05 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 910/16012/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.
секретаря судового засідання - Дерлі І.І.
за участю представників сторін:
позивача - Мартиненко А.В., Кравець Р.Ю.
відповідача - Гусєв П.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Моторно (транспортного) страхового бюро України
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2025 (у складі колегії суддів: Ткаченка Б.О. (головуючого), Суліма В.В., Гаврилюка О.М.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 (суддя Пукас А.Ю.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Провагроінвест"
до Моторно (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 14 665 351,30 грн,
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
1.1. До Господарського суду міста Києва звернулось Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Провідна" (надалі - ПрАТ "СК "Провідна"), яке надалі змінило назву на Приватне акціонерне товариство "Провагроінвест" (надалі - ПрАТ "Провагроінвест", Позивач) з позовом до Моторно (транспортного) страхового бюро України (надалі - МТСБУ, Відповідач, Скаржник) про стягнення 14 665 351,30 грн частки сплачених Позивачем гарантійних внесків до Фонду захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах.
1.2. В обґрунтування заявлених вимог, Позивач зазначає, що з огляду на припинення його членства в МТСБУ, відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 1961-IV у нього виникло право на отримання частки базового та додаткового гарантійних внесків зі спливом 1 року з дня припинення такого членства. Оскільки Відповідачем кошти в розмірі 14 665 351,30 грн, що становить 50 % від різниці залишку сплаченого гарантійного внеску та резерву збитків, не сплачено в позасудовому порядку Позивач звернувся до суду з даним позовом.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 у справі № 910/16012/24 позов ПрАТ "Провагроінвест" задоволено та стягнуто з МТСБУ на користь ПрАТ "Провагроінвест" частку коштів сплачених гарантійних внесків у розмірі 14 665 351,30 грн та судовий збір у розмірі 219 980,27 грн.
2.2. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку щодо настання у Відповідача обов'язку здійснити виплату частки сплачених Позивачем гарантійних внесків до Фонду захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах у вигляді базового та гарантійного внесків, а тому вимоги Позивача є правомірними у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню.
Спростовуючи аргументацію Відповідача щодо дії мораторію, передбаченого пунктом 9 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-IX, суд першої інстанції виходив з того, що дія останнього поширюється виключно на стягнення саме залишку базового та додаткового гарантійних внесків, що не є предметом даного спору та виключає можливість застосування такої норми до вимоги позивача із врахуванням того, що така вимоги у нього виникла ще до набрання чинності вказаного законодавчого акта.
2.3. Апеляційний господарський суд, переглянувши справу, дійшов висновку про правильність встановлених судом першої інстанції обставин та правової оцінки спірним правовідносинам в контексті застосування Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 1961-IV та Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-ІХ, у зв'язку з чим постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 у справі № 910/16012/24 залишено без змін з аналогічних мотивів.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
3.1. Звертаючись з касаційною скаргою МТСБУ просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2025 у справі № 910/16012/24 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
3.2. Ухвалою від 15.09.2025 Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі № 910/16012/24 за скаргою МТСБУ на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2025, з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Одночасно суд зупинив виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 у справі № 910/16012/24 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
3.3. В обґрунтування касаційної скарги МТСБУ посилається на неправильне застосування пункту 9 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-IX.
Скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій не враховано, що:
- дія мораторію не залежить від того, чи настав строк виконання зобов'язання, чи пред'явив кредитор боржнику вимогу виконати зобов'язання, чи звернувся кредитор до суду з позовом про виконання зобов'язання, чи був задоволений такий позов рішенням суду, що набрало законної сили, чи звернувся кредитор до уповноважених органів щодо примусового виконання такого судового рішення;
- передбачений пунктом 9 Розділу VІ Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-IX мораторій не містить будь-яких виключень його застосування незалежно від факту припинення членства страховика в МТСБУ до чи після набрання чинності відповідним Законом;
- ні Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 1961-IV, ні Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-ІХ не розмежовують поняття "залишок сплачених гарантійних внесків" та "частки сплачених гарантійних внесків", а є лише поняття "базовий та додаткові гарантійні внески". Відповідно до пункту 3.14 Положення про централізований страховий резервний Фонд захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах частка коштів страховика, що підлягає поверненню, щорічно визначається в розмірі 50% від різниці залишку сплаченого страховиком базового гарантійного внеску та резерву збитків цього страховика за внутрішніми договорами страхування станом на 31 грудня останнього року, що минув до дати заяви на повернення коштів. Таким чином, Положення про централізований страховий резервний Фонд захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах чітко вказує, що частка коштів страховика, що підлягає поверненню є 50 % від різниці залишку сплаченого страховиком базового гарантійного внеску, тобто є складовою поняття "залишку базового та додаткового гарантійних внесків".
Крім того, Скаржник звертає увагу на відсутність сформованої правової позиції Верховного Суду щодо застосування пункту 9 Розділу VI Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-ІХ та просить Суд сформувати правовий висновок з цього питання в аспекті спірних правовідносин.
Також Скаржник наголошує, що суди дійшли передчасного та помилкового висновку про наявність у Позивача права на повернення коштів із 19.05.2024, оскільки належна заява про їх повернення була подана лише 01.11.2024, після усунення обставин, пов'язаних з існуванням скарг, та спливу шестимісячного строку з моменту подання останньої скарги.
3.4. 25.09.2025 від ПрАТ "Провагроінвест" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить касаційну скаргу МТСБУ залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2025 у справі № 910/16012/24 залишити без змін
4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
4.1. 28.12.2012 між МТСБУ, як бюро, та ПрАТ "Провідна", як страховиком, укладено договір про співпрацю № 066 (надалі - Договір), предметом якого визначено співробітництво сторін у сфері організації та провадження обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за внутрішніми договорами страхування (пункт 1 Договору).
4.2. Підпунктом 2.1.2 пункту 2.1 Договору визначено, що страховик зобов'язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати щомісячні членські внески до цільового фонду фінансування діяльності Бюро.
4.3. Бюро зобов'язується повернути на умовах, що визначені Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", положенням про фонд захисту потерпілих та цим Договором, гарантійні внески, сплачені Страховиком до цього фонду (підпункт 2.2.8 пункту 2.2 Договору).
4.4. Розділом 5 Договору закріплено умови повергнення гарантійного внеску шляхом врегулювання страхових випадків, а саме:
- у разі припинення членства страховика в бюро та настання не врегульованих страховиком подій, які мають ознаки страхових випадків за його внутрішніми договорами страхування, Дирекція Бюро має право прийняти рішення про повернення Страховику залишку гарантійного внеску у фонд захисту потерпілих шляхом врегулювання таких подій (пункт 5.1);
- для здійснення повернення гарантійного внеску шляхом врегулювання подій, що мають ознаки страхових випадків згідно з укладеними страховиком внутрішніми договорами страхування, бюро від імені страховика та за рахунок його гарантійного внеску до фонду захисту потерпілих має повноваження приймати та опрацьовувати повідомлення про страхові події, заяви про виплату страхового відшкодування, рішення про виплату страхового відшкодування чи відмову у виплаті страхового відшкодування та виплачувати страхове відшкодування (пункт 5.2).
4.5. Правлінням Національного банку України прийнято рішення № 113-рш від 23.03.2023 "Про анулювання ПрАТ "СК "Провідна" ліцензій на провадження діяльності з надання фінансових послуг", що набрало чинності.
4.6. 18.05.2023 рішенням загальних зборів членів МТСБУ, оформленого протоколом № 65/2023, припинено членство ПрАТ "СК "Провідна" в МТСБУ на підставі поданої заяви (відповідно до підпункту "а" пункту 52.2 статті 52 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 1961-IV та підпункту 6.7.1 пункту 6.7 статті 6 Статуту МТСБУ).
Вказане рішення набуло чинності 19.05.2023, а зазначені вище обставини визнаються сторонами.
4.7. 08.05.2024 Позивачем направлено до Відповідача запит №21-11/1090 щодо: суми гарантійних внесків, належних до повернення Позивачу та її розрахунок; строків повернення першої частини коштів гарантійних внесків Позивача.
4.8. У зв'язку з відсутністю відповіді Відповідача на зазначений лист, 30.05.2024 Позивач повторно звернувся до Відповідача з листом № 21-11/2106, в якому повторно просив надати інформацію щодо: суми гарантійних внесків, належних до повернення товариству та її розрахунок; строків повернення першої частини коштів гарантійних внесків товариства. Також затребувано інформацію про форму заяви для повернення коштів.
4.9. 31.05.2024 Позивачем отримано відповідь Відповідача від 16.05.2024 №5- 31/21269, в якій серед іншого Відповідачем повідомлено про неможливість повернення коштів Позивачу у зв'язку з існуванням кредиторської заборгованості страховика перед бюро, а також перебуванням на розгляді у бюро 3 скарг щодо Позивача.
4.10. 11.06.2024 Позивачем надіслано Відповідачу лист № 22-19/2645, в якому втретє просив надати затребувану інформацію.
4.11. 14.06.2024 МТСБУ надано відповідь № 1-06/25528, в якій повідомлено, що: залишки гарантійних внесків Позивача становлять 49 298 070,71 грн, однак подальше повернення внесків неможливе, у зв'язку з існуванням скарг щодо Позивача.
4.12. Не погоджуючись із зазначеними висновками МТСБУ, 06.07.2024 Позивачем направлено Відповідачу лист № 22-19/4029, в якому викладено заперечення на твердження висловлені Відповідачем у листі від 14.06.2024 №1- 06/25528.
4.13. У відповідь, 19.07.2024 Відповідач направив Позивачу лист № 1-06/30377, в якому повідомив про неможливість повернення коштів Позивачу, у зв'язку із введенням з 20.06.2024 мораторію на підставі положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-ІХ.
4.14. 01.11.2024 Позивач звернувся до МТСБУ із заявою № 03-17/6681/7831 про повернення частки сплачених гарантійних внесків до Фонду захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах у розмірі 14 665 351,30 грн, з яких 8 236 612,05 грн - частина сплаченого базового гарантійного внеску, 6 428 739,25 грн - частина сплачених додаткових гарантійних внесків.
4.15. Листом № 4-03/49214 від 18.11.2024 Відповідачем відмовлено у задоволенні зазначеної заяви Позивача із посиланням на наступні причини: існує кредиторська заборгованість, що обліковується у єдиній централізованій базі даних МТСБУ та наявність на розгляді у Відповідача трьох скарг.
4.16. Зазначені обставини стали підставою для звернення Позивача до суду з позовом оскільки станом на дату його подачі кошти в розмірі 14 665 351, 30 грн залишаються несплаченими.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга МТСБУ підлягає задоволенню з таких підстав.
5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
5.3. Предметом позову у цій справі є вимога про стягнення 14 665 351,30 грн як частки сплачених Позивачем гарантійних внесків до Фонду захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах частки базового та додаткового гарантійних внесків зі спливом одного року з дня припинення його членства у МТСБУ. Підставою звернення до суду Позивач визначив положення Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 1961-IV, якими передбачено обов'язок бюро здійснити відповідне повернення у зв'язку з припиненням членства страховика.
5.4. Виходячи з мотивів ухвалених рішень, доводів касаційної скарги та підстав відкриття касаційного провадження, предметом касаційного дослідження у цій справі є перевірка наявності підстав для з'ясування правильності застосування судами попередніх інстанцій положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 1961-IV та Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-ІХ, зокрема змісту пункту 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" останнього, а також формування правового висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми права за умови встановлення наявності передумов для надання такого висновку.
Зокрема, у разі підтвердження необхідності формування відповідного висновку підлягають дослідженню такі питання:
- наявність у Позивача права на повернення частки сплачених ним коштів як 50 % від різниці залишку сплаченого базового гарантійного внеску та резерву збитків цього страховика за договорами внутрішнього страхування, а також момент виникнення такого права;
- установлення співвідношення понять "залишок сплачених гарантійних внесків" та "частка сплачених гарантійних внесків" у контексті застосування пункту 9 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" VI Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-ІХ;
- з'ясування правової природи мораторію, передбаченого пунктом 9 Розділу VI Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-ІХ, та визначення його темпоральної дії.
5.5. З приводу наведеного Суд зазначає таке.
Щодо наявності у страховика права на отримання частки базового та додаткового гарантійних внесків після спливу одного року з дня припинення членства в МТСБУ відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 1961-IV.
5.6. Станом на момент виникнення спірних правовідносин правове регулювання відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України здійснювалось на підставі Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 1961-IV.
21.05.2024 було прийнято Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-ІХ, який набрав чинності 20.06.2024.
Відповідно до пункту 1 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" відповідного Закону, він вводиться в дію з 01.01.2025, окрім: статті 11, яка вводиться в дію з 01.01.2026; частини другої статті 14, яка вводиться в дію з 1 січня року, що настає через п'ять років після вступу України до Європейського Союзу; абзацу другого частини першої статті 23, який вводиться в дію з 01.01.2028; підпунктів 2, 5, 9-14 пункту 3, пунктів 8, 9, 12-16 цього розділу, які набирають чинності та вводяться в дію з дня, наступного за днем опублікування цього Закону.
5.6. Згідно з положеннями статті 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 1961-IV та статті 40 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-ІХ МТСБУ є єдиним обов'язковим об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності.
5.7. Як встановлено судами 23.03.2023 Правлінням Національного банку України Позивачу анульовано ліцензію на провадження надання фінансових послуг, а 18.05.2023 рішенням загальних зборів членів МТСБУ, яке оформлено протоколом № 65/2023 припинено членство Позивача в МТСБУ.
Відтак, починаючи з 19.05.2023 Позивач втратив статус члена МТСБУ.
5.8. Ураховуючи період виникнення спірних правовідносин (2023- 2024 роки), підлягають застосуванню норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 1961-IV у чинній на відповідний час редакції.
5.9. Відповідно до пункту 51.9 статті 51 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 1961-IV гарантійні внески, сплачені страховиком до централізованих страхових резервних фондів МТСБУ, з урахуванням інвестиційного доходу, отриманого від розміщення таких внесків, та з вирахуванням коштів, сплачених МТСБУ, підлягають поверненню страховику за умови, що стосовно нього не здійснюється процедура ліквідації та/або банкрутства.
Строк такого повернення з фонду захисту потерпілих становить три роки з дня припинення асоційованого членства страховика в МТСБУ, з фонду страхових гарантій - п'ять років з дня припинення його повного членства в МТСБУ, але не раніше наступного дня після виконання зобов'язань за договорами міжнародного страхування та перестрахування або передачі зобов'язань іншому страховику - повному члену МТСБУ.
5.10. За змістом статті 43 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 1961-IV для забезпечення виконання зобов'язань членів МТСБУ перед страхувальниками і потерпілими при ньому створюються такі централізовані страхові резервні фонди:
- фонд страхових гарантій, призначений для забезпечення платоспроможності МТСБУ під час взаєморозрахунків з уповноваженими організаціями інших країн у галузі страхування цивільно-правової відповідальності, з якими МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування та взаємне врегулювання питань стосовно відшкодування шкоди. Мінімальний розмір фонду страхових гарантій встановлюється на рівні встановленого Законом України "Про страхування" мінімального розміру статутного фонду страховика, що займається видами страхування іншими, ніж страхування життя;
- фонд захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах (фонд захисту потерпілих), призначений для здійснення розрахунків з потерпілими у випадках, передбачених цим Законом.
5.11. Джерелами формування централізованих страхових резервних фондів є, зокрема, базовий та додаткові гарантійні внески у розмірі, визначеному МТСБУ (пункт 43.2 статті 43 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 1961-IV).
5.12. Порядок і умови формування централізованих страхових резервних фондів встановлюються положенням про порядок і умови формування централізованих страхових резервних фондів, що затверджується президією МТСБУ та погоджується з Координаційною радою МТСБУ (пункт 43.3 статті 43 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 1961-IV).
5.13. Відповідно до пункту 43.4 статті 43 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 1961-IV кошти, сплачені страховиками як базовий гарантійний внесок до фонду захисту потерпілих, використовуються виключно для здійснення регламентних виплат, передбачених підпунктом "ґ" пункту 41.1 статті 41 цього Закону. У першу чергу використовується гарантійний внесок того страховика, для виконання зобов'язань якого він здійснюється.
Кошти, сплачені страховиком як додатковий гарантійний внесок до централізованих страхових резервних фондів МТСБУ, використовуються для виконання зобов'язань такого страховика перед МТСБУ. Кошти, сплачені страховиком як додатковий гарантійний внесок до фонду захисту потерпілих, також можуть використовуватися для виконання зобов'язань такого страховика за внутрішніми договорами страхування перед членами МТСБУ, а сплачений як додатковий гарантійний внесок до фонду страхових гарантій - для виконання зобов'язань цього страховика за договорами міжнародного страхування та правочинами, пов'язаними з перестрахуванням його відповідальності за договорами міжнародного страхування.
5.14. За положеннями пункту 51.9 статті 51 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 1961-IV гарантійні внески, сплачені страховиком до централізованих страхових резервних фондів МТСБУ, з урахуванням інвестиційного доходу, отриманого від розміщення таких внесків, та з вирахуванням коштів, сплачених МТСБУ, підлягають поверненню страховику за умови, що стосовно нього не здійснюється процедура ліквідації та/або банкрутства. Строк такого повернення з фонду захисту потерпілих становить три роки з дня припинення асоційованого членства страховика в МТСБУ, з фонду страхових гарантій - п'ять років з дня припинення його повного членства в МТСБУ, але не раніше наступного дня після виконання зобов'язань за договорами міжнародного страхування та перестрахування або передачі зобов'язань іншому страховику - повному члену МТСБУ.
5.15. Відповідно до пункту 6.14 Статуту МТСБУ, затвердженого загальними зборами членів, оформленого протоколом від 18.10.18 № 55/2018 порядок повернення гарантійних внесків до централізованих страхових резервних фондів визначається положенням про такі фонди.
5.16. Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що чинне законодавство не містить прямого нормативного регулювання порядку повернення страховику гарантійних внесків, сплачених страховиком до централізованих страхових резервних фондів МТСБУ, з урахуванням інвестиційного доходу, отриманого від розміщення таких внесків, та з вирахуванням коштів, сплачених МТСБУ, а відтак дане питання підлягає регулюванню внутрішніми актами МТСБУ.
5.17. Судами встановлено, що Положення про централізований страховий резервний фонд захисту потерпілих у дорожньо - транспортних пригодах від 19.12.2019 (надалі - Положення від 19.12.2019) регламентує порядок і умови формування, використання та розміщення централізованого страхового резервного фонду захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах.
5.18. Так, відповідно до підпункту 3.13.2 пункту 3.13. Положення від 19.12.2019 при виході страховика зі складу бюро у зв'язку із виключенням з членів бюро, втратою статусу асоційованого члена або позбавленням членства в бюро повернення такому страховику його базового гарантійного внеску здійснюється у строк, визначений Законом.
При цьому частка коштів страховика, що підлягає поверненню, щорічно визначається в розмірі 50 % від різниці залишку сплаченого базового гарантійного внеску та резерву збитків цього страховика за договорами внутрішнього страхування станом на 31 грудня. Розмір розрахованого резерву збитків затверджується Президією бюро. Повернення першої частини здійснюється не раніше ніж через 1 рік після припинення членства страховика в бюро. Кожне наступне повернення коштів здійснюється не раніше ніж через 1 рік після попереднього повернення. Після закінчення другого року з початку таких повернень, у випадку відсутності зобов'язань страховика за договорами внутрішнього страхування, Дирекція бюро приймає рішення про повернення страховику повної суми залишку коштів базового гарантійного внеску. Дострокове повернення залишку базового гарантійного внеску можливе на підставі договору про співпрацю або окремого договору зі страховиком, шляхом виплати страхових відшкодувань у результаті врегулювання подій, що мають ознаки страхових випадків за внутрішніми договорами страхування такого страховика, в порядку, визначеному Президією бюро.
5.19. Аналогічні норми щодо повернення страховику базового гарантійного внеску Фонду захисту потерпілих містяться в пункті 3.4 Порядку повернення страховику базового гарантійного внеску Фонду захисту потерпілих від 18.06.2015 (надалі - Порядок від 18.06.2015).
5.20. Що стосується порядку повернення гарантійного внеску, то відповідно до пункту 3.5 Положення про визначення розміру та порядку використання додаткових гарантійних внесків до централізованого страхового резервного Фонду захисту потерпілих МТСБУ (надалі - Положення від 23.04.2020) у разі виходу (виключення) страховика зі складу членів МТСБУ, кошти додаткових гарантійних внесків використовуються відповідно до цього Положення, а залишок таких коштів повертається страховику відповідно до порядку повернення коштів централізованого страхового резервного фонду захисту потерпілих, якщо інший порядок пришвидшеного повернення коштів такому страховику не буде встановлено Президією МТСБУ.
5.21. Згідно з пунктом 3.3 Порядку від 18.06.2015 заява страховика приймається до розгляду при виконанні страховиком визначених таким пунктом умов, зокрема, за відсутності кредиторської заборгованості за нарахованими страховими виплатами за внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів станом на дату заяви; за останні 6 місяців до дати заяви в МТСБУ відсутні скарги на дії або бездіяльність страховика від потерпілих або страхувальників.
5.22. Суди першої та апеляційної інстанцій, тлумачачи положення внутрішніх актів МТСБУ, дійшли висновку, що після спливу одного року з моменту припинення членства Позивача в Бюро (19.05.2023) у нього автоматично виникло суб'єктивне право (з 19.05.2024) на повернення частки із залишку сплачених до централізованого страхового резервного фонду захисту потерпілих базових та додаткових гарантійних внесків. Однак Суд вважає такий висновок необґрунтованим, оскільки він не узгоджується із системним тлумаченням наведених положень і не враховує правових умов, від наявності яких залежить виникнення у страховика права на повернення сплачених коштів.
5.23. Так, відповідно до підпункту 3.13.2 пункту 3.13. Положення від 19.12.2019 при виході страховика зі складу бюро у зв'язку із виключенням з членів бюро, втратою статусу асоційованого члена або позбавленням членства в бюро повернення такому страховику його базового гарантійного внеску здійснюється у строк, визначений Законом. При цьому встановлено, що повернення першої частини здійснюється не раніше ніж через 1 рік після припинення членства страховика в бюро. Кожне наступне повернення коштів здійснюється не раніше ніж через 1 рік після попереднього повернення.
5.24. Виходячи зі змісту формулювання "не раніше ніж через один рік", Суд зазначає, що за своєю правовою природою воно не встановлює моменту автоматичного виникнення права на отримання коштів чи обов'язку їх виплати саме після спливу року. Таке положення має відкладальний характер, який лише визначає мінімальний часовий проміжок, після якого можлива реалізація права, але за умови настання інших, передбачених законом та/або внутрішніми актами МТСБУ обставин.
Отже, сам по собі сплив річного строку не є самостійною підставою для виникнення права, а лише однією з умов його реалізації та потребує інших юридичних обставин, зокрема підтвердження відсутності заборгованостей і скарг, передбачених Порядком від 18.06.2015.
5.25. Поряд із цим, відповідно до пункту 3.3 Порядку від 18.06.2015 заява страховика приймається до розгляду при виконанні страховиком визначених таким пунктом умов, зокрема, за відсутності кредиторської заборгованості за нарахованими страховими виплатами за внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів станом на дату заяви; за останні 6 місяців до дати заяви в МТСБУ відсутні скарги на дії або бездіяльність страховика від потерпілих або страхувальників.
5.26. Тобто, закріплена у внутрішніх актах МТСБУ нормативна конструкція визначає, що право страховика на повернення частки сплачених гарантійних внесків не виникає автоматично після закінчення річного терміну, а й поставлене у залежність від настання сукупності передбачених умов, які у своїй єдності утворюють юридичну підставу для такого повернення.
Зокрема, ця конструкція передбачає:
- сплив одного року з моменту припинення членства у МТСБУ у поєднанні з виконанням страховиком визначених обов'язків, що створює часову можливість реалізації права;
- дотримання критеріїв належної поведінки страховика, спрямованих на забезпечення його відповідальності перед потерпілими, а саме: відсутність кредиторської заборгованості за нарахованими страховими виплатами станом на дату подання заяви та відсутність скарг на його дії або бездіяльність від потерпілих чи страхувальників протягом останніх шести місяців;
- подання страховиком заяви про сплату йому сплачених гарантійних внесків у зв'язку з припиненням членства у МТСБУ.
Лише одночасне дотримання цих умов створює юридичну підставу для набуття права на повернення частки базового гарантійного внеску.
5.27. Зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин убачається, що з 19.05.2023 Позивач припинив членство у МТСБУ, внаслідок чого втратив статус учасника МТСБУ. Після припинення членства Позивач неодноразово звертався до МТСБУ із заявами про повернення частки сплачених ним гарантійних внесків до Централізованого страхового резервного фонду захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах. Перше звернення Позивача було зумовлено необхідністю з'ясування фактичного розміру суми, що підлягала поверненню у зв'язку з припиненням його членства у МТСБУ, у відповідь на яке МТСБУ повідомило про наявність у Позивача заборгованості та наявність поданих щодо нього скарг. Водночас подані Позивачем упродовж 2024 року повторні звернення не відповідали встановленим умовам для прийняття таких заяв до розгляду, оскільки на цей час була зафіксована наявність скарг потерпілих на діяльність страховика, що, відповідно до пункту 3.3 Порядку від 18.06.2015, виключало можливість розгляду його звернень щодо повернення частки сплачених гарантійних внесків.
Водночас лише станом на 01.11.2024 ПрАТ "Провагроінвест" подало заяву (вих. № 03-17/6681/7831), яка відповідала всім вимогам, передбаченим зазначеним Порядком. Зокрема, на момент подання цієї заяви:
- у Позивача відсутня кредиторська заборгованість за страховими виплатами за внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;
- відсутні скарги на дії чи бездіяльність Позивача за попередні шість місяців;
- подані раніше скарги (були належним чином розглянуті та врегульовані, що сторонами не заперечується.
Отже, станом саме на дату подання заяви 01.11.2024 зазначені обставини, які перешкоджали реалізації Позивачем свого права, були усунуті, а питання неврегульованості скарг між сторонами не ставиться під сумнів.
Таким чином, з 01.11.2024, після отримання МТСБУ належним чином оформленої заяви, що відповідала вимогам пункту 3.3 Порядку від 18.06.2015, у Відповідача виник кореспондуючий обов'язок здійснити повернення коштів, сплачених Позивачем до централізованого страхового резервного фонду захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах, а у Позивача - суб'єктивне право на отримання відповідної частки гарантійних внесків.
5.28. Відтак, саме 01.11.2024 є моментом виникнення у Позивача права вимоги, а у МТСБУ обов'язку його виконання, відповідно до приписів Положення від 19.12.2019, Положення від 23.04.2020 та Порядок від 18.06.2015.
5.29. Таким чином, Суд зазначає, що починаючи з 01.11.2024 у Позивача виникло належне право на отримання спірних коштів.
5.30. За позицією Відповідача, він не заперечує існування у Позивача права вимоги на отримання спірних коштів, однак вважає, що здійснення (реалізація) цього права має відбуватися з урахуванням обмежень, установлених пунктом 9 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-ІХ.
Так, відповідно до пункту 9 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-IX, на два роки з дня набрання чинності цим Законом вводиться мораторій на повернення страховикам, які припинили членство в МТСБУ, залишку базового та додаткового гарантійних внесків, сплачених такими страховиками до централізованих страхових резервних фондів МТСБУ, розрахованого МТСБУ відповідно до цього Закону та рішень органів управління та контролю МТСБУ.
5.31. Разом із тим, за висновками судів попередніх інстанцій, дія вказаного мораторію не поширюється на спірні правовідносини, оскільки:
- він стосується лише повернення залишку базового та додаткового гарантійних внесків, тоді як предметом даного спору є повернення частки таких внесків;
- право Позивача на отримання коштів виникло до набрання чинності Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-IX, що виключає ретроспективне застосування цієї норми.
Таким чином, суди виходили з того, що мораторій поширюється на інші, ніж спірні, правовідносини, і не може впливати на реалізацію права, яке виникло до набрання чинності відповідним Законом.
5.32. Разом з тим Верховний Суд зазначає, що питання тлумачення та застосування пункту 9 Розділу VI Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-IX має істотне значення для забезпечення єдності судової практики, оскільки від правильного визначення його предметного та часового застосування безпосередньо залежить вирішення спорів щодо повернення гарантійних внесків страховикам, які припинили членство в МТСБУ.
З огляду на відсутність сформованої практики Верховного Суду у справах цієї категорії, Суд визнає наявність підстав для формування правового висновку щодо застосування пункту 9 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-IX у контексті правовідносин.
Щодо співвідношення понять "залишок сплачених гарантійних внесків" та "частка сплачених гарантійних внесків" у контексті застосування пункту 9 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-IX.
5.33. Суд зазначає, що поняття "залишок сплачених гарантійних внесків" має складну природу, тобто під таким залишком законодавець розуміє сукупність коштів базового та додаткового гарантійних внесків за вирахуванням сум, які підлягають сплаті (або вже були сплачені) МТСБУ для виконання зобов'язань перед потерпілими та іншими кредиторами.
Так, аналіз змісту пункту 9 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-IX дає підстави для висновку, що використане у цій нормі словосполучення "залишок базового та додаткового гарантійних внесків, сплачених такими страховиками до централізованих страхових резервних фондів МТСБУ, розрахованого МТСБУ відповідно до цього Закону" має узагальнюючий і техніко-правовий характер, який охоплює всі форми повернення сплачених гарантійних внесків страховикам, що припинили членство в МТСБУ, незалежно від їх внутрішнього розподілу чи термінологічного позначення у підзаконних актах.
Поняття "частки сплачених гарантійних внесків" застосовується стосовно механізму повернення коштів у встановленому порядку.
Зі змісту положень Положення від 19.12.2019 та Положення від 23.04.2020 вбачається, що визначення "частки сплачених гарантійних внесків" (зокрема 50 % від різниці між залишком сплаченого базового гарантійного внеску та резервом збитків) є похідним від залишку сплачених внесків, який визначається у фінансовому обліку МТСБУ та виступає базовою величиною для розрахунку частки, що підлягає поверненню.
У структурі фінансового обліку МТСБУ спочатку формується загальний "залишок" сплачених базового та додаткових гарантійних внесків, а вже потім, на підставі цього залишку, за визначеною формулою обчислюється "частка сплачених гарантійних внесків" (зокрема, 50 % від різниці між залишком сплаченого базового внеску та резервом збитків). Тобто "частка" за своєю природою є похідною категорією: вона не існує автономно, а математично й юридично виводиться із загального залишку внесків, який і є базовою розрахунковою величиною. Без визначення залишку як сукупної суми сплачених гарантійних внесків конкретного страховика неможливо визначити і "частку", що підлягає поверненню.
У системному розумінні пункту 9 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-ІХ поняття "залишок базового та додаткового гарантійних внесків" охоплює і "частку сплачених гарантійних внесків", оскільки остання є частиною залишку коштів, що підлягають поверненню страховикам, які припинили членство в МТСБУ.
Суд зазначає, що за своєю правовою природою базовий та додатковий гарантійні внески не є депозитом у класичному розумінні цього поняття, який підлягає безумовному та повному поверненню у разі припинення членства, а становлять операційну суму, що використовується МТСБУ в процесі його функціонування для забезпечення виконання зобов'язань перед потерпілими. У зв'язку з цим повернення таких внесків у разі припинення членства страховика в МТСБУ здійснюється не в повному обсязі, а з урахуванням здійснених МТСБУ виплат та інших розрахунків, передбачених законом і внутрішніми актами Бюро.
Тому колегія суддів вважає, що застосоване законодавцем визначення "залишку" означає суму, яка підлягає виплаті страховикові після проведення усіх необхідних розрахунків, незалежно від того, чи були відповідні виплати фактично здійснені МТСБУ на момент звернення, чи ні.
Відтак "залишок" відображає суму (розмір) коштів, яка підлягає поверненню, тоді як "частка" характеризує порядок та механізм виплати цієї суми (у тому числі, наприклад, визначення відсотка від залишку, що підлягає поверненню).
5.34. Таким чином, терміни "залишок сплачених внесків" та "частка сплачених внесків" співвідносяться між собою як ціле і частина, а тому встановлений Законом мораторій, спрямований на тимчасове обмеження повернення залишків сплачених внесків, поширює свою дію і на повернення їх часток, розрахованих за відповідними положеннями внутрішніх актів МТСБУ.
Щодо правової природи мораторію, передбаченого пунктом 9 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-ІХ, та визначення його темпоральної дії.
5.35. 21.05.2024 було прийнято Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-ІХ, який набрав чинності 20.06.2024 (день, наступний за днем його офіційного опублікування).
Відповідно до пункту 1 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-ІХ, цей Закон вводиться в дію з 01.01.2025, за винятком окремих положень, які набирають чинності раніше або пізніше, зокрема: стаття 11 вводиться в дію з 01.01.2026; частини другої статті 14 вводиться в дію з 1 січня року, що настає через п'ять років після вступу України до Європейського Союзу; другий абзац частини першої статті 23 з 01.01.2028; підпункти 2, 5, 9-14 пункту 3, пункти 8, 9, 12-16 цього розділу, з дня, наступного за днем опублікування цього Закону.
5.36. Отже, пункт 9 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" відповідного Закону, яким установлено мораторій на повернення страховикам залишку базового та додаткового гарантійних внесків, набрав чинності 20.06.2024, тобто до введення в дію всього Закону в цілому (01.01.2025).
Таким чином, на момент набрання чинності пунктом 9 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-ІХ (20.06.2024) діяли одночасно:
- Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 1961-IV, який регулював відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності;
- пункт 9 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-ІХ як норма, що має самостійну юридичну силу і встановлює тимчасове обмеження (мораторій) щодо окремих правовідносин, пов'язаних із поверненням сплачених страховиками внесків.
5.37. Суд зазначає, що у законодавстві України термін "мораторій" не має універсального, нормативно визначеного значення, яке б застосовувалося однаково в усіх правових актах. Відтак, його правова природа, зміст та наслідки застосування залежать від контексту конкретного закону, у якому цей термін ужито, а також від цілей і завдань правового регулювання, які законодавець прагнув досягти шляхом його встановлення.
5.38. Оскільки у Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-ІХ законодавець не надав визначення поняття "мораторій", оцінку його правової дії слід здійснювати з урахуванням змісту самого Закону, мети його прийняття, а також загальних засад законодавства.
5.39. При цьому Суд зазначає, що згідно з пунктом 2 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України законодавець уживає термін "мораторій" як синонім поняття "відстрочення виконання зобов'язання", надаючи йому безпосередньо значення тимчасового обмеження у здійсненні прав кредитора та виконанні обов'язків боржника, без припинення самого зобов'язання.
У такий спосіб, мораторій у цивільно-правовому сенсі є правовим інструментом, спрямованим не на скасування чи зміну змісту зобов'язання, а на регулювання строків його виконання у зв'язку з обставинами, які об'єктивно перешкоджають його своєчасному здійсненню.
Таке розуміння правової природи мораторію є послідовним та усталеним у судовій практиці, зокрема у рішеннях Верховного Суду, де підкреслюється, що запровадження мораторію не впливає на чинність зобов'язання, а лише тимчасово обмежує його реалізацію в часі.
При цьому аналіз законодавства свідчить, що для кожного із встановлених мораторіїв декларується легітимна мета. Така легітимна мета може мати різне спрямування, у т. ч. захист інтересів держави та суспільства; подолання наслідків надзвичайних обставин; захист інтересів окремих суб?єктів тощо.
5.40. Суд враховує, що метою прийняття Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-ІХ було вдосконалення системи обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, приведення норм законодавства щодо системи захисту потерпілих осіб у дорожньо-транспортних пригодах у відповідність із чинними положеннями Директиви 2009/103/ЄС, включаючи поступове збільшення страхових сум до розмірів, встановлених у країнах Європейського Союзу, вдосконалення механізмів відшкодування шкоди потерпілим особам, розширення можливостей застосування електронних технологій під час укладення та виконання договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а також удосконалення та осучаснення підходів в побудові системи управління МТСБУ та державного нагляду за його діяльністю.
5.41. Суд звертає увагу, що законодавець свідомо виокремив пункт 9 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-ІХ як такий, що підлягає негайному застосуванню, адже його метою було запобігти дестабілізації фінансового балансу централізованих страхових фондів МТСБУ у перехідний період впровадження нового правового регулювання системи обов'язкового страхування.
Отже, пункт 9 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" відповідного Закону має тимчасовий (перехідний) характер і спрямований на забезпечення стабільності виконання МТСБУ зобов'язань перед потерпілими в період законодавчого переходу до нової моделі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, водночас не скасовуючи і не припиняючи вже набуті права, а тимчасово відтерміновуючи можливість їх реалізації.
5.42. При цьому Суд враховує, що зазначення у змісті пункту 9 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону формулювання "розрахованого МТСБУ відповідно до цього Закону" не може тлумачитися як таке, що обмежує сферу дії цього пункту лише правовідносинами, які виникнуть після введення в дію Закону в цілому (тобто з 01.01.2025).
По-перше, сам пункт 9 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, на відміну від більшості його положень, набрав чинність та був введений в дію з моменту його опублікування, тобто з 20.06.2024, що прямо випливає з пункту 1 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" відповідного Закону.
Наведеним підтверджується, що законодавець свідомо надав цій нормі самостійного значення, виокремивши її як таку, що підлягає застосуванню незалежно від моменту введення в дію Закону в цілому.
По-друге, словосполучення "розрахованого МТСБУ відповідно до цього Закону" має функціональний, а не часовий характер. Його зміст спрямований на визначення саме предмета регулювання пункту 9 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" відповідного Закону, тобто об'єкта, щодо якого запроваджується мораторій (залишку гарантійних внесків, обчисленого МТСБУ у порядку, що відповідає вимогам закону).
Фактично це формулювання зумовлює прив'язку дії мораторію до правової природи об'єкта, а не до моменту виникнення чи існування відповідних правовідносин у часі. У такий спосіб законодавець, використовуючи дане словосполучення, характеризує спосіб визначення залишку коштів як правової категорії, а не встановлює часові межі, у яких мораторій має застосовуватися.
Інше тлумачення, за яким наведене формулювання сприймалося б як відкладальна умова, що пов'язує початок дії мораторію з певним моментом у майбутньому (зокрема, із виплатою залишку базового та додаткового гарантійних внесків, розрахованих виключно після введення Закону в дію у повному обсязі), суперечило б системі та логіці перехідних положень, позбавляло б пункт 9 самостійного нормативного значення і нівелювало б його цільове призначення щодо забезпечення стабільності фінансової системи у перехідний період дії Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-ІХ.
Отже, наведене словосполучення необхідно розглядати як технічне уточнення предмета норми, що визначає, до яких саме правовідносин МТСБУ поширюється встановлений мораторій, але не як часову умову чи обмеження періоду його чинності.
По-третє, закон не містить жодної іншої вказівки на відкладення початку дії мораторію чи пов'язання початку його чинності з певною датою (01.01.2025). Навпаки, із його змісту убачається, що законодавець прямо визначив початок дії відповідної норми з 20.06.2024.
При цьому Суд звертає увагу, що з аналізу змісту пункту 9 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-IX убачається, що його дія поширюється на всі правовідносини, які існували на момент набрання ним чинності, тобто з 20.06.2024.
5.43. Разом із тим, у цій справі встановлено, що Позивач звернувся до МТСБУ із заявою про повернення частки сплачених гарантійних внесків 01.11.2024, тобто після набрання чинності пунктом 9 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-IX, у період, коли мораторій уже діяв і тимчасово унеможливлював здійснення таких виплат.
За таких обставин, у МТСБУ були наявні законні підстави для відмови у задоволенні заяви Позивача, оскільки реалізація права на повернення коштів у цей період була обмежена прямою нормою закону.
5.44. Таким чином, подання Позивачем відповідної заяви під час дії мораторію не підтверджує неправомірність дій Відповідача, що виключає можливість задоволення позовних вимог, оскільки останні є передчасними та необґрунтованими у контексті чинного правового регулювання.
5.45. З огляду на викладене, наведені Скаржником доводи касаційної скарги, передбачені пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з приводу неправильного застосування судами попередніх інстанцій пункту 9 Розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 3720-IX підтвердилися під час касаційного розгляду, що свідчить про неправомірність таких рішень, наявність підстав для їх скасування та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
6.2. Так відповідно до частин першої-п'ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.3. Згідно з частинами першою та другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.4. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.
6.5. Згідно зі статтею 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
6.6. За таких обставин колегія суддів вважає, що касаційна скарга МТСБУ підлягає задоволенню, а оскаржувані ними судові рішення - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
7. Розподіл судових витрат
7.1. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
7.2. За приписами частини чотирнадцятої цієї ж статті якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
7.3. Зважаючи на викладене, Суд відповідно до частини дев'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає судові витрати за подання апеляційної скарги та касаційної скарги на Позивача.
Керуючись статтями 129, 240, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,
1. Касаційну скаргу Моторно (транспортного) страхового бюро України задовольнити.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.07.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 у справі № 910/16012/24 скасувати.
3. Ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Провагроінвест" до Моторно (транспортного) страхового бюро України про стягнення 14 665 351,30 грн.
4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Провагроінвест" (пр- т. Повітряних Сил, 25, м. Київ, 03049; ідентифікаційний код 23510137) на користь Моторно (транспортного) страхового бюро України (Русанівський бульвар, буд. 8, м. Київ, 02653; ідентифікаційний код 21647131) судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 329 970,40 грн та судові витрати за подання касаційної скарги в розмірі 439 960,54 грн.
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Зуєв
Судді І. Берднік
І. Міщенко