17 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 140/9213/24 пров. № А/857/731/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П.,
Обрізка І. М.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року (головуючий суддя Мачульський В.В.) ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Луцьк у справі №140/9213/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії,
03.09.2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому просив:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 09.08.2024 у проведенні ОСОБА_1 перерахунку пенсії та зарахування стажу роботи до пільгового, перерахунку пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком протиправною;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до пільгового підземного стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.02.2018 по 30.04.2021 - гірником очисного забою ДП “Шахта №9 “Нововолинська» та здійснити перерахунок та виплачувати ОСОБА_1 пенсію по інвалідності в розмірі пенсії за віком з урахуванням даного страхового пільгового підземного стажу та отриманих доходів (заробітної плати) при обчисленні розміру пенсії з дати звернення відповідно до Закону України “Про підвищення престижності шахтарської праці».
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що в цій справі позивач отримує пенсію по інвалідності, а в його заяві від 15.07.2024 відсутнє прохання про переведення його на пенсію за віком (в т.ч. на пільгових умовах), натомість вказано прохання “здійснити перерахунок пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, з урахуванням періоду перебування на інвалідності, що вказує на прохання перерахувати розмір пенсії по інвалідності. Отже, для позивача не застосовується пільгове зарахування періоду перебування на інвалідності до пільгового стажу, оскільки таке зарахування застосовується виключно для накопичення права на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах, а не для призначення пенсії по інвалідності у певному розмірі.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року та позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що до пільгового стажу не було зараховано періоди роботи з 1 лютого 2018 року по 20 квітня 2021 року - гірником очисного забору ДП “Шахта №9 “Нововолинська». Також до пільгового підземного стажу не було зараховано період перебування на інвалідності у зв'язку з професійним захворюванням. Хоча законодавством передбачено зараховувати час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах (статті 13, 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Суд не взяв до уваги, що позивач звернувся до відповідача з заявою про розрахунок страхового стажу (з урахуванням часу перебування на інвалідності у зв'язку з професійним захворюванням) для визначення розміру пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком. Так, позивач має більше ніж 35 років страхового стажу, а саме 50 років 4 місяці та 21 день, із них не менш, як 15 років підземних робіт за списком № 1, тому має право на виплату пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України не відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в ГУ ПФ України у Волинській області та отримує пенсію по ІІІ групі інвалідності внаслідок трудового каліцтва відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 08.06.2022, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до довідки акта розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 02.06.2022 ОСОБА_1 встановлено професійне захворювання. Також відповідно до акта огляду МСЕК від 22.06.2023 №199430 позивачу встановлено інвалідність 3 групи з 65% втрати працездатності (а.с.9-11).
15.07.2024 позивач звернувся до ГУ ПФ України у Волинській області із заявою у якій просив здійснити перерахунок пенсії та виплачувати пенсію по інвалідності у розмірі пенсії за віком з дня звернення та виплачувати недоплачену пенсію за весь період (з урахуванням виплачених сум) відповідно до Закону України “Про підвищення престижності шахтарської праці» (а.с.43).
Листом від 09.08.2024 №№10019-9157/К-02/8-0300/24 ГУ ПФ України у Волинській області повідомило позивача про відмову у переведенні з пенсії по інвалідності 3 групи внаслідок трудового каліцтва на пенсію за віком.
У листі зазначено, що згідно з статтею 33 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія по III групі інвалідності призначається в розмірі 50 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону. Крім цього, статтею 24 вказаного Закону передбачено, що до страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. Розмір пенсії обчислено з урахуванням стажу роботи тривалістю 50 років 4 місяці 21 день, з них: 17 років 10 місяців - страховий стаж; 12 років 2 місяці 9 днів - пільговий стаж з повним робочим днем під землею; 3 роки 2 місяці - пільговий стаж, зарахований на виконання рішення суду; 1 рік 5 місяців 24 дні - строкова військова служба та 17 років 6 місяців 20 днів - додатковий стаж (коефіцієнт страхового стажу - 0,50333). Для визначення розміру пенсії враховано середньомісячний заробіток - 25076,81грн, який взято за періоди роботи з 01.07.2001 по 31.07.2021, з 01.10.2001 по 31.10.2001, з 01.09.2006 по 31.10.2010 та з 01.01.2011 по 31.05.2022 з урахуванням середньої заробітної плати по Україні за 2019-2021 - 10846,37грн (індивідуальний коефіцієнт заробітку - 2,31200). Враховуючи персональні дані щодо страхового стажу та заробітку, розмір пенсії за віком, від якого обчислено розмір пенсії по III групі інвалідності, складає 12976,06 грн, з них: 12621,91 грн - розмір пенсій за віком (25076,81 грн х 0,50333); 354,15 грн - доплата за 15 років понаднормового стажу. Розмір пенсії по інвалідності на даний час складає 10530,72 грн, з них: 6488,03 грн - пенсія по інвалідності (12976,06 грн х 50%); 100,00 грн - доплата індексації з 01.03.2024; 3542,69 грн - доплата до пенсії відповідно до норм Закону №345; 300 - грн надбавка на двох неповнолітніх утриманців. Враховуючи той факт, що тривалість пільгового стажу не відповідає вимогам частини 3 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та страховий стаж є недостатнім для виконання умов частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», для переведення з пенсії по інвалідності третьої групи внаслідок трудового каліцтва на пенсію по інвалідності в розмірі пенсії за віком на даний час, немає підстав (а.с.8, 43зворот).
Позивач, не погодившись з діями відповідача щодо відмови у зарахуванні спірного періоду до пільгового страхового стажу позивача та здійснення перерахунку пенсії, звернувся до суду з даним позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Частиною першою статті 9 Закону №1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону №1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Згідно зі статтею 33 Закону №1058-IV пенсія по інвалідності залежно від групи інвалідності призначається в таких розмірах: особам з інвалідністю I групи - 100 відсотків пенсії за віком; особам з інвалідністю II групи - 90 відсотків пенсії за віком; особам з інвалідністю III групи - 50 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону.
Непрацюючі особи з інвалідністю II групи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, та особи з інвалідністю III групи за їх вибором мають право на призначення пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону, за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 28 цього Закону.
Як передбачено абзацом першим частини першої статті 28 Закону №1058-IV, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.
Отже, право на призначення пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком мають, зокрема, непрацюючі чоловіки, яким встановлено ІІІ групу інвалідності і страховий стаж яких становить 35 років.
Водночас, абзацом третім частини першої статті 28 цього Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» (далі Закон № 345-VI), та працівникам, зайнятим повний робочий день під землею обслуговуванням зазначених осіб, які відпрацювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків та 7,5 року для жінок за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, встановлюється незалежно від місця останньої роботи у розмірі 80 відсотків заробітної плати (доходу) застрахованої особи, визначеної відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до статті 8 Закону №345-VI мінімальний розмір пенсії шахтарям, які відпрацювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків та 7,5 років для жінок за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, встановлюється незалежно від місця останньої роботи, у розмірі 80 відсотків його заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої обчислюється пенсія, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Для обчислення розміру пенсій за віком за кожний повний рік стажу роботи на підземних роботах до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Як убачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник у зв'язку з фактичною відмовою Пенсійного органу в перерахунку пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, з зарахуванням до пільгового стажу з повним робочим днем під землею періодів роботи позивач з 01 лютого 2018 року по 30 квітня 2021 року у ВП Шахта № 9 «Нововолинська» ДП «Волиньвугілля» у зв'язку з відсутністю сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Так, відповідно до частини першої статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
За приписами статті 1 Закону №1058-IV застрахована особа фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески (частина друга статті 20 Закону №1058-IV).
Частинами четвертою - шостою, дев'ятою, десятою, дванадцятою статті 20 Закону №1058-IV встановлено, що сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум із їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Суд апеляційної інстанції, досліджуючи індивідуальні відомості з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про застраховану особу ОСОБА_1 (довідка за формою ОК-5), встановив, що інформація щодо сплати страхових внесків за період з 01 лютого 2018 року по 30 квітня 2021 у ВП «Шахта №9 Нововолинська» ДП «Волиньвугілля» дійсно відсутня (арк. спр. 15-18).
Разом із тим, як установлено судом апеляційної інстанції у вказаний період позивач працював гірником очисного забою 5 розряду з повним робочим днем під землею на ВП «Шахта № 9 «Нововолинська» ДП «Волиньвугілля» з повним робочим днем від землею, що підтверджується записами у трудовій книжці серія НОМЕР_1 та за вказаний період йому була нарахована та виплачена заробітна плата на яку, в свою чергу, нараховувалися страхові внески, що підтверджується довідкою про доходи від 29 серпня 2024 року №127, виданою ДП «Шахта № 9 «Нововолинська», а тому у відповідача відсутні підстави не зараховувати до пільгового стажу позивача вказані періоди роботи.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відсутність за даними системи індивідуальних відомостей про застраховану особу про сплату страхових внесків за вказані періоди не може бути підставою для не зарахування таких до страхового стажу під час визначення пільгового стажу для призначення (перерахунку) пенсії позивачу.
Порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків (у зв'язку із чим утворилася заборгованість зі сплати таких внесків) тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи сплачені страхові внески зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Отже, фактично внаслідок невиконання роботодавцем обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Суд апеляційної інстанції вважає, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача такого періоду роботи.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 березня 2020 року по справі № 535/1031/16-а, від 30 вересня 2019 року у справі № 414/736/17, від 20 березня 2019 року у справі № 688/947/17, від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а.
Що стосується позовної вимоги про перерахунок та виплату позивачу пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком з урахуванням страхового стажу, в тому числі пільгового за Списком 1, апеляційний суд звертає увагу на таке.
З урахуванням спірних періодів страхового стажу та періоду страхового стажу, який обчислено відповідачем при призначенні позивачу пенсії по інвалідності (50 років 4 місяці та 21 день; із якого 15 років 4 місяці та 9 днів (пільговий стаж роботи з повним робочим днем під землею), виконується умова щодо страхового стажу не менше 35 років для перерахунку пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком в межах строку звернення до суду з 03.03.2024.
Що стосується дискреційних повноважень державного органу, апеляційний суд наголошує на тому, що згідно зі статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно Рішення ЄСПЛ по справі «Рисовський проти України» (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 (заява № 29979/04), принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
За змістом ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Зі змісту наведених норм випливає, що втручанням у дискреційні повноваження суб'єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, законодавець передбачив обов'язок суду зобов'язати суб'єкта владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження).
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 13.02.2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 року у справа № 461/2579/17, від 20.03.2018 року у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12.04.2018 року справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційними повноваженнями є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Відтак, у спірних правовідносинах суб'єкт владних повноважень не наділений правом альтернативи, а зобов'язаний прийняти рішення про призначення позивачу пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, оскільки існують всі необхідні умови для такого призначення.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі, а тому суд під час розгляду справи повинен створювати необхідні умови для всебічного, повного й об'єктивного дослідження справи, однак не зобов'язаний підміняти собою учасників процесу, шукаючи докази виключно за власною ініціативою. Адміністративний суд має активно підтримувати перебіг провадження, досліджувати фактичні обставини справи в найбільш повному обсязі.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що належними та допустимими доказами, якими є трудова книжка та записи у ній, а також довідка про заробітну плату, підтверджується пільговий підземний стаж ОСОБА_1 за період роботи з 01.02.2018 по 30.04.2021 - гірником очисного забою ДП “Шахта №9 “Нововолинська» з огляду на те, що відсутність за даними системи індивідуальних відомостей про застраховану особу про сплату страхових внесків за вказані періоди не може бути підставою для не зарахування таких до страхового стажу під час визначення пільгового стажу для призначення пенсії позивачу. Також суд зазначає, що у цьому випадку виконується умова щодо страхового стажу не менше 35 років для призначення пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У відповідності до вимог ст. 134 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції обставинам справи не відповідають, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2024 року у справі №140/9213/24 скасувати та позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 09.08.2024 у проведенні ОСОБА_1 зарахування стажу роботи до пільгового та перерахунку пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до пільгового підземного стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.02.2018 по 30.04.2021 - гірником очисного забою ДП “Шахта №9 “Нововолинська» та здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, відповідно до статті 33 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 03.03.2024 з урахуванням виплачених сум.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (ЄДРПОУ 13358826) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати за подання позовної заяви в сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп. згідно квитанції № 6619-7734-9988-5351 від 03.09.2024 та за подання апеляційної скарги в сумі 1479 (одна тисяча чотириста сімдесят дев'ять) грн. 60 коп. згідно квитанції № 0836-0659-9139-2902 від 16.12.2024.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко