Справа № 240/32645/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Єфіменко Ольга Володимирівна
Суддя-доповідач - Сапальова Т.В.
17 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Ватаманюка Р.В. Капустинського М.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
до Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 26.09.2023 №930020880105 про перерахунок йому пенсії з обмеженням суми середньомісячного заробітку та суми до виплати десятьма розмірами прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві враховуючи відомості про заробітну плату, наведені у довідці Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону від 18.08.2023 №21/42вих-23, прийняти рішення про перерахунок йому пенсії без обмеження суми середньомісячного заробітку та граничного розміру до виплати, з першого числа місяця, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії.
Позов мотивований тим, що на виконання рішення суду Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач, управління) здійснило йому перерахунок пенсії, однак після такого перерахунку її виплата безпідставно проводиться із обмеженням максимальним розміром.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 08 травня 2024 року відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення.
Не погодившись із даним рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просять рішення суду скасувати та прийняти нове постанову, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідач направив на адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу - без задоволення, оскільки вважає, що судом правильно встановлені обставини справи та надано їх належну правову оцінку.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з урахуванням наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на пенсійному обліку та отримує пенсію призначену відповідно до Закону України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон №1697-VII).
18.08.2023 звернувся до відповідача із заявою про перерахунок його пенсії на підставі довідки Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону №21/42 вих-23 від 18.08.2023.
У відповідь на заяву листом №32614-31614/К-02/8-2600/23 від 25.09.2023 відповідач повідомив позивача про здійснений перерахунок із врахуванням наданої довідки про розмір заробітної плати та обмеження десятьма розмірами прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості вимог позивача, відтак і відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача.
Колегія суддів зауважує, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII, Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-XII.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII встановлено, що пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
Тобто, за умовами Закону №1697-VII розмір пенсії особам, яким її призначено за цим законом визначено на рівні 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці. При цьому, розмір заробітної плати визначений за Законом №1697-VII є значно більшим ніж, визначений Законом №1789-ХІІ.
Конституційний Суд України у Рішенні від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 (пункт 5) вказав, що згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на соціальне забезпечення відповідно до структури та ресурсів держави. Тому види і розміри соціальних послуг та виплат встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей.
У Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 (пункт 2.1) Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване статтею 48 Конституції України.
Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави. Неприпустимим є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими не ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Конституційний Суд України у пунктах 2, 3 свого рішення від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 зазначив, що держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо, держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.
Таке трактування узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини викладеною у рішеннях від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (№ 29458/04 та №29465/04), від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (№ 68385/10), від 09 жовтня 1979 року у справі «Airey v. Ireland» (№ 6289/73), від 12 жовтня 2004 року у справі «Kjartan Аsundsson v. Iceland» (№ 60669/00), від 14 лютого 2012 року у справі «Arras and Others v. Italy» (№ 17972/07) та практикою Суду Європейського Союзу у рішенні від 13 червня 2017 року у справі «Eugenia Florescu and Others v Casa Judeteana de Pensii Sibiu and Others» (№ C-258/14).
Держава зменшуючи відсотковий розмір пенсії особам, яким її призначено за Законом №1697-VII по відношенню до відсоткового розміру пенсії, що визначався Законом №1789-ХІІ, враховувала існуючі фінансово-економічні можливості Держави для можливості подальшого забезпечення соціальним захистом громадян, яким призначено пенсії за цим Законом та те, що розмір заробітної плати визначений за Законом №1697-VII є значно більшим ніж, визначений Законом №1789-ХІІ.
У спірних правовідносинах не можуть бути застосовані різні закони при визначенні окремих складових, з яких обчислюється пенсія, оскільки в такому випадку особи, яким пенсія призначається за Законом №1697-VII набудуть права на її обрахунок на рівні 60 відсотків від складових заробітної плати визначеної Законом №1697-VII, в той час як особи, пенсію яким призначено на умовах Закону №1789-ХІІ ставлять питання щодо перерахунку їм пенсії на відсотковому рівні визначеному Законом №1789-ХІІ (від 80 відсотків до 90 відсотків) із застосуванням складових заробітної плати визначеної новим Законом №1697-VII.
Такий підхід до застосування положень Законів №1789-ХІІ і №1697-VII порушує принцип правової визначеності для осіб, яким призначається пенсії за мовами нового Закону та поставить їх у менш сприятливе становище по відношенню осіб, яким пенсія була призначена на умовах Законом №1789-ХІІ.
При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що такий підхід до застосування положень Законів №1789-ХІІ і №1697-VII не буде суперечити положенням статті 22 Конституції України, якою встановлено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, враховуючи наступне.
Так, у зв'язку із введенням в дію Закону №1697-VII виникла суттєва різниця в оплаті праці чинних працівників прокуратури та розмірі заробітних плат, з яких розраховані пенсії прокурорських пенсіонерів
Враховуючи таку різницю, після ухвалення рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2019 року №7-р (ІІ) 2019 у пенсіонерів органів прокуратури виникло право на перерахунок пенсії у зв'язку із збільшенням зарплати діючих прокурорів.
Отже, позивач набув право на перерахунок пенсії у зв'язку із збільшенням зарплати діючих прокурорів і такий перерахунок має здійснюватися за правилами Закону №1697-VII, в тому числі застосуванню відсоткового розміру пенсії за цим законом.
Розділом XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року передбачено, що у разі якщо внаслідок перерахунку пенсії за нормами цього Закону її розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Такий підхід застосування норм права до виплати перерахованих пенсії відповідає положенням статті 22 Конституції України та застосовується до пенсії незалежно на підставі якого закону перераховується така пенсія.
Враховуючи зазначене, у разі якщо розмір пенсії позивача зменшиться при її перерахунку за правилами Закону №1697-VII з урахуванням відсоткового розміру визначеного цим Законом, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі, тобто в розмірі обрахованому за правилами Закону №1789-ХІІ, а оскільки таке зменшення не відбулось, тому порушень положення статті 22 Конституції України Державою не допущено.
За змістом статті 2 Закону № 3668-VI (який набрав чинності 01.10.2011 року) максимальний розмір пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про прокуратуру», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Цим Законом було внесено зміни до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-XII, положення частини 15 якої викладено в аналогічній редакції.
При цьому абзацом першим пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3668-VI встановлено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Абзацом другим цього пункту визначено, що пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), установленому цим Законом.
На думку колегії суддів, положення пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668-VI спрямовані на врегулювання питань, які виникли у зв'язку із застосуванням Закону № 3668-VI стосовно осіб, у яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір, а саме надання права на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії.
Водночас з моменту, коли особа набуде право на перерахунок, на розмір її пенсії будуть поширюватися загальні правила щодо обмежень.
Враховуючи наведене, з моменту набрання чинності Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII питання призначення та перерахунку пенсій працівникам прокуратури врегульовувалися нормами цього Закону, зокрема статтею 86, частиною 15 якої були встановлені обмеження пенсії максимальним розміром.
З огляду на викладене, Верховний суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у справі №580/5962/20 відступив від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 04.03.2021 у справі №589/3997/16-а у подібних правовідносинах та сформувати правовий висновок, відповідно до якого пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3668-VI не скасовує обмеження максимального розміру пенсії, призначеної працівнику прокуратури до набрання чинності цим Законом, а встановлює особливе регулювання щодо застосування такого обмеження до осіб, яким пенсія призначена до набрання чинності Законом №3668-VI, і в яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір.
Зокрема, шляхом надання права на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії.
Водночас з моменту відповідності розміру пенсії максимальному розміру пенсії, поширення на її розмір загальних правил щодо обмежень, установлених статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-XII, а з 14.10.2014 абзацом 6 частини 15 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII.
Суд першої інстанцій у справі встановив, що внаслідок перерахунку пенсії позивача її розмір перевищив максимальний.
З огляду на наведене, на спірні правовідносини поширюються положення Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII, які встановлюють обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами.
Отже, позовні вимоги позивача у частині здійснення перерахунку пенсії без обмеження її максимальним розміром є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Окрім того, аналізуючи питання правомірності встановлення таких обмежень, необхідно зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо можливості встановлення обмежень розміру соціальних виплат.
Так, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 26.12.2011 N20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними.
Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.
Окрім того, аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) свідчить про те, що, неодноразово висловлюючи правову позицію щодо можливості обмеження розміру соціальних виплат, ЄСПЛ, не заперечуючи право держав зменшувати такий розмір, не сформулював правової позиції щодо достатнього розміру таких соціальних виплат, підкреслюючи водночас необхідність забезпечення прозорості, недискримінаційного характеру відповідних змін, не покладення надмірного тягаря на заявників внаслідок такого втручання держави.
Така практика свідчить про достатньо широке «поле» для розсуду, яке ЄСПЛ залишає державам у питаннях соціального забезпечення.
Наведене свідчить про те, що ЄСПЛ визнає можливість того, що виплати соціального страхування можуть бути зменшені або припинені, однак, розглядаючи питання відповідності таких дій, у кожній конкретній справі ураховує всі відповідні обставини справи і з'ясовує: чи було законним таке втручання, чи переслідувало легітимну мету таке втручання та чи не поклало таке втручання надмірний тягар на особу, якої це стосується.
За аналогічних обставин ЄСПЛ не констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (справа VALKOV AND OTHERS V. BULGARIA (заява №2033/04); справа Khoniakina v. Georgia (заява № 17767/08)).
Хоча виплати соціального страхування є «майном» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, однак обмеження максимальним розміром пенсій працівникам прокуратури не може вважатися порушенням їх права володіння цим майном, оскільки такі здійснені державою шляхом введення нових законодавчих положень з метою регулювання політики соціального забезпечення.
Встановлені обмеження не є непропорційними та не призводять до порушення сутності пенсійних прав.
Водночас розмір пенсії працівників прокуратури, з урахуванням встановлених обмежень максимальною сумою, залишається вищим середньомісячного розміру пенсії в Україні.
Тобто, встановлення максимального розміру пенсії для працівників прокуратури не поставило їх у невигідне становище, оскільки їх право на соціальне забезпечення було за ними збережене, вони не були позбавлені своїх засобів для існування і не були піддані ризикові недостатності таких засобів для життя.
Тому встановлення максимального розміру пенсії не можна вважати таким, що поклало на працівників прокуратури надмірний чи непропорційний тягар, чи порушило їх право на мирне володіння своїм майном.
При цьому таке обмеження не є дискримінаційним, оскільки стосується не лише працівників прокуратури, а й інших категорій пенсіонерів, зокрема поширюється на пенсії, призначені відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення».
Вказаний правовий висновок сформований Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №580/5962/20 у постанові від 21.12.2021 року.
З огляду на наведене, на спірні правовідносини поширюються положення Закону № 1697-VII, які встановлюють обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суд у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 28 лютого 2024 року у справі № 240/20830/21.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позову повністю.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують.
З наведеного вище колегія суддів приходить до висновку, що при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 травня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Ватаманюк Р.В. Капустинський М.М.