідно до ч. 5 ст. 181 КПК України, працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за його поведінкою, мають право з'являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань.
Ухвалу слідчого судді для організації виконання направити начальнику ГУНП у Вінницькій області.
Контроль за виконанням ухвали слідчого судді покласти на слідчого слідчого відділення відділу поліції №3 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_6 .
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення, однак оскарження не зупиняє її виконання.
Слідчий суддя