справа № 752/21875/25
провадження № 22-ц/824/17199/2025
головуючий у суді І інстанції Осаулов А.А.
11 листопада 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 12 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "ОТП Банк" про стягнення основного бору, інфляційних втрат та 3% річних,
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства "ОТП Банк" про стягнення основного бору, інфляційних втрат та 3% річних.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 12 вересня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "ОТП Банк" про стягнення основного бору, інфляційних втрат та 3% річних.
Роз'яснено ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.
Не погоджуючись із указаною ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що предметом позову ОСОБА_1 є договір відступлення права вимоги, укладеного щодо іншого договору про відступлення права вимоги (Договір про відступлення права вимоги № 2 від 26.06.2015, укладений між ТОВ «ЄВРОСВЄТ» та ПАТ «ОТП БАНК»), а не правочин, який укладено для забезпечення виконання основного зобов'язання. Позивач не виступає у даному актуальному спорі фізичною особою-підприємцем, про що свідчить зміст Договору про відступлення прав вимоги (Договір цесії) № 25/02-1, а діє виключно як фізична особа; спір не стосується корпоративних відносин; між сторонами відсутні господарські правовідносини.
Вказує, що позивач звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва із даним позовом про стягнення коштів з відповідача, посилаючись саме на норми ст. 1212 ЦК України, яка стосується положень про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави (підстава, на якій відповідачем набуто кошти, згодом відпала; повернення виконаного за недійсним правочином).
Звертає увагу, що норма ст. 1212 ЦК України розміщена в підрозділі 2 «Недоговірні зобов'язання» розділу III цього Кодексу.
Вважає, що судом було вкрай помилково застосовано нерелевантну до даного актуального спору правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18.
11 листопада 2025 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника Акціонерного товариства "ОТП Банк" - адвоката Борисенко М.О., в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Вказує, що первісні правовідносини, а саме кредитні договори, виникли між суб'єктами господарювання, а саме між ПАТ «ОТП БАНК» та ТОВ «ТЕС-ТЕРМІНАЛ», ТОВ «ТЕС-АВТО», ПП «Фірма «ТЕС», виключно у зв'язку зі здійсненням ними господарської діяльності, що підтверджується як змістом самих кредитних договорів, так і характером господарських операцій, для фінансування яких надавалися кредитні кошти. Первісні правовідносини, а саме кредитні договори, виникли між суб'єктами господарювання, а саме між ПАТ «ОТП БАНК» та ТОВ «ТЕС-ТЕРМІНАЛ», ТОВ «ТЕС-АВТО», ПП «Фірма «ТЕС», виключно у зв'язку зі здійсненням ними господарської діяльності, що підтверджується як змістом самих кредитних договорів, так і характером господарських операцій, для фінансування яких надавалися кредитні кошти.
Наголошує, що сам факт визнання договору недійсним господарським судом у справі № 910/2489/17 безсумнівно свідчить про господарський характер правовідносин, оскільки господарський суд розглядав цей спір за правилами господарського судочинства, дослідив усі обставини укладення та виконання договору між суб'єктами господарювання і дійшов висновку про його недійсність саме як господарського правочину.
Вказує, що вимога про повернення коштів, сплачених за недійсним договором між юридичними особами, є прямим наслідком господарських правовідносин і повинна розглядатися господарським судом, оскільки застосування наслідків недійсності господарського правочину не може змінювати юрисдикцію справи. Відступлення права вимоги від ТОВ «ЄВРОСВЕТ» до фізичної особи - Позивача, не може і не змінює господарського характеру первісних правовідносин, оскільки юрисдикція справи визначається не поточним суб'єктним складом учасників спору, а характером тих правовідносин, з яких виник спір, а в даному випадку спір виник з господарських правовідносин між суб'єктами господарювання щодо виконання кредитних зобов'язань та наслідків визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за цими зобов'язаннями.
У судовому засіданні представник Акціонерного товариства "ОТП Банк" - адвокат Борисенко М.О. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Шульженко І.В. просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "ОТП Банк" про стягнення основного бору, інфляційних втрат та 3% річних, суд першої інстанції посилався на те, що спір щодо повернення коштів фактично виник між двома юридичними особами у процесі здійснення ними господарської діяльності, та одна з юридичних осіб відступила своє право вимоги на користь фізичної особи, а тому у відповідності до ст. 20 ГПК України, не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.
Як встановлено судом, 3 вересня 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом до Акціонерного товариства «ОТП БАНК» (далі - AT «ОТП БАНК») про стягнення основного боргу, інфляційних втрат та 3 % річних.
Матеріально-правові вимоги позивача обґрунтовувалися положеннями ст. 1212 ЦК України та ч. 2 ст. 625 ЦК України - отже, позов було заявлено не з підстав наявності договірних відносин між юридичними особами, а за нормами ст. 1212 ЦК України, які встановлюють положення про безпідставне набуття або збереження майна, що є однією з форм кондикційних зобов'язань.
Як вбачається із матеріалів справи, що 26 червня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРОСВЄТ» (надалі за текстом - ТОВ «ЄВРОСВЄТ») та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк», повним правонаступником якого є AT «ОТП БАНК» було укладено Договір про відступлення права вимоги № 2 від 26 червня 2015 року.
За цим договором Банк оплатно відступив ТОВ «ЄВРОСВЄТ» право вимоги за кредитними договорами, де боржниками були інші суб'єкти підприємницької діяльності (ТОВ «ТЕС-ТЕРМІНАЛ», ТОВ «ТЕС-АВТО», ПП «Фірма «ТЕС»), ТОВ «ЄВРОСВЄТ» належним чином виконало свої зобов'язання за цим договором та в повній мірі перерахувало Банку визначену договором вартість прав вимоги, а саме грошову суму в розмірі 15 437 223,45 грн.
14 вересня 2015 року між ТОВ «ЄВРОСВЄТ» та Компанією INTEGRITY LOGISTIC LTD («ІНТЕГРІТІ ЛОДЖІСТІК ЛТД») - юридичною особою за законодавством Держави Беліз було укладено Договір цесії № 1, за яким ТОВ «ЄВРОСВЄТ» оплатно передав Компанії INTEGRITY LOGISTIC LTD придбані у Банка права вимоги за Договором про відступлення права вимоги № 2 від 26 червня 2015 року.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 27 серпня 2018 року по справі № 910/2489/17 за позовом ТОВ «ТЕС-ТЕРМІНАЛ», ТОВ «ТЕС-АВТО», ПП «Фірма «ТЕС» до ПАТ «ОТП Банк», ТОВ «ЄВРОСВЄТ», Компанії INTEGRITY LOGISTIC LTD, третя особа: приватний нотаріус КМНО Побединська В.О. про визнання недійсними договорів, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10 квітня 2019 року та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 липня 2019, вирішено визнати недійсним договір про відступлення права вимоги № 2 від 26 червня 2015 року, укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ЄВРОСВЄТ»; визнати недійсними похідні договори: від 23 вересня 2015 року про передачу прав на заставлене майно, укладений між ПАТ «ОТП БАНК» та ТОВ «ЄВРОСВЄТ» (зареєстровано в реєстрі № 291, приватним нотаріусом КМНО Побединською В.О.); договір цесії № 1 від 14 вересня 2015 року (укладений між ТОВ «ЄВРОСВЄТ» та компанією INTEGRITY LOGISTIC LTD); договір про уступку права вимоги за договорами застави, іпотеки та поруки від 25 вересня 2015 року, укладеними між ТОВ «ЄВРОСВЄТ» та INTEGRITY LOGISTIC LTD (зареєстровано в реєстрі № 303, приватним нотаріусом КМНО Побединською В.О.).
13 лютого 2025 року між ТОВ «ЄВРОСВЄТ» (Кредитор або Цедент) та позивачем ОСОБА_1 (Новий кредитор або Цессіонарій) укладено Договір про відступлення прав вимоги (Договір цесії) № 25/02-1, надалі за текстом - Договір цесії.
За цим Договором цесії ТОВ «ЄВРОСВЄТ» як Кредитор (Цедент) оплатно передав (відступив) позивачу як Новому кредитору (Цессіонарію) всі свої права як первісного кредитора до Боржника AT «ОТП БАНК» у грошовому зобов'язанні останнього щодо повернення отриманої ним грошової суми за Договором про відступлення права вимоги № 2 від 26 червня 2015 року (в розмірі 15 437 223,45 грн - основне грошове зобов'язання), а також права кредитора щодо вимог сплати сум відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України та збитків, що виникли у зв'язку із невиконанням Боржником свого грошового зобов'язання.
Вказані права вимоги відповідно до домовленості Сторін (ТОВ «ЄВРОСВЄТ» та Цессіонарій) та положень ст. 514 ЦК України переходять до Нового кредитора в обсягах і на умовах, що існують на момент переходу цих прав та в обсягах і на умовах, що можуть виникнути у майбутньому, до моменту виконання Боржником свого основного грошового зобов'язання (у тому числі стосовно сум відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України та збитків).
Таким чином - відбулась купівля-продаж трансформованих у позадоговірні (ст. 1212 ЦК України) зобов'язань AT «ОТП БАНК», де набувачем таких зобов'язань став позивач.
За приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
Отже, ознаками господарського спору, який належить до юрисдикції господарського суду, є, зокрема, участь у спорі суб'єкта господарювання, наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним та Господарським кодексами України (далі - ЦК України та ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, а також спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала правові висновки щодо критеріїв визначення юрисдикції спору - наприклад, постанова від 27 березня 2019 року у справі № 638/14011/16-ц, де зазначено, що судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Це і компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Зокрема, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Правила про предметну юрисдикцію передбачають розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожний суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законом, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по- перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, що виникають з індивідуальних, цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Отже, юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог.
Ці правові висновки, викладені також і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18, від 16 червня 2020 року у справі № 756/3456/19, від 26 лютого 2020 року у справі № 210/5659/18 та інших.
В той же час, суд першої інстанції не врахувавши необхідності проведення аналізу вищевказаних критеріїв у контексті даної справи і не в повній мірі з'ясувавши обставини звернення до суду та наведені позивачем підстави матеріально-правових вимог, необгрунтовано вдався до застосування лише відокремленої від всього іншого норми ст. 20 ГПК України, яку застосував неправильно, із порушенням вимог такої норми процесуального права.
Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, це справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
На переконання колегії суддів, укладений 13 лютого 2025 року між юридичною особою ТОВ «ЄВРОСВЄТ» (Кредитор або Цедент) та позивачем фізичною особою ОСОБА_1 (Новий кредитор або Цессіонарій) Договір про відступлення прав вимоги (Договір цесії) № 25/02-1 не є правочином у господарській діяльності.
Поряд із цим, Договір про відступлення права вимоги № 2 від 26 червня 2015 року, укладений між ТОВ «ЄВРОСВЄТ» та ПАТ «ОТП БАНК» не є «правочином, укладеним для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці».
Цей договір укладався не для забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами, де боржниками були інші суб'єкти підприємницької діяльності (ТОВ «ТЕС-ТЕРМІНАЛ», ТОВ «ТЕС-АВТО», ПП «Фірма «ТЕС»), а виключно з метою передачі Банком цих кредитних зобов'язань (боргу) на користь ТОВ «ЄВРОСВЄТ». До того ж, в подальшому цей договір було визнано судом недійсним.
Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що позивач не виступає у даному актуальному спорі фізичною особою-підприємцем, про що свідчить зміст Договору про відступлення прав вимоги (Договір цесії) № 25/02-1, а діє виключно як фізична особа; спір не стосується корпоративних відносин; між сторонами відсутні господарські правовідносини.
Предметом позову ОСОБА_1 є договір відступлення права вимоги, укладеного щодо іншого договору про відступлення права вимоги (Договір про відступлення права вимоги № 2 від 26 червня 2015 року, укладений між ТОВ «ЄВРОСВЄТ» та ПАТ «ОТП БАНК»), а не правочин, який укладено для забезпечення виконання основного зобов'язання.
В свою чергу сам Договір про відступлення права вимоги № 2 від 26 червня 2015 року, укладений між ТОВ «ЄВРОСВЄТ» та ПАТ «ОТП БАНК» також не є правочином, який укладено для забезпечення виконання основного зобов'язання.
Всі вищевказані договори не є акцесорними по відношенню до кредитних договорів, укладених між юридичними особами ПАТ «ОТП БАНК» та боржниками - суб'єктами господарської діяльності (ТОВ «ТЕС-ТЕРМІНАЛ», ТОВ «ТЕС-АВТО», ПП «Фірма «ТЕС»),
Тому в даній справі положення ст. 20 ГПК України застосуванню не підлягають.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним прав іншій особі за правочином (відступлення прав вимоги).
Відтак, з моменту переходу права вимоги до фізичної особи змінилась суб'єктність кредитора у зобов'язанні - з юридичної особи ТОВ «ЄВРОСВЄТ» таким суб'єктом став ОСОБА_1, як суто фізична особа.
Якщо внаслідок відступлення права вимоги (цесія) новий кредитор (фізична особа) вступає в правовідносини за договором, укладеним між юридичними особами, то підсудність справи визначається за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
З моменту переходу права вимоги до фізичної особи розгляд справи підлягає проведенню у порядку цивільного судочинства.
Аналогічних висновків дійшов суд касаційної інстанції у постанові КЦС Верховного Суду від 7 липня 2021 року у справі № 752/1725/19 у спорі за позовом ОСОБА_1 (фізична особа) до ПАТ «УкрСиббанк», ТОВ «Кей- Колект», приватного нотаріуса Саєнко Е.В.
У цьому спорі позивач просив: визнати недійсним укладений між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, визнати незаконними дії нотаріуса та скасувати реєстраційні записи у державних реєстрах (внесені у державні реєстри на виконання вказаного договору відступлення прав вимоги, укладеного між юридичними особами).
Хоча судами у даному випадку було відмовлено у задоволенні позовних вимог, за їх необґрунтованістю, проте оскільки заявник касаційної скарги посилався на порушення юрисдикційності спору (вважав його господарським), Верховний Суд зазначив, що предметом позову ОСОБИ_1 є договір відступлення права вимоги, а не правочин, який укладено для забезпечення виконання основного зобов'язання, а тому положення ст. 20 ГПК України застосуванню не підлягають.
Отже, аналогічну справу розглянуто в порядку цивільного судочинства.
З огляду на вище викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги є правильними та знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема: порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 12 вересня 2025 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба