ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.11.2025Справа № 910/7192/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., за участю секретаря судового засідання Легкої А.С., розглянувши справу
за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"
до ОСОБА_1
про стягнення 2 999 261,56 грн.
Представники сторін: згідно протоколу судового засідання
Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 з вимогами про стягнення 2 999 261,56 грн. сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання за двома кредитними договорами №№ LLD-17 від 11.08.2008, 1108/4730/ІМРА від 11.08.2008.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2025 позовну заяву повернуто позивачу.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду міста Києва задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 у справі №910/7192/25 скасовано, матеріали справи №910/7192/25 направлено до Господарського суду міста Києва на стадію вирішення питання про відкриття провадження в порядку, визначеною Главою 2 Розділу ІІІ ГПК України.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 06.08.2025 відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу за правилами загального позовного провадження.
20.08.2025 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував, посилаючись на безпідставність заявлених вимог. Вказав на неправильне нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат, оскільки відбулося часткове погашення заборгованості.
25.08.2025 позивач подав відповідь на відзив, в якій проти викладених відповідачем у відзиві обставинах заперечував.
У судовому засіданні 04.09.2025 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
17.10.2025 позивач подав суду письмову промову.
У судовому засіданні 04.11.2025 суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 240 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
що Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська по справі № 2/202/398/13 ухвалено рішення від 12.04.2013, яким позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк", задоволено частково, стягнуту солідарно з ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" суму заборгованості за кредитним договором № LBB-17 від 11.08.2008 року у розмірі 8 813 694,89 грн, що еквівалентно 880 489 ЄВРО, яка складається з 510 740,00 ЄВРО заборгованість за кредитом; 241 696,54 ЄВРО заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 128 052,46 ЄВРО заборгованість з пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за кредитним договором, суму заборгованості по договору комісії № 1108/4730/ІМРА про відкриття акредитиву від 11.08.2008 року у розмірі 900 618,61 грн, що еквівалентно 89 971,89 ЄВРО, яка складається з 18 741,55 ЄВРО заборгованість за кредитом; 25 426,10 ЄВРО заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 45 804,24 ЄВРО заборгованість з пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за кредитним договором, суму штрафу по договору комісії №1108/4730/ІМРА про відкриття акредитиву від 11.08.2008 року за порушення строків платежів за кожним з грошових зобов'язань у розмірі 46 030,93 грн, сплачений судовий збір у розмірі 3219 грн.
Апеляційним судом Дніпропетровської області ухвалено рішення, яким апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.04.2013 року змінено, шляхом виключення з резолютивної частини рішення висновку про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" заборгованості за кредитним договором № LBB-17 від 11.08.2008 року та за договором комісії № 1108/4730/ІМРА від 11.08.2008 року, а також суми штрафу та судового збору. В іншій частині рішення залишено без змін.
Частиною 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Враховуючи викладене обставини, які встановлені у судових рішеннях у справі № 2/202/398/13, які набрали законної сили, мають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач своєчасно не виконав свої зобов'язання, а тому просить суд стягнути з відповідача 2 124 174,91 грн. інфляційних втрат та 875 086,65 грн. 3% річних за період з 23.02.2019 по 23.02.2022.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.
Здійснивши перевірку заявлених до стягнення позивачем 2 124 174,91 грн. інфляційних втрат та 875 086,65 грн. 3% річних, судом задовольняються вказані вимоги в межах поданого розрахунку, оскільки вказані розрахунки є вірними.
Заперечення відповідача з приводу неправильного нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку з частковим погашенням заборгованості безпідставні, оскільки доказів такої сплати суду не подано.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Враховуючи вкладене та керуючись ст.ст. 86, 123, 129, 233, 236-240, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, місто Київ, вулиця Грушевського, 1-Д, код 14360570) 2 124 174 (два мільйони сто двадцять чотири тисячі сто сімдесят чотири) грн. 91 коп. інфляційних втрат, 875 086 (вісімсот сімдесят п'ять тисяч вісімдесят шість) грн. 65 коп. 3% річних, 35 991 (тридцять п'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто одну) грн. 13 коп. судового збору.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції в строки та порядку передбаченому розділом ІV ГПК України.
Повне рішення складено 14.11.2025
Суддя О.М.Ярмак