Справа № 500/3822/25
11 листопада 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Чепенюк О.В.,
за участю секретаря судового засідання Фаранюк О.Л.,
представника відповідача Калашник Н.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - Головне управління, відповідач), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління від 02.06.2025 №189-О “Про звільнення ОСОБА_1 »;
поновити ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста відділу обслуговування громадян №7 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління з 03.06.2025;
стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з часу звільнення по день винесення судового рішення.
Позов обґрунтований тим, що оскаржуваним наказом Головного управління від 02.06.2025 №189-О позивача протиправно звільнено з посади у зв'язку з скороченням посад державної служби внаслідок зміни штатного розпису відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 та пункту 1 частини першої статті 87 Закону України “Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 (далі - Закон № 889-VIII). Відповідачем недотримано порядку та процедури звільнення. Такі порушення стосуються того, що одночасно з попередженням державного службовця про наступне звільнення від 01.05.2025 позивачу не запропоновано жодної вакантної посаду, не пропонувалися вакантні посади і після вручення попередження; не враховане переважне право на залишення на роботі, передбачене статтею 42 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Звільняючи позивача із займаної посади, відповідач належним чином не провів порівняльний аналіз продуктивності працівників з наведенням даних, які свідчать про переважне право ОСОБА_1 перед іншим на залишенні на роботі, не враховано її високу кваліфікацію, продуктивність праці, тривалий безперервний стаж роботи в територіальному органі, наявність неповнолітньої дитини, інвалідності другої групи.
Також позивач зауважує на необхідності застосування законодавства про працю до спірних правовідносин, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення переважного права на залишення на роботі. Ураховуючи відсутність у спеціальному законі норм, які б урегульовували особливості вивільнення державних службовців, зокрема, у разі скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, на момент виникнення спірних правовідносин, незважаючи на виключення зі статті 87 Закону № 889-VIII бланкетної норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої цієї статті, на думку позивача, до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення КЗпП України на підставі частини третьої статті 5 Закону № 889-VIII.
ОСОБА_1 вважає, що відповідач в порушення установленого порядку вивільнення працівників не запропонував їй іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до її професійної підготовки та професійних компетентностей, надав перевагу особам з нижчим, ніж позивач рівнем професійної підготовки та професійної компетенції, звільнив її без урахування переважного права на залишенні на роботі перед іншими працівниками.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 01.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цій справі, ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження суддею одноособово, призначено підготовче засідання.
У строк, встановлений судом, надійшов відзив на позову заяву, відповідач проти позову заперечує та зазначає, що ОСОБА_1 02.05.2023 було призначено на посаду провідного спеціаліста відділу обслуговування громадян №7 (сервісний центр) управління обслуговування громадян до призначення на цю посаду переможця конкурсу або до спливу дванадцятимісячного строку з дня припинення чи скасування воєнного стану (наказ від 28.04.2023 №219-О) за особливою процедурою без проведення конкурсу. Відповідно до положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування державної служби та місцевого самоврядування у період дії воєнного стану» від 12.05.2022 №2259-ІХ (набрав чинності 20.05.2022, далі - Закон №2259-ІХ), державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини (без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом), не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування, а за нормами статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-ІХ від 15.03.2022 (набрав чинності 24.03.2022, далі - Закон №2136-ІХ), у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України "Про державну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом, а згідно з частиною другою статті 5 цього ж Закону у період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.
Ще відповідач зазначив, що з метою рівномірного розподілу навантаження на працівників відділів обслуговування громадян (сервісних центрів) управління обслуговування громадян посаду провідного спеціаліста відділу обслуговування громадян №7 (м.Ланівці) управління обслуговування громадян було скорочено та введено цю посаду у відділ обслуговування громадян 11 (м.Тернопіль), наказом Головного управління від 28.04.2025 №237 введено в дію зміни №1 до штатного розпису Головного управління на 2025 рік. 01.05.2025 ознайомлено позивача про наступне звільнення у зв'язку зі скороченням посад державної служби внаслідок зміни штатного розпису Головного управління на 2025 рік, а наказом від 02.06.2025 №189-О ОСОБА_1 було звільнено з посади провідного спеціаліста відділу обслуговування громадян №7 (м.Ланівці) управління обслуговування громадян.
Представник відповідача просила у позові відмовити повністю.
У відповіді на відзив позивач спростовує обґрунтування відповідача та вказує, що дія воєнного стану та норми вказаних у відзиві законів не змінюють порядок звільнення осіб при зміні в організації виробництва чи скороченні штату, не встановлюють певних переваг одних працівників над іншими, не звільняють роботодавця від обов'язку пропозиції інших посад відповідно до кваліфікації працівника, що звільняється тощо. За практикою Верховного Суду (постанова від 22.05.2024 у справі № 334/4387/22) відповідач мав запропонувати усі вакантні посади на підприємстві та вчинити усі можливі дії на забезпечення позивача роботою. Запровадження воєнного стану не звільняє відповідача від обов'язку запропонувати позивачу всі вакантні посади. Позивач вважає, що Головне управління необгрунтовано пояснює скорочення її посади нерівномірним навантаженням на працівників та штучно створив умови шляхом внесення змін до вже затвердженого штатного розпису, зменшивши кількість посад та скоротивши саме посаду, яку обіймала позивач. Звільнення позивача відбулось з порушенням трудового законодавства, тому наказ про звільнення підлягає визнанню незаконним, а позивач підлягає поновленню на роботі.
У запереченнях представник відповідача наводить ті ж пояснення, що й у позовній заяві, висловлює думку щодо неможливості застосування до спірних правовідносин висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 22.05.2024 у справі №334/4387/22 та у постанові від 27.09.2023 у справі№523/11673/22, на які посилається позивач, бо вони стосуються інших правовідносин. Ще пояснює, що згідно з наказом Головного управління від 28.04.2025 №237 “Про введення в дію змін №1 до штатного розпису Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на 2025 рік» з управління обслуговування громадян виведено посаду провідного спеціаліста відділу обслуговування громадян №7 (сервісний центр) та введено посаду провідного спеціаліста відділу обслуговування громадян 11 (сервісний центр). Далі розміщено оголошення про добір персоналу на заміщення вакантних посад державної служби. Учасником добору на посаду провідного спеціаліста відділу обслуговування громадян №11 (сервісний центр) управління обслуговування громадян (робоче місце - м.Тернопіль) посада категорії “В» була одна особа. Зазначена особа була прийнята на роботу з 01.07.2025 на посаду провідного спеціаліста відділу обслуговування громадян №11 (сервісний центр м.Тернопіль) управління обслуговування громадян, робоче місце якої розташовано у м.Ланівці.
Ухвалою суду від 29.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судових засіданнях по розгляду справи по суті представник позивача Сідоров В.М. підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених у позові та відповіді на відзив, просив позовні вимоги задовольнити повністю. Зауважив, що позивачці не запропоновано жодної вакантної посади, її звільнення є надуманим, підстав для звільнення ОСОБА_1 не було. При внесенні змін до штатного розпису в частині визначення кількості працівників сервісних центрів порівняння проводилося лише серед двох з дванадцяти сервісних центрів, що є необ'єктивним рішенням і свідчить про намір звільнити саме позивача. У відділі обслуговування громадян №7 (сервісний центр) управління обслуговування громадян штатним розписом на 01.01.2025 було передбачено дві посади провідного спеціаліста, але скорочено саме посаду, яку обіймала ОСОБА_1 , без порівняння кваліфікації, продуктивності праці спеціалістів на рівнозначних посадах, без врахування переважного права на залишенні на посаді. Вважає, що рішення про скорочення посади прийнято необґрунтовано, при цьому особливості призначення працівників на посади без конкурсного відбору в період дії воєнного часу не впливають на необхідність дотримуватися трудових гарантій працівників.
У судових засіданнях представник відповідача Калашник Н.Я. заперечила проти позову з підстав, викладених у заявах по суті справи, наполягала на тому, що оскільки ОСОБА_1 прийнята на посаду тимчасово без конкурсного відбору, то відповідно до положень статті 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану» не могла бути переведена на іншу посаду державної служби. Ще зазначила, що оскільки з 01.07.2025 від управлінь соціального захисту населення передано органам пенсійного фонду функції щодо нарахування та виплати державних соціальних допомог, тому виникла необхідність направити до сервісного центру м.Ланівці провідного спеціаліста з іншого сервісного центру, посадова інструкція якої передбачала інші посадові обов'язки, а саме направлено прийнятого нового спеціаліста з відділу обслуговування громадян №11 (сервісний центр м.Тернопіль) управління обслуговування громадян.
У судовому засіданні 22.10.2025 оголошено перерву до 06.11.2025, витребувано додаткові докази від відповідача, запропоновано представнику позивача надати письмові пояснення стосовно застосування до процедури звільнення позивача норм Закону України "Про правовий режим воєнного стану» та Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Судове засіданні 06.11.2025 не відбулося у зв'язку з неможливістю здійснення фіксування судового засідання за допомогою підсистеми ЄСІТС “Електронний суд» та “Відеоконференцзв'язок» через технічну несправність у системі та відсутність доступу до неї з незалежних від суду причин. Наступне судове засіданні призначене на 11.11.2025.
Представник позивача у строк, встановлений судом, надав письмові пояснення, а також подав клопотання про продовження розгляду справи за відсутності позивача та представника позивача.
Суд продовжив розгляд справи за відсутності позивача, представника позивача.
Заслухавши вступне слово (пояснення) учасників справи, дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Наказом Головного управління від 28.04.2023 №219-О відповідно до пункту 5 статті 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VІІІ було призначено ОСОБА_1 на посаду провідного спеціаліста відділу обслуговування громадян №7 (сервісний центр) управління обслуговування громадян до призначення на цю посаду переможця конкурсу або до спливу дванадцятимісячного строку з дня припинення чи скасування воєнного стану (том 1 а.с.183). Підставою для призначення на посаду зазначено заяву ОСОБА_1 (том 1 а.с.182).
Штатний розпис Головного управління на 01.01.2025 затверджено наказом від 31.01.2025, такий, зокрема, передбачав в управлінні обслуговування громадян 12 відділів обслуговування громадян (сервісних центрів). У відділі обслуговування громадян №7 (м.Ланівці) управління обслуговування громадян, де працювала позивач, штатним розписом було визначено 8 штатних одиниць, а саме: начальник відділу - 1 посада, заступник начальника відділу - 1 посада, головний спеціаліст - 4 посади, провідний спеціаліст - 2 посади (том 1 а.с.137-139).
Надалі Головним управлінням ініціювалися зміни до штатного розпису і наказом Головного управління від 28.04.2025 №237 введено в дію зміни №1 до штатного розпису на 2025 рік. Відповідно до цих змін, серед іншого, в управлінні обслуговування громадян у відділі обслуговування громадян №7 (сервісний центр) виводилася посада провідного спеціаліста, натомість у відділ обслуговування громадян №11 (сервісний центр) вводилася посада провідного спеціаліста (том 1 а.с.140-142).
01.05.2025 ОСОБА_1 ознайомлено під розписку про наступне звільнення у зв'язку зі скороченням штату державних службовців, скороченням посад державної служби внаслідок зміни штатного розпису Головного управління на 2025 рік (том 1 а.с.100, 217).
Наказом Головного управління від 02.06.2025 за №189-0 «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з 02.06.2025 з посади провідного спеціаліста відділу обслуговування громадян №7 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, у зв'язку з скороченням посад державної служби внаслідок зміни штатного розпису, відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 та пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Підстава для прийняття наказу про звільнення: попередження про наступне звільнення у зв'язку зі скороченням штату державних службовців, скороченням посад державної служби внаслідок зміни штатного розпису Головного управління від 01.05.2025 (том 1 а.с.219).
Позивач не погодилася з наказом про її звільнення та звернулася до суду з цим позовом.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII, тут і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
За приписами частин другої та третьої статті 5 Закону № 889-VIII, відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Підстави для припинення державної служби визначені у статті 83 Закону № 889-VIII, відповідно до пункту 4 частини першої цієї статті державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Згідно з частиною першою статті 87 Закону № 889-VIII (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" №117-IX від 19.09.2019, далі - Закон №117-IX, який набрав чинності 25.09.2019) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
13.02.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 №440-IX (далі - Закон №440-IX), яким частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: « 3. Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення».
Водночас на даний час частина третя статті 87 Закону № 889-VIII діє в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» № 1285-IX від 23.02.2021 (далі - Закон № 1285-ІХ), і передбачає, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Отже, після внесення Законом № 1285-ІХ змін до частини третьої статті 87 Закону №889-VІІІ існування обставин, з якими законодавець пов'язує наявність підстав для звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті, включає зобов'язання роботодавця (держави) в особі суб'єкта призначення або керівника державної служби щодо працевлаштування державних службовців, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють їх можливе вивільнення. Тобто, суб'єкт призначення або керівник державної служби зобов'язаний не лише попередити державного службовця про наступне звільнення, а й одночасно з цим запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №640/24023/21, від 23.02.2023 у справі № 140/9066/21, від 11.05.2023 у справі №380/9574/21, від 27.06.2023 у справі № 120/3712/21-а, від 14.09.2023 у справі №640/15737/22, від 12.10.2023 у справі № 380/10238/21, від 02.11.2023 у справі № 380/9055/22 та від 31.03.2025 у справі № 360/48/23.
У контексті викладеного суд уважає за необхідне звернути увагу також на практику Верховного Суду, викладену у постанові від 10.07.2025 у справі № 380/5244/22, згідно з якою після внесення Законом № 1285-ІХ змін до частини третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ, який є спеціальним законодавчим актом у спірних правовідносинах, останнім повністю унормовано порядок вивільнення державних службовців, зокрема у випадку скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, а відтак, норми трудового законодавства (зокрема, частина шоста статті 49-2 Кодексу законів про працю України) не підлягають застосуванню. Тож, вирішуючи відповідний спір, судам необхідно перевіряти дотримання відповідачем порядку вивільнення осіб з посади державної служби у зв'язку з її скороченням у розрізі наведених вище положень Закону № 889-VІІІ.
За змістом частин першої-другої статті 41 Закону№889-VІІІ державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу:
1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб'єкта призначення;
2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.
Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.
КЗпП України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці та за змістом статті 2-1 якого рівність трудових прав громадян України, недопущення дискримінації у сфері праці.
За положенням статті 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; 11) працівникам, які є членами пожежно-рятувальних підрозділів для забезпечення добровільної пожежної охорони не менше року.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Водночас особливістю цієї справи є те, що позивач призначена на посаду державної служби на умовах строкового трудового договору (до призначення на цю посаду переможця конкурсу або до спливу дванадцятимісячного строку з дня припинення чи скасування воєнного стану) без проведення конкурсу на підставі її заяви відповідно до пункту 5 статті 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VІІІ. Відповідач вважає, що при звільненні такої особи з посади (через скорочення посади в сервісному центрі №7 внаслідок зміни штатного розпису) відсутній обов'язок пропонувати інші вакантні посади, позаяк державного службовця неможливо перевести на іншу посаду в силу прямої заборони на переведення, зазначеної у Законі.
Отож, серед іншого, суд має надати відповідь на питання правомірності звільнення позивача (яку призначено на посаду державної служби у період дії воєнного стану без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом) без пропонування іншої рівнозначної посади державної служби.
З цього приводу суд зазначає про таке.
У зв'язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України "Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VІІІ.
Абзац перший частини п'ятої статті 10 цього Закону визначає, що у період дії воєнного стану особи призначаються на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб'єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій керівником державної служби або суб'єктом призначення, сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради, начальником відповідної військової адміністрації без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад, а також за наявності у Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік.
Абзац другий частини п'ятої статті 10 Закону №389-VІІІ вказує, що державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, призначені відповідно до абзацу першого цієї частини, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.
Дія цієї частини не застосовується при призначенні на посади державної служби, за якими спеціальним законом встановлено порядок виконання обов'язків у разі відсутності керівника державного органу (у тому числі у разі припинення його повноважень чи звільнення з посади), крім випадків, якщо встановлений спеціальним законом порядок неможливо застосувати через відсутність осіб, на яких може бути покладено виконання обов'язків керівника державного органу (абзац третій частини п'ятої статті 10 Закону №389-VІІІ).
За приписами статті 20 Закону № 389-VIII правовий статус та обмеження прав і свобод громадян та прав і законних інтересів юридичних осіб в умовах воєнного стану визначаються відповідно до Конституції України та цього Закону. В умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені частиною другою статті 64 Конституції України. У процесі трудової діяльності осіб, щодо яких запроваджена трудова повинність, забезпечується дотримання таких стандартів, як мінімальна заробітна плата, мінімальний термін відпустки та час відпочинку між змінами, максимальний робочий час, врахування стану здоров'я особи тощо. На час залучення працюючої особи до виконання трудової повинності поза місцем її роботи за трудовим договором за нею після закінчення виконання таких робіт зберігається відповідне робоче місце (посада).
Особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами (далі - працівники), у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" визначає Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» 15.03.2022 № 2136-IХ (далі - Закон № 2136-ІХ),
За змістом частин другої-третьої статті 1 цього Закону на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України "Про державну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.
З аналізу наведеної правової норми висновується, що у період дії воєнного стану стаття 43 Конституції України, в якій передбачено гарантування громадянам захист від незаконного звільнення, обмежено Законом № 2136-IX. Водночас не застосовуються норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», що регулюють діяльність державних службовців у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Повертаючись до матеріалів цієї справи, суд зазначає, що правовідносини у цій справі виникли з приводу звільнення позивача за ініціативою суб'єкта призначення у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису із припиненням державної служби відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII. Фактично має місце скорочення штату державних службовців у відділі обслуговування громадян (сервісному центрі №7) Головного управління.
Судом встановлено, що Головне управління під час попередження позивача про подальше її звільнення вважало, що відсутній обов'язок виконувати приписи частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII в частині пропонування державному службовцю іншої рівнозначної посади державної служби, з огляду на положення частини п'ятої статті 10 Закону № 389-VIII.
Вище суд навів положення частини п'ятої статті 10 Закону № 389-VIII (зі змінами, внесеними Законом № 2259-IX), які передбачають, що у період дії воєнного стану особи призначаються, зокрема, на посади державної служби без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка та документів, що підтверджують наявність у таких осіб громадянства України, освіти та досвіду роботи згідно з вимогами законодавства, встановленими щодо відповідних посад. Ці державні службовці, призначені без конкурсного відбору не можуть бути переведені на інші посади державної служби.
Тобто, норми частини п'ятої статті 10 Закону № 389-VIII встановлюють заборону щодо переведення державних службовців, які були призначені без конкурсів в період дії воєнного стану, на іншу посаду в органі місцевого самоврядування і під час дії воєнного стану і після його завершення чи скасування.
Водночас позивач наполягає на недотриманні відповідачем процедури звільнення у зв'язку з скороченням посади державної служби внаслідок змін структури та штатного розпису Головного управління та передбачених Законом № 889-VIII та КЗпП України гарантій у випадку звільнення державного службовця на підставі пункту 1 частини першої статті 87 цього Закону.
Судом встановлено, що позивача ОСОБА_1 призначено наказом Головного управління від 28.04.2023 №219-О відповідно до пункту 5 статті 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VІІІ на посаду провідного спеціаліста відділу обслуговування громадян №7 (сервісний центр) управління обслуговування громадян до призначення на цю посаду переможця конкурсу або до спливу дванадцятимісячного строку з дня припинення чи скасування воєнного стану (том 1 а.с.183).
Отже, позивача призначено на посаду державної служби у період дії воєнного стану без конкурсного відбору відповідно до приписів частини п'ятої статті 10 Закону № 389-VIII.
Надалі відповідачем внесено зміни №1 до штатного розпису на 2025 рік відповідно до наказу №237 від 28.04.2025, зокрема в структурі управління обслуговування громадян виведено посаду провідного спеціаліста у відділі обслуговування громадян №7 та введено таку ж посаду у відділі обслуговування громадян №11.
01.05.2025 Головне управління повідомило ОСОБА_1 про зміну штатного розпису відповідно до наказу №237 від 28.04.2025 і наступне скорочення штату та посади провідного спеціаліста, яку позивач обіймала, а наказом від 02.06.2025 №189-О звільнило її з 02.06.2025 із займаної посади провідного спеціаліста відділу обслуговування громадян №7 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 та пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII.
При цьому з аналізу статті 1 Закону № 2136-IX висновується, що державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування, які призначені на посаду у період дії воєнного стану без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом, не можуть бути переведені на інші посади державної служби або посади в органах місцевого самоврядування.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.04.2025 у справі № 640/22081/22 та підтримана Верховним Судом у постанові від від 30.06.2025 у справі № 320/11528/23.
У постанові від 30.06.2025 у справі № 320/11528/23 Верховний Суд зазначив, що державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду. При цьому, в умовах дії воєнного стану ця процедура не змінилася, принаймні в тому, що звільнення з названої підстави передбачає пропонування посад (якщо є посади, які можна пропонувати під час дії попередження про наступне звільнення). Тут варто нагадати також про положення частини першої статті 41 Закону № 889-VIII, за змістом якої державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті) без обов'язкового проведення конкурсу за рішенням керівника державної служби або суб'єкта призначення. Подібний висновок Верховний Суд уже викладав у постановах від 13.03.2025 у справі № 320/13326/23, від 27.03.2025 у справі № 440/12540/23, де попри нетотожний суб'єктний склад, водночас підставою звільнення в обох випадках є пункт 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII. При цьому Верховний Суд у зазначених постановах також указував на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 160/1643/23, у якій викладено лише узагальнене тлумачення застосування норм Закону № 389-VIII, проте не надано висновку щодо застосування Закону № 889-VIII у взаємозв'язку із Законом № 389-VIII, а саме в частині порядку припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення за пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII.
Ще у цій постанові Верховний Суд зазначив: щодо доводів позивачки про застосування до спірних правовідносин висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 29.11.2023 у справі № 160/1643/23 та від 13.03.2025 у справі № 320/13326/23, колегія суддів зазначає, що аналогічне питання вже було предметом дослідження та оцінки Верховним Судом у постановах від 16.04.2025 у справі № 640/22081/22 та 23.04.2025 у справі № 320/12821/23. У доводах касаційної скарги позивачка зазначає, про наявність у відповідача вакантних посад, проте їй не запропоновано посаду та не враховано переважне право на залишення на роботі. Колегія суддів звертає увагу, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини виникли у період дії воєнного стану, тому процедура звільнення державного службовця у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення як на момент ознайомлення позивача із попередженням про наступне вивільнення, так і на момент видання оскаржуваного наказу врегульована нормами Закону № 889-VIII (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), що виключає застосування до спірних правовідносин приписів та гарантій, передбачених КЗпП України. У період дії воєнного стану особи в силу частини п'ятої статті 10 Закону № 389-VIII призначаються, зокрема, на посади державної служби без конкурсного відбору, обов'язковість якого передбачена законом. Водночас цією ж нормою права законодавець обмежив можливість переведення державних службовців на інші посади державної служби, якщо такі службовці були призначені без конкурсного відбору в період дії воєнного стану, що у випадку, який склався у цій справі, і застосовно до позивача, з огляду на її призначення без конкурсного відбору. Ураховуючи, що законодавство містить чітку заборону переведення працівників призначених без конкурсного відбору на інші посади державної служби, тому вивчення переважних прав таких працівників нівелюється прямою забороною вказаного вище закону про неможливість переведення.
Наведене пояснюється також тим, що під час призначення на посаду державної служби без конкурсного відбору, позивач мала враховувати умови, визначені частиною п'ятою статті 10 Закону № 389-VIII, на яких вона прийнята на роботу, адже після відновлення конкурсних процедур на посади державної служби у неї виникає обов'язок проходження такого конкурсу для подальшого залишення на посаді, а отже позивач не може мати переважного права на залишення на роботі серед інших працівників, які призначені на посади за результатами конкурсних процедур до початку запровадження воєнного стану.
При цьому, незважаючи на відсутність можливості переведення працівника, в силу частини п'ятої статті 10 Закону № 389-VIII, роботодавець після звільнення працівника може його призначити на іншу посаду із застосуванням цієї ж норми права.
Верховний Суду у постанові від 30.06.2025 у справі № 320/11528/23 акцентував увагу, що нормами Законів № 2136-IX та № 389-VIII визначено особливості організації трудових відносин в умовах воєнного стану і їхні норми є спеціальними у цей період. У Прикінцевих положеннях Закону № 389-VIII (статті 28) передбачено, що нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону. Отже, у разі виникнення суперечностей норм цього Закону нормам іншого, застосуванню підлягають норми саме Закону № 389-VIII.
Ураховуючи встановлені обставини справи та наведене вищі законодавчі норми та висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про відсутність у Головного управління обов'язку щодо здійснення пропозиції позивачу іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.
Стосовно посилання представника позивача у додаткових поясненнях на необхідності застосування до спірних правовідносин правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 13.03.2025 у справі № 320/13326/23, то суд вказує на таке.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц роз'яснила, що висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків у кожній конкретній справі.
Так, у справі № 320/13326/23, на яку вказує представник позивача, суттєвими обставинами, що вплинули на ухвалення Верховним Судом рішення на користь позивача були процедурні порушення зі сторони державного органу під час реалізації процедури скорочення посади позивача, а саме, строк попередження був меншим за законодавчо встановлений 30-денний термін. Всупереч вимогам частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII роботодавець не дотримався 30-денного строку від моменту попередження про наступне звільнення, звільнивши працівника раніше. Такі процедурні порушення не можна віднести до незначних, що безумовно свідчать про протиправність звільнення працівника із займаної посади. Іншою підставою перегляду касаційним судом даної справи було неправильне застосування судами частини першої статті 41, частини третьої статті 87 Закону №889-VIII та частини п'ятої статті 10 Закону №389-VIII.
У справі ж, що розглядається, відсутні порушення 30-денного строку попередження, передбаченого частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII. ОСОБА_1 01.05.2025 попереджено про внесення змін до структури Головного управління та про наступне вивільнення у зв'язку зі скороченням штату та посади державної служби відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII та звільнено по спливу 30-денного строку від моменту повідомлення про наступне вивільнення. Наведене не може свідчити про повну релевантність справ.
А щодо висновку Верховного Суду в частині застосування судами частини першої статті 41, частини третьої статті 87 Закону №889-VIII та частини п'ятої статті 10 Закону №389-VIII, то суд у цій справі враховує останні правові висновки Верховного Суду, які згадані вище і викладені у постановах від 16.04.2025 у справі № 640/22081/22, від 23.04.2025 у справі № 320/12821/23, від 30.06.2025 у справі № 320/11528/23.
При цьому, приписами частини третьої статті 66 Закону України «Про правотворчу діяльність» від 24.08.2023 № 3354-IX передбачено, що разі виявлення колізії між нормативно-правовими актами рівної юридичної сили пріоритет у застосуванні мають норми, що містяться в нормативно-правових актах спеціального законодавства України (крім випадку, визначеного частиною другою цієї статті); норми, що містяться у нормативно-правових актах, що вступили в дію пізніше.
Враховуючи викладене, оскільки спірні правовідносини щодо проходження позивачем публічної служби виникли під час дії на території України правового режиму воєнного стану, суд вважає, що саме норми Закону № 389-VIII у межах спірних правовідносин є спеціальними та підлягають застосуванню.
Щодо мотивації позивача та її представника про приховану дискримінацію з посиланням на те, що рішення про скорочення штату було прийнято відповідачем з неповним дослідженням всіх обставини, то суд зазначає таке.
Зміни до штатного розпису та скорочення штату і посади, яку обіймала ОСОБА_1 , Головне управління мотивувало забезпеченням рівномірного навантаження на працівників сервісних центрів, саме тому посаду позивача виведено із відділу обслуговування громадян № 7 у м.Ланівці та введено таку посаду до відділу обслуговування громадян № 11 (м.Тернопіль).
Натомість представник позивача зауважує, що як вбачається з листа Головного управління № 1900-0701-5/1512 від 10.01.2025 порівняльна характеристика завантаженості працівників здійснювала виключно між сервісним центром № 7 (м. Ланівці) та сервісним центром № 11 (м. Тернопіль), а не усіма сервісними центрами в межах області.
З цього приводу суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12.01.2021 у справі № 753/9240/18, та підтриманий Верховним Судом у постанові від 23.04.2025 у справі № 320/12821/23, відповідно до якого при виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.
Отже, суд не може вдаватися до переоцінки питання про доцільність і правомірність зміни у структурі Головного управління з метою рівномірного навантаження на працівників у складі сервісних центрів різних населених пунктів в межах Тернопільської області.
Суд не вправі втручатися в діяльність державних органів/установ, що застосовують надані саме їм у межах законодавства повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження в будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами. Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Водночас у спірному випадку суд встановив, що відповідно до штатного розпису Головного управління на 2025 рік у відділу обслуговування громадян №7 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління було передбачено дві посади провідного спеціаліста і обидві посади були зайняті. Після внесених змін до штатного розпису наказом Головного управління від 28.04.2025 №237 у відділі обслуговування громадян №7 (сервісний центр) залишалася одна посада провідного спеціаліста.
При цьому зміни до штатного розпису вказують на зменшення штатної чисельності у відділі обслуговування громадян №7 без прив'язки до робочого місця працівника.
Судом встановлено, що одну посаду провідного спеціаліста у відділ обслуговування громадян №7 (сервісний центр) обіймала ОСОБА_1 , призначена з 28.04.2023 до призначення на цю посаду переможця конкурсу або до спливу дванадцятимісячного строку з дня припинення чи скасування воєнного стану відповідно до пункту 5 статті 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану.
Іншу посаду провідного спеціаліста у відділ обслуговування громадян №7 (сервісний центр) обіймала ОСОБА_2 призначена з 01.07.2024 до призначення на цю посаду переможця конкурсу або до спливу дванадцятимісячного строку з дня припинення чи скасування воєнного стану відповідно до пункту 5 статті 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану, тобто призначена на таких самих умовах як і позивач, лише роком пізніше (том 2 а.с.63).
У даному випадку, враховуючи скорочення однієї з двох рівнозначних посад, на яких перебували працівники призначені за строковими трудовими договорами за однакових умов без конкурсу, на переконання суду, відповідач мав би провести порівняння кваліфікації і продуктивності праці обох провідних спеціалістів та врахувати переважне право на залишення на роботі державного службовця з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Представник Головного управління підтвердила, що такого порівняння кваліфікації і продуктивності праці провідних спеціалістів відділу обслуговування громадян №7 до звільнення з посади ОСОБА_3 не проводив. У суду відсутні докази, що іншого провідного спеціаліста відділу обслуговування громадян №7 ОСОБА_2 відповідач попереджав про можливе звільнення. Тобто відповідач відразу визначив про скорочення посади та звільнення саме позивача, що свідчить про порушення вимог статті 42 КЗпП України, позаяк скороченню підлягала одна з двох посад провідного спеціаліста, а не конкретний працівник.
При цьому суд не враховує пояснення представника відповідача, що ОСОБА_3 працювала у сервісному центрі №7 у м.Ланівці, а місцем роботи ОСОБА_2 був сервісний центр №7 у м.Шумськ, бо фактично це стосується лише визначення робочого місця, а відповідно до змін у штатному розписі, затверджених наказом Головного управління від 28.04.2025 №237, мова йде про скорочення посади провідного спеціаліста у відділі обслуговування громадян №7 (безвідносно до робочого місця місто Ланівці чи місто Шумськ). Окрім того, представник відповідача пояснила, що через збільшення кількості послуг, які зараз надає територіальний орган Пенсійного фонду України, практикується зміна робочого місця працівників саме для контролю та збалансованості навантаження на працівників сервісних центів, а тому позивачу можна було визначити інше робоче місце, зокрема, у місті Шумську у разі такої потреби.
Також представник Головного управління у судовому засіданні підтвердила, що з 01.07.2025 у сервісному центрі №7 визначено робоче місце для працівника сервісного центру №11 (фактично працівника, який прийнятий на посаду внаслідок змін до штатного розпису, за яким звільнено позивача та збільшено чисельність у сервісному центрі №11) через збільшення робочого навантаження, що все ж ставить під сумнів доцільність скорочення штатної чисельності посад сервісного центу №7 Головного управління.
За таких обставин та з огляду на порушення відповідачем вимог статті 42 КЗпП України, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного наказу про звільнення позивача з посади.
Приписами частини першої статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Тобто, законодавець встановив обов'язок для органу, який розглядає трудовий спір, в тому числі для суду, поновити працівника у разі його звільнення без законної підстави.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, оскільки суд дійшов висновку про порушення вимог статті 42 КЗпП України під час звільнення позивача з посади державної служби, тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання поновити на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу належить задовольнити повністю.
Враховуючи, що позивача протиправно звільнено з посади провідного спеціаліста відділу обслуговування громадян №7 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з 02.06.2025, то позивач підлягає поновленню на державній службі на посаді, з якої її було звільнено - провідного спеціаліста відділу обслуговування громадян №7 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з 03.06.2025.
Згідно із частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
За вказаних вище обставин, суд також приходить до висновку про обґрунтованість похідних вимог позивача до Головного управління про стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 03.06.2025 по день ухвалення рішення у цій справі.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки Головного управління від 23.10.2025 №0503-07-1021 середня заробітна плата ОСОБА_1 за квітень-травень 2025 року складає 30132,00 грн, за фактично відпрацьовані за цей період 33 робочих днів. Середньоденна заробітна плата позивача становить 913,09 грн (30132,00 грн / 33 робочих дні) (том 2 а.с.62).
Період вимушеного прогулу позивача з 03.06.2025 (наступний день після звільнення, враховуючи, що день звільнення є останнім робочим днем) по 11.11.2025 (день ухвалення рішення у цій справі) становить 116 робочих днів. При цьому судом враховано норми тривалості робочого часу у 2025 році з урахуванням положень частини шостої статті 6 Закону України від 15.03.2022 №2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (набрав чинності 24.03.2022), якою визначено, що у період дії воєнного стану не застосовуються, серед іншого, норми статті 73 КЗпП України, якою, у свою чергу, визначені святкові і неробочі дні.
Отже, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на його користь, становить 105 918,44 грн (913,09 грн х 116 робочих дні вимушеного прогулу). Така сума обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого присуджена до виплати працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків і зборів.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відтак, підлягає до негайного виконання рішення суду в частині: 1) поновлення ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста відділу обслуговування громадян №7 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з 03.06.2025; 2) стягнення з Головного управління на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 913,09 грн х 21 день = 19 174,89 грн.
Керуючись статтями 2, 72-77, 90, 242-246, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (майдан Волі, 3, місто Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ 14035769) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 02.06.2025 №189-О “Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 на посаді провідного спеціаліста відділу обслуговування громадян №7 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з 03.06.2025.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.06.2025 по 11.11.2025 у розмірі 105 918,44 грн (сто п'ять тисяч дев'ятсот вісімнадцять гривень 44 копійки) з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 з 03.06.2025 на посаді провідного спеціаліста відділу обслуговування громадян №7 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області підлягає до негайного виконання.
Рішення суду в частині стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 19 174,89 грн (дев'ятнадцять тисяч сто сімдесят чотири гривні 89 копійок) з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів підлягає до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення буде складено та підписано 17 листопада 2025 року.
Головуючий суддя Чепенюк О.В.