17 листопада 2025 року Справа № 592/11796/23
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Осіпової О.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №592/11796/23 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфракструктури Львівської міської ради про скасування постанови,-
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовною заявою до Львівської міської ради, в якій просить:
- скасувати постанову серії ЛВ №00442914 від 23.07.2023 у справі про адміністративне правопорушення передбачене ч.3 ст.122 КУпАП;
- стягнути з відповідача на його користь сплачені ним кошти штрафу за паркування у сумі 340 грн та 20 грн комісії; за транспортування транспортного засобу у сумі 2607,60 грн та 78,23 грн комісії; за зберігання транспортного засобу у сумі 144,20 грн;
- стягнути на його користь моральну шкоду у розмірі 1000,00 грн.
Свої вимоги мотивує тим, що, враховуючи відсутність дорожнього знаку 3.35 «Стоянку заборонено», наявність розділювальної смуги, викладеної каменем на бруківці, та розташування його транспортного засобу на відстані, приблизно, 3 метри від проїжджої частини, яка проходить по вул. Винниченка та вул. Руська (з вул. Просвіти виїзд на це перехрестя заборонено), то можна дійти висновку, що він не порушив вимоги ПДР в частині паркування та не створив перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху та його транспортний засіб не міг призвести і не призвів до унеможливлення руху інших транспортних засобів або створення перешкоди для руху пішоходів.
Окрім того, вважає, що відповідачем винесено оскаржувану постанову із істотним порушенням його прав та правових гарантій, оскільки він не мав часу та відповідно можливості скористатися своїми правами, передбаченими ст.268 КУпАП України, зокрема, подавати докази, заявляти клопотання, користуватися правовою допомогою, тощо.
Крім цього, інспектором із паркування не встановлено мети його паркування та часу простою транспортного засобу, на його думку, нібито у забороненому місці.
Оскільки жоден із пунктів статті 265-4 КУпАП, яка встановлює перелік випадків, коли розміщення транспортного засобу є таким, що суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху, не належить до ситуації щодо паркування його транспортного засобу, то евакуація автомобіля та стягнення з позивача вартості послуг із транспортування та/або зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику (штрафний майданчик) не відповідає вимогам законодавства України.
Під час евакуації транспортного засобу люди, які проходили поруч, здійснювали відеозйомку цього процесу та засуджували його дії щодо паркування, внаслідок чого він отримав моральне приниження честі та гідності як людини та громадянина.
11.08.2023р. ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми адміністративну справу передано за підсудністю до Сумського окружного адміністративного суду.
Ухвалою від 08.09.2023р. Сумського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін та встановлено строк відповідачу для подання відзиву та доказів, які наявні у відповідача, а також встановлено строк позивачу для подання відповіді на відзив, а відповідачу заперечення.
18.09.2023 позивач подав до суду заяву про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, у задоволенні якої ухвалою суду від 20.09.2023р. було відмовлено, оскільки характер спірних правовідносин і предмет доказування не потребують заслуховування пояснень представників сторін та, відповідно, проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, у зв'язку з чим суд постановив ухвалу про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
За клопотанням Департамента міської мобільності та вуличної інфракструктури Львівської міської ради ухвалою від 09.11.2023р. замінено первісного відповідача - Львівську міську раду на належного - Департамент міської мобільності та вуличної інфракструктури Львівської міської ради (пл. Ринок, 1, м. Львів, Львівська область, 79008, код ЄДРПОУ 44448833).
Того ж дня судом постановлено ухвалу про відмову у задоволенні клопотання Департамента міської мобільності та вуличної інфраструктури Львівської міської ради про направлення справи для розгляду за підсудністю.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву (а.с.53-59), в якому у задоволенні позову просив відмовити, оскільки здійснення зупинки в недозволеному місці, а саме - на перехресті, суттєво перешкоджає дорожньому руху шляхом звуження проїзної частини дороги, а відтак зменшення її пропускної здатності, створення умов для примусової зміни смуги руху водіями інших транспортних засобів.
Зазначає, що на транспортному засобі Toyota Camry, державний номерний знак НОМЕР_1 , який згідно з Єдиними державним реєстром транспортних засобів зареєстровано позивачем, було здійснено зупинку на перехресті, чим було вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП, що підтверджується фотофіксацією, здійсненою відповідно до вимог примітки до ст. 14-2 КУпАП, із врахуванням місця розташування транспортного засобу щодо нерухомих об'єктів.
Щодо твердження позивача про те, що він розмістив належний йому транспортний засіб проти бокового проїзду Т-подібного перехрестя, та про те, що належний йому автомобіль розміщено поза межами проїзної частини дороги, на відстані приблизно 3 метрів від її меж, представник відповідача заперечує, оскільки, як вбачається із матеріалів фотофіксації, а також визнається позивачем, поруч із місцем, де було розміщено автомобіль із державним номерним знаком НОМЕР_1 , відсутня дорожня розмітка.
При цьому, не вважається розміткою інша порядковість викладки бруківки в порівнянні із загальним дорожнім полотном.
Крім того, як вбачається із фотофіксації адміністративного правопорушення, транспортний засіб із державним номерним знаком НОМЕР_1 розміщений в межах саме проїзної частини дороги, що відокремлена від іншого елементу дороги - тротуару бордюрним каменем, відрізняється дорожнім одягом.
Статтями 279-1-279-8, 280 КУпАП передбачено, що на інспектора з паркування не покладено обов'язок з'ясовувати всі обставини правопорушення, а гарантії, передбачені ст. 268 КУпАП, не поширюються на осіб, які притягуються до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки чи паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
Позивача притягнуто до адміністративної відповідальності як власника, за яким зареєстровано транспортний засіб Тоуоіа Сатгу, державний номерний знак НОМЕР_1 , який було зафіксовано в момент вчинення правопорушення - здійснення стоянки на перехресті вул. В. Винниченка/вул. Просвіти, 23 липня 2023 року о 13:29 год.
Зокрема, ОСОБА_1 було порушено вимоги підпункту (г) пункту 15.9 розділу 15 Правил дорожнього руху України, а саме, зупинка на перехрестях, внаслідок чого його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП, та притягнуто до адміністративної відповідальності із накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 680 грн.
Автомобіль марки Toyota Camry, державний номер НОМЕР_1 , було тимчасово затримано з перехресть вул. Винниченка-Просвіти шляхом його доставлення для зберігання на спеціальний майданчик внаслідок порушення вимог п. 15.9 (ґ) розділу 15 ПДР та ч. 3 ст. 122 КУпАП.
Крім того, з наданих позивачем квитанцій вбачається, що ним було сплачено штраф за паркування у сумі 340 грн. та 20 грн. комісії; за транспортування транспортного засобу у сумі 2607,60 грн. та 78,23 грн. комісії; за зберігання транспортного засобу у сумі 144,20 грн.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю, щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Розділом 15 Правил дорожнього руху, що були затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 (далі -ПДР), передбачено правила зупинки та стоянки транспортних засобів.
Пунктом 15.1 ПДР встановлено, що зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі.
У випадку відсутності спеціально відведених місць чи узбіччя або коли зупинка чи стоянка там неможливі, вони дозволяються біля правого краю проїзної частини (якомога правіше, щоб не перешкоджати іншим учасникам дорожнього руху), що передбачено п.15.2.
Згідно з п. 15.9 «ґ» ПДР,зупинка забороняється на перехрестях та ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга.
Окрім цього, відповідно до п.15.10 «а» стоянка забороняється в місцях, де заборонена зупинка.
Згідно з п.1.10 ПДР України перехрестя - місце перехрещення, прилягання або розгалуження доріг на одному рівні, межею якого є уявні лінії між початком заокруглень країв проїзної частини кожної з доріг. Не вважається перехрестям місце прилягання до дороги виїзду з прилеглої території.
Відповідно до пп. (ґ) п. 2 ч. 3ст. 265-4 КУпАП для цілей цього Кодексу розміщення транспортного засобу є таким, що суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху, якщо транспортний засіб розташовано у заборонених Правилами дорожнього руху місцях зупинки або стоянки, а саме на перехрестях та ближче 10 метрів від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на ній пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга.
Вказане розміщення транспортного засобу є таким, що суттєво перешкоджає дорожньому руху (в тому числі руху пішоходів) або створює загрозу безпеці руху.
Згідно з п.1.10 ПДР перешкода для руху - нерухомий об'єкт у межах смуги руху транспортного засобу або об'єкт, що рухається попутно в межах цієї смуги (за винятком транспортного засобу, що рухається назустріч загальному потоку транспортних засобів) і змушує водія маневрувати або зменшувати швидкість аж до зупинки транспортного засобу
Здійснення зупинки в недозволеному місці, а саме - на перехресті, суттєво перешкоджає дорожньому руху шляхом звуження проїзної частини дороги, а відтак зменшення її пропускної здатності, створення умов для примусової зміни смуги руху водіями інших транспортних засобів.
Отже, в діях позивача наявні подія і склад правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.122 КУпАП, оскільки ним на транспортному засобі марки Toyota Camry, державний номер НОМЕР_1 , було здійснено зупинку за адресою: м. Львів, на перехресті доріг вул. Володимира Винниченка - вул. Просвіти. Цей транспортний засіб знаходився на перехресті, що не відповідає вимогам п.15.9 (ґ) розділу 15 ПДР та пп. (ґ) п. 2 ч. 3 ст. 265-4 КУпАП.
Згідно з ч. 3ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п'ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, вихідною межею перехрестя є місце початку заокруглення проїзної частини дороги, на що вказується у схемі, наведеній у додатку 2.
Як вбачається із фото додатку 1, транспортний засіб Toyota Camry, державний номерний знак НОМЕР_1 зафіксовано в межах перехрестя доріг, факт зупинки в межах якого визнається самим позивачем.
Крім того, встановлення дорожніх знаків, які б забороняли зупинку та стоянку транспортних засобів, зокрема 3.34, 3.35, на перехресті не вимагається, зважаючи на наяву пряму заборону здійснення зупинки/стоянки (п.15.9 «ґ» ПДР), та є недоцільним, з огляду на умови дії таких знаків (діють до перехрестя, а не в його межах).
Як стверджує представник відповідача у відзиві, внаслідок воєнного стану вулиця Винниченка, поруч із будівлею №18, в якій розміщена Львівська обласна військова адміністрація, дійсно є перекритою за допомогою залізобетонних блоків.
Однак, встановлення залізобетонних блоків вулицею Винниченка, 18 не перешкоджає дорожньому руху цією вулицею в цілому, оскільки від вулиці Просвіти і до вулиці М. Кривоноса вулиця Винниченка є відкритою.
Окрім цього, як видно із картографічної схеми, наведеної в додатку 2, на вказаній ділянці все ж наявне зміщене перехрестя вулиці Винниченка із вулицею Просвіти.
Отже, позивачем було здійснено зупинку на перехресті, чим було вчинено адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП.
Щодо твердження ОСОБА_1 про те, що він розмістив належний йому транспортний засіб проти бокового проїзду Т-подібного перехрестя, слід зазначити, що, виходячи із вимог п.15.9 «ґ» ПДР, попри встановлену заборону зупинки в межах перехрестя, дозволяється здійснювати зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга.
Так, згідно з п.1.10 ПДР розділювальна смуга - виділений конструктивно або за допомогою суцільних ліній дорожньої розмітки 1.2 елемент автомобільної дороги, який розділяє суміжні проїзні частини.
В свою чергу, дорожня розмітка за своєю суттю є маркуванням, що нанесене на дорожньому полотні спеціалізованими матеріалами, які є стійкими до стирання та впливу погодно-кліматичних умов, не є ковзкими, і має на меті інформування учасників дорожнього руху про його умови.
Таким чином, дорожня розмітка повинна бути нанесеною поверх дорожнього полотна за допомогою спеціальних матеріалів, відповідати вимогам розділу 34 ПДР «Дорожня розмітка», а також вимогам ДСТУ 2587:2021 «Безпека дорожнього руху. Розмітка дорожня. Загальні технічні вимоги».
Так, як вбачається із матеріалів фотофіксації, а також визнається позивачем, поруч із місцем, де було розміщено автомобіль із державним номерним знаком НОМЕР_1 , відсутня дорожня розмітка. При цьому, не вважається розміткою інша порядковість викладки бруківки в порівнянні із загальним дорожнім полотном.
З приводу твердження позивача про те, що належний йому автомобіль розміщено поза межами проїзної частини дороги, на відстані приблизно 3 метрів від її меж, суд вважає необхідним відмітити, що пунктом 1.10 ПДР встановлено, що автомобільна дорога, вулиця (дорога) - частина території, зокрема в населеному пункті, з усіма розташованими на ній спорудами (мостами, шляхопроводами, естакадами, надземними і підземними пішохідними переходами) та засобами організації дорожнього руху, призначена для руху транспортних засобів і пішоходів та обмежена по ширині зовнішнім краєм тротуарів чи краєм смуги відводу. Цей термін включає також спеціально побудовані тимчасові дороги, крім довільно накатаних доріг (колій).
При цьому, тротуар - елемент дороги, призначений для руху пішоходів, який прилягає до проїзної частини або відокремлений від неї газоном.
Проїзна частина, в свою чергу, - елемент дороги, призначений для руху нерейкових транспортних засобів. Дорога може мати декілька проїзних частин, межами яких є розділювальні смуги.
Так, як вбачається із фотофіксації адміністративного правопорушення, транспортний засіб із державним номерним знаком НОМЕР_1 розміщений в межах саме проїзної частини дороги, що відокремлена від іншого елементу дороги - тротуару бордюрним каменем, відрізняється дорожнім одягом.
Отже, твердження позивача про відсутність зупинки транспортного засобу на перехресті спростовуються представленими відповідачем фотографіями.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами».
Інспектором дотримано вимоги ч. 4ст. 283 КУпАП та розміщено зображення транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення на веб-сайті, в мережі Інтернет, за посиланням: http://inspector.lviv.ua.
Порядок притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, що зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), інспектором з паркування, визначений статтями 279-1 - 279АКУпАП.
Відповідно до статті 279 КУпАП у разі якщо адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовано в автоматичному режимі або якщо порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів , а також у разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлює відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу.
Якщо адміністративне правопорушення, передбачене частинами першою, третьою та шостою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки), частинами першою, другою та восьмою статті 152 цього Кодексу, зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування зобов'язані розмістити на лобовому склі транспортного засобу копію постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення) або повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності (якщо технічні можливості не дозволяють встановити відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, на місці вчинення правопорушення).
Як вбачається зі змісту ст. 251 КУпАП та ч. 1ст. 72КАС України, доказами в зазначеній справі є будь - які фактичні дані, на основі яких компетентним органом (посадовою особою) / судом встановлюється наявність чи відсутність обставин, що мають значення для справи, в тому числі винність особи, обставини, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зі змісту ч. 1 ст. 73 КАС України слідує, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. З матеріалів справи вбачається, що предметом доказування у цій справі є протиправність постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення позивачем адміністративного правопорушення та її скасування.
Пояснення позивача про правомірність його дій спростовуються наведеними вище нормами ПДР України, та дослідженими судом доказами у справі, зокрема наданою фотофіксацією події адміністративного правопорушення, якою підтверджується порушення водієм правил до нього руху та спростовуються зазначені в позовній заяві обставини.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач під час винесення оскаржуваної постанови діяв в межах повноважень та у спосіб, передбачений Законом, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог, а тому в задоволенні позовних вимог про скасування постанови серії ЛВ №00442914 від 23.07.2023 у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.122 КУпАП, слід відмовити.
Відтак, у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача сплачених ним коштів штрафу за паркування у сумі 340 грн та 20 грн комісії; за транспортування транспортного засобу у сумі 2607,60 грн та 78,23 грн комісії; за зберігання транспортного засобу у сумі 144,20 грн. також слід відмовити, оскільки вони є похідними від позовних вимог про скасування оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Так, відповідно до п. 2 Порядку тимчасового затримання інспекторами з паркування транспортних засобів та їх зберігання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2018 р. № 990 (далі - Постанова № 990), тимчасове затримання транспортного засобу шляхом доставлення для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку здійснюється інспектором з паркування в разі вчинення водієм порушення, передбаченого частиною третьою статті 122 (порушення правил зупинки, стоянки в межах відповідного населеного пункту), частиною першою статті 152-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у випадках, коли розміщення транспортного засобу є таким, що суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху, а також у разі вчинення порушення, передбаченого частиною другою статті 152-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Згідно з ст. 265-4 КУпАП тимчасове затримання транспортного засобу інспектором з паркування здійснюється шляхом доставки для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку за допомогою спеціального автомобіля - евакуатора і дозволяється виключно у випадках, встановлених цією статтею. При тимчасовому затриманні транспортного засобу складається акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України. У разі фіксації обставин тимчасового затримання транспортного засобу в режимі фотозйомки (відеозапису) таке затримання відбувається без присутності понятих. Тимчасове затримання транспортного засобу шляхом доставки для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку здійснюється у разі вчинення порушення, передбаченого частинами третьою та сьомою статті 122 (порушення правил зупинки, стоянки в межах відповідного населеного пункту), частиною першою статті 152-1 цього Кодексу, у випадках, передбачених частиною третьою цієї статті, а так само у разі вчинення порушень, передбачених частинами другою та восьмою статті 152-1 цього Кодексу. Для цілей цього Кодексу розміщення транспортного засобу є таким, що суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху, якщо транспортний засіб, зокрема: з) ближче 10 метрів від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду.
Пунктом 3 Порядку тимчасового затримання інспекторами з паркування транспортних засобів та їх зберігання, затвердженого Постановою КМ України від 14.11.2019р. №990, визначено, що зберігання тимчасового затриманих транспортних засобів здійснюється на спеціальних майданчиках чи стоянках Національної поліції її територіальних (у тому числі міжрегіональний) органів, а також підприємств, установ та організацій, з якими територіальними органами Національної поліції укладено договору про надання послуг із зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів.
Пунктом 12 Постанови № 990 визначено, що повернення тимчасово затриманого транспортного засобу, який зберігається на спеціальному майданчику чи стоянці, відбувається невідкладно за зверненням відповідальної особи, зазначеної в частині першій статті 14-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, або особи, яка ввезла транспортний засіб на територію України, або особи, яка керувала транспортним засобом на момент учинення правопорушення. Умовами повернення зазначеним особам транспортного засобу є оплата вартості послуг з доставлення та/або зберігання транспортного засобу та сплата штрафу за вчинене правопорушення.
Відповідно до ст. 265-4 КУпАП повернення транспортного засобу, затриманого шляхом доставки для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку, відповідальній особі, зазначеній у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особі, яка ввезла транспортний засіб на територію України, або особі, яка керувала транспортним засобом на момент вчинення правопорушення, відбувається невідкладно за зверненням такої особи після сплати штрафу за вчинене правопорушення та оплати вартості послуг із транспортування та/або зберігання транспортного засобу.
Рішенням Львівської міської ради № 403 від 03.06.2022 року «Про затвердження розмірів плати за транспортування тимчасово затриманих інспекторами з паркування транспортних засобів на спеціальні майданчики, встановлено, що вартість послуги з транспортування транспортного засобу на спеціальний майданчик повною масою: до 2000 кг включно становить 1862 грн.; від 2001 кг до 3000 кг -2173 грн.; від 3001 кг - 2638 грн.
Таким чином, суд дійшов висновку, що інспектором з паркування повністю дотримані норми чинного законодавства України при прийнятті рішення щодо тимчасового затримання та доставлення транспортного засобу на зберігання.
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди у сумі 1000 грн. суд зазначає, що згідно із ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 1 та п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Частиною 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі відповідними змінами) роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
В пункті 9 цієї постанови Пленуму ВСУ зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Таким чином, позивачем не обґрунтовано ні протиправності дій відповідача, ні наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправними рішеннями, діями, бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, відповідно до яких заподіяно шкоду.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, досліджені в судовому засіданні докази, норми законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими, доказів, які б спростовували правомірність дій відповідачів позивачем не представлено, а судом таких доказів не здобуто, в зв'язку з чим суд приходить до переконання, що в задоволенні позову слід відмовити.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, то підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України на користь позивача відсутні.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту міської мобільності та вуличної інфракструктури Львівської міської ради про скасування постанови - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.О. Осіпова