14 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 524/14981/24
провадження № 61-13308ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Червинської М. Є. розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 14 березня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, Полтавська обласна рада, про зобов'язання вчинити дії,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила зобов'язати ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» здійснити перерахунок вартості наданих послуг із постачання теплової енергії та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , о/р № НОМЕР_1 за опалювальний період із листопада 2022 року до дня ухвалення судового рішення до рівня тарифів, що діяли станом на 24 лютого 2022 року, тобто за тарифами, затвердженими рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області
№ 1867 від 30 грудня 2021 року «Про встановлення товариству з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька ТЕЦ» скоригованих тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води для категорії споживачів з 01 січня 2020 року».
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 14 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду
від 23 вересня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.
18 жовтня 2025 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 подавдо Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 14 березня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Проте, касаційна скарга не може бути прийнята судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження з огляду на наступне.
В порушення пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, заявником у касаційній скарзі не вказано підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права щодо якої відсутній висновок та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням конкретної норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах.
При цьому, суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц,
від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16).
У касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень зазначено те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2025 року у справі № 917/730/23 та постанові Полтавського апеляційного суду 29 квітня 2024 року у справі № 524/4839/23.
Проте указану підставу касаційного оскарження судових рішень належним чином не обґрунтовано.
Особі, яка подала касаційну скаргу, слід звернути увагу, що у разі посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду) у касаційній скарзі слід зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в указаних у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
В касаційній скарзі не зазначено, які саме висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (та якої саме) у них викладено та які не застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Постанова Полтавського апеляційного суду у справі № 524/4839/23, на яку посилається у касаційній скарзі позивач не є постановою Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах. Тому посилання на постанову апеляційного суду не може бути підставою касаційного оскарження судового рішення.
У частині першій статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За таких обставин, відповідно до вимог частини другої, четвертої статті 392 ЦПК України, заявник має право надіслати на адресу суду касаційну скаргу у новій редакції з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), яка відповідає вимогам статтям 392 ЦПК України та надіслати копії скарги у новій редакції та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Ураховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення її недоліків.
Керуючись статтями 185, 390, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 14 березня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року залишити без руху.
Надати для усунення зазначених вище недоліків строк - десять днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали заявнику буде відмовлено у відкритті касаційного провадження.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя М. Є. Червинська