8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"06" листопада 2025 р. м. ХарківСправа № 922/4167/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аюпової Р.М.
при секретарі судового засідання Задорожний К.О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова (61099, м. Харків, бульвар Б. Хмельницького, 36-А) в інтересах держави, в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9),
до Акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 18),
про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном та визнання права власності
за участю представників:
прокуратури - Піддубна О.М.;
відповідача - Полегенько К.А.;
позивача - не з'явився.
Керівник Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова, м. Харків, в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м. Київ (позивач), звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Акціонерного товариства "Укртелеком", м. Київ (відповідач), в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просить суд:
1. Усунути перешкоди власнику - державі в особі Фонду державного майна України - у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту № 77600, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Амосова, 13-В шляхом:
- зобов'язання Акціонерного товариства «Укртелеком» (код ЄДРПОУ 21560766) повернути на користь держави в особі Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945) захисну споруду цивільного захисту № 77600, площею 106,9 кв.м, розташовану у підвальних приміщеннях № 1-:-11 нежитлової будівлі літ. «А-6» за адресою: м. Харків, вул. Амосова, 13-В.
- визнання права власності держави Україна в особі Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945) на захисну споруду цивільного захисту № 77600, загальною площею 106,9 кв.м, розташовану у підвальних приміщеннях № 1-:-11 нежитлової будівлі літ. «А-6» за адресою: м. Харків, вул. Амосова, 13-В.
2. Покласти на відповідача судові витрати.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.11.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу № 922/4167/24 до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 11 грудня 2024 року об 11:30 год.
Процесуальний рух справи також висвітлено у відповідних ухвалах суду.
10.12.2024 відповідачем надано до суду відзив на позов (вх. № 31039), в якому наголошує на наступному:
Право власності на спірну ЗСЦЗ не зареєстроване за АТ «Укртелеком». АТ «Укртелеком» не використовує спірне майно для здійснення господарської діяльності. Дане сховище використовується працівниками АТ «Укртелеком» та іншим цивільним населенням для укриття під час повітряних тривог, тобто в цілях, які зазначені в обліковій картці. АТ «Укртелеком» не створює жодних перешкод у користуванні та розпорядженні спірним майном позивачу. В матеріалах справах відсутні жодні документи, які б вказували на проведену ФДМУ роботу з приводу з'ясування належності даної ЗСЦЗ та перешкоди, які вчиняв відповідач. Також відповідач зазначив, що не має жодних майнових вимог щодо спірної ЗСЦЗ, дане сховище не включено в статутний фонд товариства і власником даного сховища на сьогоднішній день є держава, при цьому право державної власності позивачем не оформлено у встановленому законодавством порядку. Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.
13.12.2024 прокуратурою надано до суду відповідь на відзив на позов (вх. № 31449), в якій прокурор вказує, що саме через протиправне невиключення відповідачем захисної споруди № 77600 із статутного капіталу під час приватизації (всупереч вимогам ст.5 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств», вказана захисна споруда не потрапила до сфери управління Фонду як різновид державного майна, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі. Отже, Фонд має законний інтерес щодо повернення державі спірної захисної споруди та подальшого управління цим майном згідно з вимогами чинного законодавства. Повернення у власність держави нерухомого майна, незаконно відчуженого у приватну власність, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке відчуження відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб. Також вказує, що доводи відповідача також не спростовують наведених у позові обґрунтувань з посиланням на правові висновки Верховного Суду щодо того, що у даному випадку вірним способом захисту порушеного права є пред'явлення негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 ЦК України про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні об'єктом цивільного захисту - сховищем № 77600 шляхом повернення такого об'єкту державі в особі Фонду державного майна України. Отже просить суд задовольнити позов Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова у повному обсязі.
19.12.2024 відповідач надав до суду заперечення на відповідь на відзив (вх. № 31870), в яких вказує, що спірна ЗСЦЗ використовується виключно за своїм призначенням, зазначеному в обліковій картці сховища, яка додана до позовної заяви і прокуратурою не доведено доказів наявності перешкод у користуванні та розпорядження зі сторони АТ «Укртелеком» спірною ЗСЦЗ. Також наголошує, що АТ «Укртелеком» не має жодних майнових вимог щодо спірної ЗСЦЗ, дане сховище не включено в статутний фонд товариства і власником даного сховища на сьогоднішній день є держава, при цьому право державної власності позивачем не оформлено у встановленому законодавством порядку.
23.12.2024 позивачем надані до суду письмові пояснення (вх. № 32169), в яких підтримав позовні вимоги прокуратури у повному обсязі.
Згідно ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.
Згідно ст. 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Згідно з приписами ст. 7 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Так, у рішенні "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.
Разом з тим судом враховується, що у зв'язку з військовою агресією проти України та на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 строком на 30 діб, який неодноразово було продовжено та який триває до теперішнього часу.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.
Згідно ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну загострену обстановку, складну ситуацію в м. Харкові пов'язаною з його обстрілами військами РФ, істотним пошкодженням приміщення суду в результаті такого обстрілу, введенням в зв'язку з цим особливого режиму роботи Господарського суду Харківської області, а також з метою забезпечення законних прав та інтересів сторін, повного, об'єктивного та всебічного розгляду справи, а також з метою надання можливості учасникам справи скористатись своїми процесуальними правами, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, дана справа була розглянута судом у межах розумного строку, який був необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
У судовому засіданні 06.11.2025 представник прокуратури підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, з підстав, викладених у відзиві на позов та запереченнях.
Представник позивача у судове засідання не з'явився. Про час та місце розгляду даного спору повідомлений належним чином.
Отже, в ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Присутні в судовому засіданні представники погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами у відповідності до ст. 74 ГПК України.
Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з п.1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що неявка представника позивача не перешкоджає розгляду справи по суті.
Враховуючи положення ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.
У судовому засіданні 06.11.2025, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
За адресою: м. Харків, вул. Амосова, 13-В обліковується захисна споруда цивільного захисту - сховище № 77600.
Згідно паспорту сховища (протирадіаційного укриття) № 77600 від 01.08.2007, останнє належало ЦТП ХФ ВАТ «Укртелеком» ЦТЕ СС № 3 ОПТС-3, розраховано на 100 осіб, має загальну площу 52,5 кв.м. (згідно даних технічного паспорту, виготовленого 06.11.2012, загальна площа складає 106,9 кв. м.), прийнято в експлуатацію в 1988 році, вбудовано в 5-поверхову будівлю літ «А-6».
Тобто, вказана ЗСЦЗ з радянських часів перебувала у власності держави.
Після набуття незалежності Україною, наказом Міністерства зв'язку України № 87 від 23.06.1993 «Про проведення реформи організаційної структури в галузі зв'язку» вирішено створити Об'єднання електрозв'язку «Укрелектрозв'язок».
У 1994 році відбулось перейменування Об'єднання електрозв'язку «Укрелектрозв'язок». Зокрема, наказом Міністерства зв'язку України № 168 від 29.11.1994 «Про зміну скороченої назви Українського об'єднання електрозв'язку «Укрелектрозв'язок» вирішено присвоїти Українському об'єднанню електрозв'язку скорочене найменування об'єднання «Укртелеком».
30.05.1995 Міністром зв'язку України затверджено статут Українського об'єднання електрозв'язку «Укртелеком». Відповідно до вказаного статуту Українське об'єднання електрозв'язку «Укртелеком» засновано на державній власності.
Чергова реорганізація Українського об'єднання електрозв'язку «Укртелеком» мала місце на підставі наказу № 30 від 11.02.1998 Державного комітету зв'язку України, пунктом 2 якого вирішено реорганізувати Українське об'єднання електрозв'язку «Укртелеком» шляхом його перетворення в Українське державне підприємство електрозв'язку «Укртелеком» (УДПЕЗ «Укртелеком»).
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.09.1999 № 948-р до сфери управління Державного комітету зв'язку та інформатизації України передане УДПЕЗ «Укртелеком».
Відповідно до Указу Президента України від 15.06.1993 № 210/93 «Про корпоратизацію підприємств» Державним комітетом зв'язку та інформатизації України видано наказ від 27.12.1999 № 155, яким на базі цілісного майнового комплексу Українського державного підприємства електрозв'язку «Укртелеком» створено ВАТ «Укртелеком» та затверджено його статут.
Історія реорганізації Укртелекому детально викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15.07.2015 у справі № 910/7635/13.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.10.2010 № 1948-р було погоджено умови проведення конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ «Укртелеком». Фонду державного майна України визначено провести в установленому порядку конкурс з продажу пакета акцій ВАТ «Укртелеком», який складається з 17 376 189 488 акцій, що становить 92,791 відсотка статутного капіталу, номінальною вартістю 4 344 047, 372 тис. грн.
11 березня 2011 року між Фондом державного майна України (продавець) та ТОВ «ЕСУ» (покупець) був укладений договір купівлі-продажу пакета акцій ВАТ «Укртелеком» за конкурсом № КПП-582.
Отже, з 2011 року відбулась приватизація ВАТ «Укртелеком», з того часу вказане Товариство з усіма його активами і пасивам (у т.ч. нежитловою будівлею літ. «А-6», що є будівлею АТС -10/11, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Амосова (попередня назва: вул. Корчагінців), 13-В, в якій розташована вбудована ЗСЦЗ № 77600) перебуває у приватній власності.
Згідно з вимогами Закону України «Про акціонерні товариства» та на підставі рішення Загальних зборів акціонерів ВАТ «Укртелеком», що відбулися 14.06.2011, ВАТ «Укртелеком» з 17.06.2011 змінило найменування на публічне акціонерне товариство «Укртелеком».
За даними ЄДРПОУ, 19.05.2021 внесено відомості щодо зміни назви на Акціонерне товариство «Укртелеком».
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.09.2011 № 902-р «Питання управління державним майном, що не увійшло до статутного капіталу акціонерного товариства «Укртелеком», але перебуває на його балансі» було встановлено завдання щодо розмежування функцій управління державним майном між Фондом державного майна України та Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Спільним наказом Фонду і Адміністрації Держспецзв'язку від 28.12.2015 № 2011/827 затверджено перелік державного майна, що не увійшло до статутного капіталу акціонерного товариства «Укртелеком», але перебуває на його балансі, яке віднесено до сфери управління Фонду.
Наказом Фонду та Адміністрації Держспецзв'язку від 28.11.2018 № 1494/717 внесені зміни до зазначеного вище переліку державного майна, яке віднесено до сфери управління Фонду, зокрема в частині включення до нього захисних споруд цивільного захисту, що не увійшли до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком» та обліковуються на балансі його Філій.
За інформацією Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області захисна споруда цивільного захисту - сховище № 77600 за адресою: м. Харків, вул. Амосова, 13-В, не обліковується як державне майно, яке в процесі приватизації не увійшло до статутного капіталу господарського товариства (лист Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області № 10-08-03643 від 11.08.2023).
Крім того, Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області листом № 10-08-03479 від 29.08.2023 повідомлено органи прокуратури про проведену перевірку збереження та використання державного майна, що не увійшло у процесі приватизації до статутного фонду АТ «Укртелеком» та обліковується на балансі його Харківської філії. За результатами перевірки складено акт № 72 від 07-16.08.2023, де зазначено, що перевірки підлягали усі об'єкти державного майна, що перебувають на балансі ПАТ «Укртелеком», яких налічено 8 об'єктів.
До вищевказаної інформації долучено лист АТ «Укртелеком» № 19-06/0408 від 04.08.2023 з переліком захисних споруд, що перебувають на балансі АТ «Укртелеком» в особі його Харківської філії, поряд з цим, захисна споруда цивільного захисту - сховище № 77600 за адресою: м. Харків, вул. Амосова, 13-В, до вищевказаного переліку не увійшла.
З листа Фонду державного майна України № 51-104-2954 вих - 24 від 14.06.2024 встановлено, що на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.09.2011 № 902-р «Питання управління державним майном, що не увійшло до статутного капіталу публічного акціонерного товариства «Укртелеком», але перебуває на його балансі», ПАТ «Укртелеком» надав перелік державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі, який був складений за результатами інвентаризації станом на 30.09.2011. При цьому, в Переліку станом на 30.09.2011 відсутня інформація про захисну споруду цивільного захисту, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Амосова (попередня назва: вул. Корчагінців), 13-В.
У зв'язку із зазначеним, територіальна комісія по Харківській області, яка утворена відповідно до спільного наказу Фонду та Адміністрації Держспецзв'язку від 18.10.2011 № 1497/283 «Про державне майно, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі» (із змінами) та яка безпосередньо проводила роботу щодо встановлення наявності державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі, не надавала до Фонду відомості про захисну споруду цивільного захисту, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Амосова (попередня назва: вул. Корчагінців), 13-В.
У відповідь на запит окружної прокуратури листом № 779-вих HR- 63С000-2023 від 20.10.2023 Акціонерним товариством «Укртелеком» (Харківська філія) також не підтверджено приналежність захисної споруди цивільного захисту - сховища № 77600, що розташоване за адресою: м. Харків, вул. Амосова, 13-В до переліку державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ «Укртелеком», але перебуває на його балансі.
Поряд з цим, як вказує прокурор, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за Публічним акціонерним товариством «Укртелеком» 09.02.2016 зареєстровано право власності на декілька нежитлових будівель, розташованих за вищевказаною адресою, у тому числі, на нежитлову будівлю літ. «А-6», загальною площею 4 736,0 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 843831563101), в яку, фактично, вбудовано захисну споруду цивільного захисту - сховище № 77600.
Згідно даних акта інвентаризації захисної споруди цивільного захисту - сховища № 77600, проведеної на підставі наказу ПАТ «Укртелеком» № 288 від 17.09.2012, підтверджено, що вищевказана захисна споруда цивільного захисту вбудована у нежитлову будівлю, розрахована на 100 осіб. Форма власності: приватна. Органом управління захисної споруди зазначено Харківську філію ПАТ «Укртелеком».
За висновками комісії захисна споруда цивільного захисту - сховище № 77600 готове до використання за призначенням.
Згідно даних технічного паспорту на спірну захисну споруду, виготовленого 06.11.2012, остання має загальну площу 106,9 кв. м., тобто, за результатами інвентаризації уточнено площу захисної споруди цивільного захисту - сховища № 77600, а саме, 52,5 кв.м, що обліковувалася станом на 1988, змінено на 106,9 кв.м відповідно.
Згідно Переліку нерухомого майна, що передано у власність ВАТ «Укртелеком» по Харківській дирекції та акту приймання-передачі нерухомого майна від 25.11.2003, до статутного капіталу ВАТ «Укртелеком» передано, у тому числі, об'єкт нерухомого майна - «Будова АТС-10/11», що розташована за адресою: м. Харків, вул. Корчагінців (нині вул. Амосова), 13-В (інвентарний номер 6493).
Реєстрація права власності на нежитлові приміщення № 1-:-11, загальною площею 106, 9 кв. м., що розташовані у підвальній частині нежитлової будівлі літ. «А-6» за вищевказаною адресою, як на окремий об'єкт нерухомого майна, не проводилася.
Прокурор вказує, що захисна споруда цивільного захисту - сховище (протирадіаційне укриття) № 77600, загальною площею 106,9 кв.м, є частиною підвального приміщення будівлі АТС -10/11 (нежитлова будівля літ. «А-6», що розташована за адресою: м. Харків, вул. Корчагінців (нині вул. Амосова), 13-В), загальною площею 4 736,0 кв.м, право власності на яку на теперішній час зареєстровано за ВАТ «Укртелеком» (нині АТ «Укртелеком»). Крім того, доказами фактичного володіння відповідачем ЗСЦЗ № 77600 є паспорт сховища від 01.08.2007, облікова картка, а також акти оцінки стану готовності вказаної захисної споруди від 07.12.2020, 30.11.2022, 10.08.2023, 06.06.2024, складені уповноваженими представниками АТ (ПАТ) "Укртелеком", в яких зазначено, що сховище належить відповідачу на праві приватної власності.
Таким чином, до статутного капіталу та, відповідно, до переліку приватизованого майна ВАТ «Укртелеком» фактично включений об'єкт цивільної оборони - захисна споруда цивільного захисту - сховище № 77600, що розташоване за адресою: м. Харків, вул. Амосова, 13-В, яке приватизації не підлягало та перебуває у державній власності, вказана захисна споруда, на думку прокурора, підлягає поверненню у власність держави.
Звертаючись з позовом до господарського суду, керівник Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова зазначив, що особливо в умовах введеного в Україні воєнного стану, правовідносини, пов'язані з вибуттям об'єктів цивільного захисту із державної власності, становлять “суспільний», “публічний» інтерес, а незаконність їх вибуття з державної власності такому суспільному інтересу не відповідає. Таким чином, спірне нерухоме майно підлягає поверненню державі в особі Фонду державного майна України.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.
Відповідно до ст. 53 ГПК України у випадках, встановлених законом, прокурор може звертатися до суду із заявами про захист інтересів держави та брати участь у цих справах.
Ч. 4 ст. 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановленому законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
У ст. 13 Конституції України закріплено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
За п. 7 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначається правовий режим власності.
Рішенням Конституційного суду України № З-рп/99 від 08.04.1998 державні інтереси закріплюються, як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. В основі інтересів держави завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання.
Предметом даного позову є усунення перешкод державі у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту - сховищем № 77600 та визнання за державою право власності на цей об'єкт нерухомості.
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 2 Кодексу цивільного захисту України захисні споруди цивільного захисту - інженерні споруди, призначені для захисту населення від впливу небезпечних факторів, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій або терористичних актів. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України до захисних споруд цивільного захисту зокрема належить сховище - герметична споруда для захисту людей, в якій протягом певного часу створюються умови, що виключають вплив на них небезпечних факторів, які виникають внаслідок надзвичайної ситуації, воєнних (бойових) дій та терористичних актів.
П. 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 визначено, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, а отже, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.
«Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 12.05.2021 по справі № 806/2361/18, представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому, відповідно до п. п. 5.6 постанови від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 Верховним Судом встановлено, що прокурор не повинен встановлювати причини невиконання уповноваженими державою органами відповідних функцій у спірних відносинах.
Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Правовідносини, пов'язані з використанням державного майна, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а тому неправомірне, всупереч закону набуття речових прав на нього не відповідає суспільному інтересу та є підставою для представництва прокурором інтересів держави.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан. Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» №133/2022 від 14.03.2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб. В подальшому ведений на території України воєнний стан неодноразово продовжувався.
На даний час на території України проходять бойові дії та наносяться ракетні удари по об'єктам промисловості, інфраструктури та житловим будинкам.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 21 Кодексу цивільного захисту України громадяни України мають право на забезпечення засобами колективного та індивідуального захисту та їх використання.
Тобто, держава повинна вживати заходів для створення належних умов для захисту життя і здоров'я людей від надзвичайних ситуацій, в тому числі від негативних наслідків ведення бойових дій.
Таким чином, забезпечення захисту населення від надзвичайних ситуацій та негативних наслідків бойових дій шляхом створення умов для перебування громадян у протирадіаційному укритті становить значний суспільний інтерес.
Прокурор зазначив, що відповідно до актів оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту від 07.12.2020, 30.11.2022, 10.08.2023, 06.06.2024 захисна споруда цивільного захисту № 77600, що є частиною підвального приміщення нежитлової будівлі літ. «А-6», що розташована за адресою: м. Харків, вул. Амосова, 13-В, є не готовою до використання за призначенням, отже, не здатна забезпечити захист цивільного населення та у разі використання за призначенням може створювати загрозу для життя та здоров'я людей.
Звернення прокурора до суду з даною позовною заявою спрямовано на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про відчуження державної власності. Тому правильне вирішення вказаного питання становить не тільки державний, але і суспільний інтерес.
Одночасно, додержання всіма учасниками суспільних відносин принципу законності, який закріплено у ст. 68 Конституції України (кожен зобов'язаний неухильно додержуватись Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей) є обов'язковою передумовою досягнення загальнонаціональної мети українського народу - побудови демократичної, правової держави.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим.
Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді у даній справі, окружною прокуратурою 23.08.2024 на адресу Фонду державного майна України скеровано запит в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» для з'ясування, чи вживалися Фондом заходи у зв'язку із незаконним набуттям у власність (володіння) ПАТ (ВАТ) «Укртелеком» вищевказаної захисної споруди.
У відповідь на вказаний запит від Фонду до прокуратури надійшов лист від 06.09.2024 № 10-24-24478, за змістом якого, заступником голови Фонду поінформовано про те, що заходи претензійно-позовного характеру щодо зазначеної споруди цивільного захисту не вживалися, а також висловлено позицію про доцільність розгляду Немишлянською окружною прокуратурою міста Харкова питання щодо вжиття заходів прокурорського реагування згідно з вимогами законодавства.
Отже, зі змісту вищевказаного листа Фонду державного майна України вбачається відсутність у останнього наміру самостійно вжити відповідних заходів судового захисту інтересів держави щодо вказаної захисної споруди.
Таким чином, прокурор звернувся з позовом на захист інтересів держави, у зв'язку з невиконанням та порушенням вимог законодавства України у сфері цивільного захисту, що призводить до порушення державних інтересів та встановлених державою гарантій по забезпеченню конституційних прав громадян на захист життя, здоров'я та власності, насамперед в умовах збройної агресії російської федерації проти України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 дійшла висновку, що сам факт незвернення до суду належного суб'єкта владних повноважень з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси, свідчить про те, що цей орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з відповідним позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
З огляду на викладене, прокурор звертається до суду із вказаним позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України і зазначає останнього в якості позивача.
Крім цього, окружною прокуратурою відповідно до вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» 16.09.2024 письмово повідомлено позивача про намір звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді.
Щодо повноважень Фонду державного майна України.
Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ч.1 ст. 170 ЦК України).
Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (ч. 2 ст. 326 ЦК України).
За приписами ст. 317 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Відповідно до ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.
Від імені та в інтересах держави Україна, право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Саме Фонд державного майна України є органом державної влади, уповноваженим здійснювати право власності держави на спірну захисну споруду цивільного захисту та здійснювати захист інтересів держави у даних правовідносинах.
Закріпивши спірний об'єкт як такий, що не підлягає приватизації, а відтак, будь-якому відчуженню та зміні форми власності з державної, законодавець таким чином вилучив з цивільного обороту майно, яке має загальнодержавне стратегічне значення та покликане забезпечувати базові потреби суспільства.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України “Про приватизацію державного майна» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, у т.ч. об'єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому, зокрема захисні споруди цивільного захисту.
Загальнодержавне значення мають об'єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв, зокрема, протирадіаційні споруди.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про приватизацію державного майна» приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 цього ж Закону державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України “Про управління об'єктами державної власності», суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, Фонд державного майна України.
Згідно з Законом України “Про Фонд державного майна України» Фонд є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику, зокрема, у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління.
Так, відповідно до ст. 1 Закону України “Про Фонд державного майна України» Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
Відповідно до п. 1, 5 ч. 1 ст. 4 Закону України “Про Фонд державного майна України» до основних завдань Фонду належить реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності; здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування; повернення у державну власність державного майна, що було приватизоване, відчужене або вибуло з державної власності з порушенням законодавства; управління корпоративними правами держави, які перебувають у сфері його управління.
Таким чином, спірна захисна споруда цивільного захисту (сховище) - є самостійним об'єктом нерухомого майна, що належить державі Україна в особі Фонду державного майна України, а право власності та інші речові права на яку підлягають державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за державою Україна в особі Фонду державного майна України.
Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Отже, саме Фонд державного майна України є органом державної влади, уповноваженим здійснювати право власності держави на спірну захисну споруду цивільного захисту та здійснювати захист інтересів держави у даних правовідносинах.
Прокурором при зверненні до суду у позові зазначено, що на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.09.2011 № 902-р “Питання управління державним майном, що не увійшло до статутного капіталу публічного акціонерного товариства “Укртелеком», але перебуває на його балансі», ПАТ “Укртелеком» надав перелік державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ “Укртелеком», але перебуває на його балансі, який був складений за результатами інвентаризації станом на 30.09.2011 (далі - Перелік станом на 30.09.2011). При цьому, в Переліку станом на 30.09.2011 була відсутня інформація про захисну споруду цивільного захисту, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Амосова, 13-В. У зв'язку із зазначеним, територіальна комісія по Харківській області, яка була утворена відповідно до спільного наказу Фонду та Адміністрації Держспецзв'язку від 18.10.2011 № 1497/283 “Про державне майно, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ “Укртелеком», але перебуває на його балансі» (із змінами) та яка безпосередньо проводила роботу щодо встановлення наявності державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ “Укртелеком», але перебуває на його балансі, не надавала до Фонду відомості про захисну споруду цивільного захисту, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Амосова, 13-В. Спірна захисна споруда № 77600 не увійшла до складу об'єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 843831563101, а саме, нежитлової будівлі літ. “А-4», загальною площею 4 736,0 кв. м., за адресою: м. Харків, вул. Амосова, 13-В, а вбудована у вищевказану будівлю як підвальні приміщення, що мають окрему площу. При цьому, спірну захисну споруду цивільного захисту заінвентаризовано у 2012 році, як окремий об'єкт нерухомого майна без проведення державної реєстрації права власності на цей об'єкт.
Прокурор вказує, що захисна споруда цивільного захисту - сховище (протирадіаційне укриття) № 77600, загальною площею 106,9 кв.м, є частиною підвального приміщення будівлі АТС -10/11 (нежитлова будівля літ. “А-6», що розташована за адресою: м. Харків, вул. Корчагінців (нині вул. Амосова), 13-В), загальною площею 4 736,0 кв.м, право власності на яку на теперішній час зареєстровано за ВАТ “Укртелеком» (нині АТ “Укртелеком»). Крім того, доказами фактичного володіння відповідачем ЗСЦЗ № 77600 є паспорт сховища від 01.08.2007, облікова картка, а також акти оцінки стану готовності вказаної захисної споруди від 07.12.2020, 30.11.2022, 10.08.2023, 06.06.2024, складені уповноваженими представниками АТ (ПАТ) "Укртелеком", в яких зазначено, що сховище належить відповідачу на праві приватної власності. Таким чином, на думку прокурора, до статутного капіталу та, відповідно, до переліку приватизованого майна ВАТ “Укртелеком» фактично включений об'єкт цивільної оборони - захисна споруда цивільного захисту - сховище № 77600, що розташоване за адресою: м. Харків, вул. Амосова, 13-В, яке приватизації не підлягало та перебуває у державній власності. Поряд з цим, прокурор вказує, зі змісту наданих документів (акти оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту № 77600, акт інвентаризації захисної споруди цивільного захисту - сховища № 77600, проведеної на підставі наказу ПАТ “Укртелеком» № 288 від 17.09.2012) вбачається, що відповідач до моменту звернення прокурора з цим позовом до суду, спірну захисну споруду, загальною площею 106,9 кв. м., заінвентаризовану згідно технічного паспорта від 06.11.2012, вважав своєю приватною власністю та встановлював режим доступу до останньої на власний розсуд, що також підтверджується протоколом огляду місця події від 02.01.2025 з додатками у вигляді фото-таблиці. Листом АТ “Укртелеком» № 19-06/0408 від 04.08.2023, адресованим Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області, з переліком захисних споруд, що перебувають на балансі АТ “Укртелеком» в особі його Харківської філії та підлягають перевірки з боку власника - держави в особі вищевказаного Фонду, до якого не включено захисну споруду цивільного захисту - сховище № 77600 за адресою: м. Харків, вул. Амосова, 13-В.
Таким чином, на думку прокурора, уповноважені особи АТ “Укртелеком», отримавши спірні приміщення на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 25.11.2003, достовірно знаючи про наявність вбудованої у нежитлову будівлю літ. “А-6» захисної споруди цивільного захисту - сховища № 77600, вважаючи останнє своєю власністю, створюють перешкоду власнику - державі в особі Фонду державного майна України/Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області - у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту № 77600, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Амосова, 13-В, у тому числі, шляхом неповідомлення інформації щодо вищевказаного нерухомого майна та фактичного обмеження доступу до нього, що стало підставою, у тому числі, для уникнення перевірки стану готовності вищевказаної захисної споруди та, за наявності підстав, вжиття заходів реагування з боку Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (Акт перевірки № 72 від 07- 16.08.2023, де зазначено, що перевірки підлягали усі об'єкти державного майна, що перебувають на балансі ПАТ “Укртелеком», яких налічено 8 штук. При цьому, спірна захисна споруда перевірена не була.
Відповідно до ч. 12 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню). До захисних споруд цивільного захисту належать сховища та протирадіаційні укриття (ч. 1 ст. 32 зазначеного кодексу).
Відповідно до абз. 41 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про приватизацію державного і комунального манна» не підлягають приватизації захисні споруди цивільного захисту. Норма аналогічного змісту була закріплена у п. “в» ч. 2 ст. 5 Закону України “Про приватизацію державного майна» (в редакції Закону України від 03.02.2004 № V13-ІУ, який діяв на час виникнення спірних правовідносин щодо переходу сховища у приватну власність ВАТ “Укртелеком»).
Відповідно до п. 1.4. глави 1 Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України 19.05.1999 № 908/68, до способів управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, належить, зокрема, використання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) для господарських, культурних та побутових потреб у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 № 253 “Про затвердження Порядку використання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) для господарських, культурних та побутових потреб».
Згідно з абз. 3 п. 25 Порядку використання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) для господарських, культурних та побутових потреб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 № 253 (в редакції Постанови від 25.03.2009, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), у разі приватизації (корпоратизації) державних підприємств захисні споруди виключаються з переліку майна підприємства, що підлягає приватизації (корпоратизації), і передаються в установленому порядку його правонаступникові на відповідальне зберігання. З правонаступником державного підприємства, що приватизується (корпоратизується), державним органом приватизації (засновником) укладається договір про безоплатне зберігання захисних споруд. Форма договору про безоплатне зберігання захисних споруд затверджується МНС за погодженням з Фондом державного майна.
Таким чином, єдиним можливим управлінським рішенням під час приватизації ВАТ “Укртелеком», є виключення ЗСЦЗ за адресою: м. Харків, вул. Амосова, 13-В з переліку майна ВАТ, що підлягає приватизації, та передача вказаного державного нерухомого майна на відповідальне зберігання відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 178 ЦК України об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.
Відповідно до ч. 2 ст. 178 ЦК України види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту) або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), а також види об'єктів цивільних прав, що можуть належати лише певним учасникам обороту, встановлюються законом.
Спірне нерухоме майно - ЗСЦЗ № 77600, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Амосова, 13-В, є обмежено обороноздатним майном, можливість вибуття якого з державної власності законодавством не передбачена.
Отже, особливо в умовах введеного в Україні воєнного стану, правовідносини, пов'язані з вибуттям об'єктів цивільного захисту із державної власності, становлять “суспільний», “публічний» інтерес, а незаконність їх вибуття з державної власності такому суспільному інтересу не відповідає.
Верховний Суд у постанові від 08.11.2023 у справі № 918/1141/22 зазначив, що сам факт того, що протирадіаційні укриття можуть перебувати, у тому числі, у приватній власності, не може легітимізувати протиправність процесу їх відчуження з власності держави.
Щодо вимоги прокурора про визнання права власності держави Україна в особі Фонду державного майна України на ЗСЦЗ, суд зазначає наступне.
За змістом ч. 1, 2 ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Ст. 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Суб'єктивні цивільні права та інтереси особи захищаються в порядку, передбаченому законом, за допомогою застосування, зокрема, способів захисту.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12.11.2024 у справі № 911/3292/23, від 03.09.2024 у справі № 907/358/20, від 27.08.2024 у справі № 924/128/21, від 11.06.2024 у справі № 914/3293/20, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалися Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені.
Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та постановах Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23, від 20.06.2023 у справі № 904/2470/22.
Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та постановах Верховного Суду від 12.11.2024 у справі № 911/3292/23, від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 18.10.2022 у справі № 912/4031/20, від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21.
Вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку в задоволенні позову слід відмовити.
Подібні висновки, викладені в Постановах Верховного Суду від 12.11.2024 у справі № 911/3292/23, від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23, від 20.06.2023 у справі № 904/2470/22, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22.
Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Ч. 2 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 392 ЦК України, позов про визнання права власності, це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не з'єднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод не пов'язаних з позбавленням володіння.
В процесі розгляду даного спору, судом встановлено, що відповідач не є власником спірної захисної споруди цивільного захисту № 77600, загальною площею 106,9 кв.м., розташованої у підвальних приміщеннях № 1-11 нежитлової будівлі літ. “А-6» за адресою: м. Харків, вул. Амосова,13 -В, не заперечує та не оспорює того факту, що дана ЗСЦЗ була і є власністю держави.
З урахуванням викладеного позовна вимога про визнання права державної власності за Фондом державного майна України на захисну споруду цивільного захисту № 77600, загальною площею 106,9 кв.м., розташовану у підвальних приміщеннях № 1-11 нежитлової будівлі літ. “А-6» за адресою: м. Харків, вул. Амосова,13 -В є неналежним та неефективним способом захисту прав, що свідчить про відсутність правових підстав для її задоволення.
Таким чином у задоволенні вимоги прокурора про визнання права власності держави Україна в особі Фонду державного майна України (код ЄДРПОУ 00032945) на захисну споруду цивільного захисту № 77600, загальною площею 106,9 кв.м, розташовану у підвальних приміщеннях № 1-:-11 нежитлової будівлі літ. «А-6» за адресою: м. Харків, вул. Амосова, 13-В, слід відмовити.
Щодо вимог прокурора про усунення перешкод власнику - державі в особі Фонду державного майна України - у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту № 77600, суд виходить з наступного.
Згідно зі ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).
Згідно зі ст. 303, 391 ЦК України, власник має право захищати належне йому майно, у тому числі через суд вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ч. 12 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України, цивільні укриття є об'єктами фонду захисних споруд цивільного захисту, які належать до державної та комунальної власності і не підлягають приватизації, відчуженню або вибуттю з власності держави. Укриття призначені для забезпечення захисту населення в умовах надзвичайних ситуацій, воєнних дій, терористичних актів, і їх функціональне призначення є пріоритетним і не допускає обмеження доступу чи користування
Ст. 32 Кодексу цивільного захисту України встановлює, що контроль за станом захисних споруд здійснюють центральні та місцеві органи влади, а введення надзвичайного чи воєнного стану вимагає звільнення таких споруд від майна третіх осіб для безперешкодного їх використання.
Закон України "Про правовий режим об'єктів державної власності" та судова практика (Постанова № 927/1128/23 від 29.01.2025, № 922/660/24 від 16.01.2025) встановлюють, що будь-яке незаконне втручання у користування об'єктами цивільного захисту (у тому числі укриттями) є порушенням права власника - держави або відповідних органів влади, за умисне пошкодження або перешкоджання у користуванні об'єктами фонду захисних споруд, що забезпечує безпеку населення під час воєнних дій, надзвичайних ситуацій або аварій передбачена кримінальна відповідальність.
У разі виявлення перешкод у користуванні укриттям власник, зокрема, держава або уповноважений орган управління, має право звернутися до суду з позовом про:
усунення перешкод у користування майном державної власності, зняття будь-яких заборон або обмежень у користуванні, що встановлені незаконно.
Згідно з ДБН В.2.2-5:2023, норми щодо будівництва та експлуатації укритті передбачають обов'язкову постановку на облік, встановлення режимів доступу і контролю за станом споруд, що є підставою для юридичного та фактичного усунення перешкод.
Це забезпечує юридичну обґрунтованість і повний правовий захист інтересів власника - держави щодо захисту, повернення й усунення перешкод у користуванні укриттям.
Таким чином, вимога про усунення перешкод власнику - державі в особі Фонду державного майна України - у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту № 77600, є законною, обґрунтованою такою, що направлена на захист державних інтересів, безпеку населення у надзвичайних ситуаціях і воєнний час та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При цьому, надаючи оцінку доводам учасників судового процесу, судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). У даному випадку, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень чинного законодавства України, суд вважає, що при ухваленні даного рішення ним повно і всебічно з'ясовано обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, та надано оцінку всім аргументам та поданим учасниками справи доказам.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст.129 ГПК України та покладає судові витрати на сторін в розмірі, пропорційному задоволеним позовним вимогам.
Керуючись нормами ст. 2, 46, 53, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-238, 240, 241, 256 ГПК України, суд
У задоволенні позову відмовити частково.
Усунути перешкоди власнику - державі в особі Фонду державного майна України - у користуванні та розпорядженні захисною спорудою цивільного захисту № 77600, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Амосова, 13-В.
Стягнути з Акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка,18; код ЄДРПОУ 21560766) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, 4; код ЄДРПОУ 02910108) 27 543, 64 грн судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Прокурор - Немишлянська окружна прокуратура міста Харкова (бул. Б. Хмельницького, 36-А, м. Харків);
Позивач - Фонд державного майна України (вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 00032945);
Відповідач - Акціонерне товариство «Укртелеком» (бульвар Т.Шевченка, 18, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 21560766).
Повне рішення складено 17.11.2025
Суддя Р.М. Аюпова
справа № 922/4167/24