13 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 911/1685/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Власова Ю.Л., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.,
представників учасників справи:
прокурора - Кукло Д.С. (посв. № 076378 від 01.03.2023);
позивача - Міністерства охорони здоров'я України - не з'явились;
відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром" - не з'явились;
третьої особи - державного підприємства "Медичні закупівлі України" - не з'явились;
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника Генерального прокурора (далі - прокурор)
на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 (головуючий суддя: Кропивна Л.В., судді: Руденко М.А. і Пономаренко Є.Ю.)
у справі № 911/1685/24
за позовом прокурора в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України (далі - Міністерство)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецпром" (далі - Товариство),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - державне підприємство "Медичні закупівлі України" (далі - Підприємство),
про стягнення 4 639 036,69 грн.
Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 07.11.2025 № 32.2-01/2832 у зв'язку із відпусткою судді Колос І.Б., призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 911/1685/24, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Власов Ю.Л. і Малашенкова Т.М.
За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд
Прокурор в інтересах держави в особі Міністерства звернувся до суду з позовом до Товариства про стягнення з відповідача на користь Державного бюджету України 4 639 036,69 грн, з яких: 2 914 602,41 грн пені та 1 724 434,28 грн штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про закупівлю від 24.09.2021 № 09/247-09/2021 (далі - Договір), укладеного з Підприємством, в частині дотримання строку поставки попередньо оплаченого товару, чим порушені інтереси держави внаслідок незастосування замовником до постачальника передбаченої договором неустойки за неналежне виконання останнім зобов'язань з поставки товару санітарного транспорту екстреної медичної допомоги, оплата за яким здійснювалася за кошти, які виділялися безпосередньо із загального фонду Державного бюджету України. Державний інтерес у спірних правовідносинах полягає у забезпеченні належного виконання зобов'язань за договором і на фінансування яких державою виділялися бюджетні кошти у значному розмірі.
Рішенням Господарського суду Київської області від 26.02.2025 (суддя Христенко О.О.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2025 (головуючий суддя: Кропивна Л.В., судді: Руденко М.А. і Пономаренко Є.Ю.), у задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що за умовами Договору сторони погодили сплату постачальником неустойки за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов'язань з поставки товару саме замовнику (Підприємству), в зв'язку із чим твердження прокурора про необхідність їх стягнення до Державного бюджету України, є безпідставними та необґрунтованими.
Товариство також зверталося до Господарського суду Київської області із заявою про розподіл витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції, в якій просило стягнути з Офісу Генерального прокурора 120 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Додатковим рішенням Господарського суду Київської області від 17.03.2025 (суддя Христенко О.О.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2025, заяву Товариства задоволено частково, стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь Товариства 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у першій інстанції.
Відповідач також звертався до Північного апеляційного господарського суду із заявою про розподіл витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, в якій просив стягнути з Офісу Генерального прокурора 30 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 заяву Товариства задоволено частково, стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь Товариства 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в апеляційній інстанції.
Не погодившись із рішенням, додатковим рішенням суду першої інстанції, а також постановою апеляційного суду, ухваленою за результатом перегляду зазначених судових рішень місцевого господарського суду, прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив, зокрема: скасувати рішення і постанову судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову; скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні заяви відповідача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у першій інстанції.
Натомість Товариство звернулося із заявою про вирішення питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, в якій просило стягнути на свою користь з Офісу Генерального прокурора 20 000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Постановою Верховного Суду від 23.10.2025: - касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на рішення місцевого господарського суду від 26.02.2025, додаткове рішення місцевого господарського суду від 17.03.2025 та постанову апеляційного господарського суду від 02.07.2025 у справі № 911/1685/24, з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, Кодекс), - закрито; - касаційну скаргу прокурора на рішення місцевого господарського суду від 26.02.2025, - додаткове рішення місцевого господарського суду від 17.03.2025 та постанову апеляційного господарського суду від 02.07.2025 у справі № 911/1685/24, з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, - залишено без задоволення; - рішення місцевого господарського суду від 26.02.2025, додаткове рішення місцевого господарського суду від 17.03.2025 та постанову апеляційного господарського суду від 02.07.2025 у справі № 911/1685/24 залишено без змін; - заяву Товариства про вирішення питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу у справі № 911/1685/24 за розгляд справи в касаційній інстанції задоволено частково; - стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь Товариства 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи № 911/1685/24 у суді касаційної інстанції; - видачу відповідного наказу доручено Господарському суду Київської області.
У касаційній скарзі до Верховного Суду прокурор, зазначаючи про ухвалення додаткової постанови Північним апеляційним господарським судом від 03.09.2025 з порушенням норм процесуального права, просить скасувати оспорюване додаткове рішення апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви відповідача про ухвалення додаткового судового рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в апеляційній інстанції.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, прокурор посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм статей 123, 126, 129 ГПК України у подібних правовідносинах, викладених: - у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц; від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18; від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19; від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, а також у постановах Верховного Суду: від 06.06.2019 у справі № 752/4513/17; від 03.10.2019 у справі № 922/445/19; від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18; від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18; від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19; від 10.09.2020 у справі № 908/1611/19; від 09.12.2021 у справі № 922/3812/19; від 21.06.2022 у справі № 908/574/20; від 06.12.2023 у справі № 905/493/22, - щодо необхідності врахування судами основних критеріїв визначення та розподілу судових витрат, таких як дійсності, обґрунтованості, розумності та співмірності; - у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18; від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 - в контексті необов'язковості для суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат врахування зобов'язань, які склалися між адвокатом та клієнтом, натомість суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність; - у постанові Верховного Суду від 21.09.2023 у справі № 922/1832/19 - за змістом якої неправильність дій відповідачів, які фактично призвели до вимушеного звернення прокурора до суду за захистом порушених прав держави, тобто спір виник унаслідок неправильних дій відповідача - є підставою для покладення витрат у справі на відповідача незалежно від результатів вирішення спору.
Від Міністерства, Товариства та Підприємства відзивів на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило.
Надаючи оцінку доводам скаржника щодо оскарження додаткового рішення суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з такого.
Згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
За частиною першою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).
Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).
У розумінні положень частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанови Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 753/15687/15-ц, від 06.06.2019 у справі № 752/4513/17, додатковій постанові ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом із тим у частині п'ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат, як вже зазначалося, покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ятої, шостої статті 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на послуги адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою та дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Водночас у судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 Суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
У постанові від 09.12.2021 у справі № 922/3812/19 Верховний Суд підтвердив власні висновки, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновки викладений у постанові ВП ВС від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
При розгляді заяви Товариства про вирішення питання про судові витрати та ухвалення додаткового рішення, суд апеляційної інстанції виходив з такого.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив про попередній (орієнтовний) розрахунок вартості суми судових витрат, яку він поніс та очікує понести у зв'язку з апеляційним переглядом справи № 911/1685/24 та просив покласти судові витрати на прокуратуру.
Товариство 07.07.2025 подало до суду апеляційної інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу, в якій просило стягнути з Офісу Генерального прокурора на свою користь витрати на правничу допомогу у розмірі 30 000 грн.
На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу відповідач надав копії таких документів:
- договору про надання правової допомоги від 23.02.2020 № 23/02-20, укладеного Адвокатським об'єднанням "Унілекс" (далі - АО "Унілекс") та Товариством (далі - Договір);
- додатку № 22 до Договору, укладеного АО "Унілекс" та Товариством;
- ордеру від 11.03.2024 Серія ВК №1122632 на надання правничої допомоги Товариству у Північному апеляційному господарському суді, виданого АО "Унілекс" адвокату Поцелову А.О.;
- акта приймання-передачі наданих послуг від 03.07.2025;
- опису наданих послуг у справі № 911/1685/24;
- рахунку на оплату від 03.07.2025 № 03-07/2025-3;
- доказів направлення цієї заяви іншим учасникам справи.
Пунктом 5.1. та 5.2. Договору сторони визначили, що клієнт сплачує АО "Унілекс" за фактично надану останнім правову допомогу згідно із завданням, а також відшкодовує додаткові витрати, пов'язані із забезпеченням належного виконання завдання. Сторони погодили, що розмір гонорару визначається сторонами у відповідному додатку до Договору.
Додатком № 22 до Договору сторони погодили обсяги правової допомоги (завдання та надання правової допомоги) та розмір винагороди, за змістом якого сума (розмір) витрат клієнта на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у справі № 911/1685/24 складає 30 000 грн, виходячи з погодженого між клієнтом та адвокатом фіксованого гонорару за надання послуг правової допомоги.
У межах супроводження справи у Додатку № 22 до Договору сторони погодили такі види правової допомоги:
- аналіз апеляційної скарги Заступника Генерального прокурора Мустеца Ігоря Васильовича (далі - Мустец І.В.) в інтересах держави в особі позивача - Міністерства; - підбір нормативно-правової бази, аналіз судової практики з подібних судових справ, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень щодо можливих варіантів дій, обрання стратегії правового захисту; - підготовка та подача до суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу та інших процесуальних документів в судовій справі № 911/1685/24; - участь адвоката в судових засіданнях у суді апеляційної інстанції у справі № 911/1685/24.
АО "Унілекс" та Товариство 03.07.2025 підписали акт приймання-передачі наданих послуг у справі № 911/1685/24. Загальна вартість послуг, наданих адвокатом у цій справі, становить 30 000 грн, на підтвердження чого матеріали справи містять опис наданих послуг у справі та акт приймання-передачі наданих послуг від 03.07.2025 у справі № 911/1685/24.
Згідно з актом від 03.07.2025 Товариству АО «Унілекс» надані такі послуги: - аналіз апеляційної скарги Заступника Генерального прокурора Мустеца І.В. в інтересах держави в особі позивача - Міністерства; - підбір нормативно-правової бази, аналіз судової практики з подібних судових справ, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень щодо можливих варіантів дій, обрання стратегії правового захисту; - підготовка та подача до суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу в судовій справі № 911/1685/24; -підготовка та подача до суду апеляційної інстанції письмових пояснень в судовій справі № 911/1685/24; - участь у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції 02.07.2025 у справі № 911/1685/24.
До суду апеляційної інстанції від прокурора надійшло заперечення на заяву про винесення додаткового рішення у справі, в яких прокурор просив суд апеляційної інстанції відмовити в її задоволенні. Прокурор зокрема зазначив, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути документально підтверджений та доведений, а його доведення не може обмежуватися «фіксованим гонораром», визначеним у договорі. Заявник повинен довести, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. На думку прокурора, розмір заявлених відповідачем витрат не відповідає критерію розумності та пропорційності щодо предмета спору. Зазначене свідчить про суттєве завищення вартості наданих послуг з правничої допомоги. Розмір судових витрат, пов'язаний з наданням адвокатських послуг стосовно подання процесуальних документів, є неспіврозмірним, оскільки доводи й позиція сторони відповідача не відрізняються від доводів, викладених у процесуальних документах в інших аналогічних справах (за позовом прокурора до заявника), зокрема і доводів, поданих під час розгляду справи судом першої інстанції. Крім того, справа щодо порушення господарського зобов'язання з постачання товару та стягнення штрафних санкцій є типовою та не складною. Тим паче, спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.
Причиною подання касаційної скарги стала незгода прокурора з оскаржуваним додатковим судовим рішенням суду апеляційної інстанції від 03.09.2025.
Матеріалами справи підтверджується дотримання Товариством як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.
Як слідує із додаткового рішення суду апеляційної інстанції, попередня інстанція, з огляду на наведені мотиви та надані відповідачем докази на обґрунтування розміру заявлених до розподілу витрат на професійну правничу допомогу в апеляційній інстанції та матеріали справи № 911/1685/24, а також врахувавши доводи прокурора та наведені ним у запереченнях на заяву про винесення додаткового рішення у справі, виходила з того, що: - справа не є складною чи унікальною, оскільки спір стосувався типового стягнення штрафних санкцій за порушення господарського зобов'язання з постачання товару; - наявні аналогічні справи за позовом прокурора до Товариства; - обсяг виконаних робіт і послуг адвоката зводився фактично до написання та подання відзиву на апеляційну скаргу; - зміст відзиву на апеляційну скаргу є схожим до доводів поданих відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції; - представництво інтересів відповідача здійснювалося одним і тим самим адвокатським об'єднанням, яким на стадії апеляційного перегляду судового рішення надавалася правнича допомога шляхом складання і написання відзиву на апеляційну скаргу.
За висновком суду апеляційної інстанції, розумним, співмірним та справедливим у цьому випадку буде зменшення заявленої суми компенсації витрат та стягнення з прокуратури на користь відповідача витрат на правничу допомогу за розгляд справи в апеляційній інстанції до суми у розмірі 10 000 грн.
Верховний Суд при касаційному перегляді додаткової постанови суду апеляційної інстанції, не виявив у діях попередньої інстанції порушень приписів статей 123, 126, 129 ГПК України, неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б призвели до ухвалення судом незаконного рішення. При цьому колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції оцінив розмір заявлених витрат з урахуванням критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг.
Доводи скаржника не спростовують зазначених висновків суду і є переоцінкою мотивів, якими керувався суд апеляційної інстанції.
Колегія суддів зауважує, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваної додаткової постанови.
Стосовно доводів прокурора про те, що спір виник унаслідок неправильних дій відповідача, що відповідно до вимог частини дев'ятої статті 129 ГПК України є підставою для покладення витрат у справі на відповідача незалежно від результатів вирішення спору, колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 зазначила, що процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони. Водночас висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим. Суд має застосовувати зазначені положення процесуального закону за наявності одночасно у сукупності таких умов: 1) вирішення судом спору по суті; 2) встановлення судом одного із таких випадків: зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони.
Натомість у мотивувальній частині оскарженого додаткового рішення суду апеляційної інстанції відсутні висновки про те, що спір у справі № 911/1685/24 виник саме з неправильних дій відповідача.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскарженого додаткового рішення врахував ключові обставини, які необхідні під час розгляду заяви про розподіл витрат на правничу допомогу, оцінив витрати у контексті принципів розумності, співмірності, обґрунтованості і дійшов висновку про її часткове задоволення. Натомість доводи прокурора про порушення попередньою судовою інстанцією норм процесуального права не підтвердилися.
Крім того, Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у постановах Верховного Суду у справах: № 753/15687/15-ц; № 755/9215/15-ц; № 904/4507/18; № 910/12876/19; № 922/1964/21, № 752/4513/17; № 922/445/19; № 905/1795/18; № 911/2686/18; № 922/2685/19; № 908/1611/19; № 922/3812/19; № 908/574/20; № 905/493/22; № 904/4507/18; № 922/1964/21; № 922/1832/19, - адже застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм права при здійсненні розподілу витрат на професійну правничу допомогу не суперечить жодному з вказаних скаржником висновків суду касаційної інстанції. Проаналізувавши зміст наведених скаржником доводів та постанов Верховного Суду за критеріями подібності, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, з огляду на відмінність фактичних обставин справ, доказової бази і доводів сторін щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, хоч і за частково схожого правового регулювання, колегія суддів дійшла висновку про неподібність цих справ за наведеними правовими ознаками та обставинами справ зі справою, що переглядається, і тому застосування норм матеріального та процесуального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду не є релевантними до обставин цієї справи.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частини друга, п'ята статті 236 ГПК України).
Слід зазначити, що додаткове рішення суду апеляційної інстанції наведеним вимогам відповідає, а доводи касаційної скарги прокурора не знайшли свого підтвердження за результатами його перегляду в касаційному порядку.
За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, які викладені скаржником у касаційній скарзі та стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що додаткова постанова суду апеляційної інстанції ухвалена із додержанням норм процесуального права, тому підстав для її зміни чи скасування немає.
Оскільки судовий збір з касаційної скарги на додаткове судове рішення не сплачується, відповідно розподілу не підлягає.
Керуючись статтями 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу заступника Генерального прокурора залишити без задоволення, а додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 у справі № 911/1685/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова