17 листопада 2025 року
м. Київ
справа №380/3830/24
адміністративне провадження № К/990/46010/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів: Стеценка С. Г., Тацій Л. В.
перевірив касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України (далі - ГУ ПФУ) у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, і
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 05 лютого 2024 року № 204250008377 про відмову призначити йому пенсію;
- зобов'язати відповідача зарахувати позивачу до підземного стажу періоди роботи: з 04 травня 1992 року по 22 травня 1992 року; з 22 травня 1992 року по 18 червня 1992 року; з 04 січня 1993 року по 20 квітня 1993 року; з 09 вересня 1993 року по 24 лютого 1998 року; з 24 лютого 1998 року по 12 листопада 2014 року та призначити позивачу пенсію за віком відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 27 січня 2024 року.
Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 10 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року, позовні вимоги задовольнив частково.
- визнав протиправним та скасував рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 05 лютого 2024 року № 204250008377 про відмову призначити ОСОБА_1 пенсію.
- зобов'язав ГУ ПФУ у Львівській області зарахувати до підземного стажу періоди роботи ОСОБА_1 на Дочірньому підприємстві шахтоуправління «Луганське» ДКК «Луганськвугілля» з 04 травня 1992 року по 22 травня 1992 року; з 22 травня 1992 року по 18 червня 1992 року; з 04 січня 1993 року по 20 квітня 1993 року; з 09 вересня 1993 року по 24 лютого 1998 року; з 24 лютого 1998 року по 12 листопада 2014 року та вирішити питання про призначення пенсії за віком відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 29 січня 2024 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
ГУ ПФУ у Львівській області не погодилося з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій і подало касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати.
Верховний Суд ухвалою від 30 жовтня 2025 року повернув касаційну скаргу ГУ ПФУ у Львівській області, позаяк скарга не містила підстав касаційного оскарження, встановлених пунктом 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). У цій ухвалі Верховний Суд роз'яснив особі, яка подавала касаційну скаргу, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
04 листопада 2025 року ГУ ПФУ у Львівській області повторно подало до суду касаційної інстанції касаційну скаргу разом з клопотанням про поновлення строку, який вважає пропущеним з поважних причин.
Згідно з частиною першою статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Предметом касаційного оскарження у цій справі заявлені судові рішення судів першого і другого інстанційного рівнів. Судове рішення суд апеляційної інстанції ухвалив 07 жовтня 2025 року, тому встановлений законом тридцятиденний строк на оскарження цього судового рішення закінчується 06 листопада 2025 року.
ГУ ПФУ у Львівській області повторну касаційну скаргу засобами поштового зв'язку подало 04 листопада 2025 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, що своєю чергою унеможливлює розгляд клопотання про поновлення строку, який, з погляду закону, не може трактуватися пропущеним.
ГУ ПФУ у Львівській області у оновленій касаційній скарзі висловлює незгоду з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні цих позовних вимог.
Підставами для касаційного оскарження називає ті, що передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України, оскільки вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права за таких виняткових випадків: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Хоча за видовими (критеріальними) ознаками ця справа відноситься до справ незначної складності, які у зв'язку з цим за процесуальним законом не належать до тих, які підлягають такому оскарженню, але скаржник (в окремому процесуальному зверненні (клопотанні)) з посиланням на підпункт «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України намагається довести, що судові рішення у цій справі мають отримати касаційний перегляд, бо порушені у цій справі питання мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Верховний Суд проаналізував доводи, викладені у касаційній скарзі, і дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
За приписами частин першої, другої статті 55 Основного Закону України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Водночас приписи цієї статті Основного Закону, які закріплюють право на судовий захист, перебувають у нерозривному зв'язку з приписами Конституції України, які визначають обсяг судового захисту. Зокрема, за правилами пункту 8 частини другої статті 129 Основного Закону касаційне оскарження справді є можливим (доступним), але «у визначених законом випадках». З цього конституційного «веління» випливає, що конституційні гарантії щодо права на апеляційний перегляд не можуть зазнавати розсуду законодавця щодо можності звуження права на такий перегляд, натомість щодо права на касаційне оскарження навпаки - може. Тобто, законодавець може встановити випадки, коли таке (касаційне) оскарження не є (або не може бути) частиною судочинства.
З наведеними конституційними приписами кореспондується стаття 13 КАС України та стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
Частиною третьою статті 3 КАС України передбачено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України, коли нема підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Згідно з частиною першою статті 328 цього Кодексу учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), та у разі, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, віднесено до категорії справ незначної складності.
Отже, процесуальний закон встановив, що не всі судові рішення судів попередніх інстанцій можуть бути предметом касаційного перегляду, передбачив, які справи, за якими критеріями (значеннєвими властивостями) відносяться до категорій справ, які не підлягають касаційному оскарженню та водночас запроваджує умови, за об'єктивного існуванням яких справи, які не підлягають касаційному оскарженню (справи незначної складності, інші справи, розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, тощо), таки можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції, якщо можливість такого оскарження обумовлюється фундаментальною значимістю наслідків касаційного перегляду для формування практики застосування відповідних правних норм, або сама справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, або є інші встановлені законом передумови для відкриття касаційного провадження.
З тексту касаційної скарги та окремого клопотання про відкриття касаційного провадження, зі змісту оскаржених судових рішень, які викладені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, з логічних та змістовних акцентів касаційної скарги простежується, що спірні правничі відносини в цій справі виникли щодо правильності обчислення, перерахунку, виплати та одержання пенсійних виплат. Тобто, предметом оскарження у цій справі властиво є дії органу виконавчої влади, яким є пенсійний орган, з відмови зарахувати позивачу до підземного стажу певні періоди роботи та призначити йому пенсію за віком відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 27 січня 2024 року.
За цими значеннєвими критеріями заявлений у цій справі спір є спором, який стає предметом справи, котра, як згадано вище, за пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України відноситься до справ незначної складності і воднораз до тієї категорії справ, які за законом не підлягають касаційному перегляду.
Суд першої інстанції здійснював розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження і не помилився, коли обрав таку форму провадження.
Позатим скаржник ? ГУ ПФУ у Львівській області, не заперечуючи, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі, які не задовольняють його як відповідача, не підлягають касаційному оскарженню, однак з посиланням на дві з визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України умови прийняття касаційної скарги вважає, що подання цієї касаційної скарги виправдовується наявністю особливих, виняткових спірних правничих відносин, касаційний перегляд яких має (матиме) фундаментальне (прикладне) значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Треба нагадати, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що призводить до великого числа скарг на такі рішення у подібних справах, тощо.
Однак скаржник не надав будь-яких доказів на підтвердження цих обставин та не обґрунтував, в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Вживання законодавцем слова «фундаментальне» несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржник не навів.
Окремо треба додати, що сама по собі незгода із рішенням судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок ухвалення цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку ухвалення судового рішення не на користь позивача / відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Зі змісту касаційної скарги та окремого письмового клопотання про відкриття касаційного провадження, спрямованості, логічності, внутрішньої узгодженості її (скарги) аргументації випливає, що скаржник насправді просить, щоб касаційний суд дав свою фактичну і юридичну оцінку встановленим у справі обставинам, надав перевагу одним доказам над іншими і ухвалив пропоноване у скарзі нове судове рішення. Інакше кажучи, скаржник просив, аби таким чином суд касаційної інстанції вийшов за межі своїх повноважень, які лімітовані приписами частини другої статті 341 КАС України.
Верховний Суд нагадує, що такого змісту обґрунтування та мотивування касаційної скарги за законом не може визнаватися достатніми підставами для касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій.
До того ж, у касаційній скарзі нема переконливих аргументів, які би доводили існування підстав касаційного перегляду судових рішень судів попередніх інстанцій а аспекті буття виняткових випадків такого перегляду, які передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України (неправильне застосування норм матеріального права та / чи порушення норм процесуального права у разі, коли: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу).
Повторимося, що у касаційній скарзі скаржник описує фактичні обставини у справі, наводить нормативне регулювання спірних правовідносин і дає власне, спрямоване на задоволення касаційної скарги, трактування цих правил, наполягає на тому, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі порушує принцип законності, припускає, що оскаржене рішення суду апеляційної інстанції за законом не підлягає касаційному оскарженню без виняткових для такого перегляду умов, і водночас, як мовилося вище, окрім передбаченого підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не зазначає інших виняткових випадків, передбачених правилами цієї статті, які б уможливили касаційне оскарження судових рішень у цій справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження.
Зазначені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що не узгоджується з підставами касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Колегія суддів звертає увагу, що на стадії відкриття касаційного провадження суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог процесуального законодавства щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франці» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява N 21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява N 26737/95).
На підставі викладеного Верховний Суд вважає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовної практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Звідси, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі треба відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 328, 333, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали, касаційну скаргу та додані до неї матеріали направити особі, яка подала скаргу.
Ухвала у справі набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не оскаржується.
Суддя-доповідач М. І. Гриців
Судді: С. Г. Стеценко
Л. В. Тацій