Єдиний унікальний номер 640/229/15-ц
Номер провадження 22-ц/818/1591/25
13 листопада 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,
представника ОСОБА_1 адвоката Мухіна О. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2024 року в складі судді Демченко С. В. по справі № 640/229/15-ц за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Київський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, стягувач - ОСОБА_3 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулась з заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Київський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, стягувач - ОСОБА_3 .
Заява мотивована тим, що рішенням Київського районного суду міста Харкова від 03 грудня 2015 року стягнуто солідарно з неї та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № CL- 700/1594/2008 від 21 березня 2008 року в сумі 576 702,04 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 16 880,33 доларів США, що еквівалентно 452 387, 24 грн, заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 907,28 доларів США, що еквівалентно 24 314,80 грн, пеню у розмірі 100 000 грн.
На виконання вказаного судового рішення видано виконавчий лист, який пред'явлено до виконання до Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Київський ВДВС у м. Харкові СМУ МЮ), відкрито виконавче провадження № 51285079.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2023 року у вказаному виконавчому провадженні замінено стягувача ТОВ «ОТП Факторинг» на ОСОБА_3 .
18 березня 2024 року між нею та ОСОБА_3 укладено угоду про врегулювання боргу до договору поруки № SR 700/1594/2008 від 21 березня 2008 року, якою сторони домовились вважати, що зобов'язання за кредитним договором, договором поруки та рішенням Київського районного суду м. Харкова від 03 грудня 2015 року у справі № 640/229/15-ц виконані у повному обсязі.
Вказані обставини свідчать про те, що вищезазначений виконавчий документ є таким, що не підлягає виконанню.
Посилаючись на вказані обставини ОСОБА_1 просила визнати виконавчий лист № 640/229/15-ц, виданий 12 квітня 2016 року Київським районним судом м. Харкова про стягнення з неї на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна», правонаступником всіх прав та обов'язків якого є ОСОБА_3 , заборгованості за кредитним договором № СL-700/1594/2008 від 21 березня 2008 року у розмірі 576 702,04 грн таким, що не підлягає виконанню.
28 жовтня 2024 року на адресу суду від старшого державного виконавця Київського ВДВС у місті Харкові СМУ МЮ надійшли заперечення щодо заяви ОСОБА_1 , в яких просив відмовити у задоволенні заяви.
Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 не сплачено заборгованість, що визначена у виконавчому документів у повному обсязі.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що рішення суду, на примусове виконання якого видані виконавчі листи, є чинним, а урегулювання між сторонами питання щодо заборгованості за судовим рішенням здійснено в межах відкритого виконавчого провадження, у зв'язку з чим положеннями Закону України «Про виконавче провадження» передбачено інші можливості для припинення виконавчого провадження ніж визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
На вказане судове рішення 30 грудня 2024 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_4 , в інтересах якої діє адвокат Ящук Наталія Анатоліївна, подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин по справі, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та задовольнити заяву.
Апеляційна скарга мотивована тим, що вона добровільно виконала зобов'язання за кредитним договором поза межами виконавчого провадження, про що укладено угоду про врегулювання боргу, забезпеченого Договором поруки № SR- 700/1594/2008 від 21 березня 2008 року, отже виконавчий лист підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню в порядку визначеному Законом.
Матеріалами судової справи підтверджено припинення зобов'язання за договором порки SR№700/1594/2008 від 21 березня 2008 року його повним виконанням, а тому подальше примусове стягнення заборгованості за договором, зобов'язання за яким на цей час відсутнє, є подвійним стягненням та порушує її права, визначені ст. 61 Конституції України.
Законом визначено підстави, за яких суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, зокрема, якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, при цьому чинне законодавство не розмежує можливість добровільного виконання зобов'язання та його наслідки як до відкриття виконавчого провадження, так і після.
Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_1 адвоката Мухіна О. М., який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України).
Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувана ухвала суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Судом встановлено, що рішенням Київського районного суду міста Харкова від 03 грудня 2015 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № СL-700/1594/2008 від 21 березня 2008 року у розмірі 576 702,04 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 16880,33 дол. США, що еквівалентно 452 387,24 грн, заборгованість по відсоткам за користування кредитом у розмірі 907,28 доларів США, що еквівалентно 24314,80 грн, пені у розмірі 100 000 грн. Стягнуто судовий збір у розмірі по 1827,00 грн з кожного відповідача. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 03 лютого 2016 року рішення Київського районного суду міста Харкова від 03 грудня 2015 року залишено без змін.
Постановою державного виконавця Київського ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області від 31 травня 2016 року відкрито виконавче провадження № 51285079 з примусового виконання виконавчого листа № 640/229/15-ц, виданого 12 квітня 2016 року Київським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за кредитним договором № СL-700/1594/2008 від 21 березня 2008 року у розмірі 576702, 04 грн (а.с. 15).
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2023 року замінено стягувача ТОВ «ОТП Факторинг» на ОСОБА_3 у виконавчому провадженні № 51285079 з примусового виконання виконавчого листа № 640/229/15-ц, виданого 12 квітня 2016 року Київським районним судом м. Харкова.
18 березня 2024 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено угоду про врегулювання боргу до договору поруки № SR 700/1594/2008 від 21 березня 2008 року.
За пунктом 2.2.1 Угоди сторони погодили, що, незважаючи на інші положення кредитного договору, сторони домовились вважати, що зобов'язання за кредитним договором та рішенням Київського районного суду м. Харкова від 03 грудня 2015 року по справі № 640/229/15-ц виконані в повному обсязі.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У частині 1 статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).
Відповідно до частин 1 та 2 статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Наслідком визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» є закінчення виконавчого провадження.
Підстави визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.
До матеріально-правових підстав визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про припинення обов'язку боржника з передбачених законом підстав.
Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); видача виконавчого листа помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкова видача виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видача виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
Однак в законі не наведено чіткого визначення «інших причин» для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, зокрема у частині 2 статті 432 ЦПК України.
Словосполучення «або з інших причин» не стосується припинення обов'язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад: в апеляційному чи касаційному порядку скасовано або змінено рішення суду, або ж у зв'язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.
Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов'язань містяться у главі 50 розділу І книги п'ятої ЦК України. Так, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Отже, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.
У зазначеній категорії справ саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Суть процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов'язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 824/2/22 (провадження № 61-9190ав22), від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20 (провадження № 61-10482ав21).
Згідно із положеннями частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У частині 2 статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).
Встановивши, що ОСОБА_1 не надала належні та допустимі докази на підтвердження наявності підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, що відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України було її процесуальним обов'язком, з урахуванням наявності рішення суду про стягнення боргу, яке набрало законної сили та підлягає примусовому виконанню, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви.
Доводи заявника про подвійне стягнення є необґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять доказів здійснення виконавчих дій в межах виконавчого провадження та примусового стягнення коштів. Докази добровільної сплати боргу в позасудовому порядку також відсутні.
Також, при вирішенні спору судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що у разі досягнення згоди щодо припинення зобов'язань між сторонами новий Кредитор ОСОБА_3 не позбавлений можливості звернутися до державного виконавця щодо завершення виконавчого провадження. Між тим, ані в суді першої інстанції, а ні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 не звертався з заявами щодо відсутності майнових претензій до заявниці.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 17 листопада 2025 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді Н.П. Пилипчук
В.Б. Яцина