17 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 910/423/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 , особи, яка не брала участі у справі,
на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2025 у справі
за позовом Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української православної церкви
до Національного заповіднику «Києво-Печерська лавра»
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:
1) ОСОБА_2 ,
2) ОСОБА_3 ,
3) ОСОБА_4 ,
4) ОСОБА_5 ,
5) ОСОБА_6 ,
6) ОСОБА_7 ,
7) ОСОБА_8 ,
8) ОСОБА_9 ,
9) ОСОБА_10 ,
10) ОСОБА_11 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерство культури та інформаційної політики України,
про усунення перешкод у користуванні майном,
27.10.2025 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2025 у справі №910/423/23.
Перевіривши доводи заявника касаційної скарги та дослідивши матеріали касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення убачається, що не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням від 13.06.2023 у справі № 910/423/23, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2025 апеляційну скаргу залишено без руху на підставі статей 256, 258, 260 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки скаржником пропущено строк на апеляційне оскарження рішення у цій справі, а наведені ним в апеляційній скарзі обставини визнанні судом неповажними. Також, запропоновано скаржнику надати докази надсилання копії апеляційної скарги третім особам. Роз'яснено скаржнику, що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали останній має право усунути недоліки зазначені у її мотивувальній частині, надавши суду відповідні докази.
Залишаючи апеляційну скаргу без руху судом апеляційної інстанції було встановлено наступне.
Відповідно до частини першої статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
При цьому, учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного тексту рішення (пункт 1 частина друга статті 256 ГПК України).
Статтею 119 ГПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Як убачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення прийнято Господарським судом міста Києва 13.06.2023, повний текст якого складено 27.06.2023. Таким чином, в силу приписів статті 256 ГПК України, останнім днем двадцятиденного строку для подання апеляційної скарги на рішення суду у даній справі є 17.07.2023. Однак, апеляційну скаргу ОСОБА_1 подано 10.09.2025.
Обґрунтовуючи причини пропуску процесуального строку, апелянт зазначив, що йому стало відомо, що Господарський суд міста Києва 13.06.2023 відмовив позивачу у справі №910/423/23. З повним текстом оскарженого рішення апелянт ознайомився з часом 05.09.2025 у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Скаржник зазначив, що наведені обставини свідчать про наявність об'єктивних поважних причин пропуску процесуального строку на подання апеляційної скарги на рішення суду. Також, скаржник просив врахувати, що він є ченцем Монастиря, та у подібних спорах у справах №910/4552/23, №910/423/23 суд поновив пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ченцям Монастиря. Скаржник також зазначає, що оскільки він не є учасником справи, то наявні підстави для поновлення пропущеного процесуального строку.
Колегією визнано зазначені в апеляційні скарзі причини пропуску строку на апеляційне оскарження неповажними з підстав, викладених в ухвалі від 11.09.2025 та запропоновано скаржнику вказати інші причини пропуску строку на апеляційне оскарження.
22.09.2025 на виконання вказаної ухвали апеляційного суду надійшла заява про усунення недоліків, в якій скаржник виклав клопотання про поновлення строку оскарження, обґрунтуване тим, що він несе чернечий послух в Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі та веде аскетичний спосіб життя, а тому позбавлений можливості слідкувати за новинами, а про розгляд цієї справи його було повідомлено вірянами 05.09.2025. Тому, 10.09.2025 він звернувся з апеляційною скаргою у двадцятиденний строк, як йому стало відомо про розгляд цієї справи.
Розглянувши подане клопотання апеляційний суд визнав наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження неповажними, зазначивши, що для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об'єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв'язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.
Крім цього апеляційний суд посилався на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та приписи національного процесуального законодавства, зокрема статей 42, 43 ГПК України, якими чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку апеляційного оскарження, а також належного оформлення апеляційної скарги.
Учасники справи мають право оскаржити судові рішення у встановлений Кодексом строк та у передбаченому процесуальним законом порядку. Господарський процесуальний кодекс України передбачає можливість поновлення пропущеного строку лише у разі його пропуску з поважних причин.
Підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання апеляційної скарги та підтверджені належними доказами.
Разом з цим, суд вважає за необхідне зазначити, що звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою це право сторони, а не обов'язок, а тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм правом на апеляційне оскарження, то реалізація зазначеного права повинна відбуватися із дотриманням порядку та строків встановлених положеннями Господарського процесуального кодексу України. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини») Європейський суд з прав людини у рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Колегія зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується із обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.1989).
Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (частина друга статті 114 ГПК України).
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).
Колегія суддів апеляційної інстанції наголосила, що відповідно до частини першої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Особа, яка заявляє клопотання про поновлення встановленого законом процесуального строку, повинна надати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
На зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).
Отже апеляційний суд виснував, що апелянт у справі мав достатньо часу для реалізації процесуальних прав передбачених ГПК України, в тому числі, права на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2023, проаналізувавши вказані ним інші причини пропуску строку на апеляційне оскарження, а саме:
«Луценко Ніфонт Володимирович (архімандрит Нифонт) несе чернечий послух у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі, є особою з релігійної спільноти, що згідно до обітниць (чернець зрікається родинного життя і перебуває у безженстві - так звана обітниця-приречення чистоти, приймаючи невибагливе і вбоге життя - обітниця убозтва та інші) веде аскетичне молитовне життя, присвятивши себе молитві га благочестивому життю у чоловічому монастирі Української Православної церкви. Апелянт позбавлений такої оперативної можливості слідкувати за новинами, у тому числі в інтернет-виданнях, яку мають миряни. Отже, апелянту стало відомо про те, що Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра/ Чоловічий монастир/ Української Православної Церкви подала апеляційну скаргу на рішення Господарського суду м. Києва від 13.06.2023 по справі №910/423/23 саме із вказаних вище подій 05.09.2025 року. Тому прошу суд поновити строк на апеляційне оскарження даного рішення суду, так як він починає рахуватись з моменту, як ОСОБА_1 дізнався про дані обставини, тобто 20 днів після 05.09.2025, тобто по 25.09.2025 включно.».
Дослідивши обставини, на які посилається скаржник, колегія врахувала, що:
- договір, який є предметом розгляду справи, був укладений з метою проведення богослужінь та релігійних обрядів та припинив свою дію 31.12.2022 року. Отже, з 01.01.2023 скаржник не мав можливості здійснювати богослужіння та релігійні обряди у приміщеннях культової будівлі, що передавалися у почасову позичку. На ці обставини, зокрема, посилається позивач - Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра та треті особи - ченці монастиря;
- ця справа має великий суспільний інтерес та широко висвітлюється у засобах масової інформації, що не заперечується скаржником, адже в своїй апеляційній скарзі він зазначив:
« ОСОБА_1 із медіа стало відомо, що Господарський суд міста Києва 13.06.2023 відмовив Монастирю у справі № 910/423/23. Повний текст рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2025 у справі №910/423/23 складено 14.08.2023 року, з його змістом особа, в інтересах якої подається апеляційна скарга, ознайомилась з часом 05.09.2025 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень після його офіційного оприлюднення.». (а.с. 38, том 27);
- апеляційну скаргу скаржник подав більше ніж через два роки після припинення строку дії договору позички нерухомого майна та ухвалення судового рішення.
Отже, зазначені обставини, в їх сукупності свідчать про те, що скаржник мав можливість та повинен був дізнатися про судове рішення, з яким він не згодний, але вочевидь, тривалий час (більше двох років) не оскаржував його в апеляційному порядку. Апеляційна скарга подана із значним пропуском строку на апеляційне оскарження, встановленого процесуальним Законом.
В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що наведені скаржником обставини зумовлені його суб'єктивною поведінкою і не свідчать про існування об'єктивно непереборних причин неможливості здійснити оскарження судового рішення в апеляційному порядку за такий тривалий час.
Враховуючи наведене у сукупності, керуючись принципами рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та неупередженості суду, апеляційний господарський суд вважає, що скаржник не надав належних доказів на підтвердження поважності наведених в обґрунтування заяви про поновлення строку на подання апеляційної скарги підстав.
За змістом статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.
Відповідно до частини першої статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У пункті 41 рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що «правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків».
Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28.10.1998, Reports 1998 -VIII, с. 3255, § 45, Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine, № 17160/06 та № 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21.12.2010)
Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (Diya 97 v. Ukraine, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21.10.2010).
У справі «Устименко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що сама концепція «поважних причин» не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.
Суд повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п.п. 51 і 52, ECHR 2003-Х).
Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановлені державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28.10.2004).
Фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №5/452/06).
Питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні статті 86 ГПК України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У відповідності до частини третьої статті 2 ГПК України, основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є змагальність сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Таким чином, закон встановлює рівні можливості для сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.
За змістом частин першої та третьої статті 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони (позивач і відповідач) та треті особи. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (органи державної влади, органи місцевого самоврядування та прокурор - стаття 53 цього Кодексу).
Згідно з частинами першою та третьою статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи.
Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту положень статей 41, 254 ГПК України колегія суддів вважає, що до відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, така особа, на відміну від позивача, відповідача, третьої особи чи прокурора, взагалі не має процесуального статусу учасника справи.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 62/112 та від 16.01.2020 у справі №925/1600/16 за результатами аналізу норм права сформульовано правовий висновок про те, що при розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, суд апеляційної інстанції, перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності статтям 258, 259 ГПК України, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов'язки заявника апеляційної скарги".
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Залишаючи апеляційну скаргу без руху, колегія дійшла висновку, що заявник належним чином не довів, що зазначені причини пропуску строку на апеляційне оскарження є поважними, тому надано можливість навести інші підстави для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з доказами на їх підтвердження, розглянувши які апеляційний суд визнав наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження неповажними, у зв'язку з чим на підставі пункту 4 частини першої статті 261 ГПК України відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 у справі № 910/423/23.
З приписів застосованих апеляційною інстанцією процесуальних норм, на порушення яких вказує заявник касаційної скарги, не вбачається безумовного обов'язку суду відкрити апеляційне провадження у випадку подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки. Натомість, як вбачається з системного аналізу положень процесуального кодексу, суд у такому випадку надає оцінку наведеним апелянтом причинам пропуску строку апеляційного оскарження на предмет їх поважності.
Наведена норма не встановлює безумовного обов'язку суду поновити строк на апеляційне оскарження та прийняти до розгляду апеляційну скаргу у будь-якому разі подання її особою, яка не була залучена до участі у справі. Скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строку оскарження судового рішення покладає на нього обов'язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку і у разі, коли відповідну апеляційну чи касаційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі. Разом з цим, неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку, проте не звільняє від обов'язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження. Суд у такому випадку надає оцінку наведеним апелянтом причинам пропуску строку апеляційного оскарження на предмет їх поважності.
Отже, апеляційний суд розглянувши доводи скаржника щодо поновлення строку апеляційного оскарження судового рішення у цій справі, визнав їх неповажними причинами пропуску строку апеляційного оскарження, та у зв'язку з тим, що скаржником інших доводів та доказів щодо наявності причин пропуску процесуального строку з обґрунтуванням їх поважності, які б могли бути підставою для поновлення встановленого строку скаржником не подано, прийняв оскаржувану ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі пункт 4 частини першої статті 261 ГПК України.
Посилання апелянта на те, що він є ченцем Монастиря та у подібних спорах у справах № 910/4552/23, № 910/423/23, № 910/5094/23 суд поновив пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ченцям Монастиря колегією не прийнято до уваги, оскільки у цих випадках зазначені висновки зроблені судом з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судом у кожній конкретній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення щодо поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Відповідно до практики ЄСПЛ право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, має тлумачитися з урахуванням верховенства права, яке вимагає, щоб сторони у справі мали ефективний судовий засіб, що давав би їм можливість заявляти про свої громадянські права. Це положення втілює "право на суд", право на доступ до якого, тобто право на звернення до суду у цивільних справах, є лише одним аспектом; однак це аспект, який фактично дає можливість скористатися додатковими гарантіями, викладеними в пункті 1 статті 6 Конвенції.
Прецедентна практика ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі "Станков проти Болгарії" від 12 липня 2007 року).
Так, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).
Пропуск процесуального строку - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причини, що не можуть бути визнані такими, і такий, що породжує відповідні правові наслідки.
Доводи викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не викликають сумнівів щодо правомірності застосування статті 261 ГПК України.
Відповідно до частини другої статті 293 ГПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість касаційної скарги ОСОБА_1 (особа, яка зверталась з апеляційною скаргою) на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2025 у справі № 910/423/23 та відмову у відкритті касаційного провадження, адже у цій справі правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Керуючись статтями 234, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2025 у справі №910/423/23.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ