ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області
Адреса: вул. Коцюбинського, 2а, м. Ужгород, 88605
e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
УХвала
"14" листопада 2025 р. м. Ужгород Справа №907/1282/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Пригара Л.І.,
розглянувши матеріали за заявою представника Товариства з обмеженою відповідальністю “АТР Інвест», м. Жидачів Львівської області б/н від 12.11.2025 (вх. №02.3.1-05/1389/25 від 12.11.2025) про забезпечення позову до його пред'явлення шляхом накладення арешту на навантажувач одноківшевий фронтальний колісний ZL 50G S/N 15G0082697 2008 року, що на даний час знаходиться у володінні та користуванні Приватного підприємства “Золтранс», с. Єлиховичі Золочівського району Львівської області,
у справі про визнання недійсним Договору купівлі-продажу №45 від 17.05.2022, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “Західпрогрес» та Приватним підприємством “Золтранс»; застосування наслідків недійсності правочину,
у якій можуть отримати відповідний статус:
позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю “АТР Інвест», м. Жидачів Львівської області
відповідача 1 - Товариство з обмеженою відповідальністю “Західпрогрес», м. Хуст Закарпатської області
відповідача 2 - Приватне підприємство “Золтранс», с. Єлиховичі Золочівського району Львівської області,
Представником Товариства з обмеженою відповідальністю “АТР Інвест», м. Жидачів Львівської області через підсистему “Електронний суд» подано заяву про забезпечення позову до подання позовної заяви б/н від 12.11.2025 (вх. №02.3.1-05/1389/25 від 12.11.2025), яка передана на розгляд судді Пригарі Л.І. 13.11.2025, за змістом якої заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на навантажувач одноківшевий фронтальний колісний ZL 50G S/N 15G0082697 2008 року, що на даний час знаходиться у володінні та користуванні Приватного підприємства “Золтранс», с. Єлиховичі Золочівського району Львівської області.
В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову представник Товариства з обмеженою відповідальністю “АТР Інвест» покликається на наявність перед останнім невиконаного з боку Товариства з обмеженою відповідальністю “Західпрогрес» зобов'язання щодо сплати суми 4 224 142,41 грн заборгованості за товар, поставлений на підставі укладених між ними Договорів поставки.
Представник заявника вказує на те, що наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю “Західпрогрес» обов'язку щодо сплати вищенаведеної суми заборгованості та 63 362,14 грн витрат по сплаті судового збору підтверджена рішенням Господарського суду Закарпатської області від 29.11.2022 у справі №907/445/22, в межах якої судом видано наказ на примусове виконання рішення від 24.01.2023.
За твердженням представника Товариства з обмеженою відповідальністю “АТР Інвест», виконання рішення суду у справі №907/445/22 ускладнено внаслідок протиправних та недобросовісних дій Товариства з обмеженою відповідальністю “Західпрогрес», спрямованих на ухилення від виконання вищезазначеного судового рішення.
Так, після звернення Товариства з обмеженою відповідальністю “АТР Інвест» 11.05.2022 до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Західпрогрес» про стягнення заборгованості в межах справи №907/258/22, останнє звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю “АТР Інвест» з усною пропозицією щодо позасудового врегулювання спору, гарантіями повного погашення заборгованості та погодженням додаткового часу для сплати боргу. З врахуванням такої позиції Товариства з обмеженою відповідальністю “Західпрогрес», позивачем у межах справи №907/258/22 не вживались заходи для подальшого руху справи в судовому порядку, і ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 30.06.2022 у справі №907/258/22 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “АТР Інвест» було повернуто. Натомість, Товариство з обмеженою відповідальністю “Західпрогрес» не здійснило погашення наявного у нього боргу, що стало підставою для повторного звернення Товариства з обмеженою відповідальністю “АТР Інвест» до суду.
Водночас, як вказує представник Товариства з обмеженою відповідальністю “АТР Інвест», в період виникнення обов'язку щодо розрахунку за поставлений товар та звернення Товариства з обмеженою відповідальністю “АТР Інвест» з позовною заявою про стягнення заборгованості, Товариство з обмеженою відповідальністю “Західпрогрес» цілеспрямовано, за явно заниженими цінами, уклало низку правочинів щодо відчуження наявного у нього спецтранспорту з метою недопущення звернення стягнення на нього та невиконання зобов'язання по оплаті.
Зокрема, 17.05.2022 на підставі Договору купівлі - продажу №45 Товариство з обмеженою відповідальністю “Західпрогрес» провело відчуження на користь Приватного підприємства “Золтранс» навантажувача одноківшевого фронтального колісного ZL 50G S/N 15G0082697 2008 року випуску. Загальна ціна договору з урахуванням ПДВ склала 302 400 грн, що є значно заниженою ціною для такого типу спецтехніки, а 24.05.2022 вчинило реєстраційну дію щодо зняття з обліку вказаного навантажувача.
Покликаючись на непогашення Товариством з обмеженою відповідальністю “Західпрогрес» наявної у нього заборгованості та подальшу поведінку останнього, представник заявника наполягає, що вищезазначений Договір, на підставі якого був відчужений навантажувач одноківшевий, укладений не для досягнення нормальної господарської мети, а з метою уникнення виконання своїх зобов'язань перед заявником, з огляду на що, на думку заявника, такий Договір підлягає визнанню недійсним.
Як вказує представник заявника, вищенаведений випадок відчуження Товариством з обмеженою відповідальністю “Західпрогрес» належного йому майна у період наявності у нього невиконаного грошового зобов'язання не одиничний.
Так, на підставі Договору купівлі-продажу №1/ОЗ від 28.02.2022, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “Західпрогрес» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Полі Трейд Макс» було здійснено відчуження напіввагонів люкових на загальну суму 1 696 800 грн.
За позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “АТР Інвест» рішенням Господарського суду Закарпатської області від 06.12.2024 у справі №907/364/24 вищевказаний Договір визнано недійсним, постановлено відновити становище, яке існувало до укладення Договору купівлі-продажу, та повернути Товариству з обмеженою відповідальністю “Західпрогрес» належні йому напіввагони люксові. Підставою для винесення вказаного рішення стало встановлення судом факту вчинення вказаного правочину на шкоду кредитору.
Поряд з цим, ще однією обставиною, що, на думку заявника, свідчить про намагання Товариства з обмеженою відповідальністю “Західпрогрес» уникнути виконання грошових зобов'язань перед Товариством з обмеженою відповідальністю “АТР Інвест» є те, що 20.05.2022 Решко В.В., будучи директором та засновником Товариства з обмеженою відповідальністю “Західпрогрес» створив та зареєстрував нове господарське товариство - Товариство з обмеженою відповідальністю “Транс Тайм Груп» з ідентичними видами діяльності, а діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю “Західпрогрес» довів до збитковості та неплатоспроможності.
З врахуванням всіх вищенаведених обставин, а також того факту, що на момент подання позовної заяви в межах справи № 907/364/24 заявнику не було відомо про особу, у власності чи розпорядженні якої перебував навантажувач, оскільки такий був знятий з реєстрації, представник Товариства з обмеженою відповідальністю “АТР Інвест» наполягає на наявності та обґрунтованості підстав для накладення арешту на навантажувач одноківшевий фронтальний колісний ZL 50G S/N 15G0082697 2008 року до вирішення спору в судовому порядку.
Оцінюючи заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю “АТР Інвест», м. Жидачів Львівської області про забезпечення позову до його пред'явлення у справі №907/1282/25, суд зазначає наступне.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає ст. 136 ГПК України, згідно з якою господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ГПК України, позов забезпечується: - накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; - забороною відповідачу вчиняти певні дії; - забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; - зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; - зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; - зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; - арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; - іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).
При вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду або незабезпечення таким рішенням ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову (висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №910/1261/20, від 25.09.2020 у справі №921/40/20).
Отже умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову (аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21).
Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому, важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
При використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03.12.2020 у справі №911/1111/20).
Статтею 1291 Конституції України визначений принцип обов'язковості судових рішень.
Отже метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально - правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Як випливає зі змісту поданої представником Товариства з обмеженою відповідальністю “АТР Інвест» заяви про забезпечення позову до його подання, предметом майбутнього звернення заявника до господарського суду виступатимуть вимоги про визнання недійсним Договору купівлі-продажу №45 від 17.05.2022, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “Західпрогрес» та Приватним підприємством “Золтранс»; застосування наслідків недійсності правочину,
тобто заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить заявник, не є тотожними позовним вимогам, із якими останній має намір звернутись до суду.
Водночас із огляду на те, що предметом майбутнього позову виступатиме позовна вимога немайнового характеру, судове рішення в разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, в зазначеному випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, в постанові Верховного Суду від 13.05.2019 у справі №911/1551/18.
Разом з тим, у постанові від 23.03.2020 у справі №910/7338/19 Верховним Судом сформульовано правовий висновок про те, що невжиття наведених позивачем у заяві про забезпечення позову заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у справі (у разі задоволення позову), ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, оскільки у разі, якщо до закінчення розгляду цієї справи відповідач здійснить розпорядження своїм майном або частиною майна у будь-який спосіб, зокрема відчужить своє майно (частину майна) на користь інших осіб (у тому числі шляхом продажу, дарування, передачі в управління або оренду, поділу, виділу, внесення до статутного капіталу, передачі у володіння та користування третім особам, найм, передачі в іпотеку та/або заставу, будь-якого іншого обтяження), то позивач не зможе захистити або поновити свої права в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить ефективний захист та поновлення його порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися з позовом у цій справі.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів усіх учасників; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Вжиті заходи забезпечення позову не повинні перешкоджати господарській діяльності учасників правовідносин.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому, суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Крім того, адекватність певного заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії (висновки про застосування норм права, які викладені в постановах Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №916/2786/17, від 22.11.2021 у справі №922/827/21, від 26.11.2021 у справі №922/826/21).
Суд зазначає, що судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деякими визначеними в ч. 2 ст. 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, такими, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. При цьому, таке судове рішення стає обов'язковим до виконання до його апеляційного перегляду.
Заявник самостійно обирає конкретний вид забезпечення позову, а суд надає тільки оцінку його співмірності заявленим позовним вимогам.
Так, у даному випадку заявник просить суд застосувати такі заходи забезпечення позову до його пред'явлення, як накладення арешту на навантажувач одноківшевий фронтальний колісний ZL 50G S/N 15G0082697 2008 року, що на даний час знаходиться у володінні та користуванні Приватного підприємства “Золтранс», с. Єлиховичі Золочівського району Львівської області.
Відповідно до статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь - якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, та має право саме на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Згідно зі ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За положеннями ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Системний аналіз наведених положень Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку про те, що заявник, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову до його пред'явлення, повинен підтвердити ті обставини, на які він посилається в заяві, певними доказами, на підставі яких суд має встановити їх обґрунтованість.
Слід зауважити, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду (Близькі за змістом висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №914/1570/20, в постанові Верховного Суду від 04.05.2023 у справі №916/3710/22).
Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Так, судом встановлено, що підставою майбутнього позову, на забезпечення якого подана заява у даній справі, визначено укладення відповідачами Договору купівлі-продажу навантажувача одноківшевого фронтального з метою ухилення від виконання рішення Господарського суду Закарпатської області від 29.11.2022 у справі №907/445/22, яким з Товариства з обмеженою відповідальністю “Західпрогрес» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “АТР Інвест» присуджено до стягнення грошові кошти.
Предметом позову, з яким Товариство з обмеженою відповідальністю “АТР Інвест» має намір звернутися до суду, є визнання недійсним Договору купівлі-продажу №45 від 17.05.2022, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “Західпрогрес» та Приватним підприємством “Золтранс»; застосування наслідків недійсності правочину.
Отже Товариство з обмеженою відповідальністю “АТР Інвест» фактично стверджує про фраудаторний характер правочину та необхідність застосування наслідків його недійсності.
У пунктах 10.5, 10.26-10.29 постанови від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина 3 статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину. Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору. У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах. Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість. Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Договір є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, що покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису.
Вказані висновки викладені і у постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №523/17429/20.
Правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, або зменшуються його активи, має ставитися під сумнів в частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такий, що вчинений боржником на шкоду кредитору (подібний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №2-591/11).
При цьому необхідно зважати, що договором, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, дослідити подані на обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №914/2072/20, від 30.10.2023 у справі №922/1583/23, від 01.09.2025 у справі №907/100/25.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що забезпечення позову до його пред'явлення у спосіб, наведений вище, є співмірним позовним вимогам заявника, із якими він має намір звернутися до суду. При цьому, накладення арешту покликане зберегти рухоме майно, яке, за твердженням заявника, відчужене на підставі фраудаторного правочину, з власності Товариства з обмеженою відповідальністю “Західпрогрес» вже у період наявності невиконаного грошового зобов'язанням перед Товариством з обмеженою відповідальністю “АТР Інвест» та звернення останнього з відповідним позовом до суду.
Разом із тим, під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість майбутніх позовних вимог дослідженню не підлягає, оскільки це є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20.
Господарський процесуальний кодекс України покладає на заявника необхідність обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення в разі задоволення позову (таким обґрунтуванням можуть бути, наприклад, значна сума стягнення, відсутність інформації з Реєстрів про існування у відповідача нерухомого майна, на яке може бути звернуто стягнення в достатньому розмірі, існування великої кількості судових проваджень щодо відповідача, де останній є боржником тощо), однак визначає, що такі обґрунтування не обов'язково мають бути доведеними доказами вчинення боржником дій, спрямованих на утруднення виконання судового рішення (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Крім того, суд зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суду слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Виконання в майбутньому судового рішення у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від того, чи перебуватиме у власності Приватного підприємства “Золтранс», який може набути статусу відповідача 2, зазначене рухоме майно. Застосування заходу забезпечення позову, обраного заявником, у частині арешту саме цього майна безпосередньо пов'язане із предметом майбутнього позову та є способом забезпечити гарантії виконання судового рішення за такими позовними вимогами.
Накладення арешту не є перешкодою в здійсненні Приватним підприємством “Золтранс» господарської діяльності, натомість покликане зберегти становище учасників майбутнього судового спору (баланс інтересів сторін) до остаточного вирішення питання щодо наявності або відсутності ознак фраудаторності оспорюваного правочину.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.09.2025 у справі №907/100/25.
Відповідно до ч. 6 статті 140 ГПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає, зокрема, вид забезпечення позову і підстави його обрання.
Що стосується зустрічного забезпечення, то в даному випадку заявник просить не застосовувати зустрічне забезпечення.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 15.01.2019 у справі №915/870/18, суд не зобов'язаний в кожному випадку вживати заходи зустрічного забезпечення, оскільки ч. 1 ст. 141 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду, а не обов'язок вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).
Разом з тим, суд зауважує, що виходячи із приписів ч. 4 ст. 141 Господарського процесуального кодексу України, ухвалення рішення про забезпечення позову без одночасного вирішення судом питання про зустрічне забезпечення не позбавляє заявника звернутись із клопотанням про зустрічне забезпечення, що може бути подане після застосування судом заходів забезпечення позову.
Кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року в справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Поняття "ефективний засіб", за висновками Європейського суду з прав людини (рішення від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії"), передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
В ході вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Отже, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Керуючись ст. 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України
1. Заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю “АТР Інвест», м. Жидачів Львівської області б/н від 12.11.2025 (вх. №02.3.1-05/1389/25 від 12.11.2025) про забезпечення позову до його пред'явлення у справі №907/1282/25 задовольнити.
2. Накласти арешт на навантажувач одноківшевий фронтальний колісний ZL 50G S/N 15G0082697 2008 року, що на даний час знаходиться у володінні та користуванні Приватного підприємства “Золтранс», вул. Зозулівська, будинок 2, с. Єлиховичі, Золочівський район, Львівська область, 80716 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 40667145).
Стягувачем за даною ухвалою є: Товариство з обмеженою відповідальністю “АТР Інвест», вул. Грушевського, будинок 53а/1, м. Жидачів, Львівська область, 81700 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 44249363).
Боржником за даною ухвалою є: Приватне підприємство “Золтранс», вул. Зозулівська, будинок 2, с. Єлиховичі, Золочівський район, Львівська область, 80716 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 40667145).
3. Згідно із ч. 2 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України, ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, а саме, з 17.11.2025 та може бути пред'явлена до виконання в передбаченому чинним законодавством порядку до 17.11.2028.
4. Ухвалу надіслати заявнику, Товариству з обмеженою відповідальністю “Західпрогрес», Приватному підприємству “Золтранс» та приватному виконавцю Лукечі Олександру Васильовичу.
5. Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду на підставі ст. 255 Господарського процесуального кодексу України.
6. Ухвала підлягає негайному виконанню. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.
7. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повна ухвала складена та підписана 17.11.2025.
Суддя Л.І. Пригара