пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
05 листопада 2025 року Справа № 903/699/25
Господарський суд Волинської області у складі судді Якушевої І.О., за участю секретаря судового засідання Ведмедюка М.П. розглянувши за правилами загального позовного провадження справу
за позовом заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Підгайцівської сільської ради, с. Підгайці, Луцький район, Волинська область
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Автоконцепт», с. Липини, Луцький район, Волинська область
про стягнення 1897623,80 грн.,
за участю представників:
від позивача: н/з,
від відповідача: Могилецький О.В. - директор, Лотиш А.М. - адвокат (ордер серії АА №1609831 від 05.08.2025),
в судовому засіданні взяв участь Гудков М.В. - прокурор відділу Волинської обласної прокуратури ( службове посвідчення №071757 від 01.03.2023),
07.07.2025 сформовано в системі “Електронний суд» і зареєстровано в Господарському суду Волинської області позовну заяву заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Підгайцівської сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “Автоконцепт» про стягнення 1897623,80 грн., з них: 1088018,00 грн. безпідставно збережених грошових коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту; 684677,49 грн. збитків, завданих інфляцією, 124 928,31 грн. процентів річних за період з 20.08.2021 по 17.06.2025.
Також прокурор просить стягнути з відповідача судові витрати по справі у розмірі 22771,48 грн. сплаченого судового збору.
Ухвалою суду від 11.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 06.08.2025; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України до 04.08.2025.
04.08.2025 через систему “Електронний суд від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
У відзиві на позов від 04.08.2025 відповідач також просить:
1) беручи до уваги значну віддаленість в часі подій, правова оцінка яких має значення у справі, що тягне за собою необхідність збору доказів, керуючись положеннями ст. 81, ст. 183 ГПК України встановити відповідачу 60 календарних днів для подання доказів щодо:
- складу проектної документації, вихідних даних будівництва періоду 2007-2008 років як доказів належного виконання відповідачем норм права щодо пайової участі, котрі діяли з початку будівництва;
- фінансування ним створення електро-, газо- та водомереж, котрі в подальшому експлуатуються в інтересах територіальної громади Позивача;
- первинної кошторисної документації та підтвердних платіжних та інших документів, котрі вказують на дійсну вартість об'єкту, введеного в експлуатацію в 2021 році.
2) зупинити провадження на цей строк з об'єктивних причин: будівельні й бухгалтерські архіви 2007-2010 роки зберігаються у підрядників та балансоутримувачів; їх витребування, пошук інформації потребує додаткового часу.
3) під час підготовчого засідання ініціювати процедуру врегулювання спору з участю судді з метою визначення справжньої вартості будівництва та можливого коригування розміру вимог.
05.08.2025 через систему “Електронний суд» від представника відповідача - адвоката Лотиша А.М. надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання, у якому представник відповідача повідомляє, що лише 05 серпня 2025 року між ним та відповідачем - ТОВ “Автоконцепт» було укладено договір про надання правової допомоги, на підставі якого видано ордер адвоката, в рамках якого він уповноважений на здійснення представництва інтересів відповідача у справі. Станом на дату подання цього клопотання він не мав змоги попередньо ознайомитись із повним обсягом матеріалів справи, оцінити обґрунтованість заявлених позовних вимог та належно підготувати процесуальні документи (зокрема, відзив на позов / письмові пояснення / докази тощо), які потребують юридичного аналізу та позиції клієнта з урахуванням суті правовідносин.
У клопотанні від 05.08.2025 представник відповідача просить:
- відкласти розгляд справи / підготовче засідання, призначене на 06.08.2025 на іншу дату, з наданням представнику відповідача - адвокату Лотишу АМ. достатнього строку для ознайомлення з матеріалами справи та подання обґрунтованого відзиву на позовну заяву;
- визнати поважними причини неявки відповідача та представника відповідача - адвоката Лотиша А.М. у підготовче засідання 06.08.2025;
- про дату та час наступного підготовчого судового засідання повідомити відповідача та представника відповідача - адвоката Лотиша А.М.;
- встановити відповідачу додатковий строк / поновити строки для підготування і подання обґрунтованого відзиву на позов та доказів по справі.
05.08.2025 сформовано в системі “Електронний суд», а 06.08.2025 зареєстровано в Господарському суді Волинської області клопотання позивача про відкладення підготовчого засідання аналогічного змісту, що й клопотання від 05.08.2025 про відкладення підготовчого засідання, поданого представником відповідача - адвокатом Лотиш А.М.
05.08.2025 сформовано в системі “Електронний суд», а 06.08.2025 зареєстровано в Господарському суді Волинської області відповідь на відзив заступника керівника Луцької окружної прокуратури, в якому прокурор просить відхилити заперечення відповідача, викладені у відзиві, з підстав їх необгрунтованості, а також відмовити у задоволенні клопотання про встановлення строку для подання доказів, зупинення у зв'язку із цим провадження та ініціювання процедури визначення справжньої вартості будівництва.
В судове засідання 06.08.2025 представники позивача та відповідача не з'явилися, ухвала суду від 11.07.2025 була надіслана до електронних кабінетів позивача та відповідача.
Прокурор в судовому засіданні 06.08.2025 заперечила проти задоволення клопотань відповідача, які містяться у відзиві; вважала, що є підстави для відкладення підготовчого судового засідання для надання можливості представнику відповідача ознайомитися з матеріалами справи.
Щодо клопотання відповідача встановити строк - 60 календарних днів для подання доказів та зупинити на цей період часу провадження у справі .
Відповідно до ч.1 ст.81 ГПК України, на яку посилається відповідач на обґрунтування цього клопотання, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідач, посилаючись на ч.1 ст.81 ГПК України, заявив клопотання не про витребування доказів, а про встановлення 60 - денного строку для подачі доказів та зупинення на цей період часу провадження у справі.
Проте, норма ч.1 ст.81 ГПК України не регулює питання встановлення строку для подачі доказів, а ст.ст. 227, 228 ГПК України не передбачають зупинення провадження у справі у випадку встановлення строку на подачу доказів.
За таких обставин клопотання відповідача встановити строк - 60 календарних днів для подання доказів та зупинити на цей період часу провадження у справі не підлягає до задоволення, як таке, що не грунтується на нормах права.
Щодо клопотання відповідача ініціювати процедуру врегулювання спору з участю судді з метою визначення справжньої вартості будівництва та можливого коригування розміру вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 186 ГПК України врегулювання спору за участю судді проводиться за згодою сторін до початку розгляду справи по суті.
Проте, до відзиву від 04.08.2025 відповідач не подав доказів на підтвердження його надіслання позивачу.
А тому з метою з'ясування правової позиції позивача у справі щодо клопотання відповідача про врегулювання спору за участю судді суд ухвалив відкласти підготовче засідання, зобов'язати відповідача надіслати відзив на позов від 04.08.2025, а докази надіслання подати суду.
Щодо клопотання представника відповідача встановити відповідачу додатковий строк/ поновити строки для підготування і подання обґрунтованого відзиву на позов та доказів по справі.
Відповідно до ч. 8 ст. 165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 11.07.2025 було встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України до 04.08.2025.
Ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 11.07.2025 було надіслано до електронного кабінету відповідача та доставлено 11.07.2025 о 18.47.
Відповідач скористався своїм процесуальним правом і 04.08.2025 через систему “Електронний суд» подав відзив на позовну заяву з додатками, в якому висловив заперечення проти позову.
За таких обставин не підлягає до задоволення клопотання представника відповідача про встановлення відповідачу додаткового строку/поновлення строку для підготовки та подання відзиву на позов та доказів по справі, оскільки відповідач таким правом вже скористався, а ГПК України не передбачено встановлення нового строку на подачу відзиву на позов у разі зміни представника.
Ухвалою суду від 06.08.2025 було відкладено підготовче засідання на 27.08.2025; зобов'язано відповідача надіслати позивачу відзив на позовну заяву від 04.08.2025, докази надіслання подати суду до 18.08.2025; постановлено позивачу подати суду до 25.08.2025 письмові пояснення на клопотання відповідача про врегулювання спору за участю судді.
22.08.2025 через систему “Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просить відхилити заперечення представника відповідача, викладені у відзиві, з підстав їх необгрунтованості, а також відмовити у задоволенні клопотань відповідача про встановлення строку для подання доказів та проведення процедури врегулювання спору за участі судді з метою визначення справжньої вартості будівництва та можливого коригування розміру вимог.
Оскільки позивач - Підгайцівська сільська рада заперечує щодо проведення процедури врегулювання спору за участі судді, враховуючи приписи ст.186 ГПК України, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про проведення процедури врегулювання спору за участі судді.
27.08.2025 через систему “Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення та письмові пояснення у справі, в яких відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі; приєднати до матеріалів справи №903/699/25 документи, які підтверджують початок правовідносин з будівництва відповідачем автоцентру, а саме: у 2007 році та документи, які підтверджують вартість будівництва (визнати поважними причини пропуску подання цих доказів під час подання відзиву на позов).
До заперечень та письмових пояснення у справі від 26.08.2025 відповідач приєднав клопотання від 26.08.2025 про призначення будівельно-технічної експертизи, в якому відповідач просить:
1. Призначити у справі № 903/699/25 комплексну судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ: 02883096, м. Київ, вул. Сім'ї Бродських, 6).
2. На розгляд та вирішення експерта/експертизи поставити такі питання:
1) Яка фактична та кошторисна вартість об'єкта будівництва “Нове будівництво автоцентру з продажу та ремонту автомобілів в с. Липини, Луцького району, Волинської області» (площа забудови 1925,7 кв.м., загальна площа будівлі 2264,3 кв.м., клас наслідків СС1, на земельній ділянці площею 1,0003 га, кадастровий номер землі 0722883400:01:001:0641) станом на момент введення будівлі в експлуатацію, - з урахуванням наданих актів виконаних робіт, договорів підряду тощо?
2) Чи передбачали технічні умови необхідність будівництва відповідачем інженерних мереж (ліній електромереж, газопостачання, водовідведення тощо) поза межами земельної ділянки відповідача кадастровий номер 0722883400:01:001:0641 під час будівництва об'єкта будівництва “Нове будівництво автоцентру з продажу та ремонту автомобілів в с. Липини, Луцького району, Волинської області» (площа забудови 1925,7 кв.м., загальна площа будівлі 2264,3 кв.м., клас наслідків СС1, на земельній ділянці площею 1,0003 га, кадастровий номер землі 0722883400:01:001:0641)? Якщо так, то чи відповідають зазначені технічні умови вимогам законодавства?
3) Яка фактична та кошторисна вартість будівництва ліній електромереж, газопостачання, водовідведення тощо на території Підгайцівської ОТГ, що здійснювалось відповідачем у складі об'єкта будівництва “Нове будівництво автоцентру з продажу та ремонту автомобілів в с. Липини, Луцького району, Волинської області» (площа забудови 1925,7 кв.м., загальна площа будівлі 2264,3 кв.м., клас наслідків СС1, на земельній ділянці площею 1,0003 га, кадастровий номер землі 0722883400:01:001:0641) поза межами земельної ділянки відповідача кадастровий номер 0722883400:01:001:0641, станом на момент введення будівлі в експлуатацію - з урахуванням наданих актів виконаних робіт, договорів підряду тощо?
4) Чи відповідає загальна сума вартості будівництва об'єкта “Нове будівництво автоцентру з продажу та ремонту автомобілів в с. Липини, Луцького району, Волинської області» (площа забудови 1925,7 кв.м., загальна площа будівлі 2264,3 кв.м., клас наслідків СС1, на земельній ділянці площею 1,0003 га, кадастровий номер землі 0722883400:01:001:0641), визначена у позові та листі Підгайцівської сільської ради № 836/3.2/2.24 від 09.09.2024, реальній/дійсній фактичній вартості будівництва даного об'єкта та кошторисній вартості будівництва даного об'єкта (з урахуванням вартості будівництва інженерних мереж у складі будівництва даного об'єкта поза межами земельної ділянки відповідача)?
5) Чи відповідають розрахунки загальної вартості будівництва об'єкта будівництва “Нове будівництво автоцентру з продажу та ремонту автомобілів в с. Липини, Луцького району, Волинської області» (площа забудови 1925,7 кв.м., загальна площа будівлі 2264,3 кв.м., клас наслідків СС1, на земельній ділянці площею 1,0003 га, кадастровий номер землі 0722883400:01:001:0641), визначені у позові та листі Підгайцівської сільської ради № 836/3.2/2.24 від 09.09.2024, нормативним вимогам, вимогам будівельних норм, державних стандартів і правил і наявній проектно-кошторисній документації? Якщо ні, то в чому полягає невідповідність?
3. На час проведення експертизи провадження у справі № 903/699/25 зупинити.
27.08.2025 через систему “Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання від 27.08.2025 про витребування доказів, в якому відповідач просить:
- витребувати в КП “Луцькводоканал» (код ЄДРПОУ 03339489, адреса: 43010, Україна, Волинська обл., місто Луцьк, вулиця Дубнівська, будинок 26) документи/докази, що підтверджують виконання відповідачем робіт з підключення до мережі водопостачання зі сплатою пайового внеску на користь комунального підприємства територіальної громади, котрій належить така мережа водопостачання (м. Луцьк), у межах реалізації проекту будівництва обєкта “Нове будівництво автоцентру з продажу та ремонту автомобілів в с. Липини, Луцького району, Волинської області» (площа забудови 1925,7 кв.м., загальна площа будівлі 2264,3 кв.м., клас наслідків СС1, на земельній ділянці площею 1,0003 га, кадастровий номер землі 0722883400:01:001:0641).
- витребувати в АТ “Волиньгаз» (код ЄДРПОУ 03339459, адреса: 43000, Україна, Волинська обл., місто Луцьк, вулиця Франка, будинок 12) документи/докази, що підтверджують виконання відповідачем робіт зі спорудження гілки газогону (виконання кільцювання з газопроводом низького тиску Д-100 мм) у межах реалізації проекту будівництва об'єкта “Нове будівництво автоцентру з продажу та ремонту автомобілів в с. Липини, Луцького району, Волинської області» (площа забудови 1925,7 кв.м., загальна площа будівлі 2264,3 кв.м., клас наслідків СС1, на земельній ділянці площею 1,0003 га, кадастровий номер землі 0722883400:01:001:0641).
- витребувати в ПП “Захід-буд» (код ЄДРПОУ 33533791, адреса: 79056, м. Львів, вул. Ковельська, 71) документи/докази, що підтверджують виконання відповідачем робіт з облаштування тротуару на території, прилеглій до території забудовника у межах реалізації проекту будівництва обєкта “Нове будівництво автоцентру з продажу та ремонту автомобілів в с. Липини, Луцького району, Волинської області» (площа забудови 1925,7 кв.м., загальна площа будівлі 2264,3 кв.м., клас наслідків СС1, на земельній ділянці площею 1,0003 га, кадастровий номер землі 0722883400:01:001:0641).
- зобов'язати вказані установи надати витребувані документи безпосередньо до суду у встановлений судом строк.
В судове засідання 27.08.2025 представник позивача не з'явився, ухвала суду від 06.08.2025 була надіслана до електронного кабінету позивача.
В судовому засіданні 27.08.2025 прокурор заявив клопотання про надання часу для ознайомлення із поданими відповідачем запереченнями та письмовими поясненнями; клопотаннями про витребування доказів та про призначення судової експертизи.
Ухвалою суду від 27.08.2025 було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів - до 09.10.2025 включно; відкладено підготовче засідання на 10.09.2025; відкладено розгляд клопотань відповідача про витребування доказів; про призначення будівельно-технічної експертизи на 10.09.2025; постановлено прокурору, позивачу до 08.09.2025 подати суду письмові пояснення на клопотання відповідача про витребування доказів та на клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи.
04.09.2025 через систему «Електронний суд» від заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області надійшла заява №53-6057 вих-25 від 04.09.2025, в якій прокурор просить відмовити у задоволенні клопотання про витребування доказів.
04.09.2025 через систему «Електронний суд» від заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області надійшла заява №53-6058 вих-25 від 04.09.2025, в якій прокурор просить відхилити заперечення представника відповідача, викладені у запереченнях та письмових поясненнях з підстав їх необґрунтованості, а також відмовити представнику відповідача у задоволенні клопотання про призначення/проведення судової будівельно-технічної експертизи.
09.09.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів, в якому відповідач просить приєднати до матеріалів справи запит від ТОВ «Автоконцепт» до «Оператора газорозподільної системи «Волиньгаз» від 05.09.2025 №111 щодо надання інформації та копій документів про газопровід (ділянку «кільцювання»).
10.09.2025 в судове засідання представник позивача не з'явився, ухвала суду від 27.08.2025 була надіслана до електронного кабінету позивача.
10.09.2025 в судовому засіданні представник відповідача підтримав клопотання про витребування доказів, про призначення будівельно-технічної експертизи; про приєднання доказів.
10.09.2025 в судовому засіданні прокурор заперечив проти задоволення клопотань відповідача.
Щодо клопотання відповідача про витребування доказів від 27.08.2025.
Прокурор просив відмовити у задоволенні цього клопотання, посилаючись на те, що аргументи відповідача виглядають непослідовними, оскільки у відзиві відповідач зазначає про відсутність у нього обов'язку з сплати коштів пайової участі у зв'язку із тим, що на момент початку будівництва норми законів України «Про планування та забудову територій», «Про регулювання містобудівної діяльності» не діяли. Водночас положення вказаних законів передбачали можливість зменшення коштів пайової участі у разі зведення замовником будівництва інженерних мереж або об'єктів. На думку прокурора, спочатку відповідач стверджує про відсутність у нього обов'язку зі сплати коштів пайової участі у зв'язку з тим, що дія цих законів не поширюється на відповідача, але в той же час заявляє клопотання про витребування доказів, які можливо свідчать про будівництво відповідачем інженерних мереж або об'єктів, що в силу вищевказаних законів є підставою для зменшення коштів пайової участі. Прокурор зауважує, що у будь-якому випадку відповідачем не надано суду документів, які б свідчили про передачу інженерних мереж у комунальну власність територіальної громади (рішення органу місцевого самоврядування про прийняття таких об'єктів, акт приймання-передачі тощо).
Також заперечуючи проти задоволення клопотання, прокурор посилався на скасування положення ч. 5 ст. 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», та відсутність можливості зменшення розміру пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Статтею 81 ГПК України регламентовано порядок витребування доказів. Зокрема, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно з ч. 3 ст. 81 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відзив на позов подано відповідачем 04.08.2025 без клопотання про витребування доказів, про якій йдеться у клопотанні від 27.08.2025.
Отже, відповідач пропустив строк подання відповідного клопотання, водночас у самому клопотанні відсутнє обґрунтування неможливості його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від відповідача.
Крім цього, ст. 81 ГПК України містить ряд вимог до клопотання про витребування доказів, зокрема, зобов'язує сторону вказати у клопотанні обставини, які може підтвердити доказ який витребовується, або аргументи, які він може спростувати; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що позовну заяву було отримано 07.07.2025, проте ні до відзиву, ні до клопотання не додано жодних документів (запитів, заяв, листів тощо), які б свідчили про вжиття відповідачем самостійно заходів для отримання доказів, які він просить витребувати.
Також відповідач, заявляючи клопотання про витребування від інших суб'єктів доказів на підтвердження виконання ним робіт з підключення до мережі водопостачання, робіт зі спорудження гілки газогону, виконання робіт з облаштування тротуару, жодним чином не обгрунтовує відсутності у нього цих документів та неможливості подати ці документи самостійно.
Разом з цим, відмовляючи у задоволенні клопотання, судом враховано предмет та фактичні і правові підстави позову, діючі на час розгляду справи нормативно - правові акти, якими прокурор обгрунтовує позовну вимогу, докази, які приєднані ним до позовної заяви.
Щодо клопотання відповідача про призначення будівельно-технічної експертизи від 26.08.2025.
Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд вирішує питання, зокрема, про призначення експертизи.
Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України “Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Необхідність судової експертизи в господарському судочинстві зумовлена тим, що у процесі здійснення правосуддя суд стикається з необхідністю встановлення таких фактів (обставин), дані про які потребують спеціальних досліджень.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 ГПК України).
На підставі ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" від 23.03.2012 № 4 роз'яснено, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Предметом спору у справі №903/699/25 є стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту у розмірі 1088018,00 грн., 684677,49 грн. збитків, завданих інфляцією, 124 928,31 грн. процентів річних.
До предмету доказування у такій категорії спорів входить доведення факту будівництва об'єкта та невиконання замовником будівництва обов'язку зі сплати коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту; розмір коштів, які замовник будівництва зобов'язаний сплатити.
На обгрунтування позовної вимоги прокурор посилається на норми законодавства, які регулюють питання сплати коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту; й, зокрема, розмір коштів, які замовник будівництва зобов'язаний сплатити.
До позовної заяви прокурор приєднує докази на підтвердження викладених ним у позовній заяві обставин.
Відповідно до п. 5.1. Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998, № 53/5 (у редакції наказу МЮУ від 26.12.2012 №1950/5) (зі змінами) основними завданнями будівельно-технічної експертизи є: визначення відповідності розробленої проектно-технічної та кошторисної документації вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва; визначення відповідності виконаних будівельних робіт та побудованих об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо) проектно-технічній документації та вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва; визначення відповідності виконаних будівельних робіт, окремих елементів об'єктів нерухомого майна, конструкцій, виробів та матеріалів проектно-технічній документації та вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва; визначення, перевірка обсягів і вартості виконаних будівельних робіт та складеної первинної звітної документації з будівництва та їх відповідність проектно-кошторисній документації, вимогам нормативно-правових актів у галузі будівництва; визначення групи капітальності, категорії складності, ступеня вогнестійкості будівель і споруд та ступеня будівельної готовності незавершених будівництвом об'єктів; визначення технічного стану будівель, споруд та інженерних мереж, причин пошкоджень та руйнувань об'єктів та їх елементів; визначення вартості будівельних робіт, пов'язаних з переобладнанням, усуненням наслідків залиття, пожежі, стихійного лиха, механічного впливу тощо; визначення можливості та розробка варіантів розподілу (виділення частки; порядку користування) об'єктів нерухомого майна.
Відповідно до ст. 99 ГПК України призначення експертизи є можливим лише у випадках, коли питання, що виникають у справі, потребують залучення спеціалістів для їх вирішення.
Враховуючи наведені норми законодавства, зважаючи на те, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування, зважаючи на предмет спору у справі №903/699/25 - стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача та призначення судової будівельно-технічної експертизи для дослідження питань фактичної та кошторисної вартості будівництва ліній електромереж; чи передбачали технічні умови необхідність будівництва інженерних мереж поза межами земельної ділянки відповідача; чи відповідають розрахунки загальної вартості будівництва нормативним вимогам, вимогам будівельних норм, державних стандартів і правил та наявній кошторисній документації.
Питання, що виникають у справі, не потребують залучення спеціалістів для їх вирішення.
У матеріалах справи №903/699/25 містяться докази, подані прокурором та відповідачем, на підставі яких можуть бути з'ясовані обставин, що мають значення для справи.
Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/5425/18 та від 20.06.2019 у справі № 910/12694/18.
Протокольною ухвалою у судовому засіданні 10.09.2025 було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача від 26.08.2025 про призначення будівельно-технічної експертизи.
Щодо клопотання відповідача про приєднання до матеріалів справи доказів, що містяться у запереченнях відповідача від 26.08.2025, в яких відповідач просив приєднати до матеріалів справи документи, які підтверджують початок правовідносин з будівництва відповідачем автоцентру саме у 2007 році та документи, які підтверджують вартість цього будівництва.
Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 167 ГПК України у запереченні відповідач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань та аргументів і мотиви їх визнання або відхилення.
До заперечення застосовуються правила, встановлені частинами третьою - шостою статті 165 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3, 4, 8 ст. 80 ГПК відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відзив на позовну заяву відповідач подав до суду 04.08.2025, а докази - 26.08.2025 разом із запереченнями.
Відповідно до ч.1 ст.119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Враховуючи пояснення відповідача про те, що з початку будівництва пройшло майже 18 років, пошук документів зайняв тривалий час, ці документи подаються на підтвердження заперечень відповідача на позов, слід визнати поважними причини пропуску строку подання цих доказів та приєднати до матеріалів справи докази, а саме: рішення Липинської сільської ради № 13/15 від 29.10.2007 про дозвіл на будівництво автоцентру; вихідні дані на проектування будівництва від 05.12.2007; висновок щодо вибору земельної ділянки під забудову від 19.09.2007; висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 19.09.2007; висновок державного пожежного нагляду на будівництво від 27.11.2007; архітектурно-планувальне завдання на будівництво від 03.12.2007; договори на розробку проектної документації, монтаж споруди тощо.
Щодо клопотання відповідача про приєднання доказів від 09.09.2025, в якому відповідач просить приєднати до матеріалів справи запит від ТОВ «Автоконцепт» до «Оператора газорозподільної системи «Волиньгаз» від 05.09.2025 №111 щодо надання інформації та копій документів про газопровід (ділянку «кільцювання»).
Відповідно до ч.1 ст.119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Оскільки доказ був відсутній у відповідача на момент подачі відзиву на позовну заяву, то на підставі ч. 1 ст. 119 ГПК України слід поновити відповідачу пропущений процесуальний строк на подачу доказу та приєднати до матеріалів справи запит від ТОВ «Автоконцепт» до «Оператора газорозподільної системи «Волиньгаз» від 05.09.2025 №111 щодо надання інформації та копій документів про газопровід (ділянку «кільцювання»).
10.09.2025 в судовому засіданні прокурор, представник відповідача висловили думку про можливість закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 10.09.2025 було закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 08.10.2025.
У судовому засіданні 08.10.2025 було оголошено перерву до 29.10.2025.
09.10.2025 відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності до вимог прокурора.
14.10.2025 заступник керівника Луцької окружної прокуратури подав заяву, у якій просить відмовити у задоволенні заяви відповідача про застосування строку позовної давності.
В судовому засіданні 29.10.2025 було оголошено перерву до 05.11.2025.
У судовому засіданні 05.11.2025 представник відповідача заявив усні клопотання про надання можливості виступити у судовому засіданні директору ТзОВ «Автоконцепт» Могилецькому О.В.; про повернення на стадію підготовчого провадження.
Усне клопотання представника відповідача про надання можливості виступити у судовому засіданні директору ТзОВ «Автоконцепт» Могилецькому О.В. було задоволено: у судовому засіданні 05.11.2025 заслухано пояснення директора ТзОВ «Автоконцепт» Могилецького О.В.
На обгрунтування клопотання про повернення на стадію підготовчого провадження представник відповідача посилався на те, що відповідач заперечує суму, заявлену до стягнення з нього, яка обчислена від кошторисної вартості будівництва, яка зазначена у декларації про готовність до експлуатації об'єкта №ВЛ 101210819175, зареєстрованої 19.08.2021; зазначав, що у відповідача є необхідність у коригуванні цієї кошторисної вартості, яка є недостовірною.
Усне клопотання представника відповідача про повернення на стадію підготовчого провадження не підлягає до задоволення.
Відповідно до ст.177 ГПК України завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з'ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
Як передбачено п.10 ч.2 ст.182 ГПК України у підготовчому засіданні суд вирішує заяви та клопотання учасників справи.
З матеріалів справи вбачається, що підготовче провадження у справі тривало з 11.07.2025 до 10.09.2025.
Ухвалою суду 10.09.2025 було закрито підготовче провадження і призначено справу до розгляду по суті на 08.10.2025.
Главою 6 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України «Розгляд справи по суті» не врегульовано питання повернення суду першої інстанції до стадії підготовчого провадження після його закриття.
У пункті 30 постанови Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №902/271/18 сформульовано такий правовий висновок: "Також Верховний Суд звертається до власної практики, зокрема, постанови від 02 жовтня 2019 року у справі №916/2421/18, у якій Верховний Суд погодився з судами першої та апеляційної інстанцій у питанні можливості повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття у випадку, якщо судом встановлено замовчування відповідачем важливого питання, яке мало б бути вирішено саме на стадії підготовчого провадження. На думку Верховного Суду, стадія підготовчого провадження з огляду на її мету є не формальною, а реальною запорукою здійснення ефективного правосуддя на стадії розгляду справи по суті, тож належне та добросовісне ставлення до стадії підготовчого провадження як з боку суду, так і з боку всіх учасників справи, є таким, що у повній мірі відповідає засадам справедливого правосуддя. На важливість дотримання строку на подання доказів звертав свою увагу Верховний Суд й раніше у постановах від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17, від 03 квітня 2019 року №913/317/18".
Отже, відповідно до практики Верховного Суду, яку суд враховує на підставі частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження.
Водночас, такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті.
Вагомих обставин, які б слугували підставою для задоволення клопотання про повернення на стадію підготовчого провадження, представник відповідача не навів.
Станом на 05.11.2025, коли проводилось 3-тє судове засідання з розгляду справи по суті, відповідач не подав жодних доказів, які б свідчили про реальне вчинення ним дій, спрямованих на внесення змін до декларації про готовність об'єкта до експлуатації, скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Також відповідач не був позбавлений права вчинити такі дії і впродовж періоду, коли тривало підготовче провадження, тобто з 11.07.2025 до 10.09.2025.
Право на справедливий суд включає і розгляд справи у розумні строки.
Строк розгляду справи по суті з урахуванням приписів ст.195 ГПК України завершився.
За таких обставин клопотання представника відповідача про повернення на стадію підготовчого провадження не підлягає до задоволення.
Справу було розглянуто за відсутності представника позивача з огляду на те, що позивач належним чином був повідомлений про судовий розгляд, правову позицію на позов виклав у відповіді на відзив від 22.08.2025, у якій просив відхилити заперечення відповідача як необгрунтовані, вважає, що на підставі п.2 розділу ІІ « Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ з відповідача підлягають до стягнення кошти пайової участі у розмірі 1 088 018 грн. (27200450 х 4% = 1 088018 грн.).
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представників відповідача, суд у процесі розгляду справи встановив, що згідно з відомостями, які містяться у декларації про готовність до експлуатації об'єкта №ВЛ101210819175, зареєстрованої 19.08.2021 Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області, відповідач у період з грудня 2008 року по листопад 2010 року на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 03.12.2008 № 2219 здійснював будівництво об'єкта «Нове будівництво автоцентру з продажу та ремонту автомобілів в с. Липини, Луцького району, Волинської області». Код об'єкта відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд: 1230.1 - «Торгові центри, універмаги, магазини».
Першу чергу будівництва вказаного об'єкту прийнято в експлуатацію у 2010 році, Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області 06.08.2010 видано сертифікат відповідності № ВЛ000435, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкта (окремого пускового комплексу) ТзОВ «Автоконцепт» на «Автоцентр з продажу та ремонту автомобілів» (І черга - автосалон) по вул. Липинській, 2Б, с. Липини, Луцького району, площею 973,3 кв.м.
Рішенням Липинської сільської ради від 26.08.2010 № 74 постановлено оформити право власності на вказаний об'єкт будівництва загальною площею 973,3 кв.м. за ТзОВ «Автоконцепт».
Згодом відповідач отримав свідоцтво про право власності на вказане нерухоме майно від 21.09.2010.
У подальшому Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області зареєструвало відповідачу декларацію №ВЛ 101210819175 від 19.08.2021. Згідно з декларацією загальна площа будівлі - 2264,3 кв.м.
Згідно із заявою відповідача № 764 від 08.09.2021, оскільки ТзОВ «Автоконцепт» є власником вищевказаних об'єктів, а також у зв'язку із закінченням будівництва об'єкту згідно з декларацією №ВЛ 101210819175 від 19.08.2021, відповідач надав згоду на об'єднання вищевказаних об'єктів нерухомого майна в «автоцентр з продажу та ремонту автомобілів». Висновок щодо технічної можливості об'єднання вказаних об'єктів нерухомого майна відповідач отримав 31.08.2021 № 520. Згідно з висновком загальна площа новоствореного об'єкту нерухомості становить 3237,6 кв.м.
В подальшому згідно з витягом з Державного реєстру речових прав відповідачем 07.09.2021 зареєстрував право власності на автоцентр з продажу та ремонту автомобілів площею 3237,6 кв.м. у с. Липини по вул. Липиниській 2Б.
Як вбачається із змісту декларації про готовність до експлуатації об'єкта, а також з інформації Підгайцівської сільської ради, листа відповідача від 07.08.2024 № 76 ТзОВ «Автоконцепт» кошти пайової участі за будівництво об'єкту «Нове будівництво автоцентру з продажу та ремонту автомобілів в с. Липини, Луцького району, Волинської області», площею 2264,3 кв.м., не сплачувались.
Предметом вимоги прокурора у справі №903/699/25 є стягнення коштів пайової участі за будівництво відповідачем об'єкта «Нове будівництво автоцентру з продажу та ремонту автомобілів в с. Липини, Луцького району, Волинської області», декларацію про готовність до експлуатацію щодо якого зареєстровано 19.08.2021.
На момент отримання відповідачем дозволу на виконання будівельних робіт від 03.12.2008 № 2219 діяли положення Закону України «Про планування і забудову територій».
Згідно зі ст. 27-1 цього Закону замовник, який має намір здійснити будівництво об'єкта містобудування у населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.
Пайова участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту полягає у відрахуванні замовником до відповідного місцевого бюджету коштів для забезпечення створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Величина пайової участі (внеску) замовника у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування, відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі (внеску) замовника від загальної вартості будівництва (реконструкції) об'єкта містобудування.
Встановлений органом місцевого самоврядування розмір пайової участі (внеску) замовника не може перевищувати граничного розміру пайової участі (внеску) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів.
Граничний розмір пайової участі (внеску) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів не може перевищувати: 10 відсотків загальної вартості будівництва об'єкта
містобудування - для нежитлових будівель і необхідних інженерних мереж та/або споруд (крім будівель закладів культури та освіти, медичного і оздоровчого призначення).
Договір про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до одержання дозволу на виконання будівельних робіт.
Верховний Суд у постанові від 04.02.2021 у справі № 904/2468/19) зазначив таке: « 17.02.2011 був прийнятий Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», згідно з яким Закон України «Про планування та забудову територій» був визнаний таким, що втратив чинність. Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» набрав чинності 12.03.2011, а частина третя, абзац 7 частини дев'ятої статті 40 зазначеного Закону набрали чинності з 01.01.2013 року.
Стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» також зобов'язувала замовника, який має намір здійснити будівництво об'єкта містобудування у населеному пункті, взяти участь у створенні і розвитку інженерно- транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту та передбачала необхідність укладення між органом місцевого самоврядування та замовником договору пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Отже, зазначені закони передбачали укладення між органом місцевого самоврядування та замовником договору пайової участі.
Однак, на виконання цих вимог законів договір пайової участі між органом місцевого самоврядування та відповідачем не був укладений.
Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Отже, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 5 Цивільного кодексу України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У частині третій статті 5 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування нового акта цивільного законодавства до відносини, які виникли до набрання ним чинності і продовжують існувати (так звані «триваючі» правовідносини).
З огляду на викладене суд касаційної зазначив про те, що спірні правовідносини, що виникли між сторонами у справі 904/2468/19 як між органом місцевого самоврядування та замовником, щодо укладення передбаченого законом договору пайової участі хоча і виникли у період чинності Закону України «Про планування та забудову територій» до прийняття та набрання чинності Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», проте з огляду на неукладення спірного договору такі правовідносини продовжували існувати також і у період чинності Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», тобто ці правовідносини є триваючими. При цьому у межах цих правовідносин у відповідача відповідно до вимог статті 27-1 Закону України «Про планування та забудову територій» існував обов'язок укласти договір пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, який з втратою чинності зазначеного Закону припинився, та перестала існувати норма закону, яка передбачала укладення цього договору. Натомість з набранням чинності Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у відповідача відповідно до статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» виник обов'язок укласти договір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, оскільки укладення цього договору було передбачене нормами статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Висновок Верховного Суду щодо триваючого характеру правовідносин, що виникли між органом місцевого самоврядування та замовником, щодо укладення передбаченого законом договору пайової участі викладений у постанові від 12 грудня 2019 року у справі № 914/2650/17.
З огляду на неукладення договору пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченого статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», правовідносини щодо укладення передбаченого законом договору пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, що виникли між органом місцевого самоврядування та замовником будівництва станом на дату звернення позивача з позовом у цій справі продовжували тривати.
Верховний Суд, розглядаючи спори про стягнення із замовників будівництва безпідставно збережених коштів пайової участі (постанова Касаційного господарського суду від 19.02.2025 у справі №903/468/24), строк виконання будівельних робіт, зокрема їх початок, відраховує саме від моменту отримання замовником дозволу на виконання будівельних робіт.
З урахуванням положень ч.1 ст.37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на виконання будівельних робіт надається замовнику саме після отримання ним дозволу на виконання будівельних робіт.
Відповідач, звертаючись до уповноваженого органу з проханням прийняти об'єкта будівництва в експлуатацію, самостійно вказав строки, у які ним було виконано будівельні роботи.
Відповідно до п.16 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №461, замовник несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації чи акті готовності об'єкта до експлуатації, за експлуатацію об'єкта без зареєстрованої декларації або сертифіката.
Також у декларації про готовність об'єкта до експлуатації відповідач не вказав про укладення договору про пайову участь або сплату ним коштів пайової участі.
На час подання відповідачем декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 19.08.2021 №ВЛ101210819175 діяли положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (надалі - Закон №132-ІХ). Вказаним вище Законом внесено зміни - виключено статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», частина 2 якої передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.
Розглядаючи аналогічні судові спори, Касаційний господарський суд (постанови Верховного Суду у подібних правовідносинах від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, від 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 07.09.2023 у справі №916/2709/22, від 04.04.2024 у справі №923/1306/21, від 23.05.2024 у справі №915/149/23, від 16.10.2023 у справі №140/5484/21, від 15.08.2024 у справі №914/2145/23, від 07.11.2024 у справі №910/12561/23, від 03.12.2024 у справі №910/6226/23, від 17.12.2024 у справі №903/283/24, від 19.02.2025 у справі №903/468/24, від 20.02.2025 у справі №914/3777/23 та від 20.02.2025 у справі №918/618/24) дійшов висновків про те, що під час внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (шляхом виключення ст. 40 цього Закону на підставі Закону №132-ІХ) законодавець чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва в 2020 році у розвитку інфраструктури населеного пункту. У вказаних вище постановах Верховний Суд навів сталий правовий висновок щодо застосування вимог Закону №132-ІХ. Ці висновки Верховного Суду з урахуванням приписів ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч. 4 ст. 236 ГПК України підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним із елементів якого є принцип правової визначеності. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Таким чином, забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Крім цього, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Відповідач грошові кошти - пайовий внесок до бюджету на виконання вимог Закону №132-ІХ не сплачував.
Після 01.01.2020 набула чинності норма п. 13 розд. І Закону №132- ІХ, якою було скасовано обов'язок забудовників укладати договори пайової участі з органами місцевого самоврядування, закріплений у статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», тому, враховуючи те, що ще під час дії цієї норми (статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності») відповідач до позивача з питань укладення договору пайової участі не звертався, то правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту до її виключення із Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» між сторонами у цій справі не виникли.
У розділі ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ передбачено порядок пайової участі замовників будівництва, який впроваджено законодавцем для:
- об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
- об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Згідно з абзацом 1 п. 2 розд. ІІ Закону №132-ІХ договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. Із 01.01.2020 у замовників будь-яких об'єктів будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Однак, в абзаці 2 п. 2 розд. ІІ Закону №132-ІХ чітко визначено розмір та порядок пайової участі замовників будівництва у разі, якщо будівництво об'єктів було розпочато до внесення законодавчих змін (до 01.01.2020), якщо станом на 01.01.2020 такі об'єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, але обов'язок щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі не перестав існувати після 01.01.2020. Норми абзацу 1 та абзацу 2 п. 2 розд. ІІ Закону №132-ІХ не перебувають у взаємозв'язку та не є взаємодоповнюючими.
В абзаці 2 п. 2 розд. ІІ Закону №132-ІХ встановлено:
- розмір пайової участі, який протягом 2020 року замовники будівництва перераховують до відповідного місцевого бюджету для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, - для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом);
- порядок пайової участі - для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020. Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
Водночас, вже не йдеться про наявність у замовника будівництва обов'язку щодо звернення до органу місцевого самоврядування із заявою про укладення договору пайової участі, як це було передбачено у ст. 40 України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва з приводу звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Враховуючи наведене, відповідач був зобов'язаний у 2020 році звернутися до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва впродовж 10 робочих днів після 01.01.2021 і до введення його в експлуатацію у серпні 2021 року (згідно декларації про готовність від 19.08.2021 № ВЛ101210819175) сплатити пайовий внесок.
Аналогічні за змістом висновки Верховним Судом викладено у постанові від 19.02.2025 у справі №903/468/24.
Крім цього, обов'язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об'єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року роках - у 2021 році і далі. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16.10.2023 у справі №140/5484/21 щодо об'єкта будівництва, який також зводився на території Волинської області.
Невиконання відповідачем законодавчо визначеного обов'язку сплати пайової участі у зв'язку з будівництвом об'єкта саме до введення його в експлуатацію надає право позивачу на стягнення цих коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.
Відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва на виконання вимог абз. 2 п. 2 розд. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-ІХ та ненадання ним передбачених цією нормою документів не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі.
Верховний Суд у постанові від 19.02.2025 у справі №903/468/24 зазначив, що наведені висновки з приводу застосування абз. 2 п. 2 розд ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №132-ІХ в аналогічних спірних правовідносинах у повній мірі відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та/або після 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом обов'язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який розпочав будівництво, але до введення об'єкта в експлуатацію такого обов'язку не виконав, можливо навіть свідомо уникаючи сплати пайової участі.
У зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку сплати пайової участі право позивача - Підгайцівської сільської ради на отримання цих коштів є порушеним і у неї виникає право вимагати стягнення цих коштів, обов'язок сплати яких виникає через пряму вказівку закону. У такому разі замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок позивача зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути такі кошти на підставі ст. 1212 ЦК України.
Правові висновки щодо ефективного способу захисту порушеного права у правовідносинах з оплати пайової участі Великою Палатою Верховного Суду наведені у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19.
У постанові від 23.05.2024 у справі № 915/149/23 Верховний Суд дійшов висновку про те, що у випадку, якщо замовниками об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого Законом №132-ІХ обов'язку щодо перерахування коштів пайової участі саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.
Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання.
У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов'язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування і правовою підставою в такому випадку є ч. 1 ст. 1212 ЦК України.
Оскільки відповідач у добровільному порядку не виконав законодавчо визначений обов'язок та самостійно не перерахував кошти пайової участі до дати прийняття об'єкта в експлуатацію, то з моменту введення об'єкта будівництва в експлуатацію він без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту.
Відповідач у процесі розгляду справи у встановленому законом порядку не спростував доводів прокурора про необхідність сплати коштів пайової участі за будівництво об'єкта «Нове будівництво автоцентру з продажу та ремонту автомобілів в с. Липини, Луцького району, Волинської області».
Можливості зменшення розміру пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту Законом України №132-ІХ взагалі не передбачено, а ч.5 ст.30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» скасована.
Окрім цього, єдиною підставою для зменшення розміру сплати коштів пайової участі могло бути рішення органу місцевого самоврядування.
Законодавець у наведених вище правових нормах Закону №132-ІХ диференціює методи розрахунку величини пайової участі у розвитку інфраструктури населених пунктів. Так, критерієм диференціації є, зокрема, розмежування нежитлових будівель і споруд та житлових будинків.
Таким чином, саме фактор будівництва об'єкту комерційного призначення є визначальною кваліфікуючою ознакою при визначенні порядку розрахунку величини пайової участі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 зазначено, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Згідно з відомостями, які зазначені у декларації про готовність об'єкту до експлуатації №ВЛ101210819175 від 19.08.2021, кошторисна вартість будівництва становить 27200,45 тис. грн.
Враховуючи наведені норми законодавства, зважаючи на приписи пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ, розмір пайової участі, який на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача із зарахуванням в дохід місцевого бюджету, становить 1 088 018 грн., виходячи з розрахунку: 27 200 450 грн. х 4% = 1 088 018 грн.
Прокурор виконав розрахунок суми коштів, які підлягають стягненню з відповідача, від кошторисної вартості будівництва, яка вказана відповідачем у декларації про готовність об'єкту до експлуатації №ВЛ101210819175 від 19.08.2021.
Відповідно до п. 16 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №461, замовник несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації чи акті готовності об'єкта до експлуатації, за експлуатацію об'єкта без зареєстрованої декларації або сертифіката.
Жодних доказів, які б свідчили про внесення змін до зареєстрованої декларації про готовність об'єкта до експлуатації №ВЛ101210819175 від 19.08.2021, доказів виявлення органом державного архітектурно-будівельного контролю недостовірних даних, наведених у зареєстрованій декларації, доказів набрання законної сили судовим рішенням про скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, як це передбачено ст.39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», суду не надано. А тому у прокурора були підстави для розрахунку суми коштів пайової участі від кошторисної вартості будівництва, яка зазначена самостійно відповідачем у декларації про готовність об'єкта до експлуатації, а доводи відповідача про меншу кошторисну вартість будівництва не підтверджені належними доказами.
Заява відповідача про застосування строку позовної давності та відмову у зв'язку з цим у задоволенні позову про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі не підлягає до задоволення.
Предметом спору у справі є стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів пайової участі за будівництво об'єкта: «Нове будівництво автоцентру з продажу та ремонту автомобілів в с. Липини, Луцького району, Волинської області».
Документом, який свідчить про прийняття цього об'єкта в експлуатацію, є декларація про готовність до експлуатації об'єкта №ВЛ101210819175, зареєстрована 19.08.2021 Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області.
Зі змісту декларації вбачається, що лише 19.08.2021 вказаний об'єкт будівництва прийнятий в експлуатацію.
З яких саме причин декларацію про готовність об'єкта до експлуатації подано лише у 2021 році в той час, коли будівництво об'єкту закінчено у 2010 році, відповідач не пояснив.
З урахування вимог чинних нормативно-правових актів, зокрема, пункту 16 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №461, замовник несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації чи акті готовності об'єкта до експлуатації, за експлуатацію об'єкта без зареєстрованої декларації або сертифіката.
Обов'язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об'єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року роках - у 2021 році і далі. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16.10.2023 у справі за №140/5484/21 щодо об'єкта будівництва, який також зводився на території Волинської області.
З урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19.02.2025 у справі №903/468/24, відповідач був зобов'язаний у 2020 році звернутися до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва впродовж 10 робочих днів після 01.01.2021 і до введення його в експлуатацію у серпні 2021 року (згідно з декларацією про готовність об'єкта до експлуатації № ВЛ101210819175 від 19.08.2021 сплатити пайовий внесок. Аналогічні за змістом висновки Верховним Судом викладено у постанові від 19.02.2025 у справі №903/468/24.
Відтак, строк позовної давності, визначений ст.257 ЦК України, повинен відраховуватись з 19.08.2021, коли об'єкт будівництва було введено в експлуатацію, а відповідачем не було виконано вимог Закону №132-ІХ.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОVID-19)» розділ «Прикінцеві та Перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID- 19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
В подальшому Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-ІХ від 15.03.2022 внесено зміни в розділ «Прикінцеві та Перехідні положення" Цивільного кодексу України, який доповнено пунктом 19 такого змісту: « У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».
Вказаний закон набрав чинності 17.03.2022 після його опублікування в офіційному виданні «Голос України» від 17.03.2022 №58.
Зазначена норма Цивільного кодексу не містить жодних застережень чи умов її застосування окрім безпосередньої дії воєнного чи надзвичайного стану.
Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ затверджено Указ Президента України "Про введення воєнного стану в Україні".
В подальшому Законами України від 18.03.2022 №2119-ІХ, 21.04.2022 №2212-ІХ, від 22.05.2022 №2263-ІХ, від 15.08.2022 №2500-ІХ, від 16.11.2022 №2738-ІХ, 07.02.2023 №2915-ІХ, від 02.05.2023 №3057-ІХ, від 27.07.2023 №3275-ІХ, від 08.11.2023 №3429-ІХ дія воєнного стану в Україні продовжувалась.
З огляду на викладені обставини строк позовної давності за вимогою прокурора не пропущено.
На підставі викладеного у задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності до вимог прокурора слід відмовити.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.
З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 ЦК України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Отже, дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.
Тому в разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються три проценти річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі№910/3831/22 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Також у цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України, тобто з моменту безпідставного набуття майна або з моменту безпідставного його збереження. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.
Враховуючи викладене, відповідач, який безпідставно зберіг кошти пайової участі, із 20.08.2021 - день, наступний за днем реєстрації декларації про готовність до експлуатації об'єкта №ВЛ101210819175, яка видана 19.08.2021, по 17.06.2025 - дату, яка передує зверненню прокурора до суду з позовом, зобов'язаний також сплатити інфляційні втрати та проценти річних, нараховані від простроченої суми коштів.
Розрахунок інфляційних втрат та процентів річних за період з 20.08.2021 по 17.06.2025 включно виконано прокурором від суми безпідставно збережених коштів пайової участі за вказаний вище період у розмірі 1 088 018 грн. та становить: 684 677,49 грн. - інфляційні втрати, 124 928,31 грн. - проценти річних.
Обґрунтування наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно з ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Пунктами 6, 8 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України серед принципів, на яких ґрунтується бюджетна система, визначено принципи цільового та ефективного використання бюджетних коштів, дотримання яких забезпечується використанням бюджетних коштів тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями, задля досягнення якісного запланованого результату при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів.
Частинами 1, 2 ст. 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, їх розмір і цільове спрямування визначаються відповідними рішеннями про місцевий бюджет. Сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.
Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 66 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. Повноваження на здійснення витрат місцевого бюджету мають відповідати обсягу надходжень місцевого бюджету.
Пунктом 4-1 ч. 1 ст. 71 Бюджетного кодексу України кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту віднесено до джерел формування бюджету розвитку місцевих бюджетів.
Бюджетом розвитку згідно з приписам статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визнаються доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку, зміцнення матеріально-фінансової бази.
Належна інженерно-транспортна та соціальна інфраструктура є необхідною умовою економічного та соціального розвитку як країни в цілому, так і відповідного регіону, що є одним із основних завдань держави.
Створення та розвиток інфраструктури потребує значних матеріальних затрат і неможливе без відповідного фінансового забезпечення, передусім за рахунок бюджетного фінансування, джерела якого визначені законом.
Джерелом для бюджетного фінансування потреб розвитку інфраструктури населеного пункту є пайова участь замовників об'єктів будівництва, яка полягає у сплаті ними до місцевого бюджету коштів у визначеному відповідно до закону розмірі.
Таким чином, оскільки кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту належать до джерел формування бюджету розвитку місцевого бюджету, їх стягнення становить інтерес територіальної громади та держави, який пов'язаний із накопиченням бюджетних коштів, необхідних для забезпечення належного функціонування інституцій місцевого самоврядування.
Несплата відповідачем коштів призводить до існування такого становища, коли одні суб'єкти господарювання сплачують пайові внески, інші - ухиляються від перерахування коштів до бюджету та, не несучи жодної відповідальності, що порушує принцип рівності суб'єктів господарювання.
У пунктах 79-81 постанови від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Як визначено ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
У розумінні приписів ч. 1 ст. 10, ч. 2 ст. 2, ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Підгайцівська сільська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до п.п. 5 п. «а» ч. ст. 28 вказаного Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі бюджету, фінансів і цін належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури тощо.
За змістом підпункту 3 пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону шляхом проведення розрахунку пайової участі щодо об'єкта будівництва.
У спірних правовідносинах про стягнення з відповідача коштів пайової участі Підгайцівська сільська рада виступає як сторона позадоговірного зобов'язання та орган місцевого самоврядування, до бюджету якого перераховуються відповідні кошти, проте не вживала заходів, спрямованих на усунення порушень вимог законодавства.
Прокурор відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомив Підгайцівську сільську раду про існування порушень інтересів держави, що підтверджується листами від 01.07.2024, 23.07.2024, 21.08.2024, 14.10.2024, 02.12.2024, 15.01.2025, 25.02.2025, 15.04.2025.
Проте, позивач не вжив заходів, спрямованих на усунення порушень інтересів держави, не звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача коштів пайової участі до місцевого бюджету.
На виконання вимог абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про прийняте рішення щодо представництва інтересів держави шляхом пред'явлення позову до суду, що підтверджується листом від 03.06.2025.
У зв'язку із задоволенням позову на підставі ст.129 ГПК України з відповідача на користь Волинської обласної прокуратури слід стягнути 22771,48 грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
Керуючись ст.ст.73, 74, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоконцепт» (код ЄДРПОУ 34276757; 45601, Волинська область, Луцький район, село Липини, вул. Липинська, 2 Б) на користь Підгайцівської сільської ради (код ЄДРПОУ 04332331; 45602, Волинська область, Луцький район, село Підгайці, вул. Шкільна, буд. 30) і зарахувати в дохід місцевого бюджету грошові кошти на загальну суму 1 897 623 грн. 80 коп., з них:
- 1 088 018 грн. коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту;
- 124 928 грн. 31 коп. процентів річних;
- 684 677 грн. 49 коп. збитків, завданих інфляцією.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоконцепт» (код ЄДРПОУ 34276757; 45601, Волинська область, Луцький район, село Липини, вул. Липинська, 2 Б) на користь Волинської обласної прокуратури (код ЄРДПОУ 02909915; 43025, м. Луцьк, вул. Винниченка, 15)
- 22771 грн. 48 коп. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Північно- західного апеляційного господарського суду впродовж 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повне рішення виготовлено і підписано 17.11.2025
Суддя І. О. Якушева