Справа № 750/6072/25
Провадження № 2/750/1901/25
17 листопада 2025 року м. Чернігів
Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:
суддіСупруна О.П.,
секретар з участю ОСОБА_1 , позивача, представника позивача - адвоката Лиманської М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 750/6072/25 за позовом ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту перебування на утриманні малолітніх дітей,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради, ОСОБА_3 ,
05.05.2025 ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до відповідача, у якому просить установити факт перебування його трьох малолітніх доньок: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на його утриманні.
Автоматизованою системою документообігу суду справа розподілена для розгляду судді Деснянського районного суду м. Чернігова
Логвіній Т.В.
Суддя Логвіна Т.В. ухвалою від 12.05.2025 прийняла позовну заяву до розгляду в порядку загального позовного провадження та відкрила провадження в справі, призначила підготовче судове засідання на 10.06.2025 та установила сторонам строк для подачі суду заяв по суті справи, визначених частиною другою статті 174 Цивільного процесуального кодексу України (далі за текстом - ЦПК України).
Деснянський районний суд м. Чернігова ухвалою від 10.06.2025 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.
12.06.2025 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в позові, посилаючись на те, що факт, про встановлення якого просить позивач, ніким не оспорюється та не ставиться під сумнів.
30.06.2025 представником позивача - адвокатом Лиманською М.В. через систему «Електронний суд» подано відповідь на відзив.
07.08.2025 суддю ОСОБА_7 звільнено з посади судді Деснянського районного суду м. Чернігова відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 07.08.2025 № 1654/0/15-25.
На підставі рішення зборів суддів Деснянського районного суду м. Чернігова від 11.08.2025 № 6 справа передана до канцелярії суду для призначення повторного автоматизованого розподілу в порядку, передбаченому статтею 33 ЦПК України.
Суддя Деснянського районного суду м. Чернігова Супрун О.П. ухвалою від 05.09.2025 прийнято справу до свого провадження та призначив судове засідання для розгляду справи по суті на 05.11.2025.
У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали та просили задовольнити.
Інші учасники справи до суду не з'явилися, про час і місце розгляду оповіщені в установленому законом порядку. Представник відповідача у відзиві, а представник Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради в заяві, поданій через систему «Електронний суд», просили справу розглядати без їхньої участі. ОСОБА_3 про причини своєї неявки не повідомила.
Заслухавши пояснення позивача та його представника, показання свідків, дослідивши наявні в справі докази, суд дійшов наступних висновків.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , перебувають у зареєстрованому шлюбі з 13.12.2019, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис № 70 (а.с 6).
Від даного шлюбу подружжя має дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (копії свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_3 ) (а.с. 7, 8).
Сім'я проживає разом у будинку АДРЕСА_1 та, як стверджує позивач, перебуває на його фінансовому забезпеченні, оскільки останній є приватним підприємцем і його доходу цілком вистачає на утримання родини (довідка № 51 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб на а.с. 6 зворот; виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань на а.с. 15).
Від попереднього шлюбу з ОСОБА_3 позивач має доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 (а.с. 8), яка постійно проживає з матір'ю.
24.01.2025 між колишнім подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 урегульовано питання утримання їхньої спільної доньки, ОСОБА_4 , шляхом укладання нотаріально посвідченого Договору між батьками про сплату аліментів на утримання дитини (а.с. 9).
Позивач уважає, що у зв'язку з перебуванням на його утриманні трьох неповнолітніх дітей у нього є всі підстави для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а тому звернувся до суду з позовом для встановлення даного факту.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150-152, 154, 155 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства, звертатися до суду за захистом прав та інтересів дитини. Право дитини на належне батьківське виховання гарантоване законом. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно статті 153 Сімейного кодексу України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідно зі статтею 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Отже, Сімейним кодексом України встановлений обов'язок батьків брати участь у вихованні та утриманні своїх дітей, піклуватися про їхнє здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток у обрані ними спосіб та формі.
Пунктом 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зокрема, жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Частиною восьмою статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 56 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі - Порядок) відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, військовозобов'язаних СБУ чи розвідувальних органів) особисто через центри надання адміністративних послуг подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Заява повинна містити такі обов'язкові відомості про військовозобов'язаного: прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію (за наявності) та номер паспорта громадянина України (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті громадянина України); дату народження; адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування); адресу електронної пошти; контактний номер телефону (абзаци 1-7 пункту 58 Порядку).
До заяви додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5 (абзац 9 пункту 58 Порядку).
Відповідно до Переліку документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (додаток 5 до Порядку) документами, що підтверджують право на відстрочку жінок та чоловіків, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, є: свідоцтво про народження кожної дитини із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та (або) рішення суду про встановлення факту перебування дитини (дітей) на утриманні військовозобов'язаного (за наявності), інші документи, на підставі яких у військовозобов'язаного виник обов'язок утримувати падчерку, пасинка до досягнення ними 18 років відповідно до статті 268 Сімейного кодексу України (за наявності), та один з таких документів: свідоцтво про шлюб з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше); рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), що є військовозобов'язаним; рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), що є військовозобов'язаним; письмовий договір між батьками про те, з ким з батьків будуть проживати діти, та про участь другого з батьків у їх вихованні; свідоцтво про шлюб з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше) та документи, які свідчать про відсутність у малолітніх, неповнолітніх падчерки, пасинка матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або про те, що такі особи не можуть з поважних причин надавати їм належне утримання (свідоцтво про смерть; витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин; рішення суду про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим; вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі; висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я чи витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, якщо зазначені мати, батько, дід, баба, повнолітні брати та сестри самі потребують постійного догляду; рішення суду про позбавлення батьківських прав матері, батька); інформація з Єдиного реєстру боржників про відсутність в Реєстрі відомостей про військовозобов'язаного за категорією стягнення (характером зобов'язання) “стягнення аліментів» з датою формування такої інформації не пізніше ніж за п'ять днів до дня подання заяви про надання відстрочки.
Отже, для отримання позивачем відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», згідно з положеннями цього Закону та Порядку, йому необхідно подати належним чином оформлену заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку: свідоцтво про народження кожної дитини із зазначенням його батьківства; свідоцтво про шлюб з ОСОБА_8 ; та один з таких документів: рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), що є військовозобов'язаним; рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), що є військовозобов'язаним; інформацію з Єдиного реєстру боржників про відсутність в Реєстрі відомостей про військовозобов'язаного за категорією стягнення (характером зобов'язання) “стягнення аліментів» з датою формування такої інформації не пізніше ніж за п'ять днів до дня подання заяви про надання відстрочки
Таким чином, законодавець унормував перелік документів, що подаються військовозобов'язаними для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
У статті 1 Основного Закону Україна проголошується правовою державою, і, як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини та громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя. Зобов'язання держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов'язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Відповідно до вимог статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
У частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання в її права (рішення ЄСПЛ від 04.12.1995 у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France)).
Ухвалюючи рішення 09 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» (заяви № 7714/06 та № 23654/08), яке набуло статусу остаточного 09.03.2011, ЄСПЛ указав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення ЄСПЛ в справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutiс v Croatia), заява №48778/99).
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Частини перша та друга статті 2 ЦПК України приписують, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У частині першій статті 13 зазначеного Кодексу також визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. А частина третя цієї ж статті прямо декларує, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Із урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Законодавець закріпив право військовозобов'язаних на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, передбачивши перелік документів, які таке право підтверджують, а тому право позивача на отримання відстрочки є не порушеним, а передбаченим чинною статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». У даній справі не вбачається, що відповідач порушує, не визнає або оспорює право позивача з указаного питання.
Доводи позивача про те, що відповідач оспорював його право на відстрочку під час розгляду справи № 732/386/25 в окремому провадженні, спростовуються змістом пояснень ІНФОРМАЦІЯ_1 , у яких він зазначав виключно про порушення підвідомчості таких справ. На це ж указав і Городнянський районний суд Чернігівської області в ухвалі від 17.04.2025, зокрема, зазначивши, що в заявника, який подав на розгляд суду згадані документи, оминувши належного суб'єкта, фактично виник публічно-правовий спір із ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо реалізації заявником права, визначеного в пункті 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Доводи позивача про те, що відсутність документа, а саме рішення суду про встановлення факту перебування дітей на утриманні віком до 18 років, передбаченого Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024, унеможливить реалізацію права позивача на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не передчасними.
Факт утримання позивачем малолітніх доньок ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , виходячи з наведених вище норм чинного законодавства, є завідомо встановленим із моменту їхнього народження, а малолітньої Злати - Договором між батьками про сплату аліментів на утримання дитини від 24.01.2025. Утримання та виховання дітей батьком є законним обов'язком та наразі не потребує встановлення факту судом з тією метою, про яку зазначив заявник.
На підставі викладеного, суд уважає що вимога позивача є необґрунтованою та не може бути задоволена.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, у зв'язку з відмовою в позові, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд
Відмовити в позові ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту перебування на утриманні малолітніх дітей.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 .
Третя особа: Управління (служба) у справах дітей Чернігівської міської ради, місцезнаходження: вул. Івана Мазепи, 19, м. Чернігів, код ЄДРПОУ - 43649710.
Третя особа: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - невідомий.
Суддя