Справа № 147/1316/25
Провадження № 1-кп/147/272/25
17 листопада 2025 року с-ще Тростянець
Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
із секретарем ОСОБА_2 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого, адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025240040002337 від 30.05.2025, про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України,
На розгляді у Тростянецькому районному суді Вінницької області перебуває дане кримінальне провадження.
Ухвалою судді від 12.08.2025 призначено судовий розгляд.
17.11.2025 прокурором було подано клопотання про продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 строком на 60 днів без визначення застави. Клопотання вмотивоване тим, ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 04.06.2025 відносно ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, строк якого продовжено до 26.09.2025. Причетність ОСОБА_4 до вчинення вказаного правопорушення підтверджується зібраними доказами, а також показаннями свідків. Разом з тим, ризики, які слугували підставою для застосування запобіжного заходу на даний час продовжують існувати. ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, а тому останній усвідомивши невідворотність покарання може зникнути та переховуватися від суду. Крім того, він може незаконно впливати на свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, зокрема продовжити ухилятися від проходження військової служби. Прокурор зазначає, що продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_4 спрямоване на забезпечення посилення контролю за місцем перебування останнього, виконання ним процесуальних обов'язків, попередження та своєчасне припинення вчинення ним незаконного впливу на свідків, вчинення інших кримінальних правопорушень.
Відповідно до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Прокурор підтримав клопотання про продовження дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого строком на 60 днів, без визначення розміру застави, посилаючись на наявність ризиків у вказаному кримінальному провадженні, передбачених ст. 177 КПК України.
Обвинувачений та його захисник не заперечили проти задоволення клопотання прокурора.
Заслухавши думки учасників кримінального провадження, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Свершов проти України» тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.
Згідно з вимогами ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків. Застосування таких заходів завжди пов'язана із необхідністю запобігання ризикам, передбачених ст.177 КПК України.
Підставами застосування запобіжних заходів є обґрунтованість підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризику (ризиків), перелік яких встановлено пунктами 1-5 ч. 1 ст.177 КПК України.
Відповідно до положень ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, законне, тобто передбачене внутрішнім законодавством, тримання особи під вартою з метою до провадження її до компетентного судового органу, за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення, чи її втечі після його вчинення, не є порушенням права особи на свободу та особисту недоторканість. Крім цього, відповідно до зазначеної норми Конвенції, звільнення особи повинно обумовлюватися гарантіями явки в судове засідання.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистою свободи.
Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Під час розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу судом встановлено, що стороною обвинувачення доведено, що ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.407 КК України.
Перевіряючи обґрунтованість підозри, суд виходить з практики Європейського суду з прав людини та вважає, що дані, які вказують на обґрунтовану підозру та навіть в сторонньої людини не можуть викликати розумних сумнівів щодо можливого вчинення ОСОБА_4 інкримінованого йому злочину, містяться в матеріалах, здобутих під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №62025240040002337, на які посилається сторона обвинувачення.
Також, 12 вересня 2022 року набрав чинності прийнятий Верховною Радою України Закон України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо обрання запобіжного заходу до військовослужбовців, які вчинили військові злочини під час дії воєнного стану» від 16 серпня 2022 року №2531-ІХ, спрямований на унеможливлення застосування будь-яких інших запобіжних заходів, окрім як тримання під вартою, до військовослужбовців, які вчинили окремі військові злочини під час дії воєнного стану.
Варто звернути увагу, що військовий злочин, вчинений військовослужбовцем під час дії правового режиму воєнного стану свідчить про максимальний ступінь суспільної небезпеки як самого діяння, так і особи, що його вчинила, а отже до такого військовослужбовця повинно бути застосовано тримання під вартою, без визначення розміру застави.
Відповідно до частини сьомої статті 176 КПК України, під час дії воєнного стану застосування виключно запобіжного заходу, визначеного пунктом 5 частини першої цієї статті (тобто тримання під вартою), можливе до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються тільки у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 КК України.
Так, запобіжний захід щодо ОСОБА_4 застосовано слідчим суддею Вінницького міського суду Вінницької області від 04.06.2025, тобто у спосіб, встановлений кримінальним процесуальним законодавством України.
Ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 23.09.2025 строк тримання під варто обвинуваченому продовжено на 60 (шістдесят) днів, а саме до 21 листопада 2025 року включно.
Судом враховано те, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, який відноситься до категорії тяжких злочинів, оскільки санкція статті передбачає покарання на строк від п'яти до десяти років позбавлення волі, і ризики, передбачені ст.177 КПК України, об'єктивно існують.
Ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України.
Тобто, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
На переконання суду, з переходом на стадію судового провадження ризик незаконного впливу на них лише актуалізується, адже за наслідками ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, обвинувачений стає обізнаних про всіх осіб, які допитувалися у цьому кримінальному провадженні, а відтак останній може здійснювати вплив на них, з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які йому достовірно відомі.
Суд зазначає, що при застосуванні більш м'якого запобіжного заходу обвинувачений зможе іншим чином перешкодити кримінальному провадженню, зокрема, створити штучні докази чи підбурити як цивільних осіб, так і осіб з числа військовослужбовців військової частини, які не були свідками кримінального правопорушення, до надання завідомо неправдивих показань. Крім того, обвинувачений може продовжити вчиняти кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, оскільки його протиправна діяльність тривала до моменту затримання.
Також, усвідомлюючи відповідальність, яка загрожує ОСОБА_4 у випадку доведеності його вини, існує реальний ризик того, що перебуваючи на волі, обвинувачений може переховуватися від суду, з метою уникнення покарання.
В контексті практики ЄСПЛ ризик втечі обвинуваченого оцінюється не лише на основі суворості можливого вироку, а має досліджуватися з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі, або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Разом з тим, стороною захисту не наведено обставин, які б свідчили про відсутність наявних ризиків.
Таким чином, вказане свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів. Застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою забезпечить запобіганням ризиків передбачених ст.177 КПК України.
За таких обставин, виходячи з вимог ст. ст.177, 178, 183 КПК України та з огляду на тяжкість ймовірного покарання, конкретні обставини кримінального правопорушення, встановлений ризик, що оцінений в сукупності із даними про особу обвинуваченого, суд вважає, що належний контроль за поведінкою ОСОБА_4 та дієве запобігання встановленому в провадженні ризику неможливе шляхом застосування запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, а відтак клопотання сторони обвинувачення про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою є обгрунтованим та підлягає задоволенню.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого судом, на даному етапі провадження, не встановлено та сторонами кримінального провадження не наведено.
Обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід з урахуванням його тривалості у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення на даний час не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, визначеними КПК України, конкретними підставами і метою його застосування. Тому, на переконання суду, наявні підстави для продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , що обумовлено необхідністю завершення судового розгляду кримінального провадження та відсутністю на даний час підстав для зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід. Відтак, суд прийшов до висновку, що строк тримання під вартою відносно обвинуваченого слід продовжити на період судового розгляду справи, але не більше ніж на 60 днів.
Крім того, враховуючи те, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, з урахуванням вищенаведених ризиків, обставин справи, даних про особу, суд не вбачає підстав для визначення альтернативного запобіжного заходу застави.
Керуючись статтями 177, 183, 199, 327, 331 КПК України, суд
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави на строк 60 (шістдесят) днів, тобто до 15 січня 2026 року включно.
У судовому засіданні оголосити перерву до 13-00 год 27 листопада 2025 року.
Копію ухвали вручити учасникам кримінального провадження.
На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду не зупиняє її виконання.
Повний текст ухвали виготовлено та проголошено 18.11.2025 о 08-00 год.
Суддя ОСОБА_1