Справа № 473/5564/25
іменем України
"18" листопада 2025 р. м. Вознесенськ
Суддя Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області Зубар Н.Б., за участю секретаря судових засідань Нікітченко М.Р., особи, яка притягується до відповідальності, - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу, що надійшла від Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області, про притягнення до відповідальності за ч.1 ст.164 КУпАП
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м.Первомайськ Миколаївської області, згідно з протоколом не працює, зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , проживає за адресою АДРЕСА_2 , обліковий номер платника податків НОМЕР_1
У протоколі серія ВАД №873508 від 22.10.2025 року в розділі склад адміністративного правопорушення зазначено, що: «22.10.2025 р. о 13-10 за адресою м.Вознесенськ, вул.Центральна, 6 Центральний ринок контейнер №093 сектор «В» ОСОБА_1 здійснювала торгівлю тютюнових виробів без наявної ліцензії на здійснення такої діяльності, чим порушила вимогу ч.22 ст.15 ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального»».
Дії ОСОБА_1 особою, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, кваліфіковані за ч.1 ст.164 КУпАП.
ОСОБА_1 пояснила, що вона не ФОП і в даному контейнері не працевлаштована.
Окрім протоколу серія ВАД №873508 від 22.10.2025 року суд дослідив надані до нього документи та встановив, що до справи долучено копію протоколу про адміністративне правопорушення №873507 від 22.10.2025 р. відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.156 КУпАП.
В письмових поясненнях ОСОБА_2 від 22.10.2025 р., які він надав поліції, вказав, що 22.10.2025 р. він знаходився в м.Вознесенськ на Центральному ринку та в одному із контейнерів, які працювали, він придбав одну пачку цигарок марки «Вінстон» вартістю 65 грн. Вказав, що вийшов з ринку та його зупинили співробітники поліції, які помітили у нього в руках вказану пачку цигарок та повідомили його, що вона не має марки акцизного податку, обіг їх заборонений. Після цього він повідомив де він придбав цигарки.
ОСОБА_1 в своїх письмових поясненнях від 22.10.2025 р., які вона надавала працівникам поліції, зазначила в розділі «місце роботи» «не працює» та вказала, що дійсно здійснювала торгівлі сигаретами без наявних на них марок акцизного податку, а саме 22.10.2025 р. вона здійснювала торгівлю бакалійною групою товарів (макарони та спеції) на території центрального ринку м.Вознесенськ в контейнері №093 сектору «В», який перебуває у власності її свекрухи ОСОБА_3 , яка на даний час перебуває в м.Києві і надала їй контейнер з товаром для здійснення торгівлі. де вона сьогодні продала пачку сигарет «Вінстон» ціною 65 грн., яка була без марок акцизного податку. Зазначила, що у неї ще залишилось 10 пачок сигарет «Вінстон» та 20 пачок сигарет «Десерт» без марок акцизного товару, які вона віддала працівникам поліції на добровільній основі.
До справи долучено фото з місця події.
Інших доказів по справі особою, яка склала вказаний протокол, - не долучено.
Вирішуючи питання про наявність в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, суд враховує наступне.
При розгляді справи про адміністративне правопорушення суд відповідно до вимог ст.ст.245, 280 КУпАП повинен належним чином з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті.
Постанова суду згідно ст.283 КУпАП має ґрунтуватися на обставинах, встановлених при розгляді справи, тобто на достатніх і незаперечних доказах.
За змістом ст.279 КУпАП розгляд справ про адміністративне правопорушення судом першої інстанції провадиться в межах обставин, зазначених в протоколі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до вимог ст.256 КУпАП обставини правопорушення повинні бути викладені в протоколі про адміністративне правопорушення конкретно, з належним формулюванням складу адміністративного правопорушення у відповідності до змісту диспозиції статті (частини статті) КУпАП, що передбачає відповідальність за його вчинення.
Згідно ст.251 КУпАП одним із доказів у справі про адміністративне правопорушення є протокол про адміністративне правопорушення. Він має містити усі перелічені у ст.256 КУпАП відомості, які необхідні для вирішення справи, а без їх наведення він належної сили не має.
Стаття 164 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення порядку провадження господарської діяльності, а саме за наступні дії: провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без подання повідомлення про початок здійснення господарської діяльності, якщо обов'язковість подання такого повідомлення передбачена законом, або без отримання ліцензії на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, або у період зупинення дії ліцензії, у разі якщо законодавством не передбачені умови провадження ліцензійної діяльності у період зупинення дії ліцензії, або без одержання документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди), що відповідно тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення, чи без такої.
Закон України від 18 червня 2024 року № 3817-IX «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (з останніми змінами закон № 4536-IX від 16.07.2025) визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, ввезення на митну територію України, вивезення за межі митної території України, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, спиртовими дистилятами, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, тютюновою сировиною, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, а також посилення боротьби з їх незаконним виробництвом та обігом на території України.
Згідно із ст.1 вказаного Закону визначено наступні поняття:
38) ліцензіат - суб'єкт господарювання, якому надано ліцензію на право провадження відповідного виду (кількох видів) господарської діяльності;
40) ліцензія - право суб'єкта господарювання на провадження відповідного виду (кількох видів) господарської діяльності.
Отже ці норми свідчать про те, що ліцензії можуть отримувати лише суб'єкти господарювання.
Раніше поняття суб'єкта господарювання надавалося нормами Господарського Кодексу України, проте він втратив чинність на підставі Закону № 4196-IX від 09.01.2025.
Разом із тим визначення поняття «суб'єкт господарювання» є в інших нормативних актах.
Так ст.1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 року № 2210-III (останні зміни внесені Законом № 3613-IX від 20.03.2024) визначено, що: «суб'єкт господарювання - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб'єктів господарювання, пов'язаних відносинами контролю. Суб'єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності. Господарською діяльністю не вважається діяльність фізичної особи з придбання товарів народного споживання для кінцевого споживання».
У протоколі серія ВАД №873508 від 22.10.2025 року в розділі склад адміністративного правопорушення особою, яка його склала, вказано, що ОСОБА_1 здійснювала торгівлю тютюнових виробів без наявної ліцензії на здійснення такої діяльності, чим порушила вимогу ч.22 ст.15 ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального»».
Тоді як Закон України від 18 червня 2024 року № 3817-IX «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» згідно із п.38 та п.40 ст.1 цього закону в частині ліцензування поширюється лише на суб'єктів господарювання.
Натомість суду не додано витягу чи інформації з реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на підтвердження того, що ОСОБА_1 зареєстровано як ФОП чи суб'єктом господарювання і саме тому має мати відповідну ліцензію.
ОСОБА_1 пояснила, що не зареєстрована як ФОП, а отже вона не є суб'єктом господарювання, на яких лише поширюються вимоги про ліцензування певних видів господарської діяльності.
Положеннями ч.1 ст.11 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948 р. та ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950 р. передбачено, кожен, кого обвинувачено у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Аналогічна норма міститься й в ст.62 Конституції України.
Відповідно до ст.7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Суд наголошує, що він не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, ч.1 ст.6 Конвенції передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який… встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення». Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку». А згідно з положеннями ч.3 ст.6 Конвенції кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя, тощо.
Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», - суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Гурепка проти України» (п.50-55 рішення від 06.09.2005 року), суд не має сумніву, що в силу суворості санкції справа про адміністративне правопорушення за суттю є кримінальною, а адміністративне покарання фактично носить кримінальний характер з усіма гарантіями ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що дає підстави для застосування практики Європейського суду з прав людини з кримінальних справ у справах про адміністративні правопорушення залежно від суворості санкції статті Закону.
Європейський суд з прав людини притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).
Крім того, у справі «Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom» (№ 46477/99) суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з'ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.
Коли суд виконує роль сторони обвинувачення - ЄСПЛ постановляє порушення вимоги безсторонності суду - рішення ЄСПЛ "Гайдашевський проти України", від 6.02.2025.
ЄСПЛ визнав порушення ст.6, оскільки здійснюючи пошук доказів за власною ініціативою та засуджуючи заявника на їх підставі, апеляційний суд створив враження плутанини між ролями прокурора та судді.
Розглянувши скаргу заявника, ЄСПЛ вказав, що апеляційний суд, який мав юрисдикцію розглядати як питання права, так і питання факту, провів слухання, але не викликав ні прокурора, ні працівника міліції, який склав протокол про адміністративне правопорушення. Як наслідок, ніхто не підтримав обвинувачення проти заявника в судовому засіданні. Незважаючи на це, і незважаючи на те, що заявник стверджував про свою невинуватість у судовому засіданні, Апеляційний суд залишив у силі рішення суду про винуватість заявника.
На відміну від ситуації у справі Фігурка проти України, не можна сказати, що в цій справі апеляційний суд не зробив більше, ніж дослідив докази, підготовлені слідчим органом. Апеляційний суд з власної ініціативи шукав ключові докази, які шкодять позиції обвинуваченого, і використав їх у своєму рішенні на противагу аргументам, наведеним захистом. Жодна інша сторона провадження не звернулася до суду з клопотанням про проведення таких запитів чи збирання доказів.
З огляду на вказані рішення ЄСПЛ суд не має права самостійно збирати докази, оскільки це обов'язок поліції.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні, в тому числі і закріпленій в ст.62 Конституції України презумпції невинуватості.
Відповідно до статті 62 Конституції України, положення якої знайшли подальшу конкретизацію в національному законодавстві України, особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Стандарт доведення вини поза розумним сумнівом означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного розумного сумніву в цьому, тоді як наявність такого розумного сумніву у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Отже, всі викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути належним чином перевірені та доводитися сукупністю належних і допустимих доказів.
У відповідності до п.1 ч.1 ст.247 КпАП України, обставина що виключає провадження в справі про адміністративне правопорушення є відсутність події і складу адміністративного правопорушення
Оцінюючі зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 є суб'єктом правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КУпАП, а також того, що вона вчиняла дії, які становлять об'єктивну сторону даного правопорушення.
Те, що певна особа є суб'єктом адміністративного правопорушення, - має бути перевірено та доведено особою, яка склала протокол про адміністративне правопорушення, оскільки ч.2 ст.251 КУпАП передбачає, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Оскільки належних, допустимих та несуперечливих доказів вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч.1 ст.164 КУпАП, - суду не надано, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 є суб'єктом господарювання, а суд не уповноважений збирати докази на підтвердження вини ОСОБА_1 , оскільки такий обов'язок ст.251 КУпАП покладає на осіб, уповноважених складати протоколи, в даному випадку на працівників Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області, - тому на підставі положень п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження у справі відносно неї слід закрити у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
За встановлених обставин суд вважає, що це право, а не обов'язок суду приймати рішення про повернення протоколу.
Тим більше, що згідно із Постановою від 02 вересня 2021 року справа №11-97 сап20 Велика Палата Верховного Суду зазначила таке:
«74. Норми КУпАП, які встановлюють процедуру адміністративного розслідування і стадію розгляду справи уповноваженим органом (судом), не містять законодавчих положень, які б за окресленої правової ситуації передбачали можливість повертати справу про адміністративне правопорушення для дооформлення протоколу й належного виконання вимог статті 256 цього Кодексу у частині забезпечення присутності порушника в суді. Водночас немає й процесуальних норм, які б забороняли, зокрема, судді, який розглядає справу про адміністративне правопорушення, вимагати від уповноваженого органу виконати належним чином вимоги процесуального закону щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення і його реалізації таким чином, щоб можна було вирішити питання про винність особи у вчиненні адміністративного проступку з дотриманням строків розгляду і без порушення прав особи порушника чи осіб, які потерпіли від дій останнього. Принаймні чітких й однозначних положень, які б дозволяли чи забороняли повертати протоколи для забезпечення присутності порушника під час розгляду справи, процесуальне адміністративно-деліктне законодавство не містить.
89. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що відсутність чітко встановленого законом порядку розгляду справ про адміністративне правопорушення або неузгодженість його складових унеможливлює настання відповідальності судді за свободу суддівського розсуду, тобто можливість судді обирати (визначати) найбільш оптимальний варіант рішення (дії) з кількох юридично допустимих його (її) варіантів».
Крім того, після повернення протоколу посадовій особі, що його склала, жодні виправлення до протоколу вже внесені не можуть бути, оскільки згідно п.6 та п.7 Розділу ІІ Наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 №1376 «Про затвердження Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції»: «Усі реквізити протоколу про адміністративне правопорушення заповнюються чорнилом чорного або синього кольору, розбірливим почерком, державною мовою. Не допускаються закреслення чи виправлення відомостей, що заносяться до протоколу про адміністративне правопорушення, а також унесення додаткових записів після того, як протокол про адміністративне правопорушення підписано особою, стосовно якої його складено».
Керуючись ч.1 ст.164, п.1 ч.1 ст.247, 283-285 КпАП України, суд
Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч.1 ст.164 КУпАП, - закрити у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена через Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області до Миколаївського апеляційного суду протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя Н.Б.Зубар