14 листопада 2025 р. Справа № 520/19240/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2025, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі №520/19240/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, апелянт) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (далі - ГУ ДСНС у Харківській області, відповідач), в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ДСНС у Харківській області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з 20.05.2023 по 15.11.2024 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;
- зобов'язати ГУ ДСНС у Харківській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 20.05.2023 по 31.12.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2024 по 15.11.2024 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.
24.07.2025 ухвалою Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, надано позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з моменту отримання ухвали, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, вказавши підстави для поновлення строку.
29.09.2025 ухвалою Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачеві.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції позивачем було подано апеляційну скаргу, в якій вона посилаючись на порушення норм процесуального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення в розрізі строків звернення до суду, просила скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 про повернення позову у справі №520/19240/25 та направити справу до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначила, що про порушення своїх прав, які полягають у тому, що після відновлення дії первинної редакції п.4 ПКМУ №704 відповідач не привів у її відповідність грошове забезпечення позивача з 20.05.2023 по 15.11.2024, вона дізналась 18.06.2025, що є датою набрання чинності рішенням у справі №320/29450/24, котрим скасовано зміни до п.4 ПКМУ №704, які внесені ПКМУ від 12.05.2023 № 481, і до суду з позовом звернулась 21.07.2025, тобто з дотриманням трьохмісячного строку, передбаченого ч. 2 ст. 233 КЗпП України.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався.
На підставі частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд апеляційної скарги проведено в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
ОСОБА_1 проходила службу в ГУ ДСНС у Харківській області та була звільнена зі служби 15.11.2024.
Звернувшись за правовою допомогою позивачка з'ясувала, що відповідач у період з 20.05.2023 по 15.11.2024 обраховував її грошове забезпечення з використанням фіксованого числового базису у розмірі 1762 грн.
ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДСНС у Харківській області з питанням щодо перерахунку її грошового забезпечення виходячи з того, що належним базисом для обрахунку є прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 01.01.2023 щодо грошового забезпечення 2023 року та прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 01.01.2024 щодо грошового забезпечення 2024 року.
Відповідач відмовив у проведенні такого перерахунку з огляду на відсутність підстав для вчинення означених дій.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо неперерахунку її грошового забезпечення ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з моменту отримання ухвали, шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, вказавши підстави для поновлення строку.
25.07.2025 представник позивача подав через підсистему «Електронний суд» заяву про усунення недоліків, в якій вказав, що під час обрахунку грошового забезпечення позивача за неналежним базисом для нарахування у розмірі 1762 грн відповідач фактично вчиняв означені дії внаслідок чинності з 20.05.2023 змін до п.4 ПКМУ №704, які були внесені ПКМУ від 12.05.2023 № 481. Разом з тим, оскільки зміни, які внесені до п.4 ПКМУ №704 постановою КМУ від 12.05.2023 №481 були визнані нечинними у судовому порядку в рамках розгляду справи №320/29450/24 (дата набрання чинності рішенням 18.06.2025), то фактично відновила дію первинна редакція п.4 ПКМУ 704 і грошове забезпечення позивача з 20.05.2023 по 15.11.2024 повинно бути приведено відповідачем у відповідність до належних базисів для нарахування - прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 01.01.2023 щодо грошового забезпечення 2023 року та станом на 01.01.2024 щодо грошового забезпечення 2024 року. Таким чином, про відновлення дії первинної редакції п.4 ПКМУ №704 позивач дізналась 18.06.2025, що є датою набрання чинності рішенням у справі №320/29450/24, котрим скасовано зміни до п.4 ПКМУ №704, які внесені ПКМУ від 12.05.2023 № 481. Між датою такої обізнаності та датою звернення позивача до суду у липні 2025, трьохмісячний строк, визначений ст.233 КЗпП не минув.
Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах відлік тримісячного строку звернення до суду ОСОБА_1 розпочався 01.07.2023. До суду з даним позовом позивач звернулась 21.07.2025, тобто з пропуском тримісячного строку звернення до суду, з урахуванням дії карантину. Крім того позивачем порушено тримісячний строк звернення до суду з дати звільнення, а саме з 15.11.2024. Також суд вказав, що в спірний період з 20.05.2023 до 15.11.2024 пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 був чинним, а отже визнання нечинним пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» жодним чином не впливає на права позивача та не є початком перебігу строку звернення до суду з даним позовом.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про повернення позовної заяви, з огляду на таке.
Положення статті 55 Конституції України передбачають, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Реалізація цього права передбачає, зокрема, дотримання порядку, визначеного процесуальним законом, в тому числі щодо строків звернення до адміністративного суду.
Згідно зі статтею 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
За змістом абзацу 1 частини 1 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Норми статті 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2024 у справі № 990/156/23.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 зауважила, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
Верховний Суд наголосив на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
З матеріалів справи вбачається, що предметом позову є перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 20.05.2023 по 15.11.2024.
У зазначений період грошове забезпечення апелянта обраховувалось з використанням базису у розмірі 1762 грн, що був встановлений пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704) в редакції пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 (далі - Постанова №481), яка набрала чинності 20.05.2023.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови №481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови №704, відповідно до якого установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Апелянт посилається на те, що про порушення своїх прав вона дізналась у день набрання судовим рішенням у справі №320/29450/24 законної сили (18.06.2025) і звернулась до суду з позовом протягом трьох місяців від 18.06.2025, тобто в межах строків, визначених статтею 233 КЗпП України.
Колегія суддів погоджується з такими доводами апелянта, адже до набрання законної сили рішенням у справі №320/29450/24 положення пункту 4 Постанови №704 в редакції пункту 2 Постанови №481, які застосовувались відповідачем при розрахунку її грошового забезпечення, були чинними, а отже підстав для звернення до суду у ОСОБА_1 не було, оскільки вона вважала, що ГУ ДСНС у Харківській області діяло в межах чинного законодавства, а отже її права не були порушені.
При цьому дізнавшись про скасування пункту 4 Постанови №704 в редакції пункту 2 Постанови №481 і відновлення первинної редакції пункту 4 Постанови №704, яка встановлює, що розрахунок грошового забезпечення здійснюється виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та порушення своїх прав апелянт звернулась до суду 21.07.2025, тобто в межах трьохмісячного строку, визначеного частиною 2 статті 233 КЗпП України.
Отже, з огляду на вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 дійшов передчасного висновку щодо пропущення нею строку звернення до суду з цим позовом, а тому безпідставно повернув позовну заяву.
Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується положеннями статті 322 КАС України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини, а саме рішенням «Серявін та інші проти України», та пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень.
Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Враховуючи вищезазначене, дослідивши фактичні обставини та питання права, які лежать в основі цієї справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.
Відповідно до статті 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 294, 312, 320, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року по справі №520/19240/25 - скасувати.
Справу №520/19240/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін