Номер провадження: 22-ц/813/2062/25
Справа № 521/19438/22
Головуючий у першій інстанції Маркарова С.В.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
28.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,
за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на заочне рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 01 липня 2024 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання права користування, -
У грудні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулись до суду з позовом до Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, в якому просили визнати право користування двома допоміжними приміщеннями (сараями) площею 21,63 кв.м. та 28,65 кв.м., розташованими по АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивачі послались на те, що проживають в квартирі АДРЕСА_2 за вищевказаною адресою. Для обслуговування квартири розпорядженням Малиновської РА ОМР № 1514/-1-04 від 19.12.2003 року позивачам виділені вищевказані спірні допоміжні приміщення. Позивачі стверджують, що розпорядження помилково не містить точних відомостей про кількість спірних приміщень.
Усунути такі розбіжності в досудовому порядку не представляється можливим. Ефективним, на думку позивачів, способом захисту порушеного права останніми обрано визнання судом права користування спірним майном за рішенням суду.
Заочним рішенням Хаджибейського районного суду м. Одеси від 01 липня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання права користування - відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулися з апеляційною скаргою, в якій просять заочне рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 01 липня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що поза увагою суду першої інстанції залишено, що в основу розпорядження Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради № 1514/-1-04 від 19.12.2003 року було покладено в тому числі акт обслідування житлових умов, згідно якого позивачі користувалися та користуються 2 сараями - площею 21,63 кв.м., та переобладнаним сараєм площею 28,65 кв. м. Скаржники просять звернути увагу, що в резолютивній частині розпорядження зазначено множинне число - «сараї», але при цьому зазначена площа лише одного сараю. З наданої технічної документації та додатків до розпорядження вбачається, що допоміжні приміщення використовуються родиною у кількості 2-х, а не одного сараю.
Як зазначають позивачі у доданому до позовної заяві технічному паспорті будь-які відмітки про самочинне будівництво, реконструкцію або переобладнання відсутні, що підтверджує як сам факт користування приміщеннями родиною вже тривалий час, так і факт користування такими приміщення у незмінному вигляді. Про те, що позивачі користувалися саме двома сараями, як на момент прийняття розпорядження, так і до сих пір, безумовно було відомо відповідачу, однак, з яких причин факт використання позивачами саме 2-х сараїв не визначено в розпорядженні останнім невідомо. Разом з тим, позивачі оплачували та продовжують оплачувати користування саме двома сараями. Відповідні докази додавались до позовної заяви.
Помилку в розпорядженні про яку зазначають позивачі, вони помітили нещодавно під час проведення роботи з упорядкування правовстановлюючих документів. З метою усунення невідповідностей у правовстановлюючих документах та з відповідним проханням позивачі звернулись до відповідача, однак таке звернення до Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради із зазначеного питання ніяких результатів не дало. Скаржники отримали лише відповідь з посиланням на сплив часу, без жодного аналізу фактичних обставин, здійснення такого аналізу та намагання допомоги у вирішенні зазначеної ситуації.
Відзив па апеляційну скаргу не надходив.
Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання, призначене на 28.10.2025 року на 15:30 год. учасники справи не з'явилися, про причини неявки суду не повідомили, належної ініціативи взяти участь у розгляді справи в режимі відеоконференції не виявили та заяв про відкладення судового засідання не подавали.
Позивачі в апеляційній скарзі просили розглянути справу за їх відсутності.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Оскільки явка учасників справи до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою, поважність причин неучасті у судовому засіданні 28.10.2025 року учасників справи, належним чином повідомлених про розгляд справи, судом апеляційної інстанції не встановлено, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності учасників (відповідачів), які відсутні у судовому засіданні при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі у судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі Верховного Суду у справі № 361/8331/18.
Крім того, слід звернути увагу, що справа перебуває на розгляді в судах з вересня 2024 року, а в апеляційному суді з червня 2025 року, тобто з перевищенням строків передбачених ст. ст. 210, 371 ЦПК України.
За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права користування, суд першої інстанції виходив з того, що жодної помилки, допущеної Малиновською районною адміністрацією ОМРв розпорядженні № 1514/-1-04 від 19.12.2003 року не вбачається та позивачі не позбавлені права користування допоміжним приміщенням площею 28,65 кв. м. за спірною адресою. Докази правомірності користування позивачами сараями площею 21,63 кв. м., які за актом обстеження житлових умов ЖКС від 24.02.2000 року є приміщеннями розміром 9 та 12,63 кв. м. та безпідставне невизнання такого права позивачів відповідачем прав позивачами суду в процесі розгляду справи не надані.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивачі зареєстровані в квартирі АДРЕСА_3 , що підтверджується відомостями Д1-225745-ф/л про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні/будинку, виданими Департаментом надання адміністративних послуг ОМР.
Вказана квартира АДРЕСА_2 була виділена у користування ОСОБА_2 із родиною складом сім'ї з 6 осіб за розпорядженням Малиновської районної адміністрації№228/01-06 від 12.06.2014 року. Займана житлова площа квартири, яка складається з 1 кімнати становить 18 кв. м. Жодних допоміжних приміщень квартира не містила.
Зі змісту спірного розпорядження Малиновської районної адміністрації № 1514/-1-04 від 19.12.2003 року вбачається, що п. 23 відповідно до заяви гр. ОСОБА_1 позивачам дозволено користуватись сараями - загальною площею 28,65 кв. м., розташованими за адресою АДРЕСА_1 , як підсобним приміщенням.
За актом обстеження житлових умов заявника від 14.02.2000 року, складеного керівником житлово-експлуатаційної організації вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 знаходяться 5 сараїв:
- площа 1, 2 та 3 колишніх сараїв переобладнаних в підсобне (допоміжне) приміщення складає 10,40 кв. м., 9,45 кв. м. та 8,80 кв. м. відповідно, що всього становить - 28,65 кв. м.;
- площа 4 та 5 сараїв складає 12,63 кв. м. та 9 кв. м. відповідно, що всього становить - 21,63 кв. м.
За технічним паспортом від 30.09.2020 року площа квартири збільшена до 50,9 кв. м., з якої житлова 21 кв. м., допоміжні приміщення 29,9 кв. м.
16.02.2022 року гр. ОСОБА_1 звернулася до Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради з проханням надати роз'яснення, якими сараями було дозволено користуватися як підсобними приміщеннями розпорядженням Малиновської районної адміністрації№228/01-06 від 12.06.2014 року та якої площі, чому в розпорядженні не зазначено площу іншого сараю, а саме 21,63 кв. м. та яким чином вирішити питання усунення зазначених розбіжностей.
З листа Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради № Д-399 від 16.03.2022 року вбачається, що заява гр. ОСОБА_1 з питання надання роз'яснення якими сараями дозволено користуватись як підсобним приміщенням, відповідно до п. 23 розпорядження Малиновської районної адміністрації від 19.12.2003 № 1514/01-04, розглянута. Повідомлено, що зазначений пункт розпорядження було прийнято згідно заяви та наданих документів ОСОБА_1 . Після отримання витягу з розпорядження районної адміністрації до теперішнього часу (минуло 18 років) від ОСОБА_1 до районної адміністрації зауважень або заперечень щодо прийнятого розпорядження не надходило.
Колегія суддів виходить з такого.
У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.
Відповідно до статті 396 ЦК особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22).
Звертаючись до суду із вимогами про визнання права користування двома допоміжними приміщеннями (сараями) площею 21,63 кв. м. та 28,65 кв. м., розташованими по АДРЕСА_1 за позивачами, останні посилались на те, що розпорядженням голови Малиновської районної адміністрації, витяг номер № 1514/01-04 від 19.12.2003 року, а саме п. 23 даного розпорядження помилково не містить точних відомостей про кількість спірних приміщень та площу другого сараю - 21,63 кв. м.
Згідно ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Так, зважаючи на предмет та підстави позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 предметом доказування у цій справі є наявність правових підстав для визнання права користування позивачами спірними сараями за адресою: АДРЕСА_1 .
За ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
За ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 77 ЦПК України).
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.
Як встановлено матеріалами справи зі змісту спірного розпорядження голови Малиновської районної адміністрації № 1514/-1-04 від 19.12.2003 року чітко вбачається, що п. 23 відповідно до заяви гр. ОСОБА_1 дозволено користуватись сараями - загальною площею 28,65 кв. м., розташованими за адресою: АДРЕСА_1 , як підсобним приміщенням у складі сім'ї з 6 осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Так зі схеми, що міститься в акті обстеження житлових умов заявника від 14.02.2000 року, який складено керівником житлово-експлуатаційної організації вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 знаходяться 5 сараїв:
- площа 1, 2 та 3 колишніх сараїв переобладнаних у підсобне (допоміжне) приміщення складає 10,40 кв. м., 9,45 кв. м. та 8,80 кв. м. відповідно, що всього становить - 28,65 кв. м.;
- площа 4 та 5 сараїв складає 12,63 кв. м. та 9 кв. м. відповідно, що всього становить - 21,63 кв.м.
Тобто, сараї 1, 2 та 3 були переобладнані у підсобне (допоміжне) приміщення загальною площею 28,65 кв. м., які на підставі розпорядження голови Малиновської районної адміністрації № 1514/-1-04 від 19.12.2003 року і були передані позивачам у користування.
При цьому, вказане розпорядження районної адміністрації не містить жодних посилань на виділення позивачам у користування спірних 4 та 5 сараїв загальною площею 21,63 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 .
Тому використання терміну «сараїв» у множині в розпорядженні голови Малиновської районної адміністрації № 1514/-1-04 від 19.12.2003 року повність узгоджується зі схемою в акті обстеження житлових умов заявника від 14.02.2000 року, а тому посилання скаржників на помилку допущену уповноваженою особою районною адміністрацією при складанні розпорядження спростовується наявними в матеріалах справи документами.
Колегія суддів акцентує увагу, що матеріали справи також не містять інших розпоряджень органів місцевого самоврядування про офіційне надання позивачам дозволу на користування сараями загальною площею 21,63 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 .
Доводи позивачів, що вони фактично користуються вказаними спірними приміщеннями протягом тривалого часу, що безумовно було відомо відповідачу, однак, з яких причин факт використання позивачами саме 2-х сараїв не визначено в розпорядженні останнім невідомо, колегією суддів не сприймаються, оскільки законність права користування позивачами спірними 4 та 5 сараями загальною площею 21,63 кв. м. належними та допустимим доказами, у відповідності до вимог статей 77-81 ЦПК України, суду не доведено, матеріали справи таких доказів також не містять.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовного того, що відповідач не вчиняв будь-яких дій направлених на позбавлення позивачів права користування допоміжним приміщенням загальною площею 28,65 кв. м. за спірною адресою, яке надано позивачам на підставі розпорядження голови Малиновської районної адміністрації № 1514/-1-04 від 19.12.2003 року, а тому у цій справі відсутні підстави вважати, що Малиновська районна адміністрація ОМР не визнає прав позивачів на користування вказаним нерухомим майном.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21).
За таких обставин колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку із недоведеністю набуття права користування позивачами спірними 4 та 5 сараями загальною площею 21,63 кв. м., а також позбавлення позивачів права користування сараями 1, 2 та 3, які переобладнані у підсобне (допоміжне) приміщення загальною площею 28,65 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Інші наведені у апеляційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права щодо суті спору, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Отже, доводи апеляційної скарги зводяться до власного тлумачення діючого законодавства, незгоди з висновками суду першої інстанції щодо оцінки доказів та застосування вимог Закону.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").
Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 01 липня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено: 17 .11.2025 року.
Головуючий: О.М. Таварткіладзе
Судді: Л.В. Вадовська
Є.С. Сєвєрова