ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"17" листопада 2025 р. справа № 300/7943/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Остап?юка С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії, -
18.10.2024 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач) про визнання протиправними дії в частині неврахування періодів проходження військової служби з 11.11.1987 до 30.05.1988 та з 02.11.1988 до 24.10.1989, періодів роботи з 07.12.1989 до 01.05.1994 до загального трудового стажу та неврахування посвідчення громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту серії НОМЕР_1 , та зобов'язання зарахувати з 03.09.2024 періоди проходження військової служби з 11.11.1987 до 30.05.1988 та з 02.11.1988 до 24.10.1989, періоди роботи з 07.12.1989 до 01.05.1994 до загального трудового стажу та з врахуванням посвідчення громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту серії НОМЕР_1 , здійснити перерахунок та виплатити пенсії.
23.10.2024 ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі в порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач позовні вимоги щодо предмету спору обґрунтовує тим, що відповідач протиправно не зарахував до його трудового стажу належним чином підтверджений військовим квитком НОМЕР_2 від 16.10.1987 період проходження військової служби з 11.11.1987 до 30.05.1988 та з 02.11.1988 до 24.10.1989, та підтверджений трудовою книжкою НОМЕР_3 період служби в органах внутрішніх справ з 07.12.1989 до 01.05.1994. Вважає такі дії протиправними, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідач направив суду відзив на позовну заяву із запереченнями щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими не погодився, із посиланням на відповідні норми права та твердження. Просив в задоволенні позову відмовити, з мотивів викладених у відзиві.
Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 з 27.08.2024 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком відповідно до пункту 4 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Страховий стаж позивача становить 25 років 2 місяці 26 днів.
До страхового стажу позивача не зараховано: військову службу з 11.11.1987 до 30.05.1988 та з 02.11.1988 до 24.10.1989 згідно з військовим квитком НОМЕР_2 від 16.10.1987, оскільки прізвище у військовому квитку ОСОБА_2 не збігається з прізвищем в паспорті ОСОБА_3 ; службу в органах внутрішніх справ з 07.12.1989 до 01.05.1994, оскільки згідно з трудовою книжкою НОМЕР_3 датою заповнення 09.09.1987 на записі про звільнення проставлено печатку, на відтиску якої неможливо прочитати назву установи, чим порушено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою Наказом Міністерства праці України Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1958.
Також позивачу не призначено підвищення до пенсії як особі, яка проживає на території гірського населеного пункту, оскільки згідно з військовим квитком позивач проходить службу з 25.02.2022 у Військовій частині НОМЕР_4 по мобілізації, згідно з Указом Президента України №69/22 від 25.02.2022, для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи на Сході України.
Позивач, вважаючи такі дії протиправними, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Згідно з частиною 2 статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV).
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Як встановлено статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» за №301 від 27.04.1993 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах. Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо заповнення такої.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від постанові від 21.02.2018 (справа №687/975/17), від 23.04.2019 (справа №593/1452/16-а), від 30.09.2021 (справа №300/860/17), висновки якого враховують суди відповідно до положень частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
При цьому суд зазначає, що висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в справі за № 688/947/17, провадження № К/9901/35103/18 встановлено, що фактично внаслідок невиконання підприємством обов'язку по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України працівник позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Водночас, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії періодів роботи на такому підприємстві.
Пунктом 6 Порядку №637 встановлено, що для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв'язку приймаються: військові квитки; довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, розвідувальних органів, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС; довідки архівних і військово-лікувальних установ.
Суд встановив, що позивач в період з 11.11.1987 до 30.05.1988 та з 02.11.1988 до 24.10.1989 проходив військову службу, що підтверджується військовим квитком НОМЕР_2 від 16.10.1987 та довідками ІНФОРМАЦІЯ_1 за № 11914 від 28.08.2024, № 11946 від 28.08.2024; в період з 07.12.1989 до 01.05.1994 проходив службу в органах внутрішніх справ, що підтверджується трудовою книжкою НОМЕР_3 .
Щодо тверджень відповідача про невідповідність прізвища позивача у військовому квитку його паспортним даним, то суд зазначає, що позивач проходив військову службу в радянські часи, відповідно тоді діловодство велося російською мовою, через що могла допускатися плутанина в написанні імен, прізвищ, зокрема при перекладі з російської мови на українську і навпаки. Відповідно, така невідповідність прізвища позивача у військовому квитку його паспортним даним виникла внаслідок перекладу прізвища позивача з російської мови на українську мову.
При цьому, суд зазначає, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від постанові від 21.02.2018 (справа №687/975/17), від 23.04.2019 (справа №593/1452/16-а), від 30.09.2021 (справа №300/860/17), висновки якого враховують суди відповідно до положень частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
За встановлених обставин, період військової служби позивача з 11.11.1987 до 30.05.1988, з 02.11.1988 до 24.10.1989 та період служби в органах внутрішніх справ з 07.12.1989 до 01.05.1994 підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача, з дня первинного звернення позивача за призначенням пенсії.
Щодо вимог позивача в частині підвищення розміру пенсії на 20 відсотків, відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні", суд зазначає наступне.
Згідно з посвідченням серії НОМЕР_1 від 19.06.2024, виданого Виконкомом Надвірняської міської ради, позивач є громадянином, який проживає на території гірського населеного пункту та має право на гарантії і пільги, встановлені Законом України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.
Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту» за № 345 від 19.03.1996 затверджено Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту, яке регулює правила видачі посвідчення громадянина (громадянки), який (яка) проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому в установленому порядку надано статус гірського (далі - посвідчення).
Згідно з пунктом 2 цього Положення посвідчення є документом, який підтверджує, що громадянину (громадянці) надано статус особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, на підставі якого надаються пільги, встановлені статтями 3 і 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні".
Пунктом 10 даного Положення встановлено, що дія посвідчення припиняється за рішенням органу, який його видав, у разі: зміни громадянином місця постійного проживання та/або постійного місця роботи у гірському населеному пункті; зміни умов постійного проживання громадянина (підпункт "г" пункту 7 цього Положення); закінчення навчання на денному відділенні навчального закладу, розташованого у гірському населеному пункті.
Посвідчення, дію якого припинено, підлягає вилученню органом, який прийняв таке рішення.
З аналізу вказаних норм, суд зазначає, що документом, який підтверджує, що громадянину надано статус особи, яка проживає на території населеного пункту, є - посвідчення громадянина (громадянки), який (яка) проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту. На підставі такого посвідчення надаються пільги, встановлені частиною 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні", в тому числі на збільшення розміру пенсії на 20 відсотків.
Дія посвідчення припиняється лиши за рішенням органу, який його видав та у разі встановлення цим органом, а не територіальним органом Пенсійного фонду України: зміни громадянином місця постійного проживання та/або постійного місця роботи у гірському населеному пункті; зміни умов постійного проживання громадянина (підпункт "г" пункту 7 цього Положення); закінчення навчання на денному відділенні навчального закладу, розташованого у гірському населеному пункті.
Відповідач відмовив позивачу в підвищенні розміру пенсії, відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні», на тій підставі, що позивач не надав довідку про підтвердження несення ним військової служби у Військовій частині НОМЕР_4 та виконання своїх обов'язків щодо захисту Батьківщини, збереженню її суверенітету, незалежності та територіальної цілісності України на території гірського населеного пункту.
Абзац 5 статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначає поняття місця проживання, відповідно до якого таким є житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Місце несення позивачем військової служби та виконання ним обов'язків захисту суверенітету, територіальної цілісності України, виконання бойових завдань не визначає місце проживання військовослужбовця.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України за № 265 від 07.02.2022 позивач не здійснював декларування чи реєстрації свого місця проживання за адресою службового житла військовослужбовця.
Відповідно, припинення дії посвідчення громадянина (громадянки), який (яка) проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту, є підставою для припинення надання пільг, встановлених частиною 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні".
Таким чином, враховуючи наявність у позивача діючого посвідчення громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту серії НОМЕР_1 від 19.06.2024, та відсутність доказів про припинення дії цього посвідчення, відсутність відомостей про реєстрацію чи декларування позивачем місця проживання в службовому житлі, суд приходить до висновку, що в даних правовідносинах, позивач має право на збільшення розміру пенсії на 20 відсотків відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" з дати первинного звернення за призначенням пенсії, а у відповідача не було підстав не врахувати вказане посвідчення при призначенні позивачу пенсії.
Як наслідок, в даних правовідносинах, відповідач протиправно не врахував посвідчення позивача громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту серії НОМЕР_1 від 19.06.2024 та не збільшив розмір його пенсії на 20 відсотків відповідно до 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні".
Враховуючи вищевикладене, застосовуючи механізм захисту порушеного права та його ефективного відновлення, керуючись повноваженнями, наданими частиною 2 статті 9, частинами 2, 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, та з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає, що заявлені позовні вимого підлягають задоволенню, шляхом: визнання протиправними дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача періодів проходження військової служби з 11.11.1987 до 30.05.1988 та з 02.11.1988 до 24.10.1989, періоду роботи в органах внутрішніх справ з 07.12.1989 до 01.05.1994, та щодо неврахування посвідчення громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту серії НА № 002800 від 19.06.2024, з дати призначення пенсії та зобов'язання зарахувати до страхового стажу позивача періодів проходження військової служби з 11.11.1987 до 30.05.1988 та з 02.11.1988 до 24.10.1989, періоду роботи в органах внутрішніх справ з 07.12.1989 до 01.05.1994, врахувати посвідчення громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту серії НА № 002800 від 19.06.2024 та здійснити перерахунок і виплату пенсії, з дати призначення пенсії.
За таких обставив, заявлені позивачем позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Стаття 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначає види судових витрат.
Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 даного Кодексу до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно частини 2 статті 134 даного Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з пунктом 1 частини 3 зазначеної статті Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 1 211, 20 гривень, згідно з квитанцією № 0.0.3953285627.1 від 18.10.2024 та витрати, пов'язані з розглядом справи (на професійну правничу допомогу) в розмірі 5 000 гривень згідно з ордером на надання правничої допомоги серії АТ № 1083001, виданого адвокатом Брайляк Емільяною Ярославівною, договору № 0907/24 від 09.07.2024 про надання правової допомоги, розрахунку суми судових витрат та квитанції № 0.0.3952900404.1 від 18.10.2024 на суму 5 000 гривень.
Розмір витрат позивача на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаними роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенням справи для сторони.
Як наслідок, враховуючи, що позов підлягає задоволенню, то на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню судовий збір в розмірі 1 211, 20 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 гривень.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів проходження військової служби з 11.11.1987 до 30.05.1988 та з 02.11.1988 до 24.10.1989, періоду роботи в органах внутрішніх справ з 07.12.1989 до 01.05.1994, та щодо неврахування посвідчення громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту серії НОМЕР_1 від 19.06.2024, з дати призначення пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області (індекс 76018, вулиця Січових Стрільців, будинок 15, місто Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 20551088) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) періодів проходження військової служби з 11.11.1987 до 30.05.1988 та з 02.11.1988 до 24.10.1989, періоду роботи в органах внутрішніх справ з 07.12.1989 до 01.05.1994, врахувати посвідчення громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту серії НОМЕР_1 від 19.06.2024 та здійснити перерахунок і виплату пенсії, з дати призначення пенсії.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (індекс 76018, вулиця Січових Стрільців, будинок 15, місто Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 20551088) сплачений судовий збір в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Остап'юк С.В.