22.10.2025 року м.Дніпро Справа № 904/4981/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Дарміна М.О. , Чередка А.Є.
секретар судового засідання Жолудєв А.В.
розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Фінанс"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2025 (суддя Крижний О.М.)
у справі № 904/4981/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Фінанс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Метал Плюс"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Машінвест"
про стягнення заборгованості
Товариство з обмеженою відповідальністю "Схід Фінанс" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, у якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Метал Плюс" 1 400 000,00 грн - основного боргу та 1 110 666,48 грн - прострочених процентів за користування кредитом за період з 15.09.2023 по 04.11.2024.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2024 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Метал Плюс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Фінанс" заборгованість за кредитом у розмірі 353 634,38 грн та судовий збір у розмірі 4 243,61 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Схід Фінанс" подано апеляційну скаргу, згідно якої апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2024 у справі № 904/4981/24 та ухвалити нове рішення, згідно з яким просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Метал Плюс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Фінанс" грошові кошти в розмірі 2 510 666,50 грн, у тому числі розмірі 1 400 000,00 грн - сума основного боргу (неповернутого Кредиту); 1 110 666,48 грн - сума прострочених нарахованих процентів річних за користування Кредитом в період з 15.09.2023 по 04.11.2024. Окрім того, просить судові витрати на професійну правничу допомогу, пов'язані з розглядом цієї апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції, в розмірі 50 000,00 грн, покласти на Відповідача.
В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято за нез'ясування всіх обставин, що мають значення для справи, в результаті неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
- лист № 0304/21-1 від 03.04.2024, яким кредитор проінформував боржника про односторонній правочин часткового прощення боргу за Договором, - не є таким правочином та не відповідає вимогам первинного документа згідно з Положенням № 88. Крім того, у Відповідача відсутній оригінал листа № 0304/21-1 від 03.04.2024, на який Відповідач посилається, як на підставу прощення боргу. Оскільки сторони Договору не уклали відповідний Додатковий договір щодо прощення боргу (його частини), то у як у Позивача, так і у Відповідача відсутні правові підстави для відображення «прощення боргу» у фінансовій та податковій звітності. Відповідачем не надано доказів щодо відображення у фінансовій та податковій звітності фінансової операції "прощення боргу". Відповідачем не надано доказів щодо сплати податку на прибуток в наслідок факту "прощення боргу". Таким чином, Відповідачем не надано належних та допустимих доказів факту прощення боргу;
- Суд першої інстанції залишив поза уваги на прямий зв'язок листів Позивача №0304/21-1 від 03.04.2024 та лист Відповідача № 10/04/24 від 10.04.2024, а саме, на те, що в листі Відповідача № 10/04/24 від 10.04.2024 прямо зазначено посилання на лист Позивача №0304/21-1 від 03.04.2024: "У відповідь на Ваш лист, щодо заборгованості, згідно листа № 0304/21-1 від 03.04.2024". Таким чином, суд першої інстанції фактично надав перевагу одних доказів над іншими, оскільки залишив поза уваги прямий зв'язок між зазначеними листами Позивача та Відповідача;
- між Позивачем та Відповідачем відсутні будь-які угоди (інші правочини) в іноземній валюті та будь-які угоди (інші правочини) щодо закупівлі та постачання металобрухту. Позивач є фінансовою компанією, не здійснює діяльності пов'язаної з металобрухтом, забезпечення за Договором не надавалось, тому посилання на збитки за будь-якими угодами Відповідача є безпідставними. Таким чином, суд першої інстанції не встановив зв'язок посилання Відповідача на прощення боргу за Договором з певною угодою в якій Позивач не є стороною. Відповідачем не надано доказів про існування будь-яких договорів забезпечення (застави, поруки тощо).
Крім того, до Господарського суду Дніпропетровської області від Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Фінанс" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, у якій просить вирішити питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та стягнути з відповідача на користь позивача 125000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Додатковим рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2025 у справі № 904/4981/24 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Метал Плюс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Фінанс" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 042,63 грн. (сім тисяч сорок дві грн 63 коп).
У стягненні решти заявлених витрат на правничу допомогу - відмовлено.
Не погодившись з вказаним додатковим рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Схід Фінанс" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2025 року по справі № 904/4981/24 та ухвалити нове рішення, згідно з яким: стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «БІЗНЕС МЕТАЛ ПЛЮС» на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СХІД ФІНАНС» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 125 000,00 гривень.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
- розмір винагороди за надання правової допомоги визначений в Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Судом в Додатковому рішенні зазначено: «Отже, суд вправі покласти лише ті судові витрати, які є обґрунтованими, неминучими, співмірними та розумними (розумно необхідними)». Проте суд не наводить, які саме витрати є не обґрунтованими, які витрати на професійну правничу допомогу є неминучими, не є співмірними та є не розумними (не розумно необхідними лише наводить норми права та певну судову практику. Нормами ГПК України не визначено критеріїв розумності та реальності розміру адвокатських витрат, натомість ч.4 ст.126 ГПК України встановлено співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката, зокрема, з ціною позову. Таким чином, враховуючи все вищенаведене, висновки суду першої інстанції є помилковими, оскільки вони не ґрунтуються на наявних в матеріалах справи доказах, та порушення норм процесуального права.
Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.03.2025 об'єднано апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Фінанс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2024 у справі № 904/4981/24 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Фінанс" на додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2025 у справі № 904/4981/24.
Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.
23.07.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи, в якій просить здійснювати розгляд справи без участі його уповноваженого представника. Також, просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
15.10.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про розгляд без участі сторони, в якому він підтримав доводи та вимоги своїх апеляційних скарг, наполягав на наявності підстав для їх задоволення та клопотав про розгляд справи за відсутності представника.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався.
За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судове засідання 22.10.2025 учасники справи, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, уповноважених представників не направили, про причини неявки суд не проінформували.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Таким чином, сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється на підставі поданої ТОВ "Схід Фінанс" апеляційної скарги, в межах їх доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.
Жодних доповнень до апеляційної скарги протягом визначеного ГПК України процесуального строку не подавалося.
При цьому колегія суддів зауважує, що представник скаржника брав участь в судовому засіданні 24.07.2025 та надав пояснення по апеляційній скарзі, підтримавши її доводи та вимоги.
Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з огляду на те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги заяви/клопотання сторін про розгляд справи без їх участі та необхідність дотримання розумних строків провадження, зважаючи на надання представником скаржника пояснень щодо апеляційної скарги в судовому засіданні 24.07.2025, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без представників учасників справи.
Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.
Розгляд справи здійснювався судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України без фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу.
Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційні скарги належить залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, 15.09.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Схід Фінанс" (фінансова установа, кредитодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Метал Плюс" (позичальник) укладено договір про надання фінансового кредиту № 25-23/К, відповідно до умов якого з урахуванням додаткової угоди №1 від 15.12.2023 фінансова установа згідно положень цього договору надає позичальнику фінансовий кредит на наступних умовах:
- сума кредиту: 5 000 000,00 (п'ять мільйонів) гривень;
- строк кредиту: 126 (сто двадцять шість) днів, а саме з 15 вересня 2023 року по 19 січня 2024 року;
- цільове призначення кредиту: поповнення обігових коштів позичальника;
- плата за користування кредитом у вигляді процентів (далі - процентна ставка) є фіксованою. Річна відсоткова ставка за кредитом складає 29,5 %.
Згідно з п. 3.1 договору кредит надається фінансовою установою позичальнику без забезпечення.
Строк дії цього договору складає 126 днів, починає свій перебіг у момент визначений у п. 47.1 цього договору та закінчується 19.01.2024 (п. 7.2 договору з урахуванням додаткової угоди №1).
На підтвердження виконання своїх зобов'язань в частині видачі кредиту позивачем надано платіжну інструкцію № 544 від 15.09.2023 на суму 5000000,00 грн.
Згідно з п.2.3 договору, нарахування процентів по договору здійснюється на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами, виходячи з процентної ставки у розмірі 29,5 % (визначеному в п.1.1.5 договору). При розрахунку процентів використовується метод "факт/факт". Проценти нараховуються кредитодавцем щоквартально, не пізніше останнього банківського дня кварталу, за період з дати надання кредиту по останній календарний день кварталу, в якому наданий кредит, та надалі з першого дня по останній календарний день кварталу.
Пунктом 2.11 договору встановлено черговість погашення заборгованості, у випадку, якщо сплачені позичальником кошти недостатні для погашення виниклої до цього моменту загальної суми заборгованості:
1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом;
2) у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом;
3) у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до цього договору.
Згідно з п.2.2 договору (зі змінами), позичальник зобов'язується повністю повернути кошти, отримані за кредитом, та сплатити проценти відповідно до цього договору до 19 січня 2024 року. Погашення провадиться шляхом зарахування відповідної суми на поточний рахунок кредитодавця, визначений розділом 11 договору. Сума коштів вважається поверненою в день зарахування коштів на поточний рахунок кредитодавця.
Позивач зазначає, що відповідачем здійснено часткове повернення коштів на загальну суму 3600000,00 грн, а саме: 1500000,00 грн - 21.03.2024; 1500000,00 грн - 29.04.2024; 200000,00 грн - 24.06.2024; 200000,00 грн - 25.06.2024; 200000,00 грн - 02.07.2024, що підтверджується платіжними інструкціями.
Таким чином позивач стверджує, що станом на 04.11.2024 прострочена заборгованість відповідача за основною сумою боргу (неповернутого тіла кредиту) за договором становить 1400000,00 грн, а також нараховані проценти за користування кредитом у розмірі 1110666,48 грн.
На підтвердження позовних вимог позивач надав наступні докази:
- договір про надання фінансового кредиту №25-23/К від 15.09.2023;
- додаткову угоду №1 від 15.12.2023 до договору;
- платіжні інструкції про надання кредиту та про часткове повернення кредиту;
- розрахунки основного боргу та нарахованих процентів за користування кредитом;
- претензію №01-1109/24 від 11.09.2024 на суму 2438447,90 грн з доказами направлення;
- лист ТОВ "Бізнес Метал Плюс" №10/04/24 від 10.04.2024.
Натомість, відповідач проти позову заперечує, зазначає, що з урахуванням домовленостей між позивачем та відповідачем, які викладені в листі позивача від 03.04.2024 № 0304/24-1 щодо зменшення станом на 31.03.2024 суми боргу на 24818,86 євро, у зв'язку із чим сума боргу за кредитним договором №25-23/К від 15.0.2023 станом на 01.04.2024 складала 2453634,38 грн. Відповідач зазначає, що після 01.04.2024 сплатив за кредитним договором 2100000,00 грн, і залишок боргу за кредитним договором становить всього 353 634,38 грн. Також зауважує щодо домовленостей про прощення процентів за кредитним договором №25-23/К від 15.09.2023, а також відсутністю норми законів, яка дає право стягувати проценти після закінчення строку кредитного договору.
На підтвердження своїх заперечень відповідач надав наступні докази: лист ТОВ "Схід Фінанс" №0304/24-1 від 03.04.2024.
Однак, позивач не погоджується із запереченнями відповідача, вказує, що відповідно до листа відповідача вбачається, що сторони домовились, що для настання факту прощення боргу, відповідач зобов'язаний у встановлені графіком строки здійснити повернення всієї суми кредиту за договором. Позивач зазначає, що відповідач порушив домовленості (не виконав свої зобов'язання) для настання передумов прощення боргу, тому вважає, що сторони не уклали відповідного додаткового договору про прощення боргу.
Вказане і стало причиною виникнення спору та звернення до господарського суду з цим позовом.
За результатом оцінки встановлених обставин та доказів, наявних в матеріалах справи, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність боргу відповідача перед позивачем за спірним кредитним договором у розмірі 353634,38 грн (2453634,38 грн (борг погоджений сторонами у листі №0304/24-1 від 03.04.2024) - 1500000,00 грн (сплачені 26.04.2024) - 200000,00 грн (сплачені 24.06.2024) - 200000,00 грн (сплачені 25.06.2024) - 200000,00 грн (сплачені 02.07.2024)). Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню борг за кредитним договором №25-23/К від 15.09.2023 у розмірі 353634,38 грн. Решта заявлених позовних вимог задоволенню не підлягає.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційних скарг, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Товариство з обмеженою відповідальністю "Схід Фінанс" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, у якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Метал Плюс" 1 400 000,00 грн - основного боргу та 1 110 666,48 грн - прострочених процентів за користування кредитом за період з 15.09.2023 по 04.11.2024.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання фінансового кредиту №25-23/К від 15.09.2023 в частині своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів.
Відповідач проти позову заперечує, просить в його задоволенні відмовити. Відповідач стверджує, що з урахуванням домовленостей між позивачем та відповідачем, які викладені в листі позивача від 03.04.2024 № 0304/24-1 щодо зменшення станом на 31.03.2024 суми боргу на 24 818,86 євро, у зв'язку із чим сума боргу за кредитним договором №25-23/К від 15.0.2023 станом на 01.04.2024 складала 2 453 634,38 грн. Відповідач зазначає, що після 01.04.2024 сплатив за кредитним договором 2 100 000,00 грн, і залишок боргу за кредитним договором становить всього 353 634,38 грн. Також зауважує щодо домовленостей про прощення процентів за кредитним договором №25-23/К від 15.0.2023, а також відсутністю норми закону, яка дає право стягувати проценти після закінчення строку кредитного договору. Витрати на професійну правничу допомогу відповідач вважає не обґрунтованими та не підтвердженими жодними документами.
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням кредитного договору, строк дії договору, строк та порядок надання кредиту/повернення кредитних коштів (ліміт кредиту та графік повернення), обставини листування між сторонами щодо прощення відсотків та розподілу збитків, наявність/відсутність заборгованості за кредитним договором. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина 1 статті 509 Цивільного кодексу України).
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 Цивільного кодексу України).
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України).
Приписами ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Частиною 2 ст. 1056 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Водночас сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6, 627, 629 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до положень статей 251-253 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Як свідчить наявна в матеріалах справи платіжна інструкція №544 від 15.09.2023, позивач виконав взяті на себе зобов'язання та надав відповідачеві кредит відповідно до умов кредитного договору.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Нормами ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України визначено, що господарське зобов'язання припиняється, окрім іншого виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до умов договору з урахуванням додаткової угоди строк кредиту: 126 (сто двадцять шість) днів, а саме з 15 вересня 2023 року по 19 січня 2024 року.
Позивач зазначає, що відповідач частково повернув кошти у загальній сумі 3600000,00 грн, а тому станом на 04.11.2024 прострочена заборгованість відповідача за основною сумою боргу становить 1 400 000,00 грн, а також нараховані проценти за користування кредитом у розмірі 1 110 666,48 грн.
Згідно зі ст.ст. 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідач, посилаючись на лист позивача від 03.04.2024 № 0304/24-1 вказує про зменшення станом на 31.03.2024 суми боргу на 24 818,86 євро, у зв'язку із чим сума боргу за кредитним договором №25-23/К від 15.0.2023 станом на 01.04.2024 складала 2 453 634,38 грн. Відповідач зазначає, що після 01.04.2024 сплатив за кредитним договором 2 100 000,00 грн, і залишок боргу за кредитним договором становить всього 353 634,38 грн. Також зауважує щодо домовленостей про прощення процентів за кредитним договором №25-23/К від 15.09.2023, а також відсутністю норми закону, яка дає право стягувати проценти після закінчення строку кредитного договору.
В матеріалах справи наявний лист Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Фінанс" №0304/24-1 від 03.04.2024 адресований Товариству з обмеженою відповідальністю "Бізнес Метал Плюс", у якому зазначено, що згідно з домовленостями між Товариством з обмеженою відповідальністю "Схід Фінанс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Метал Плюс":
- нарахована сума відсотків за договором №25-23/К про надання фінансового кредиту від 15.09.2023 станом на 31.03.2024 позичальником (ТОВ "Схід Фінанс") - прощається,
- сторони беруть участь у розподілі збитків за угодою з металобрухтом порівну, у пропорції 50/50, у розмірі 24 818,86 євро (49 637,72 євро /2).
Таким чином, підсумкова сума боргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Метал Плюс" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Схід Фінанс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Машінвест" станом на 01.04.2024 складає 7453634,38 грн (8 500 000,00 грн за вирахуванням 1 046 365,62 грн (еквівалент 24 818,86 євро за офіційним курсом НБУ станом на 01.04.2024 (42,1601 грн/євро)), у т.ч.:
- 2 453 634,38 грн перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Схід Фінанс";
- 5 000 000,00 грн перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Машінвест".
Позивач, у свою чергу вказує, що для настання факту прощення боргу відповідач зобов'язаний у встановлені графіком, викладеним відповідачем у листі №10/04/24 від 10.04.2024, строки здійснити повернення всієї суми кредиту за договором. Позивач зазначає, що відповідач порушив домовленості (не виконав свої зобов'язання) для настання передумов прощення боргу, тому вважає, що сторони не уклали відповідного додаткового договору про прощення боргу.
Згідно з п. 8.1 договору всі зміни та доповнення до цього договору мають бути вчинені у формі додаткового договору та підписані сторонами, з обов'язковим посиланням на цей договір.
Відповідно до ст. 605 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Як слушно зауважив суд першої інстанції, для прощення боргу не потрібно вносити зміни в основний договір. Прощення боргу є не змінами до договору, а є самостійним одностороннім правочином. Також прощення боргу не передбачає волевиявлення іншої сторони.
Звільнення від боргу виражається у формі звільнення кредитором боржника від майнового обов'язку. Кредитор, що здійснив прощення боргу, не може відкликати таке звільнення від боргів, за винятком випадків, коли таке право прямо передбачене.
Матеріалами справи підтверджується, що Кредитор проінформував боржника про односторонній правочин часткового прощення боргу за кредитним договором №25-23/К від 15.09.2023 у формі листа №0304/21-1 від 03.04.2024 про прощення частини основного боргу (зменшення зобов'язання за результатами погодженого сторонами розподілу збитків) та процентів. При цьому вказаний лист підписаний директором позивача та містить посилання на кредитний договір.
При цьому щодо посилань позивача на лист відповідача №10/04/24 від 10.04.2024 щодо графіку погашення заборгованості як передумову для зміни умов погашення боргу за кредитним договором, господарським судом зазначено, що, по-перше, лист відповідача датований пізніше, ніж лист позивача щодо прощення процентів та зменшення суми основного боргу. По-друге, лист позивача №0304/21-1 від 03.04.2024 щодо прощення процентів та зменшення суми боргу не містить жодних умов для настання наслідків, зазначених у цьому листі. По-третє, у листі №10/04/24 від 10.04.2024 відповідач у відповідь на лист позивача №0304/21-1 від 03.04.2024 зазначає графік планування погашення даної заборгованості.
Таким чином, твердження позивача що наслідки, викладені у листі №0304/21-1 від 03.04.2024 щодо прощення процентів та частини основного боргу за кредитом настануть лише за умови виконання відповідачем графіку погашення боргу, викладеного останнім у листі №10/04/24 від 10.04.2024, є необґрунтованими.
Отже, станом на 03.04.2024 заборгованість відповідача перед позивачем становила 2453634,38 грн.
Враховуючи надані сторонами докази, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність боргу відповідача перед позивачем за спірним кредитним договором у розмірі 353634,38 грн (2453634,38 грн (борг погоджений сторонами у листі №0304/24-1 від 03.04.2024) - 1500000,00 грн (сплачені 26.04.2024) - 200000,00 грн (сплачені 24.06.2024) - 200000,00 грн (сплачені 25.06.2024) - 200000,00 грн (сплачені 02.07.2024)).
Строк погашення боргу за кредитним договором, є таким що настав.
Доказів погашення боргу у розмірі 353 634,38 грн відповідач не надав.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню борг за кредитним договором №25-23/К від 15.09.2023 у розмірі 353634,38 грн, натомість решта заявлених позовних вимог задоволенню не підлягає, з чим погоджується апеляційний суд.
Щодо посилань скаржника на те, що лист № 0304/21-1 від 03.04.2024, яким кредитор проінформував боржника про односторонній правочин часткового прощення боргу за Договором, - не є таким правочином та не відповідає вимогам первинного документа згідно з Положенням № 88, то колегія суддів звертає увагу на те, що прощення боргу є не змінами до договору, а є самостійним одностороннім правочином, форма якого не встановлена. При цьому апелянт не зазначає в чому саме полягає невідповідність даного правочину вимогам, що ставляться до первинного документа.
Щодо відсутності у Відповідача оригіналу листа № 0304/21-1 від 03.04.2024, на який Відповідач посилається, як на підставу прощення боргу, то така зумовлена тим, що автором даного листа є позивач та відповідно особливостями ведення документообігу самим позивачем, який міг направити даний лист відповідачу у копії.
Щодо аргументів про те, що Відповідачем не надано доказів щодо відображення у фінансовій та податковій звітності фінансової операції "прощення боргу" та доказів сплати податку на прибуток в наслідок факту "прощення боргу", то такі є безпідставними, позаяк Відповідачем представлено суду належний та допустимий доказ факту прощення боргу - лист № 0304/21-1 від 03.04.2024.
Позивач не заперечує як існування такого листа, так і його підписання директором.
При цьому жодних обґрунтованих пояснень з приводу його змісту в частині, що стосується прощення боргу, позивач не навів, натомість у відповіді на відзив підтвердив досягнення відповідної домовленості без будь-яких умов.
Колегія суддів звертає увагу, що сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує.
У постанові Верховного Суду від 27.05.2020 року у справі № 2-879/13 зауважено на тому, що сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс (див. також пункт 43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).
У даному випадку саме позивачем не надано жодного доказу на спростування обставин прощення боргу.
Щодо доводів про прямий зв'язок листів Позивача №0304/21-1 від 03.04.2024 та лист Відповідача № 10/04/24 від 10.04.2024 та надання переваги одних доказів над іншими, слід зазначити, що відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як вже було зазначено, лист відповідача датований пізніше, ніж лист позивача щодо прощення процентів та зменшення суми основного боргу; лист №10/04/24 від 10.04.2024 у відповідь на лист №0304/21-1 від 03.04.2024 є лише повідомленням про планування графіку погашення даної заборгованості; натомість лист позивача №0304/21-1 від 03.04.2024 щодо прощення процентів та зменшення суми боргу не містить жодних умов для настання наслідків, зазначених у цьому листі.
Наведене у сукупності дає обґрунтовані підстави вважати, що кредитором було звільнено боржника від боргу по сумі нарахованих станом на 31.03.20224 відсотків за Договором № 25-23/К про надання фінансового кредиту від 15.09.2023 шляхом його прощення.
Щодо аргументів про відсутність між Позивачем та Відповідачем будь-яких угод (інших правочинів) в іноземній валюті та будь-яких угод (інших правочинів) щодо закупівлі та постачання металобрухт, а також те, що Позивач є фінансовою компанією, не здійснює діяльності пов'язаної з металобрухтом, забезпечення за Договором не надавалось, тому посилання на збитки за будь-якими угодами Відповідача є безпідставними, то такі не впливають на правильність вирішення спору. При цьому судом враховано, що інформація, відображена у листі №10/04/24 від 10.04.2024, відповідає дійсним обставинам правовідносин, що склалися між ТОВ "Бізнес Метал Плюс" та ТОВ "Машінвест" (третьою особою у даній справі, відомості про яку фігурують у згадуваному листі). Зокрема, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2025 у справі № 904/4753/24 засвідчено укладення відповідача з ТОВ "Машінвест" договору поставки товару, за яким утворилась заборгованість у вигляді попередньої оплати саме в сумі 5 000 000,00 грн, як про це зазначено у листі №0304/21-1 від 03.04.2024. Означене в дійсності відкидає будь-які сумніви в достовірності викладених у листі даних.
Поміж іншого, судом прийнято до уваги, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 викладено правовий висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
За таких обставин, право позивача нараховувати передбачені договором проценти припинилось 19.01.2024 (кінцевий строк повернення кредиту та сплати процентів). Нараховані станом на цю дату проценти, позивач простив.
Відповідно вимога про стягнення процентів задоволенню не підлягає.
Наведеним спростовуються відповідні аргументи апеляційної скарги.
Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, наявними в матеріалах справи, з огляду на положення ст.ст.74-80, 86 ГПК України та норми законодавства, які застосовуються у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову у вказаній частині вимог.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, та нормами права, які їх регулюють, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.
З огляду на все вищевикладене, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку не знайшли, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2024.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника.
Переглядаючи додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2025, апеляційний суд зазначає наступне.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Фінанс" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, у якій просить вирішити питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та стягнути з відповідача на користь позивача 125 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Від відповідача надійшли заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, вважає, що витрати на правову допомогу адвоката позивача повинні бути зменшені до 4 581,40 грн із розрахунку вартості 1 години адвоката в розмірі 178,82 грн. До такого розрахунку представник відповідача дійшов проаналізувавши заробітну плату адвоката позивача за 2023 рік вказану у декларації про доходи. Також відповідач зазначає, що позовна заява складається із 7 аркушів, де 1 аркуш це реквізити сторін, 5 аркуш це відомості про наявність електронного кабінету, прохальна частина позову та розпочинається перелік додатків до позову, 6 аркуш перелік додатків до позову, 7 аркуш містить одну строку щодо дати позову та ПІБ особи, яка підписала позов. Тобто, ну думку відповідача, фактичний зміст позову викладено на 3 аркушах. Також відповідач звертає увагу, що до позовної заяви долучено розрахунок суми основного боргу (неповернутого тіла кредиту) за договором про надання фінансового кредиту № 25-23/К від 15.09.2023, який здійснено без урахування домовленостей щодо суми боргу відповідача станом на 01.04.2024. Крім того, зауважує, що до позовної заяви долучено розрахунок прострочених нарахованих процентів за користування кредитом та загальної суми боргу за договором про надання фінансового кредиту №25-23/К від 15.09.2023, який здійснено без урахування домовленостей щодо прощення процентів з 15.09.2023 по 31.03.2024, щодо визначення іншої суми боргу відповідача на 01.04.2024. До того ж відповідач вказує, що нарахування процентів за користування кредитом після спливу строку кредитування є безпідставним, а тому розрахунок прострочених нарахованих процентів за період з 20.01.2024 по 04.11.2024 є безпідставним. Представник відповідача вважає, що представник позивача склав позовну заяву, відобразивши в ній короткі відомості про господарську операцію, нормативно-правові акти, які зазначає суд в кожному судовому рішенні в аналогічних категоріях справ, зробив розрахунок процентів за періоди, які прощені та за періоди на які не нараховуються проценти. Крім того відповідач звертає увагу, що відповідь заяву фактично викладено на двох аркушах. Таким чином, відповідач вважає витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 125 000,00 грн необґрунтовано завищеними, та такими, що не відповідають складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Згідно ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
За п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
За змістом ст. 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Варто зауважити, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18).
Враховуючи положення ст. 28 Правил адвокатської етики, адвокату необхідно дотримуватись принципу розумного обґрунтування розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.
Згідно ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як передбачено п. 1 ч. 3 цієї статті до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).
Згідно ч.ч. 3-5 ст. 126 зазначеного Кодексу для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналіз відповідних норм процесуального закону засвідчує, що реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в декілька основних етапів:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Апеляційний суд вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що ч. 4 ст. 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами.
Поряд із загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним у ч. 4 ст. 129 ГПК України, у ч. 5 цієї норми визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Такий правовий висновок є усталеним та викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч. 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
До того ж суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що05.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Схід Фінанс" (клієнт) та Адвокатським об'єднанням "Абсолютне право" (адвокатське об'єднання, виконавець) укладено договір про надання правової (правничої) допомоги, відповідно до п. 1.1 якого клієнт доручає, а адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати правову (правничу) допомогу щодо захисту порушеного права клієнта за договором про надання фінансового кредиту №25-23/К від 15.09.2023 та представництво його інтересів перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Метал Плюс", іншими особами (підприємствами, установами та організаціями, захисту прав, свобод та законних інтересів в судах).
Згідно з п.1.2 договору адвокатське об'єднання зобов'язується здійснювати без обмежень представництво (захист) інтересів клієнта та надавати інші види правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені цим договором, Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та іншим чинним законодавством, а клієнт зобов'язується оплатити виконавцю гонорар (винагороду) за надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору (на умовах окремих правочинів до цього договору).
Пунктом 4.1 договору передбачено, що вартість (ціна) правової допомоги за даним договором узгоджується сторонами шляхом підписання відповідної додаткової угоди (додатку) до цього договору.
Даний договір набирає чинності з моменту його підписання та діє по 31.12.2025 (п. 7.1 договору).
04.11.2024 сторонами укладено додаткову угоду про узгодження суми гонорару (винагороди) - вартості послуг (робіт), згідно з п. 3.1 якої за надання правової допомоги (надання консультації, підготовка презентації, підготовка, складання відповідних процесуальних та інших документів, здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту) протягом підготовки до розгляду, розгляду справи в суді першої інстанції, гонорар (винагорода) складає 125000,00 грн.
Клієнт зобов'язаний сплатити: 50% суми гонорару (винагороди) протягом 10 робочих днів після прийняття рішення у справі та підписання судом повного тексту рішення. Клієнт зобов'язаний сплатити: 50% суми гонорару (винагороди) протягом 10 робочих днів після набрання рішенням законної сили (п.п.3., 3.4 додаткової угоди).
Згідно з п. 4 додаткової угоди за результатами надання правової допомоги складається відповідний акт здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг), що підписується представниками кожної сторони та пойменований надалі за текстом - Акт.
Відповідно до звіту адвоката про надання правової допомоги у справі №904/4981/24 від 27.12.2024 адвокатом виконана наступна робота:
- 09.09.2024 - ознайомлення з договором про надання фінансового кредиту №25-23/К від 15.09.2023 та пов'язаними документами (3 год.);
- 10.09.2024 - консультація клієнта (0,50 год.);
- 11.09.2024 - підготовка та надсилання претензії від 11.09.2024 вих. №01-1109/24 відповідачу (2,50 год.);
- 11.11.2024 - підготовка (складання) позовної заяви та подача її до суду (3 год.);
- 09.12.2024 - підготовка (складання) відповіді на відзив (відповіді на заяву про заперечення проти позовних вимог) та подача її до суду (3 год.);
- 13.12.2024 - на виконання ухвали суду від 11.12.2024, надсилання третій стороні у справі копії позовної заяви з додатками; надсилання до суду доказів про виконання ухвали від 11.12.2024 (0,50 год.);
- 19.12.2024 - участь в судовому засіданні об 11:00 (10:45 - 11:19) (0,50 год.);
- 24.12.2024 - участь в судовому засіданні о 10:45 (10:30 - 12:56) (2,50 год.);
- 25.12.2024 - консультація з клієнтом, підготовка (складання) та надсилання додаткових пояснень від 25.12.2024 вих. №01-2512/24 щодо відображення "прощення боргу" у фінансовій і податковій звітності (2 год).
- 26.12.2024 - участь в судовому засіданні о 12:00 год (11:45-14:18) (2,50 год.).
Всього витрачено 20,00 год.
Адвокатським об'єднанням "Абсолютне право" виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Схід Фінанс" рахунок-фактуру №Р-01-3012/24 від 30.12.2024 на суму 125000,00 грн.
Згідно з платіжною інструкцією №692 від 30.12.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю "Схід Фінанс" сплачено на користь Адвокатського об'єднання "Абсолютне право" 125 000,00 грн.
Так, відповідач просив зменшити витрати на правову допомогу адвоката до 4 581,40 грн із розрахунку вартості 1 години адвоката в розмірі 178,82 грн та обсягу виконаної роботи.
Щодо пояснень позивача у судовому засіданні про стандартні ціни на ринку правничої допомоги у розмірі 10% від ціни, судом першої інстанції звернено увагу, що у кожному конкретному випадку необхідно враховувати всі обставини.
Сам лише розмір стягуваних сум не є єдиною визначальною обставиною для визначення розміру витрат на правничу допомогу. У даній справі ціна позову не є пропорційною складності справи.
Незважаючи на значну суму позову матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження б яких адвокат витратив значний час.
Судом враховано, що дана справа не є складною для професійного адвоката, справа не містить складних розрахунків, значного обсягу матеріалів, що підлягають дослідженню тощо. Ціна позову не є визначальним фактором для визначення розміру витрат на правничу допомогу, що підлягають стягненню. Беручи до уваги право суду не присуджувати (не розподіляти) стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, зважаючи на клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи баланс інтересів сторін у даному питанні, господарський суд вважав за можливе розподілити між сторонами витрати на правничу допомогу в максимальному розмірі - 50 000,00 грн.
З урахуванням часткового задоволення позову з відповідача на користь позивача присуджено до стягнення витрати на правову допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 7 042,63 грн.
Досліджуючи питання щодо визначення розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, апеляційний суд вважає за доцільне додатково звернутися до останньої практики Європейського суду з прав людини.
Зокрема, у рішенні від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.
Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об'єднання об'єктивного критерію (дійсність витрат) та суб'єктивного критерію, розподіляючи суб'єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.
Водночас, у рішенні від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" ЄСПЛ у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.
Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, позовна заява складається із 7 аркушів, де 1 аркуш це реквізити сторін, 5 аркуш - це відомості про наявність електронного кабінету, прохальна частина позову та розпочинається перелік додатків до позову, 6 аркуш перелік додатків до позову, 7 аркуш містить одну строку щодо дати позову та ПІБ особи, яка підписала позов. Відповідь на Заяву про заперечення проти позовних вимог складається із 8 аркушів, де 1 аркуш це реквізити сторін, з 4 - 8 аркуші - це перелік статей, які регламентують порядок стягнення витрат на правову допомогу, і судова практика з цього питання, 8 аркуш це містить одну строку щодо дати Відповіді та ПІБ особи, яка підписала Відповідь. Обсяг зазначених документів не потребував значного часу для їх виготовлення. А ознайомлення з документами входить у комплекс послуги з підготовки (складання) відповідних процесуальних документів (є невід'ємною та необхідною частиною), тому її виокремлення як самостійної послуги є недоцільним та штучно збільшує обсяг наданої правничої допомоги.
В даному випадку судом було враховано, що хоча обумовлення такого розміру судових витрат на правничу допомогу відповідає досягнутим домовленостям між позивачем та адвокатом у договорі про надання правової (правничої) допомоги та складеному на його виконання акті приймання-передачі виконаних робіт, відповідає їх потребам та інтересам, однак заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не узгоджується з критеріями справедливості та розумної необхідності таких витрат, відповідності складності справи, її значенню для сторін, зважаючи на конкретний зміст та обсяг наданих послуг, затрачений на них фактично час, за результатом чого господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 7 042,63 грн витрат на правничу допомогу, відмовивши у решті вимог.
При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону по справі (відповідача).
Апелянтом не наведено змістовних аргументів щодо неправильного вирішення судом питання розподілу судових витрат, в той час як інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача (п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України).
Таким чином, відповідно до положень п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу в сумі 117 957,37 грн правомірно не покладені судом першої інстанції на відповідача та підстав для здійснення їх перерозподілу судом апеляційної інстанції, виходячи з обставин справи, немає.
З огляду на усе вищевказане, колегія суддів відхиляє доводи скаржника, наведені ним у апеляційній скарзі, як необґрунтовані.
Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання про розподіл судових витрат, апеляційним судом не встановлено.
Відтак, відсутні підстави для зміни або скасування додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2025, яке ухвалено з дотриманням вимог ст. 236 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд
Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Фінанс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2025 у справі № 904/4981/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2024 та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2025 у справі № 904/4981/24 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Схід Фінанс".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 17.11.2025
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя М.О.Дармін
Суддя А.Є. Чередко