17 листопада 2025 року Справа № 280/5900/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, буд. 43, м. Суми, 40009), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Сумській області), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якій позивачка просить суд:
визнати протиправними та скасувати рішення відповідача від 24 березня 2025 року №084250004439 про відмову у призначенні пенсії за віком позивачу;
зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 14 грудня 1996 року по 30 листопада 1998 року, період служби в лавах Радянської армії з 16 травня 1983 року по 11 травня 1985 року, а також період навчання з 01 вересня 1982 року по 15 травня 1983 року та з 12 травня 1985 року по 21 червня 1989 року у Мелітопольському інституті механізації сільського господарства, у зв'язку із чим повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 17 березня 2025 року та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду.
Крім того, просить залучити до участі у справі в якості третьої особи - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, стягнути на користь позивача судові витрати, понесені у зв'язку із розглядом справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірним рішенням від 24 березня 2025 року №084250004439 ГУ ПФУ в Сумській області відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, за відсутності, на думку відповідача, страхового стажу, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV. Проте, ОСОБА_1 вважає рішення від 24 березня 2025 року №084250004439 таким, що суперечить чинному законодавству, та не відповідає критеріям правомірності дій і рішення суб'єкта владних повноважень, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, а тому є протиправним та у судовому порядку підлягає скасуванню.
Ухвалою від 14.07.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі, залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - третя особа, ГУ ПФУ в Запорізькій області). Розгляд справи призначено за правилами спрощеного провадження без виклику сторін.
23.07.2025 засобами системи «Електронний суд» від третьої особи надійшли письмові пояснення щодо позову. В поясненнях вказано, що ГУ ПФУ в Запорізькій області не вчиняло жодних протиправних дій чи бездіяльності стосовно не призначення пенсії. З огляду на приписи Порядку від 25.11.2005 №22-1 процедура призначення пенсії в даному випадку покладена на ГУ ПФУ в Сумській області. Отже, саме ГУ ПФУ в Сумській області і має завершити процедуру призначення позивачу пенсії. Щодо суті позовних вимог вважає, що оскільки позивач не надав уточнюючих довідок, які б підтверджували спірні періоди роботи, відповідачем правомірно не зараховано вищевказані періоди роботи позивача до страхового стажу, у зв'язку з чим рішення про призначення пенсії є законним, правомірним та обґрунтованим. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
25.08.2025 засобами системи «Електронний суд» від відповідача надійшли матеріали пенсійної справи позивача.
Станом на час розгляду справи по суті, відзив від відповідача до суду не надходив.
Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
17 березня 2025 року ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернувся до ГУ ПФУ в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) оскільки досяг 60-річного віку та вважав що має необхідний страховий стаж.
Заяву за принципом екстериторіальності розглянуто ГУ ПФУв Сумській області, яке рішенням від 24 березня 2025 року №084250004439 відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, за відсутності, на думку відповідача, страхового стажу, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV.
Так, згідно вищезазначеного рішення відповідача, страховий стаж ОСОБА_1 становить 30 років 5 місяців 20 днів, стаж для визначення права - 30 років 11 місяців 20 днів.
Необхідний страховий стаж, визначений статтею 26 Закону №1058-IV - не менше 31 року.
Відповідно до наданих документів до страхового стажу не зараховані:
- періоди навчання з 01 вересня 1982 року по 21 червня 1989 рік згідно диплому НОМЕР_2 , оскільки період навчання перетинається з періодом проходження військової служби, що потребує уточнення;
- періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 14 грудня 1996 року по 30 листопада 1998 року, оскільки запис про звільнення з роботи не завірений підписом відповідальної особи.
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Приписами статті 24 Закону №1058-IV встановлено, зокрема, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Частинами першою та третьою статті 44 Закону №1058-IV встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається з оскаржуваного рішення відповідача до страхового стажу ОСОБА_1 , зокрема не зараховано період роботи з 14 грудня 1996 року по 30 листопада 1998 року згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 05 вересня 1982 року, оскільки наказ про звільнення не завірений підписом відповідальної особи.
В періоді, в якому позивачу оформлялася трудова книжка, діяв Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20 червня 1974 року №162 (далі - Інструкція №162).
Підпунктом 2.2. пункту 2 Інструкції №162 передбачалося, що заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу.
Згідно з підпунктами 2.10 та 2.11 пункту 2 Інструкції №162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта або свідоцтва про народження. Освіта - середня, середня спеціальна і вища - вказується тільки на підставі документів (атестата, посвідчення, диплома). Запис про незакінчену середню або незакінчену вищу освіті також може бути проведена лише на підставі відповідних документів (студентського квитка, залікової книжки, довідки навчального закладу і т.п.). Професія або спеціальність записується у трудовій книжці на підстав документа про освіту або іншого належним чином оформленого документа. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Порядок внесення записів про трудову діяльність особи у відомостях про роботу передбачений пунктами 2.13- 2.14. Інструкції №162.
Пунктом 2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення №58 від 29 липня 1993 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110, передбачено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06 вересня 1973 року №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказаної постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
З приписів порядку ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, що визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20 червня 1974 року №162 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 вбачається, що заповнення трудової книжки здійснюється роботодавцем, а не працівником. Отже, відповідальним за заповнення трудової книжки, є підприємство роботодавець, а відтак відсутня вина позивача в тому, що трудову книжку роботодавцем оформлено із порушенням.
Підсумовуючи вищевикладене суд зазначає, що здійснення записів у трудовій книжці та їх належне оформлення законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе не вчинення такого запису або його неналежне оформлення не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, від 09 серпня 2019 у справі №654/890/17, від 06 квітня 2022 року у справі №607/7638/17, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а та інших, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
При цьому суд звертає увагу на те, що можливі порушення у заповненні трудової книжки, зазначені відповідачем, не впливають на факт роботи позивача у спірний період та отримання ним загального трудового стажу, оскільки підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
За загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.
Таким чином період роботи з 14 грудня 1996 року по 30 листопада 1998 року безпідставно не зараховано відповідачем до страхового стажу позивача.
Щодо не зарахування періоду проходження військової служби лавах Радянської Армії.
Відповідно до підпункту «в» частини 3 статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується також: військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
У відповідності до статті 2 Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України, щодо зарахування до стажу роботи, який дає право на пенсію на пільгових умовах, часу проходження строкової військової служби», час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію Закону України «Про пенсійне забезпечення», на пенсію на пільгових умовах до набрання чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі і час проходження строкової військової служби, які зараховуються до пільгового стажу, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах.
Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
З аналізу вимог статті 8 вищезазначеного Закону встановлено, що час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Період проходження строкової військової служби позивачем з 16 травня 1983 року по 11 травня 1985 року підтверджується записами у трудовій книжці ОСОБА_1 та військовим квитком серії НОМЕР_3 , при цьому встановлено, що військовій службі передувало навчання у Мелітопольському інституті механізації сільського господарства і в 1989 закінчив його за спеціальністю механізація сільського господарства, а тому період служби в армії з 16 травня 1983 року по 11 травня 1985 року має бути врахований до страхового стажу позивача.
Щодо не зарахування до страхового стажу періоду навчання з 01 вересня 1982 року по 15 травня 1983 року та з 12 травня 1985 року по 21 червня 1989 року у Мелітопольському інституті механізації сільського господарства.
Згідно зі статтею 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі, а також періоди проходження військової служби.
Статтею 34 Закону УРСР «Про освіту» від 23 травня 1991 року №1060-ХІІ в Українській РСР вищими навчальними закладами є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші.
Згідно з пунктом 8 Порядку підтвердження наявності трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року, період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про період навчання.
Так, згідно з копією диплому серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 в 1982 році вступив до Мелітопольського інституту механізації сільського господарства і в 1989 році закінчив повний курс названого інституту по спеціальності «механізація сільського господарства».
Крім того, у трудовій книжці наявний запис №1 про період навчання з 01 вересня 1982 року у Мелітопольському інституті механізації сільського господарства.
Таким чином, наданими до органу Пенсійного фонду документами в повній мірі підтверджується проходження позивачем навчання у період з 1982 року по 1989 рік.
Відтак, не зарахування відповідачем до страхового стажу частини періоду навчання з 01 вересня 1982 року по 15 травня 1983 року та з 12 травня 1985 року по 21 червня 1989 року є безпідставним.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom №44277/98).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany №71916/01, №71917/01 та №10260/02).
Також, суд вважає за потрібне наголосити, що на сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування (standards of proof): «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence), «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence) та «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).
У справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень щодо відмови фізичній особі у реалізації її права на соціальний захист, гарантованого, зокрема, статтею 46 Конституції України, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».
Це, зокрема, зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України».
Також, аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2019 року у справі №822/863/16, від 21 листопада 2019 року у справі №826/5857/16, від 11 лютого 2020 року у справі №816/502/16, від 16 червня 2020 року у справі №756/6984/16-а, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.
З урахуванням вищевикладених обставин спірне рішення відповідача від 24 березня 2025 року №084250004439 про відмову в призначенні пенсії не відповідає вищезазначеним принципам, а отже не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.
При цьому решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Судом враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Щодо вимог зобов'язального характеру то Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Аналіз положень Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Вищезазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16, від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а, від 22 вересня 2022 року у справі №380/12913/21 та інших.
Для належного захисту прав позивача суд вважає за необхідне, зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 14 грудня 1996 року по 30 листопада 1998 року, період служби в лавах Радянської армії з 16 травня 1983 року по 11 травня 1985 року, а також період навчання з 01 вересня 1982 року по 15 травня 1983 року та з 12 травня 1985 року по 21 червня 1989 року, у зв'язку із чим повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 17 березня 2025 року та прийняти відповідне рішення.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 968,96 грн., який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, яким прийнято протиправне рішення - ГУ ПФУ в Сумській області.
Інші судові витрати позивачем до стягнення не заявлялись.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, буд. 43, м. Суми, 40009), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 24 березня 2025 року №084250004439 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 14 грудня 1996 року по 30 листопада 1998 року, період служби в лавах Радянської армії з 16 травня 1983 року по 11 травня 1985 року, а також період навчання з 01 вересня 1982 року по 15 травня 1983 року та з 12 травня 1985 року по 21 червня 1989 року у Мелітопольському інституті механізації сільського господарства, у зв'язку із чим повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 17 березня 2025 року та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 (дев'яносто шість) копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «17» листопада 2025 року.
Суддя Р.В. Кисіль