Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
17 листопада 2025 року № 520/24177/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Заічко О.В., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Міжрегіонального центру гуманітарного розмінування та швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій (с. Ватутіне, Харківський р-н, Харківська обл., 63212, код ЄДРПОУ33879077) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Міжрегіонального центру гуманітарного розмінування та швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій щодо непроведення з ОСОБА_2 остаточного розрахунку при звільненні, яка полягає у ненарахуванні ОСОБА_2 грошового забезпечення з 01.01.2020 року по 16.04.2022 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії та його невиплаті ОСОБА_1 .
- зобов'язати Міжрегіональний центр гуманітарного розмінування та швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_2 з 01.01.2020 року по 16.04.2022 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України Про Державний бюджет України на 2020-2022 роки на 1 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, виплативши перераховану суму (з урахуванням отриманих коштів) ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що вона є дружиною померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , що підтверджується копіями свідоцтва про шлюб та свідоцтва про смерть. ОСОБА_2 проходив службу в Міжрегіональний центр гуманітарного розмінування та швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Після смерті ОСОБА_2 позивачем з'ясовано, що з 01.01.2020 по 16.04.2022 грошове забезпечення виплачувалось у неналежному розмірі. Так, при обрахунку сум грошового забезпечення ОСОБА_2 відповідач керувався приписами ПКМУ від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" зі змінами, які були внесені ПКМУ від 21.02.2018 №103, зокрема, щодо п. 4 ПКМУ від 30.08.2017 №704 в частині визначення відповідних посадових окладів та окладів за спеціальне звання для осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, не дивлячись на те, що відповідні зміни були визнані нечинними у судовому порядку в рамках розгляду справи №826/6453/18. Враховуючи, що недоотримані суми грошового забезпечення, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, у такому разі, є частиною спадкової маси, на яку має право дружина - ОСОБА_1 .
Відповідач надав відзив на позов, у якому зазначив, що у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства, просив в задоволенні позовних вимог відмовити.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що
ОСОБА_2 у спірний період проходив військову службу у Міжрегіональному центрі гуманітарного розмінування та швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій, перебував на грошовому забезпеченні.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 22.04.2022.
Згідно копії Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 02.06.2017 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 02.06.2017 року укладнено шлюб.
Згідно листа відповідача від 08.09.2025 №87010-2828/870250, розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідних тарифний коефіцієнт згідно з Додатками 1, 12, 13, 14.
Позивач зазначає, що оскільки з 01 січня 2020 року збільшено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то в розумінні чинного п. 4 постанови №704, це призводить до збільшення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та, як наслідок, інших складових грошового забезпечення, що вираховуються від розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням. Зазначене слугує підставою для перерахунку такого грошового забезпечення за вказаний період проходження військової служби ОСОБА_2 , що порушує права ОСОБА_1 , яка є спадкоємицею померлого.
Згідно ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Статтями 1, 2 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з п. 6-1 ст. 18 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII членам сімей військовослужбовців, які проходять військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", гарантується виплата грошового забезпечення цих військовослужбовців у разі неможливості ними його отримання під час участі у бойових діях та операціях. У такому разі виплата грошового забезпечення здійснюється членам сімей військовослужбовців, зазначеним у пункті 6 статті 9 цього Закону.
Пунктом 6 глави 5 розділу V наказу МВС України №558 від 25.06.2018 "Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України" передбачено, що у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належні, але не отримані ним до дня смерті (загибелі) посадові оклади, оклади за військовими званнями і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (у тому числі за весь місяць, в якому військовослужбовець помер) виплачуються сім'ї померлого, а в разі її відсутності - його батькам та утриманцям.
Відповідно до п. 1 розділу ХХХ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, у разі смерті (загибелі) військовослужбовця належне, але не отримане ним до дня смерті (загибелі) грошове забезпечення (у тому числі за весь місяць, у якому військовослужбовець помер (загинув)) виплачується військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військово-службовець, дружині (чоловіку), а в разі якщо її (його) немає, - повнолітнім дітям, які проживали разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі та не мають дітей.
У разі відсутності зазначених осіб належні суми грошового забезпечення виплачуються іншим спадкоємцям відповідно до чинного законодавства України.
Згідно з п. 2 розділу ХХХ Порядку №260 грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату.
Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим.
Отже, члени сім'ї загиблого військовослужбовця мають право на належні військовослужбовцю, але не отримані ним до дня смерті основні та додаткові види грошового забезпечення.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 за життя не було нараховане грошове забезпечення у розмірі, із застосуванням прожиткового мінімуму встановленого Законами України Про Державний бюджет України на 2020-2022 роки.
У справі, що розглядається, позивач звернувся до суду з вимогами про проведення перерахунку грошового забезпечення загиблого військовослужбовця, який за життя не звертався до суду з такими вимогами.
Відповідно до вимог статей 1218, 1219 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:
1) особисті немайнові права;
4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом.
Тобто, виходячи з аналізу вище зазначених правових норм, предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв'язку з його смертю.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі №243/13575/19 наведено тлумачення статті 1227 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зокрема, щодо видів грошових сум, які входять до складу спадщини.
У цій постанові Верховний Суд з-поміж іншого зауважив, що право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, пов'язане з його суб'єктивним правом (зокрема, право на страхові виплати). За таких обставин, Суд висновував, що « Саме тому у членів сім'ї спадкодавця або ж з спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України за яких члени сім'ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат та випадки за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати».
У постанові від 22 жовтня 2024 року справа № 520/15186/23 Верховний Суд констатував, що у разі, якщо питання перерахунку грошового забезпечення військовослужбовцем за життя не ставилося і з такими вимогами до суду він не звертався, то, якщо позов пред'явила особа, якій не належить право такої вимоги, суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред'явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову.
Виходячи з аналізу вищезазначених правових норм, предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв'язку з його смертю.
Частиною 4 ст. 25 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.10.2018 у справі №522/19647/17 та від 13.03.2019 у справі №484/3648/16-а.
Судом встановлено, що предметом спору є грошове забезпечення, яке за життя не було нараховано та не належало померлому ОСОБА_2 .
Отже, позовні вимоги позивача ґрунтуються на незгоді позивача з бездіяльністю відповідача щодо невиплати грошове забезпечення померлого чоловіка, а не стягненням існуючої заборгованості, яка за приписами статті 1227 ЦК України відноситься до спадкової маси.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 за життя не звертався до суду з вимогами про виплату середнього заробітку, контракт з нею припинено у зв'язку з її смертю.
Оскільки спір у даній справі виник, стосовно сум грошового забезпечення, які за життя ОСОБА_2 йому не належали, не були нараховані та присуджені, то такі суми, не можуть передаватися членам сім'ї померлого.
Відповідно до ст. 5 КАС України кожна особа має, в порядку встановлену цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що саме її права, свободи та законні інтереси були порушені суб'єктом владних повноважень.
З позовної заяви вбачається, що позивач просить здійснити перерахунок грошового забезпечення покійному чоловіку ОСОБА_2 , за його життя ці суми не були нараховані.
Право на грошове забезпечення випливає зі змісту права на соціальний захист, спрямованого на задоволення матеріальних потреб військовослужбовців і реалізується шляхом надання особі достатнього матеріального забезпечення.
Відтак, таке право на грошове забезпечення військовослужбовця нерозривно пов'язане з особою, якому воно призначено, у зв'язку з чим тільки особа, яка безпосередньо отримувала грошове забезпечення, вважаючи, що воно нараховується та виплачується в неналежному розмірі, може звернутися до суду за захистом своїх прав.
Поряд з цим, суд звертає увагу, що право на перерахунок грошового забезпечення належить виключно до особистих прав особи, яких вона набуває за наявності передбачених законом умов, та таке право не може переходити в порядку правонаступництва до іншої особи.
Отже право на перерахунок певних виплат мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, пов'язане з його суб'єктивним правом, тому у членів сім'ї спадкодавця або ж з спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум.
Так, Верховний Суд неодноразово висловлював правовий висновок про те, що вимоги зобов'язального характеру, заявлені позивачем у цій справі, нерозривно пов'язані з особою спадкодавця і не допускають правонаступництва, (постанови від 27 вересня 2023 року у справі № 420/16546/21, від 05 грудня 2023 року у справі № 420/18164/21 та від 10 липня 2024 року у справі № 420/10899/21).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 14 листопада 2024 року справа № 560/3390/23.
Європейський Суд з прав людини у постанові від 29.07.2010 у справі "Стрельцов и другие военные пенсионеры из Новочеркасска против Российской Федерации" визнав, що особи мають право на підтримання скарг своїх померлих родичів у межах ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Вказаного висновку Європейський Суд з прав людини дійшов виходячи з того, що право на отримання заробітної плати і прирівняних до неї платежів, пенсій та інших грошових сум, які виплачуються в якості засобів для існування і підлягали виплаті, проте не були отримані громадянином за життя, належать членам сім'ї померлої особи.
На підставі викладеного та враховуючи практику Європейського суду з прав людини, суд вважає, що лише нарахована сума грошового забезпечення входить до складу спадщини, підлягає виплаті спадкоємцям; за цих умов наведені правовідносини допускають правонаступництво.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Міжрегіонального центру гуманітарного розмінування та швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій (с. Ватутіне, Харківський р-н, Харківська обл., 63212, код ЄДРПОУ33879077) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Заічко О.В.