17 листопада 2025 р. № 400/3916/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Величка А.В., розглянувши у порядку письмового провадження звіт про виконання судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
У провадженні Миколаївського окружного адміністративного суду перебувала справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.05.2025 року у справі №400/3916/25 позов ОСОБА_1 задоволено:
- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України її Миколаївській області щодо відмови у встановленні та виплаті з 01 квітня 2025 року щомісячної доплати у розмірі 2000 гривень до призначеної пенсії в разі втрати годувальника ОСОБА_1 у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб»;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області установити та виплатити з 01 квітня 2025 року щомісячну доплату у розмірі 2000 гривень до призначеної пенсії в разі втрати годувальника ОСОБА_1 у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 року №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
03.07.2025 року на виконання резолютивної частини зазначеного рішення судом видано виконавчі листи у справі №400/3916/25.
08.08.2025 року до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про встановлення судового контролю за виконанням рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.05.2025 року у справі № 400/3916/25.
В обґрунтування вказаної заяви позивачка зазначає, що ознайомившись із наданим ПФУ в Миколаївській області перерахунком пенсії з 01 серпня 2025 року Джубатканова виявила, що ГУ ПФУ в Миколаївській області виконуючи вказане судове рішення перерахував пенсію із доплатою відповідно до ПКМУ № 713 в розмірі 1000,00 гривень, а ні в розмірі 2000,00 гривень, як зазначено в судовому рішенні.
20.08.2025 року на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області надійшли заперечення на заяву про встановлення судового контролю, в яких зазначено, що на виконання рішення Головним управлінням проведено перерахунок пенсії у разі встати годувальника відповідно до покладених судом зобов'язань.
Дослідивши подані до суду документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява позивача, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту і накладенням штрафу.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними і допустимими доказами.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 26.03.2020 року у справі № 823/175/17, від 23.06.2020 року у справі № 802/357/17-а.
Відповідно до ч. 1 ст. 255 КАС України рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.05.2025 року у справі №400/3916/25 набрало законної сили 07 липня 2025 року.
Статтею 129-1 Конституції України проголошено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Згідно зі ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Приписи статті 382 КАС України не передбачають умови, при настанні яких має бути застосована вказана процесуальна форма судового контролю. А отже, суд має оцінювати та враховувати обставин у кожній конкретній справі окремо.
Як вбачається з розрахунку ГУ ПФУ в Миколаївській області від 01.08.2025 року, на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.05.2025 року у справі №400/3916/25 встановлено позивачу доплату до ПКМУ №713 від 14.07.2021 року у розмірі 1000,00 грн.
Заперечення відповідача не містили пояснень щодо механізму здійснення перерахунку пенсії. Окрім того, відповідачем не обґрунтовано своїх дій щодо нарахування позивачу доплати відповідно до ПКМУ №713 у меншому розмірі.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.09.2025 встановлено строк для подання звіту - тридцять днів, що обчислюється з дати набрання цієї ухвали суду законної сили.
01.10.2025 року на адресу суду надійшов звіт Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про виконання судового рішення у справі №400/3916/25, яким просить прийняти звіт про виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.05.2025 року. Зазначено, що на виконання рішення суду, Головним управлінням проведено перерахунок пенсії позивача відповідно до покладених судом зобов'язань. Після перерахунку пенсії, її розмір склав 16372,85 грн.
Загальна сума доплати пенсії, що виникла на виконання рішення суду склала 4000,00 грн. Окрім того, відповідач повідомив, що відповідно до статті 41 Закону № 2262 пенсія в разі втрати годувальника за загиблого сина ОСОБА_2 призначено йго матері ОСОБА_1 та батькові ОСОБА_3 , у зв'язку з чим щомісячна доплати відповідно до постанови КМУ від 14.07.2021 року №713 з 01.08.2022 розподіляється на двох одержувачів пенсії та виплачується у розмірі 1000 грн кожному утриманцю (2000:2).
Щодо виплати нарахованої суми доплати у розмірі 4000 грн вказує, що згідно ст. 8 Закону № 2262 виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.
З урахуванням статей 10 та 22 Бюджетного кодексу України, додатка № 3 до Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік», відомчої класифікації видатків та кредитування державного бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 № 11*, головним розпорядником бюджетної програми за КПКВК 2506080 “Фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду» є Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України - відповідальний виконавець і розпорядник коштів нижчого рівня.
Бюджет Фонду затверджується Кабінетом Міністрів України. Кошти Державного бюджету України включаються до бюджету Пенсійного фонду України в обсягах, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
У Головного управління відсутня можливість самостійно формувати бюджет та виділяти кошти із державного бюджету. Тобто, виплати пенсій здійснюються Головним управлінням виключно за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством. Інших фінансових можливостей для здійснення виплат, крім зазначених, Головне управління не має.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 21.11.2018 у справі № 373/436/17, від 15.05.2020 № 812/1813/18, від 21.05.2020 № 310/6910/16-а, від 19.02.2020 № 821/1491/17, згідно якої невиконання божником (пенсійним органом) судового рішення в частині виплати грошових коштів стягувачу (пенсіонеру) за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатися невиконання судового рішення без поважних причин.
Відповідно до Бюджету Пенсійного фонду України на 2025 рік, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2025 № 1152, видатки на погашення з заборгованості з виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) на виконання ретроспективних судових рішень становить 250 000 000,00 грн.
Відповідно до п.7 розділу ІІ Порядку розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 31.08.2009 № 21-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.09.2009 за № 897/16913 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 09.12.2021 № 35-1), видатки на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями
суду, виданими або ухваленими після набрання чинності Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», плануються в межах коштів Державного бюджету України, передбачених у Державному бюджеті України на фінансування пенсійних програм. Черговість виплат на виконання рішень суду визначається датою набрання ними законної сили.
На сьогодні було проведено виплату за рішеннями суду, що набрали законної сили 19.11.2020. Рішення суду від 30.05.2025 по ОСОБА_1 набрало законної сили 01.07.2025, тобто після 19.11.2020. З наведеного вбачається, що на сьогодні черговість виплати коштів по вищезазначеному рішенню суду не настала. Кошти на виплату заборгованості по ОСОБА_1 не виділялись.
Також, 01.10.2025 року до канцелярії суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області надійшло клопотання про звільнення від сплати штрафу начальника Головного управління ОСОБА_4 .Клопотання обґрунтоване тим, що на сьогодні було проведено виплату за рішеннями суду, що набрали законної сили 19.11.2020 року. Рішення суду від 30.05.2025 року у справі №400/3916/25 набрало законної сили 01.07.2025 року, тобто після 19.11.2020 року. З наведеного вбачається, що на сьогодні черговість виплати коштів по вищезазначеному рішенню суду не настала. Отже, доплату по перерахунку за рішенням суду у розмірі 4000 грн буде виплачено в межах бюджетних призначень в порядку черговості набрання рішеннями суду законної сили. Тобто, керівником Головного управління вжито всіх можливих заходів в межах своїх повноважень щодо виконання рішення суду по ОСОБА_1 , що відповідно до норм статті 382-3 КАС України є підставою для не застосування штрафу.
06.10.2025 року до канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшла заява, в якій вона просить суд відмовити відповідачу у прийнятті звіту, оскільки відповідачем не надано доказів повного виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.05.2025 року у справі №400/3916/25. Вказує, що відповідач у своєму звіті не надав доказів, відсутній нормативний документ щодо розподілу щомісячної доплати відповідно до постанови КМУ №713, щоміячна доплата зменшена із розміру 2000 тис до 1000 неправомірно.
Визначаючись щодо наявності підстав для прийняття звіту відповідача про виконання рішення у справі, суд зазначає наступне.
Згідно із статтею 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Частинами 1, 2, 4 статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII визначено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Вказаною нормою законодавець встановив обов'язок учасників справи щодо обов'язкового виконання рішень суду та їх відповідальність за невиконання таких рішень. Зазначена норма не передбачає будь-яких припущень або виключень щодо виконання частини судового рішення, не визначає яку частину рішення сторона повинна виконати обов'язково, а яку може не виконувати за наявності будь-яких причин.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013, звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі Скордіно проти Італії. Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі Сіка проти Словаччини).
Обов'язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів. Обов'язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).
В адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в яких є держава в особі її компетентних органів, а тому, адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Суд зазначає, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення.
Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Судовий контроль за виконанням судового рішення полягає у перевірці судом належного, точного та своєчасного виконання судового рішення у спосіб отримання звіту про таке виконання або спонукання до виконання судового рішення через визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення у справі; наявність судового контролю за виконанням судового рішення передбачає безпосереднє виконання останнього та виключає можливості подання окремого позову, предметом якого є протиправні дії або бездіяльність суб'єкта, який має виконати таке рішення
Питання, пов'язані із здійсненням судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах врегульовані статтею 382 КАС України.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до ч. 1, 2, 3, 11 ст. 382-3 КАС України, за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб'єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.
Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 382-2 цього Кодексу.
У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб'єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу.
Так, як встановлено судом, на виконання рішення суду від 30.05.2025 року у справі №400/3916/25, Головним управлінням ПФУ в Миколаївській області проведено перерахунок пенсії позивача відповідно до покладених судом зобов'язань. Як вбачається зі звіту про виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.05.2025 року, сума заборгованості, буде виплачена позивачу після надходження коштів з Державного бюджету України, призначених на цю мету.
Згідно ст. 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-XII виплата пенсії, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Частиною 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення.
Відповідно до підпункту 4 підрозділу 1 "Розроблення та затвердження бюджету Пенсійного фонду" розділу II "Бюджет Пенсійного фонду та його формування" Порядку розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 31.08.2009 року № 21-2 доходи Пенсійного фонду мають цільове призначення і спрямовуються виключно на фінансування пенсійних виплат та інших виплат, які пов'язані із функціонуванням системи пенсійного забезпечення.
Згідно ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Кошти Пенсійного фонду не включаються до складу Державного бюджету України (ч. 2 ст. 72 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV).
Відповідно до ст.73 Закону України № 1058 кошти Пенсійного фонду використовуються на: 1) виплату пенсій, передбачених цим Законом; 2) надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; 3) фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду; 4) оплату послуг з виплати та доставки пенсій; 5) формування резерву коштів Пенсійного фонду.
Забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені Законом України № 1058.
Кошти, виділені на погашення заборгованості за рішеннями суду, реалізовані в межах наданих асигнувань в повному обсязі.
Судом встановлено, що обсяг бюджетних призначень Пенсійному фонду України на 2025 рік на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду на даний час не затверджено.
Відповідачем зазначено, що виплата донарахованої суми в розмірі 4000 грн. на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.05.2025 року у справі №400/3916/25 буде здійснена за наявності відповідного фінансування в межах затверджених бюджетних призначень.Відповідач у своєму звіті не надав доказів, відсутнє посилання на нормативний документ щодо розподілу щомісячної доплати відповідно до постанови КМУ №713, щоміячна доплата зменшена із розміру 2000 тис до 1000 неправомірно.
Таким чином, відповідачем не надано до суду доказів на виконання судового рішення у повному обсязі, а отже суд дійшов висновку про відмову у прийнятті звіту.
Разом з тим, наданими відповідачем доказами, підтверджується, що відповідач вживає залежні від нього заходи, для виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.05.2025 року у справі №400/3916/25. Також, відповідачем наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, зокрема, очікування фінансування зі сторони розпорядника бюджетних коштів.
З огляду на положення абз. 2 ч. 5 ст. 382-3 КАС України, суд доходить висновку про звільнення керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від сплати штрафу відповідно до ч.3 ст.382-3 КАС України за наслідком відмови у прийнятті звіту про виконання судового рішення, а отже клопотання відповідача про звільнення від сплати штрафу за наслідком відмови у прийнятті звіту про виконання судового рішення підлягає задоволенню.
Суд також зазначає, що надання відповідачу можливості не виконувати судове рішення до надходження бюджетних коштів, в аспекті встановленої тривалої пасивної поведінки Управління призведе до суттєвого порушення прав позивача. В той же час, визначений судом строк спонукатиме відповідача до виконання рішення суду, що є суттю судового контролю.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, щодо наявності підстав для встановлення Управлінню нового строку для подання звіту про виконання рішення суду від 30.05.2025 року протягом трьох місяців.
Керуючись ст.248, 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Відмовити у прийнятті звіту Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 01.10.2025 року про виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.05.2025 року у справі № 400/3916/25.
2. Клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про звільнення від сплати штрафу за наслідком відмови у прийнятті звіту про виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного від 30.05.2025 року у справі № 400/3916/25 задовольнити.
3. Звільнити керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від сплати штрафу відповідно до ч.3 ст.382-3 КАС України за наслідком відмови у прийнятті звіту про виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного від 30.05.2025 року у справі № 400/3916/25.
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області відповідно до статті 382 КАС України в тримісячний строк з моменту отримання копії цієї ухвали суду, подати до Миколаївського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення суду у адміністративній справі № 400/3916/25.
5. Ухвала набирає законної сили у порядку та у строки, встановлені ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.В. Величко