17 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 489/1244/19
провадження № 51 - 417 ск 22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 травня 2021 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 17 липня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером № 12018150000000398, щодо
ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Мурома Володимирської області РФ, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України.
Зміст судових рішень та встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 травня 2021 року ОСОБА_4 засуджено за ст. 286 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_4 визначено рахувати з часу приведення вироку до виконання. Вирішено питання з речовими доказами та стягнуто із ОСОБА_4 процесуальні витрати.
Вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 17:10 ОСОБА_4 , керуючи технічно справним автомобілем Skoda Octavid, державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався на вул. Космонавтів в м. Миколаєві у напрямку вул. Кірова, з дозволеною у населеному пункті швидкістю 50 км/год та в районі буд. № 142 порушив вимоги підпункту «б» пункту 2.3 Правил дорожнього руху, а саме проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не звернув уваги на те, що в цей час проїзну частину вул. Космонавтів перебігав пішохід ОСОБА_6 з собакою на поводку, не вжив заходів до своєчасного зменшення швидкості руху свого транспортного засобу аж до повної зупинки, хоча об'єктивно міг і зобов'язаний був це зробити, в результаті чого допустив наїзд на вказаного пішохода, який від отриманих тілесних ушкоджень, які ускладнилися травматичним шоком, загинув на місці пригоди.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 17 липня 2025 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити судові рішення та на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування основного покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки. Зазначає, що місцевий суд належним чином не врахував, що ОСОБА_4 раніше не судимий, за місцем роботи характеризується позитивно, на його утриманні на час постановлення вироку перебували батьки похилого віку, сам ОСОБА_4 має хронічне вірусне захворювання і потребує противірусної терапії та контролю з боку лікарів. Станом на час ухвалення рішення апеляційним судом, батько ОСОБА_4 помер та він здійснює догляд за матір'ю, яка є інвалідом 2 групи. Також захисник посилається на висновок досудової доповіді органу пробації, де вказано, що виправлення ОСОБА_4 без позбавлення волі на певний строк можливе у разі покладення обов'язків та виконання заходів, передбачених пробаційною програмою. Крім того, захисник вказує на належну процесуальну поведінку ОСОБА_4 , який щиро розкаявся у вчиненому, приніс вибачення потерпілій, у добровільному порядку відшкодував їй завдану моральну шкоду, на стадії досудового розслідування і в суді надавав послідовні, правдиві показання та не оспорював фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення.
Вважає, що ці обставини є підставами для звільнення ОСОБА_4 від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України, чого не зробив місцевий суд, а апеляційний суд не звернув уваги на вказані порушення, залишивши без зміни вирок місцевого суду.
Мотиви Суду
Розглянувши доводи касаційної скарги, дослідивши долучені до касаційної скарги копії судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо
з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ст. 286 ч. 2 КК України в касаційній скарзі не оспорюється.
Доводи касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості є безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє
для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відомості про особу винного та обставини справи,
що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами,
та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості
й достатності обраного покарання тощо.
Статтею 75 ч. 1 КК України передбачено, що суд, крім випадків засудження
за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи,
дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання
з випробуванням.
При цьому згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги
при призначенні покарання.
Санкція ст. 286 ч. 2 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на
строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого і є тяжким злочином.
З доданих до касаційної скарги копій судових рішень вбачається, що суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 50, 65 КК України при призначенні покарання ОСОБА_4 врахував тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України, конкретні обставини його вчинення та відомості про його особу.
Місцевий суд урахував, що ОСОБА_4 вчинив необережний тяжкий злочин та відомості про його особу, який раніше не судимий, неодружений, характеризується позитивно, на обліку в лікарів психіатра і нарколога не перебуває. При цьому суд указав на щире каяття, взяв до уваги поведінку ОСОБА_4 та обставини справи. При постановленні вироку суд прийняв до відома і досудову доповідь органу пробації.
Обставин, що відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання суд визнав щире каяття, при цьому обставин, які згідно зі ст. 67 КК України обтяжують покарання, місцевим судом не було встановлено.
Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов
до обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_4 покарання в мінімальних розмірах, передбачених санкцією ст. 286 ч. 2 КК України, у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки і таке своє рішення належним чином мотивував.
Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_4 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 задоволено частково, вирок місцевого суду змінено та на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та з покладенням на нього певних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України. Постановою Верховного Суду від 01 вересня 2022 року задоволено касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_8 та зазначену вище ухвалу апеляційного суду скасовано і призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах апеляційних скарг ОСОБА_4 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 , належним чином перевірив викладені в них доводи щодо звільнення ОСОБА_4 від призначеного покарання та встановлення йому іспитового строку для виправлення, які аналогічні доводам касаційної скарги, визнав їх безпідставними та мотивував своє рішення, зазначивши підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими, погодившись із висновком суду першої інстанції щодо призначення покарання у виді позбавлення волі з реальним його відбуванням. При цьому апеляційний суд врахував сімейний стан ОСОБА_4 та зазначив, що хоча він і має матір похилого віку, проте у м. Миколаєві мешкає його брат, 1983 року народження, який може опікуватись нею. Крім того, судом апеляційної інстанції враховано те, що ОСОБА_4 має захворювання, з приводу якого перебуває на обліку в лікарні. Також апеляційний суд вказав, що згідно з висновком досудової доповіді органу пробації, з урахуванням особистості обвинуваченого, його способу життя, а також середнього ризику вчинення ним повторного правопорушення, високого рівня небезпеки для суспільства, виправлення ОСОБА_4 без позбавлення волі може становити небезпеку для суспільства.
При цьому апеляційний суд відповідно до вимог ст. 439 ч. 2 КПК України врахував і висновки Верховного Суду, який під час скасування попередньої ухвали апеляційного суду у постанові зазначив, що покарання із застосуванням ст. 75 КК України слід вважати м'яким.
Таким чином апеляційний суд вказав, що покарання призначене місцевим судом є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_4 і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, та відповідає вимогам ст. 65 КК України.
Підстав для застосування при призначенні покарання статті 75 КК України апеляційний суд не встановив.
Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України
є законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Покарання, призначене місцевим судом ОСОБА_4 і залишене без зміни судом апеляційної інстанції, є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Підстав для пом'якшення засудженому покарання і застосування ст. 75 КК України за доводами касаційної скарги захисника та матеріалами провадження колегія суддів не вбачає.
Враховуючи зазначене, з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для її задоволення і зміни судових рішень немає, у зв'язку з чим у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України.
Керуючись ст. 428 ч. 2 п. 2 КПК України, Верховний Суд
постановив:
Відмовити захиснику засудженого ОСОБА_4 - адвокату ОСОБА_5
у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 травня 021 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 17 липня 2025 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3