про відмову у відкритті касаційного провадження
17 листопада 2025 року
м. Київ
справа №400/4456/25
адміністративне провадження № К/990/45448/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єзерова А.А., суддів Кравчука В.М., Стародуба О.П.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.07.2025 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2025 у справі №400/4456/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним рішення, визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
У травні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - ГУ ПФУ в Миколаївській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - ГУ ПФУ в Житомирській області), у якому просив:
визнати протиправним рішення про відмову у призначенні пенсії ГУПФ України в Житомирській області від 04.03.2025 №143750004154;
визнати бездіяльність ГУ ПФУ в Житомирській області щодо незарахування періоду роботи 1-й запис у трудовій книжці Учбово - курсовий комбінат "Дніпробугводстрой " зараховано 07.09.1987, звільнено 18.03.1988. Стаж: 6 місяців, 12 днів на підставі рішення про відмову у призначенні пенсії з 07.09.1987 по 18.03.1988 до страхового стажу протиправною;
зобов'язати ГУ ПФУ в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу, період роботи Учбово-курсовий комбінат "Дніпробугводстрой" з 07.09.1987 по 18.03.1988 до страхового стажу;
зобов'язати ГУ ПФУ в Миколаївській області зарахувати до пільгового страхового стажу період строкової служби на кораблі у КДБ СРСР з 11.05.1988 по 18.06.1991 з коефіцієнтом 2;
визнання бездіяльності ГУ ПФУ в Житомирській області щодо незарахування періоду роботи 12-13 записи у трудовій книжці Очаківської фабрики "Чайка" зараховано 29.03.1993, звільнено 18.05.1993. Стаж: 1 місяць, 20 днів на підставі рішення про відмову у призначенні пенсії з 29.03.1993 по 18.05.1993 до страхового стажу-протиправною;
зобов'язати ГУ ПФУ в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу, період роботи на Очаківській фабриці "Чайка" з 29.03.1993 по 18.05.1993;
зобов'язати ГУ ПФУ в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу, період індивідуальної трудової діяльності з 12.12.1994 по 01.01.1995;
зобов'язати ГУ ПФУ в Миколаївський області зарахувати до страхового стажу, період індивідуальної трудової діяльності з 11.04.1995 по 14.05.1996;
зобов'язати ГУПФ України в Миколаївський області зарахувати до страхового стажу, період індивідуальної трудової діяльності з 27.06.1996 по 31.03.1998;
визнати бездіяльність ГУ ПФУ в Житомирській області щодо незарахування до страхового стажу періоду індивідуальної трудової діяльності з 27.06.1998 по 31.03.2002 у відповідності до довідки Головного управління Державної податкової служби України в Миколаївській області (далі - ГУ ДПС України в Миколаївській області) від 17.12.2024 №К25276/6/14-29-50-07 протиправною;
зобов'язати ГУ ПФУ в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу, період індивідуальної трудової діяльності з 01.07.1998 по 31.12.2000;
зобов'язати ГУ ПФУ в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу, період індивідуальної трудової діяльності з 01.03.2001 по 31.01.2002;
зобов'язати ГУ ПФУ в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу, період індивідуальної трудової діяльності з 01.03.2002 по 31.03.2002;
визнати бездіяльність ГУ ПФУ в Житомирській області щодо незарахування до страхового стажу періоду індивідуальної трудової діяльності з 01.07.2002 по 31.12.2003 у відповідності до довідки ГУ ДПС України в Миколаївській області від 17.12.2024 №К25276/6/14-29-50-07 протиправною;
зобов'язати ГУ ПФУ в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу, період індивідуальної трудової діяльності з 02.07.2002 по 31.12.2003 до страхового стажу;
зобов'язати ГУ ПФУ в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу період служби за мобілізацією з 07.08.2014 по 23.09.2015 1 рік, 1 місяць, 17 днів;
зобов'язати ГУ ПФУ в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу пільговий період безпосередньої участі в бойових діях з 30.01.2015 по 01.03.2015 з коефіцієнтом 3;
зобов'язати ГУ ПФУ в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу пільговий період безпосередньої участі в бойових діях з 26.07.2015 по 19.08.2015 з коефіцієнтом 3;
зобов'язати ГУ ПФУ в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу пільговий період роботи в Очаківській комунальній службі благоустрою з 13.05.2023 по 30.04.2025 з коефіцієнтом 3.
Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 18.07.2025, позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення ГУ ПФУ в Житомирській області від 04.03.2025 №143750004154. Зобов'язав ГУ ПФУ в Житомирській області зарахувати до страхового стажу період роботи 07.09.1987 по 18.03.1988, з 29.03.1993 по 18.05.1993 згідно трудової книжки, період індивідуальної трудової діяльності в період з 01.04.1998 по 31.12.1998, з 01.01.1999 по 31.12.1999, з 01.01.2000 по 30.06.2000 у відповідності до довідки ГУ ДПС України в Миколаївській області від 17.12.2024 №К25276/6/14-29-50-07, період військової служби з 07.08.2014 по 23.09.2015. Зобов'язав ГУ ПФУ в Житомирській області зарахувати до страхового стажу на пільгових умовах, в розрахунку один місяць служби за три місяці період з 30.01.2015 по 01.03.2015 та з 26.07.2015 по 19.08.2015. Зобов'язав ГУ ПФУ в Житомирській області повторно розглянути заяву позивача від 25.02.2025 про призначення пенсії з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. В іншій частині позову відмовив.
П'ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 14.10.2025, апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Житомирській області залишив без задоволення, апеляційну скаргу позивача задовольнив частково. Рішення суду першої інстанції від 18.07.2025 змінив: виклав мотивувальну частину рішення в редакції даної постанови, доповнив резолютивну частину судового рішення наступним абзацом: "Зобов'язати ГУ ПФУ в Житомирській області, при повторному розгляді заяви позивача від 25.02.2025, дослідити наявність підстав для зарахування до страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності з 01.07.2000 по 31.12.2000, з 01.03.2001 по 31.01.2002, з 01.03.2002 по 31.03.2002, з 02.07.2002 по 31.12.2003 з урахуванням висновків суду". В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову та постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Дослідивши зміст касаційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.
Приписи пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України передбачають, що однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Цей принцип конкретизований у положеннях частини першої статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) й частини першої статті 328 КАС України, згідно з якими учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їхнього перегляду в апеляційному порядку, можуть реалізувати право на їхнє оскарження у касаційному порядку тільки у визначених законом випадках.
Тому розв'язуючи питання про прийнятність касаційної скарги, Верховний Суд насамперед має з'ясувати, чи належить справа, що в ній подається касаційна скарга, за своїми ознаками до тих справ, судові рішення в яких можуть оскаржуватися у касаційному порядку.
Законодавець у КАС України встановив диференційований (розрізнений) підхід до визначення категорій справ, які належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, за критерієм їхньої складності, виокремивши з-поміж них справи незначної складності, для яких з огляду на їхні змістовні ознаки встановлений особливий порядок судового розгляду, зокрема й щодо можливості касаційного оскарження судових рішень, ухвалених в таких справах.
За приписами пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративною справою незначної складності (малозначна справа) вважається адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
У частині шостій статті 12 КАС України закріплений перелік справ, які для мети КАС України слід вважати справами незначної складності. Зокрема, положення пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України передбачають, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Водночас за правилами пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв'язку передбачає, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої та підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Вказану підставу мотивує тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.10.2018 у справі №643/20104/15-а та від 26.03.2020 у справі №414/1864/16-а. Касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес.
Скаржник у касаційній скарзі не визначає, які норми матеріального права застосовані судами не правильно або які норми процесуального права було порушено судами, а лише зазначає про незгоду із прийнятими судовими рішеннями та оцінкою судами доказів у цій справі.
Суд не приймає посилання скаржника на висновки Верховного Суду сформульовані у постановах від 26.10.2018 у справі № 643/20104/15-а та від 26.03.2020 у справі № 414/1864/16-а, як підставу для скасування оскаржуваних рішень, оскільки вони не суперечить висновкам судів попередніх інстанцій і ухвалені за різних фактичних обставин.
Разом з тим, судом апеляційної інстанції враховано висновок Верховного Суду, сформульований у постанові від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а, у якій суд дійшов висновку, що орган, який призначає пенсію, за наявності сумнівів має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви, прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. У відповідності до п.4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1) відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", право особи на одержання пенсії встановлюється на підставі всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
На підставі наведених правових норм, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення з відповідними запитами до установ, підприємств, організацій.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у відповідності до п.4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1) відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", право особи на одержання пенсії встановлюється на підставі всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію
Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від цих висновків.
Таким чином, Суд вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтування касаційної скарги також не дають підстав вважати, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Також Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що справа становить значний суспільний інтерес, оскільки вони носять загальний характер, який притаманний кожній аналогічній справі.
Вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Скаржником не наведено обґрунтованих доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Касаційна скарга в частині наведених у ній обґрунтувань вимог до суду касаційної інстанції містить посилання на підстави незгоди з рішенням суду апеляційної інстанції щодо застосування нормативно-правових актів.
Оцінивши доводи касаційної скарги та правове значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики, колегія суддів вважає, що ухвалені у цій справі судові рішення не впливають на кінцеве формування судової практики та не змінюють її.
Так, характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що склалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у цій справі, як у справі незначної складності, не оскаржуються у касаційному порядку.
Згідно до вимог пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на те, що касаційна скарга подана на судові рішення, які за законом не оскаржуються у касаційному порядку, у відкритті провадження за цією скаргою треба відмовити.
Керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.07.2025 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2025 у справі №400/4456/25.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною і не оскаржується.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя В.М. Кравчук
Суддя О.П. Стародуб