Справа № 420/28311/25
17 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Танцюри К.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській про визнання протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №156050028481 від 27.06.2025р. про відмову в призначені пенсії; визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо не призначення пенсії за віком після спливу строку надання відповіді, передбаченого п. 4 Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025р. №562; зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в Узбекистані з 01.09.1977 по 08.05.1980р., з 25.06.1980р. по 21.08.1985р., з 02.12.1985р. 01.02.1988р., з 20.02.1988р. по 20.07.1991р; зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсії за віком з моменту звернення, а саме 20.06.2025р. та довічно.
Ухвалою суду від 21.08.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначила, що не погоджується із прийняттям рішення Головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області №156050028481 від 27.06.2025р про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії та просить суд задовольнити позов. Як зазначила позивач, підставою відмови стала відсутність необхідного страхового стажу. До страхового стажу не враховано періоди роботи в Узбекістані, оскільки згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2025р. №562 відсутні документи щодо підтвердження нездійснення в іншій державі пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за період трудової діяльності до 1 січня 1992р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР. Однак, як вказує позивач, вона у свою чергу виконала усі вимоги Порядку №562, вказала, що не отримує та не отримувала пенсійні виплати в республіці Узбекистан та, як наслідок, має право на призначення пенсії за віком в Україні, а відтак вважає, що органи пенсійного фонду не виконують покладені на них обов'язки щодо отримання інформації щодо неотримання позивачем пенсійних виплат в республіці Узбекистан, внаслідок чого позбавляють позивача конституційного права на пенсію. Позивач, посилаючись на норми діючого законодавства України та практику Верховного Суду, просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
01.09.2025 до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач вказав, що не погоджується із позовними вимогами позивача та просить суд відмовити у задоволенні позову. Як вказав відповідач, відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 65 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 років. На час звернення за призначенням пенсії 20.06.2025 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягла повних 65 років. Згідно з документами, доданих до заяви про призначення пенсії, страховий стаж позивача становить 04 роки 04 місяці 06 днів. До страхового стажу не враховано періоди роботи в Узбекістані з 01.09.1977 по 08.05.1980, з 25.06.1980 по 21.08.1985, з 02.12.1985 по 01.02.1988, з 20.02.1988 по 20.07.1991, оскільки згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 № 562, відсутні документи щодо підтвердження нездійснення в іншій державі пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за період трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР. Зважаючи на викладене, територіальні органи Пенсійного фонду України діяли в межах наданих повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства України.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
20.06.2025 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-IV.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №156050028481 від 27.06.2025р. ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком та повідомлено, зокрема, про неврахування до страхового стажу періоди роботи в Узбекістані з 01.09.1977 по 08.05.1980, з 25.06.1980 по 21.08.1985, з 02.12.1985 по 01.02.1988, з 20.02.1988 по 20.07.1991, оскільки згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 № 562, відсутні документи щодо підтвердження нездійснення в іншій державі пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за період трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР (а.с.12).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788), Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058).
Відповідно до пункту 1 ч.1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Частинами 1-3 ст. 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом (№1058-IV), зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
За частиною 2 статті 27 Закону № 1058-IV, за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
При цьому частина розміру пенсії за віком, обчислена за раніше діючим законодавством, не може перевищувати максимальних розмірів пенсій, визначених законом для відповідних категорій пенсіонерів, та не може бути нижчою, ніж розмір трудової пенсії за віком з урахуванням цільової грошової допомоги на прожиття, що діяли на день набрання чинності цим Законом.
Розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів - трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Наявність записів у трудовій книжці є достатнім і основним доказом підтвердження відповідного стажу роботи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений (далі - Порядок №637).
Відповідно до ч.3 Постанови №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, відомості якої підлягають врахуванню при визначенні стажу роботи особи.
Як вбачається з трудової книжки позивача від 14.07.1980 НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , у період з 25.06.1980 по 21.08.1985 працювала на Ташкентському комбінаті шкіргалантерейних виробів та спортивних товарів на посаді розкладником в центральній лабораторії, 21.08.1985 позивача звільнено з Ташкентського комбіната шкіргалантерейних виробів та спортивних товарів за власним бажанням; у період з 02.12.1985 по 01.02.1988 працювала на посаді оператора машинорахункового бюро Ташкентського лакофарбувального заводу, звідки 01.02.1988 позивача звільнено за власним бажанням; у період з 20.02.1988 по 20.07.1991 прийнята на роботу у відділ нормування інженером використання сировини та матеріалів Ташкентського ордену Леніна виробниче швейне об'єднання ім. 50-річчя Узбекської ССР та Компартії Узбекистана МЛП УзССР, 20.07.1991 звільнено за власним бажанням.
Поряд з цим, стосовно періоду з 01.09.1977 по 08.05.1980, в трудової книжці позивача відсутні відомості про роботу у вказаний період та зазначено, що до моменту прийняття на роботу на Ташкентський комбінат шкіргалантерейних виробів та спортивних товарів на посаду розкладником в центральній лабораторії позивач стажу роботи не мала.
За приписами ч.2 ст.4 Закону №1058 визначено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Згідно ч.2 ст.10 Закону України "Про зайнятість населення" встановлено, що права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
13.03.1992 державами-учасницями СНД підписано Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення (надалі - Угода), в якій закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (ст.1).
Угоду було підписано з метою взаємного визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди. Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Згідно зі ст.3 Угоди усі витрати, пов'язані із здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
Відповідно до ст.5 Угоди така розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.
Згідно з ч.2-3 ст.6 Угоди для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Згідно зі ст.7 вказаної Угоди розмір пенсії переглядається відповідно до законодавства держави - учасниці Угоди за новим місцем проживання пенсіонера з дотриманням умов, передбачених пунктом 3 статті 6 цієї Угоди.
Відповідно до ст.11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Згідно з ч.2 ст.13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Зазначена постанова набрала чинності 02.12.2022.
При цьому, відповідно до інформації, наведеної в листі Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року №72/14-612-108210, Угода припинила свою дію для України 19 червня 2023 року. Натомість у період роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.
При цьому суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Також суд зазначає, що в силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Відтак, прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
З цих підстав, суд вважає, що відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивача період роботи з 25.06.1980 по 21.08.1985, з 02.12.1985 01.02.1988, з 20.02.1988 по 20.07.1991 набутий в республіці Узбекистан, згідно з трудовою книжкою 14.07.1980 НОМЕР_1 .
За приписами частин 1, 2 статті 24-1 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2025 №562 ( далі - Порядок № 562), у разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах.
У разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат.
У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.
До надходження відповідних документів до територіального органу Пенсійного фонду України пенсія особі обчислюється без урахування періодів трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, крім випадків відсутності можливості здійснення обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави та документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.
Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.
Таким чином, суд звертає увагу на те, що пунктом 4 Порядку № 562 передбачено, що якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР.
Отже, обов'язок щодо отримання інформації про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р., покладається саме на органи Пенсійного фонду України, а не на осіб, які мають право на призначення пенсії.
Відтак, оскільки наразі відсутня можливість здійснення обміну інформацією/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в Узбекистані, а тому відповідно до вимог пункту 4 Порядку № 562, періоди роботи в республіці Узбекистан підлягають врахуванню з метою обчислення пенсії позивачу.
Поряд з цим, суд зазначає, що рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Доцільно відзначити, що здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.
Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Отже, суд не може перебирати на себе функції, які відносяться до виключної компетенції органів Пенсійного фонду, зокрема-функції щодо перерахунку пенсії та зобов'язувати відповідача прийняти те чи інше рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 752/20012/16-а, від 12 червня 2018 року у справі № 800/248/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 825/1602/17 та від 05 березня 2019 року у справі № 2040/6320/18.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 10 ч.2 ст.245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Враховуючи викладене, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача шляхом визнання протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №156050028481 від 27.06.2025р. про відмову в призначені пенсії ОСОБА_1 ; зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.06.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків викладених в рішенні суду.
Враховуючи викладене та прийняття Пенсійним фондом рішення про відмову у призначенні пенсії позивача, суд приходить висновку, що вищевказаний спосіб захисту прав позивача є ефективним та призводить до потрібних результатів і наслідків.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов позивача підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача та оскільки вимозі про зобов'язання відповідача вчинити певні дії передує вимога про встановлення порушення прав, свобод та інтересів позивача, судовий збір за другу(похідну) вимогу позивача не стягувався, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судового збору у розмірі 968,96 грн.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295,382 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №156050028481 від 27.06.2025р. про відмову в призначені пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.06.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків викладених в рішенні суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог -відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок).
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.О. Танцюра