Справа № 132/3619/25
3/132/1945/25
Іменем України
14 листопада 2025 року м. Калинівка
Суддя Калинівського районного суду Вінницької області Карнаух Н.П., розглянувши матеріал, який надійшов з батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за ч.1 ст.130 КУпАП,
До Калинівського районного суду Вінницької області з батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України 30.10.2025 надійшов адміністративний матеріал про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, який відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.10.2025 переданий на розгляд судді Карнауху Н.П.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 496165 від 28.10.2025, 28.10.2025 о 08:11 год. у м. Калинівка, вул. Промислова, 40, водій ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , керував транспортним засобом «Coswheel», без номерного знаку, з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: звужені зіниці очей, які не реагують на світло, поведінка, що не відповідає обстановці, виражене тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан сп'яніння, у встановленому законом порядку, водій відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР - відмова особи, яка керує ТЗ, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння. Велась безперервна відеофіксація на портативні відеореєстратори № 476146 та № 476159.
Після отримання матеріалів, розгляд справи було призначено на 09:30 год. 14.11.2025.
У призначене судове засідання з'явився ОСОБА_2 , свою вину у вчиненому не визнав. Пояснив, що транспортний засіб, на якому він рухався, є електросамокатом із потужністю двигуна 350 Вт, а максимальна його швидкість становить до 30 км/год.
Зі слів ОСОБА_2 , цей самокат належить його товаришу. Він узяв його, щоб спробувати покататися. Поки він рухався, працівники поліції кілька разів проїжджали повз.
Першого разу поліцейські під'їхали разом із представником ТЦК, перевірили документи та поїхали. Згодом вони під'їхали знову і вже почали стверджувати, що ОСОБА_2 перебуває у стані сп'яніння, та запитували, чи згоден він пройти огляд. Від огляду відмовився, так як не є водієм механічного транспортного засобу.
Вивчивши матеріали справи та оцінивши всі докази у справі, як кожен окремо так і в їх сукупності, всебічно, повно і об'єктивно, дослідивши всі обставини справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення з таких підстав.
Згідно із п. 2.5 розділу 2. «Обов'язки і права водіїв механічних транспортних засобів» Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - Правила дорожнього руху), водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.
Частиною 1 ст. 130 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
З долучених до матеріалів відеозаписів з бодікамер працівників патрульної поліції вбачається, що ОСОБА_2 неодноразово звертав їх увагу на те, що транспортний засіб, якім він керував - це електросамокат.
Отже, положеннями Правил дорожнього руху розмежовано поняття «механічний транспортний засіб» та «транспортний засіб». Різниця між цими поняттями полягає у наявності двигуна. Термін «механічний транспортний засіб» поширюється та транспортні засоби з електродвигуном за умови його потужності понад 3 кВт.
Аналогічна правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у справі №278/3362/15-к від 01.03.2018. У цій постанові
У вказаній Постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду дійшов висновку про те, що транспортний засіб з електродвигуном вважається механічним за умови, що потужність такого електродвигуна перевищує встановлену вказаним визначенням межу. Водночас для транспортних засобів з двигуном внутрішнього згоряння жодних обмежень щодо технічних характеристик останнього відповідною правовою нормою не передбачено.
Оскільки електросамокат марки «COSWHEEL» - це транспортний засіб, який за своїми технічними характеристиками не може бути прирівняний до механічного транспортного засобу, суддя дійшов висновку про те, що вимоги, які встановлені для водіїв механічних транспортних засобів, не можуть бути застосовані до його водія.
Частинами 1-3 ст. 7 КУпАП встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення, без його належного правового аналізу, не може бути визнаний належними доказами по даній справі в розумінні статті 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійними беззаперечним доказом, а обставини, викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який міститься у постанові від 10 травня 2018 року у справі №760/9462/16-а.
Верховний Суд в постанові від 27.06.2019 (справа №560/751/17) зазначив, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Згідно із пунктом 4 Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (статті 1, 3, частина друга статті 19 Основного Закону України). Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: … юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61); обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частина третя статті 62); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64).
У відповідності до п. 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Статтею 62 Конституції України регламентовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до п. 39 постанови Верховного Суду від 08.07.2020 у справі №463/1352/16-а, в силу принципу невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачяться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеності невинуватості цієї особи.
Зміст загальноприйнятого європейського стандарту доказування «поза розумним сумнівом», сформульованого у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» та «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року, полягає в тому, що доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
У постанові від 21 січня 2020 року (справа № 754/17019/17) Верховний Суд зазначив, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Оцінивши наявні в матеріалах справи про адміністративне правопорушення та надані в судовому засіданні докази в їх сукупності з урахуванням того, що всі виявлені під час складання протоколу про адміністративне правопорушення недоліки та сумніви мають застосовуватись на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а суд не наділений повноваженням коригувати обвинувачення, а також збирати докази винуватості чи невинуватості особи, притягнутої до адміністративної відповідальності, тому суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_2 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Враховуючи викладене та керуючись, ст.ст. 130, 245, 247, 251, 252, 283-285, 294 КУпАП, суддя
Провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, стосовно ОСОБА_2 закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду, особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, або прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 КУпАП, протягом десяти днів з дня винесення постанови.
Суддя: Н. П. Карнаух